Рішення

від 26.11.2024 по справі 183/11034/24

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/11034/24

№ 2/183/4546/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2024 року м. Самар

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська про:

- стягнення з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська на користь ОСОБА_1 заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 25 837,34 грн згідно з довідкою Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська від 21 травня 2024 року № 68,

в с т а н о в и в:

26 жовтня 2024 року позивач звернувся до суду з цим позовом, отриманим судом 28 жовтня 2024 року та переданим головуючому судді 29 жовтня 2024 року. В позові окрім основної вимоги також просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 щодо захисту порушеного права на соціальний захист та поновити строк звернення до суду.

В обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_1 15 січня 2019 року згідно з наказом Директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська (далі - відповідач) від 14 січня 2019 року № 8-К прийнятий на роботу на посаду заступника директора і наказом від 08 грудня 2021 року № 52-К звільнений з посади за власним бажанням. 13 грудня 2021 року, згідно з наказом Директора від 10 грудня 2021 року № 54-К/тр позивач повторно прийнятий відповідачем на роботу на посаду завідувача відділення соціальної допомоги вдома. 07 серпня 2023 року на підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 430 у відповідності до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», позивача призвано на дійсну військову службу до військової частини НОМЕР_1 зі збереженням робочого місця. 12 грудня 2023 року рішенням Новомосковської міської ради ХХІХ сесії VII скликання № 1394 припинено юридичну особу Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська шляхом ліквідації. 15 березня 2024 року у зв`язку з ліквідацією установи на підставі наказу № 60-В позивача звільнено з посади.

Відповідачем нараховано позивачу під час звільнення грошові кошти в сумі 29 015,89 грн (вихідна допомога 20 008,55 грн і розрахункові 9 007,34 грн). 15 березня 2024 року зазначені грошові кошти зараховані на картковий рахунок позивача і за вирахуванням податків (19%) їх розмір склав 23 357,79 грн (29 015,89 грн 6 383,50 грн (29 015,89 грн * 0,195). Про отримання коштів позивач дізнався з SМS-повідомлення, яке надійшло позивачу 15 березня 2024 року. Не погоджуючись з розміром виплаченої відповідачем йому заробітної плати та розрахункових при звільненні 01 травня 2024 року позивач письмово звернувся до відповідача з заявою щодо проведення повного розрахунку по заробітній платі.

07 жовтня 2024 року позивач особисто відвідав Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська (який на даний час ще існує, процедура ліквідації не завершена) і витребував довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати. Згідно з довідкою від 21 травня 2024 року № 68 загальний розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати позивачу на день звільнення складає 25837,34 грн. Довідка датована 21 травня 2024 року, але дійсно отримана позивачем тільки 07 жовтня 2024 року під час виконання обов`язків військової служби. Факт отримання відповідної довідки позивачем підтверджується копією журналу вихідної кореспонденції відповідача з його особистим підписом.

Вважаючи дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку позивача під час звільнення його з роботи незаконними позивач звернувся до суду і вважає, що вказана сума грошових коштів підлягає стягненню з відповідача у судовому порядку. Зазначає, що відповідач, в супереч нормі ст. 116 КЗпП України, не попередив позивача письмово про можливе звільнення з роботи, не надав йому розрахунок грошових коштів, які підлягають виплаті при звільненні, довідку про розмір заборгованості по заробітній платі надав тільки 07 жовтня 2024 року, його дії є незаконними.

Вказує, що відповідно до пункту 1 Положення про Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська, затвердженого рішенням Новомосковської міської ради від 25 вересня 2020 року № 1358 Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (далі - Територіальний центр) є бюджетною установою, рішення щодо утворення, ліквідації або реорганізації якої приймає Новомосковська міська рада. Пунктом 12 Положення визначено, що Територіальний центр утримується за рахунок коштів, які відповідно до Бюджетного кодексу України виділяються з місцевого бюджету міста Новомосковська на соціальний захист населення та соціальне забезпечення, інших надходжень, у тому числі від діяльності його структурних підрозділів, від надання платних соціальних послуг, а також благодійних коштів громадян, підприємств, установ та організацій. Відповідач зареєстрований в установленому законом порядку як юридична особа (код ЄДПРОУ: 21910427), перебуває у стані ліквідації. Керівництво установою здійснює голова ліквідаційної комісії. Процедура ліквідації відповідача не завершена і не передбачає правонаступництва. Ліквідаційна комісія не є юридичною особою і не може виступати стороною у цивільній справі. Вона діє від імені юридичної особи відповідача. 11 жовтня 2024 року позивач, у порядку наказового провадження, звертався до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з питань видачі наказу про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Ухвалою Новомосковського міськрад суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2024 року у справі № 183/10579/24 (провадження № 2-н/183/1192/24) позивачу відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з відповідача нарахованої, але невиплаченої суми заробітної плати у зв`язку з тим, що він звернувся до суду з даною заявою 11 жовтня 2024 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду для вирішення трудового спору. Позивач вважає, що його звернення до суду поза межами тримісячного строку встановленого ст. 233 КЗпП України сталося з поважних причин, оскільки він на час звільнення і на даний час є військовослужбовцем Збройних Сил України, приймає безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони, захисту безпеки населення та інтересі держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, має статус учасника бойових дій. З урахуванням того, що з моменту отримання копії наказу про звільнення та довідки про нараховані, але не виплачені грошові кошти при звільненні минуло менше року позивач має право на поновлення строку звернення до суду.

