Ухвала

від 21.11.2024 по справі 910/18875/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/18875/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Кролевець О. А., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Пукаса А.Ю.,

від 22.05.2024

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Гаврилюка О.М., Майданевича А.Г., Ткаченка Б.О.,

від 27.08.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромбудмонтаж"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

про стягнення 1 699 285 грн,

за участю представників:

від позивача: Пушинський М.В., Сібілєв М.А.

від відповідача: Кисіль Т.В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпромбудмонтаж» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про стягнення з 1 699 285 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набуті кошти.

В обґрунтування позову позивач зазначив про те, що у відповідача не виникло право на звернення до банку гаранта із вимогою про сплату гарантійного платежу з огляду на положення пункту 8.1 Договору про закупівлю № 2110000109, за яким жодна із сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких умов у разі настання надзвичайних та невідворотних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань.

2. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд міста Києва рішенням від 22.05.2024 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 року, у справі № 910/18875/23 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромубдмонтаж» безпідставно набуті кошти в розмірі 708 785 грн 50 коп, судовий збір - 10 631 грн 80 коп. В задоволенні іншої частини позову - відмовив.

Судові рішення мотивовані тим, що встановивши повне виконання сторонами Договору своїх зобов`язань, зокрема, позивачем в частині виконання підрядних робіт, у відповідача відсутнє право на неповернення спірної суми забезпечення виконання Договору, яка сплачена позивачем, з посиланням на прострочення строків виконання робіт за Договором.

Пунктом 10.2 Договору сторонами погоджено умову про те, що у випадку несвоєчасного виконання Робіт, передбачених Графіком виконання робіт (Додаток № 3), до позивача застосовуються штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 0,1% від вартості Робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання Робіт, а при порушенні строку виконання Робіт більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів позивач додатково сплачує відповідачу штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно виконаних Робіт.

При цьому, іншої відповідальності за несвоєчасне виконання робіт позивачем за вказаним Договором та Додатковими угодами до нього сторони не передбачено, що відповідно унеможливлює покладення на позивача подвійної відповідальності за одне й те саме порушення договірного зобов`язання та відповідно свідчить про безпідставне неповернення відповідачем коштів за банківською гарантією позивачу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 року у справі № 910/18875/23. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень відповідач послався на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про застосування судами першої та апеляційної інстанцій статей 6, 627, 526, 530, 560, 563 ЦК України та статті 193, 200, 218 ГК України, п. 1 ч. 2 статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, від 21.03.2019 у справі № 910/5726/18, від 08.11.2022 у справі № 910/1635/21, від 28.07.2021 у справі № 910/7575/20, постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, від 22.11.2022 у справі № 910/8528/21, п. 56-59 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, п. 4.63 Постанови Верховного Суду від 08 серпня 2024 року у справі № 910/17814/23.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Також позивачем подано клопотання про закриття касаційного провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України.

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши касаційну скаргу, дослідивши наведені у ній відповідачем доводи та підстави касаційного оскарження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Як уже зазначалося, відповідач оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 року у справі № 910/18875/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими.

Змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об`єктний критерій.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, на які послався скаржник, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.

У справі № 910/18875/23, що переглядається, суди попередніх інстанцій, встановили, що сторони Договору про закупівлю № 2110000109 змінили строки виконання робіт, зокрема, з посиланням на Сертифікат Київської обласної (регіональної) Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3200-22-1629 від 02.12.2022, кінцевий строк виконання робіт з урахуванням положень Додаткових угод до Договору встановлено до 31.05.2023. Фактично позивачем виконання робіт було завершено та всі роботи виконані належним чином в серпні 2023 року, що підтверджується Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за серпень 2023 року, Актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2023 року, Актом вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт, що не заперечується сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю, зокрема, після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю.

Встановивши повне виконання сторонами Договору своїх зобов`язань, зокрема, і позивачем в частині виконання підрядних робіт, у відповідача відсутнє право на неповернення спірної суми забезпечення виконання Договору, яка сплачена позивачем, з посиланням на прострочення строків виконання робіт за Договором.

Пунктом 10.2 Договору сторонами погоджено умову про те, що у випадку несвоєчасного виконання робіт, передбачених Графіком виконання робіт (Додаток № 3), до позивача застосовуються штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 0,1% від вартості робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання робіт, а при порушенні строку виконання робіт більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів позивач додатково сплачує відповідачу штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно виконаних робіт.

Іншої відповідальності за несвоєчасне виконання робіт позивачем за вказаним Договором та Додатковими угодами до нього сторони не передбачили, що відповідно унеможливлює покладення на позивача подвійної відповідальності за одне й те саме порушення договірного зобов`язання та свідчить про безпідставне неповернення відповідачем коштів за банківською гарантією позивачу.

Така позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.06.2019 у справі № 910/6433/18.

Відповідач у касаційній скарзі послався на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні у цій справі спірних рішення та постанови висновків Верховного Суду, викладених у наведених ним постановах.

Зокрема, навів постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.

