Ухвала

від 25.11.2024 по справі 440/13801/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

25 листопада 2024 рокум. ПолтаваСправа №440/13801/24

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Кукоба О.О., ознайомившись з матеріалами позову ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Фонд державного майна України про визнання протиправним та нечинним наказу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 19 листопада 2024 року звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Фонд державного майна України, у якому просила визнати протиправним та нечинним наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях від 18.01.2024 №21 "Про прийняття рішення про приватизацію окремого майна - частина нежитлового приміщення загальною площею 64,6 кв.м., що складає 144/1000 частки приміщення" в редакції наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях від 21.03.2024 №194 "Про внесення змін до наказу Регіонального відділення від 18.01.2024 №21 "Про прийняття рішення про приватизацію окремого майна - частина нежитлового приміщення загальною площею 64,6 кв.м., що складає 144/1000 частки приміщення".

Відповідно до приписів пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Перевіривши наявність підстав для відкриття провадження у цій справі, суд дійшов такого висновку.

За змістом пунктів 1, 2 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №805/4506/16-а, від 27.06.2018 у справі №815/6945/16.

Отож під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних відносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів суд встановив, що предметом цього спору є правомірність наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях від 18.01.2024 №21 "Про прийняття рішення про приватизацію окремого майна - частина нежитлового приміщення загальною площею 64,6 кв.м., що складає 144/1000 частки приміщення" в редакції наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях від 21.03.2024 №194 "Про внесення змін до наказу Регіонального відділення від 18.01.2024 №21 "Про прийняття рішення про приватизацію окремого майна - частина нежитлового приміщення загальною площею 64,6 кв.м., що складає 144/1000 частки приміщення".

Зазначеним наказом прийнято рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації - окремого майна - частини нежитлового приміщення загальною площею 64,6 кв.м., що складає 144/1000 частки приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, орган управління - Пенсійний фонд України, шляхом продажу на аукціоні без умов.

Таким чином, цей позов пов`язаний із приватизацією об`єктів державної власності.

Звертаючись до суду з цим позовом позивачка вважала, що вищезгаданий наказ є нормативно-правовим актом.

У статті 4 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (пункт 18); індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 у справі №9901/284/19 роз`яснила, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Нормативно-правовим актом, перш за все, є рішення, покликане унормувати не конкретні життєві ситуації, а заздалегідь невизначену кількість тотожних за своїми ознаками випадків, що прийняте у процесі реалізації відповідним суб`єктом саме правотворчої, а не правозастосовної функції.

За наведених обставин суд визнає помилковими доводи позивачки про те, що оспорюваний наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях є нормативно-правовим актом.

Натомість такий наказ є індивідуальним правовим актом, оскільки ним визначено питання приватизації конкретного об`єкта державного майна.

Статтею 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" визначено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

За приписами статті 4 цього Закону одним із завдань Фонду держмайна є управління об`єктами державної власності.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" до повноважень Фонду держмайна належить здійснення повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контроль діяльності підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; прийняття рішення про приватизацію; здійснення продажу державного майна в процесі його приватизації.

З наведених норм слідує, що у правовідносинах приватизації Фонд держмайна виконує функції власника майна та вчиняє правочини, спрямовані на відчуження речових прав держави на майно іншим фізичним та юридичним особам.

Спори щодо реалізації таких функцій та відчуження майна на користь інших осіб не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки не підпадають під визначення публічно-правового спору, наведеного у статті 4 КАС України, з огляду на те, що Фонд держмайна у таких правовідносинах не виконує владних управлінських функцій, а реалізує повноваження власника майна, що свідчить про приватноправовий характер цього спору.

Частиною першою статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.

Суд враховує, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець, основний вид діяльності - стоматологічна практика. Позивачка є співвласником 71/1000 частини нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду, та справи у спорах щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що спір у цій справі є приватноправовим та з огляду на предмет спору має бути вирішений у порядку господарського судочинства.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01.12.2009 у справі № 21-1506во09, у якій суд вказав, що господарські суди на загальних підставах вирішують, зокрема, спори, пов`язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), у тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації.

Вказана позиція також підтверджена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 29.01.2019 у справі №805/2495/17-а, від 25.03.2020 у справі №826/11186/18, в яких Велика Палата скасувала рішення адміністративних судів першої та апеляційної інстанцій із закриттям провадження у справі, оскільки спір у правовідносинах, що є подібними до тих, що виникли у справі, яка розглядається, не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція також міститься, зокрема, у постановах Верховного Суд від 20.05.2019 у справі №815/5631/15, від 06.11.2019 у справі №826/367/16, від 15.11.2019 у справі №816/460/16, від 16.06.2020 у справі №260/374/19.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, у відкритті провадження у справі за цим позовом належить відмовити.

Керуючись статтями 4, 19, 170, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Фонд державного майна України про визнання протиправним та нечинним наказу.

Роз`яснити позивачці право звернутись з цим позовом до господарського суду у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Роз`яснити позивачці, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання, однак може бути оскаржена.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвалу суду не вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяОлександр КУКОБА