Постановленою судом ухвалою від 29 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі. Справу призначено у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін. Встановлено строк на подання відзиву. Ухвалу суду та судові повістки відповідачу направлено до електронного кабінету та отримано ним 29 жовтня 2024 року.

Станом на 26 листопада 2024 року відзив на позовну заяву від відповідача, інші заяви, клопотання до суду не надходили, що з урахуванням доказів повідомлення сторін про відповідні процесуальні дії, враховуючи положення ч. 3 ст. 279 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.

Суд, дослідивши докази у справі, встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

Надана суду копія трудової книжки НОМЕР_2 /а.с.9-13/, свідчить, що ОСОБА_1 згідно з наказом від 14 січня 2019 року № 3-К прийнятий на роботу на посаду заступника директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська. Наказом від 08 грудня 2021 року № 52-К звільнений з посади за власним бажанням. 13 грудня 2021 року, згідно з наказом Директора від 10 грудня 2021 року № 54-К/тр позивач прийнятий на роботу до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська на посаду завідувача відділення соціальної допомоги вдома (запис 23). 15 березня 2024 року у зв`язку з ліквідацією установи згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, на підставі наказу № 60-В позивача звільнено (запис 24).

Відомості про звільнення підтверджуються наданим позивачем у копії Наказом голови ліквідаційної комісії Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська від 15 березня 2024 року № 60-В, згідно з яким у зв`язку з ліквідацією територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковськ звільнено ОСОБА_1 , завідувача відділення соціальної допомоги вдома 15 березня 2024 року з займаної посади на підставі п. 1 ст.40 КЗпП України. Бухгалтерії пронести остаточний розрахунок з виплатою компенсації за дні невикористаної відпустки та вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати /а.с.21/.

15 березня 2024 року відповідачем позивачу нараховано на банківський рахунок 23357,79 грн заробітної плати /а.с.15/.

Також, рішенням Новомосковської міської ради ХХХІІІ сесії VII скликання від 12 грудня 2023 року № 1394 «Про ліквідацію Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська (ІК в ЄДРПОУ 21938147)» припинено юридичну особу Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська шляхом ліквідації. Утворено ліквідаційну комісію з ліквідації Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська. Ліквідаційну комісію зобов`язано, в тому числі, попередити працівників про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська (https://novomoskovsk-rada.dp.gov.ua) /а.с.14/.

При цьому судом установлено, що 07 серпня 2023 року на підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 430 у відповідності до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», позивача призвано на дійсну військову службу до військової частини НОМЕР_1 . Вказаний наказ надано суду у засвідченій копії витягу /а.с.22/. Перебування позивача на військовій службі по день звернення з позовом підтверджується також і наданим суду у копії посвідченням офіцера /а.с.20/, засвідченими копіями: довідки ТВО командира в/ч НОМЕР_1 від 16 серпня 2023 року № 138, згідно з якою ОСОБА_1 дійсно перебуває на військовій службі /а.с.28/; довідки командира в/ч НОМЕР_3 від 03 червня 2024 року про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України в період з 24 травня 2024 року по 25 травня 2024 року /а.с.29/.

27 червня 2024 року позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_4 учасника бойових дій за п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» /а.с.19/.

01 травня 2024 року позивачем складено заяву Голові ліквідаційної комісії Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська з вимогою виплатити заборгованість по заробітній платі за період з березня по серпень 2023 року згідно з приписом Південно-Східного міжрегіонального управління Держпраці від 30 серпня 2023 року № ПС/ДН/27798/0270/П та у зв`язку з тим, що виконання обов`язку військової служби передбачає періодичні відрядження за межі Дніпропетровської області, проханням надати письмову відповідь по суті заяви надати особисто, після узгодження дати і часу отримання засобами телефонного зв`язку. Вказану заяву надано суду в засвідченій копії /а.с.24/.

24 травня 2024 року службовими особами відповідача складено Довідку № 68 про заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 , отриману відповідачем 07 жовтня 2024 року, що підтверджується копією витягу журналу вихідної кореспонденції. /а.с.25-26/.

З наданої позивачем суду засвідченої копії довідки № 68 від 21 травня 2024 року вбачається, що згідно з актом перевірки Державної служби з питань праці південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці № ПС/ДН/27798/0270 від 30 серпня 2023 року та припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ПС/ДН/27798/0270/П від 30 серпня 2023 року станом на 21 травня 2024 року існує заборгованість по заробітній платі в сумі 25 837,34 грн /а.с.27/.

Також, як убачається з наданого позивачем у копії Положення про Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська, затвердженого рішенням Новомосковської міської ради від 25 вересня 2020 року № 1358 /а.с.34-35/ Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (далі - Територіальний центр) є бюджетною установою, рішення щодо утворення, ліквідації або реорганізації якої приймає Новомосковська міська рада (п.1). Положення про Територіальний центр, його структура затверджується Новомосковською міською радою. Кошторис, штатний розпис Територіального центру затверджує Новомосковський міський голова (п.6). Територіальний центр утримується за рахунок коштів, які відповідно до Бюджетного кодексу України виділяються з місцевого бюджету міста Новомосковська на соціальний захист населення та соціальне забезпечення, інших надходжень, у тому числі від діяльності його структурних підрозділів, від надання платних соціальних послуг, а також благодійних коштів громадян, підприємств, установ та організацій (п.12). Гранична чисельність і фонд оплати праці працівників Територіального центру затверджуються Новомосковською міською радою. Умови оплати праці працівників територіального центру та штатна чисельність визначаються відповідно до законодавства з питань оплати праці, норм часу, чисельності та типового штатного нормативу чисельності працівників Територіального центру, що затверджуються наказами Міністерства соціальної політики України (п.13). Територіальний центр є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в УДКСУ м. Новомосковська, печатку із своїм найменуванням, штампи та бланки (п.17).

З даних ЄДРСР убачається, що 11 жовтня 2024 року позивач, у порядку наказового провадження, звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вимогою видати судовий наказ про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 25837,34 грн.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2024 року у справі № 183/10579/24 (провадження № 2-н/183/1192/24) позивачу відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з відповідача нарахованої, але невиплаченої суми заробітної плати. Підставою відмови вказано те, що предметом даної заяви є стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати на момент звільнення заявника з роботи, станом на 15 березня 2024 року, про що видано довідку № 68 від 21 травня 2024 року. Відомостей про отримання довідки № 68 від 21 травня 2024 року в інший день заявником до заяви не долучено. Заявник звернувся до суду з даною заявою 11 жовтня 2024 року,тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду для вирішення трудового спору.

Доказів сплати заборгованості по заробітній платі у розмірі, вказаній у довідці № 68 від 21 травня 2024 року як при звільненні, так і на час розгляду справи відповідачем суду не подано.

Таким чином убачається наявність спору щодо стягнення заборгованості внаслідок невиплати заробітної плати при звільненні.

При вирішенні питання про стягнення заборгованості, суд ураховує таке.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 36 Кодексу законів про працю України визначено підстави припинення трудового договору, зокрема п. 4 передбачено, що підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

За ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

За ст. 49 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Згідно з частиною першою статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вирішення цієї цивільної справи та ухвалення у ній відповідного законного й обґрунтованого рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Усі ці складові могли бути з`ясовані лише у процесі доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Стаття 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено, як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, лежить на працедавцеві.

Так, позивачем поданою довідкою № 68 від 21 травня 2024 року доведено, що заборгованість Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська перед ОСОБА_1 заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати становить суму в розмірі 25 837,34 грн. Будь-яких доводів та аргументів на спростування вищевказаних обставин, альтернативної довідки про розмір заборгованості перед працівником або документу, що підтверджує проведення повного розрахунку, відповідачем не надано.

Враховуючи те, що у позові позивач просив стягнути конкретну суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 25 837,34 грн та з огляду на те, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), суд вважає, що позивачем доведено розмір заборгованості та наявні всі підстави для захисту порушеного права позивача шляхом стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати позивачу при звільненні відповідачем заробітної плати.

Також суд зазначає про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження складових заробітної плати позивача віднесеної до заборгованості, періоду її виникнення, клопотання сторін про витребування доказів, а отже у суду відсутня можливість вирішення питання з власної ініціативи щодо застосування положень ст. 117 КЗпП України.

Щодо питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду, суд ураховує таке.

Нормами п. 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дняодержання нимписьмового повідомленняпро суми,нараховані тавиплачені йомупри звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Оскільки матеріали справи вказують, що днем одержання позивачем від відповідача письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні є 07 жовтня 2024 року /а.с.26/, доказів отримання такого повідомлення раніше матеріали справи не містять, суд висновує, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

При цьому не є днем отримання повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачу 15 березня 2024 року, як день одержання сум заробітної плати після звільнення через правову підставу видачі довідки № 68 акт перевірки ДСПП від 30 серпня 2023 року. Також не враховує суд при здійсненні висновку щодо відсутності пропуску строку і мотиви, викладені в ухвалі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2024 року у справі № 183/10579/24, оскільки мотивуванням такої ухвали є і те, що заявником у справі № 183/10579/24, на відміну від справи, що розглядається, не долучено відомостей про дату отримання ним довідки № 68.

За таких обставин суд висновує про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі, вказаній позивачем.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, як учасника бойових дій, судові витрати в порядку ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітної платі при звільненні в сумі 25837 (двадцять п`ять тисяч вісімсот тридцять сім) гривень 34 копійки.

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складене та підписане 26 листопада 2024 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ;зареєстрований заадресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська; код в ЄДРПОУ 21938147; місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Самар, вул. Паланкова, буд. 29.

Суддя Д. О. Парфьонов