У цій справі Акціонерне товариство «Сбербанк» звернулося до Господарського суду міста Києва в межах справи № 910/4518/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» із заявою про визнання грошових вимог до боржника на суму 3 213 642 017,92 грн. Вимоги кредитора АТ «Сбербанк» ґрунтувалися на положеннях договорів про відкриття кредитної лінії.

Проблематика цієї справи стосувалася визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 113-115 своєї постанови зазначила, що статті 627 ЦК України не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Відповідно правовідносини у справі № 910/4518/16 та у справі № 910/18875/23 не є подібними. А наведені позивачем уривки постанови від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 що стосуються свободи договору не є висновками Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах.

Щодо наведених відповідачем висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 910/5726/18 та у постанові від 08.11.2022 у справі № 910/1635/21, то вони є нерелевантними для справи №910/18875/23. Предметом позову у наведених скаржником справах є визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню.

У справі № 910/5726/18 Верховний Суд погодився з правильністю висновків місцевого та апеляційного судів про те, що спірна гарантія, як односторонній правочин ПАТ "Банк Восток", припинила свою дію, а отже, її можна визнати такою, що не підлягає виконанню, відповідно до заявлених позовних вимог.

У справі № 910/1635/21 встановлено, що за змістом гарантії Акціонерне товариство "Банк Альянс", як гарант, зобов`язалось виплатити на користь відповідача-2, як бенефіціара, суму гарантії в розмірі 3 888 888,85 грн у разі невиконання або неналежного виконання принципалом (позивачем) своїх зобов`язань за договором, однак обставин неналежного виконання позивачем договірного зобов`язання судами не встановлено, оскільки позивач з об`єктивних причин, викликаних невиконанням відповідачем-2 своїх зобов`язань за договором підряду, не мав можливості виконувати роботи до моменту отриманням від замовника відповіді (вказівок) щодо виконання робіт, не врахованих проектною документацією і необхідності у зв`язку з цим проведення додаткових робіт, відтак і зобов`язання гаранта (відповідача-1) виплатити відповідну суму коштів бенефіціару (відповідачу-2) не виникло.

Подібних обставин у справі № 910/18875/23 не встановлено.

Наведена скаржником постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 910/7575/20 прийнята у правовідносинах, що не є подібними до справи № 910/18875/23.

У справі № 910/7575/20 спір виник між банком, який надав банківську гарантію, та принципалом, через порушення останнім зобов`язань за договором поставки, у зв`язку з чим банк перерахував бенефіціару гарантійний платіж та отримав право регресної вимоги до принципала.

Так само у наведених скаржником постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 та постанові Верховного Суду від 22.11.2022 у справі № 910/8528/21 вирішувався спір про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією, тобто правовідносини не є подібними до справи № 910/18875/23.

Щодо наведених скаржником висновків, викладених у п. 56-59 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, то застосування судами попередніх інстанцій у справі № 910/18875/23 приписів статті 1212 ЦК України не суперечать наведеним висновкам.

У справі № 910/18875/23, встановивши повне виконання сторонами Договору своїх зобов`язань, зокрема, і позивачем в частині виконання підрядних робіт, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у відповідача відсутнє право на неповернення спірної суми забезпечення виконання Договору, сплаченої позивачем, з посиланням на прострочення строків виконання робіт за Договором, та наявність підстав для стягнення з відповідача коштів, сплачених гарантом, в порядку статті 1212 ЦК України.

Не знаходять свого підтвердження і доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у пункті 4.63 постанови Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 910/17814/23. У цій справі № 910/17814/23 Товариство з обмеженою відповідальністю «Грант-Інжинірінг» звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» 3 959 940,00 грн, у зв`язку з безпідставним отриманням відповідачем суми банківської гарантії, оскільки позивач свої зобов`язання за договором від 15.04.2022 № 4600006011 виконав.

Суди попередніх інстанцій у цій справі позов задовольнили повністю. Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі № 910/17814/23 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» залишив без задоволення. Змінив мотивувальну частину судових рішень зазначивши, що місцевий господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин пункт 1 частини 2 статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі», замість статті 1212 ЦК України, яка фактично у цьому випадку регулює спірні правовідносини (враховуючи висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20). Виснував, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин безпідставного звернення до гаранта і отримання ТОВ «Оператор ГТС України» грошової суми за гарантією відповідач зобов`язаний повернути позивачу сплачені гарантом кошти відповідно до статті 1212 ЦК України.

Отже, невідповідності висновків судів попередніх інстанцій, викладених у справі № 910/18875/23, висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.08.2024 у справі № 910/17814/23, відповідачем не наведено та судом не встановлено.

Наведені в розділі ІV касаційної скарги підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволення позовних вимог, стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, наведені у цьому розділі доводи не підведені під відповідний пункт частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначений скаржником підставою касаційного оскарження, та за яким було відкрито касаційне провадження.

З огляду на викладене посилання відповідача у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій наведених ним висновків Верховного Суду є безпідставними, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Враховуючи наведене касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 року у справі № 910/18875/23 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею- доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою / ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведена правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 року у справі № 910/18875/23 закрити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець