Рішення
від 22.11.2024 по справі 243/1902/23
СЛОВ'ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єд.унік.№243/1902/23

Провадження№2/243/1575/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2024 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Сидоренко І.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Зубкова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі дистанційного судового провадження цивільну справу за позовною заявою Слов`янської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

22 травня 2023 року Слов`янська окружна прокуратура Донецької області звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначено, що Слов`янською окружною прокуратурою під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42021051720000003 від 06 січня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 367 КК України виявлено факт порушення вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України) при наданні Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області протягом 2018 року у приватну власність ОСОБА_1 , земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 06.09.2018 № 2716-СГ ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів площею 2,0 га та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887. На підставі вказаного наказу, 18.09.2018 державним реєстратором Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області Булошник І.О. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності № 28053353). Водночас, вказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 06.09.2018 № 2716-СГ винесено з порушенням норм земельного законодавства та підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка, яка передана за вказаним наказом ОСОБА_1 , поверненню на користь держави з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 ЗК України у редакції станом на момент видачі Наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 06.09.2018 № 2716-СГ). Відповідно до ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, а саме: б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. При цьому, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 324797826, ОСОБА_1 на підставі наказу начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11.11.2016 № 2385-СГ отримав безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 1424256200:11:000:0767) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів. 16.11.2016 державним реєстратором за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану ділянку. В подальшому, ОСОБА_1 16.01.2017 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:11:000:0767 з ОСОБА_3 та 16.01.2017 приватним нотаріусом право власності ОСОБА_1 припинено, право власності ОСОБА_3 зареєстровано. Таким чином, ОСОБА_1 у своєму клопотанні від 28.08.2018 за № М-4159/0/36/-18, всупереч вимогам ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області приховав той факт, що раніше отримав безоплатно земельну ділянку та використав право на безоплатну приватизацію для ведення особистого селянського господарства та не повідомив про це орган Держгеокадастру. Таким чином, ОСОБА_1 на час отримання земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887 (Наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 06.09.2018 № 2716-СГ) використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (Наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11.11.2016 № 2385-СГ). Такі дії призвели до вибуття з державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887 сільськогосподарського призначення площею 2,0 га державної власності, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів (на теперішній час Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що вказана земельна ділянка у подальшому, на підставі договору купівлі-продажу передана у приватну власність спочатку ОСОБА_4 , а потім ОСОБА_2 . Так, 27.11.2018 приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2018 № 4757 внесено відомості про вчинений правочин в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Реєстр прав власності на нерухоме майно та зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887 за ОСОБА_4 . У подальшому 04.03.2021, приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. на підставі договору купівлі-продажу від 04.03.2021 № 767 внесено відомості про вчинений правочин в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Реєстр прав власності на нерухоме майно та зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887 за ОСОБА_2 . З огляду на те, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області підлягає визнанню недійсним, то відсутні правові підстави для збереження цієї земельної ділянки у ОСОБА_2 , який придбав вказану ділянку у ОСОБА_4 . З огляду на подальше відчуження незаконно переданого у приватну власність майна (земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887), інтереси власника Миколаївської міської територіальної громади порушені - спір щодо його витребування від нового власника підлягає вирішенню в судовому порядку. За цих обставин, самостійний позов про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не виконує в повній мірі функції захисту державних інтересів, що вказує на необхідність витребування майна від нового власника. Згідно з п. 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України органами місцевого самоврядування надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності (вказаний пункт набув законної сили 27 травня 2021 року згідно з Законом України №1423-ІХ від 28 квітня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин»). Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Згідно з ч.1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. На підставі викладеного, Миколаївська міська рада Краматорського району Донецької області набула право розпорядження землями державної власності, а отже, має право на захист порушеного інтересу у суді в даному випадку. Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись, як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто, у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця). Окрім наведеного, оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння. Разом з тим, рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсним не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Враховуючи викладене, наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 06.09.2018 № 2716-СГ про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887 площею 2,0000 га, підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887, що знаходиться за межами населених пунктів на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району, власником якої на теперішній час є ОСОБА_2 витребуванню у комунальну власність на користь Миколаївської міської територіальної громади. Відповідно до п. 3 ст. 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке проведено з грубим порушенням вимог чинного законодавства. Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. За таких обставин, витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 становить «суспільний», «публічний» інтерес, оскільки вказане є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земель сільськогосподарського призначення, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 зловживаючи своїм правом, набув спірну земельну ділянку у власність внаслідок вчинення неправомірних дій, а саме: не повідомив ГУ Держгеокадастру у Донецькій області про те, що раніше скористався правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для аналогічних потреб, а навпаки ввів в оману, зазначаючи, що не отримував раніше земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, отримав незаконні переваги порівняно з іншими громадянами, та в подальшому відчужив земельну ділянку ОСОБА_4 , а останній в свою чергу відчужив ОСОБА_2 , чим порушено суспільний інтерес на законність у цій сфері, порушено гарантовану ст. 21 Конституції України рівність прав всіх громадян, оскільки кожен громадянин має право лише одноразово використати своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для певної категорії потреб. Таким чином, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не могли законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість вони набули такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим в результаті прийняття органом виконавчої влади незаконного наказу та наступного укладення договору купівлі-продажу. Земельна ділянка підлягає поверненню в комунальну власність Миколаївської міської територіальної громади в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району. Про виявлені порушення та намір звернутися до суду Слов`янська окружна прокуратура повідомила листом Миколаївську міську військову адміністрацію Краматорського району Донецької області 14.03.2023, на що отримала відповідь, що у зв`язку зі збройною агресією рф Миколаївська міська рада не мала об`єктивної можливості належним чином вживати заходи щодо захисту порушених інтересів територіальної громади. Крім того, Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області не має можливості самостійно звернутися до суду з позовною заявою, у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору. Також, військова адміністрація зазначає, що на території громади тривають обстріли території громади та маються значні руйнування об`єктів нерухомості, отже бюджетні кошти використовуються першочергово на забезпечення основних потреб життєдіяльності населення та функціонування критичної інфраструктури. За таких обставин у Миколаївській міській військовій адміністрації відсутні кошти на сплату судового збору. У зв`язку з бойовими діями на території ОТГ, періодично відсутнє електропостачання та здійснюється евакуація населення. Деякі посадові та службові особи апарату військової адміністрації, у тому числі, з питань земельних відносин, перебувають в евакуації та працюють дистанційно, тому ведення позовної роботи є обмеженим, у тому числі, з причин технічної незабезпеченості. Враховуючи викладене, Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області самостійно пред`являти позов до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 06.09.2018 № 2716-СГ та витребування у ОСОБА_2 на користь Миколаївської міської ради земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0887, не буде. На всій території України з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан внаслідок широкомасштабного збройного вторгнення на територію України підрозділів ЗС РФ та нанесення ракетно-бомбових ударів, які розпочались 24 лютого 2022 року. Воєнний стан продовжено на підставі Указу Президента України від 06 лютого 2023 року №58/2023 затвердженого Законом України від 07 лютого 2023 року №2915-ІХ, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Згідно абз. 1 п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування начальник військової адміністрації крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови. Згідно з Указом Президента України від 04 липня 2022 року №469/2022 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Донецькій області» утворено Миколаївську міську військову адміністрацію Краматорського району Донецької області. Відповідно до Постанови від 30 серпня 2022 року №2542-ІХ «Про здійснення начальниками військових адміністрацій населених пунктів у Донецькій області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування начальник Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області крім повноважень, віднесених до його компетенції Законом України «Про правовий режим воєнного стану», здійснює повноваження відповідної міської ради, її виконавчого комітету, відповідного міського голови. З огляду на вказане, Миколаївська міська рада Краматорського району Донецької області (повноваження якої на теперішній час здійснює Миколаївська міська військова адміністрація) визначена прокурором позивачем у справі, як особа, яка наділена повноваженнями щодо розпорядження землями територіальної громади в межах, визначених ЗК України, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного законодавства, тобто, є уповноваженим на захист інтересів держави органом. Необхідність реагування органів прокуратури з метою захисту інтересів держави виникла у зв`язку з бездіяльністю Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області в частині повернення у власність територіальної громади землі, оскільки останній з моменту набрання законної сили 27 травня 2021 року положень п.24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України та набуття повноважень на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, та з моменту повідомлення Слов`янської окружної прокуратури стало відомо про вказані порушення та до теперішнього часу не вжито заходів щодо витребування земельної ділянки, яка вибула з власності держави (на час її вибуття) незаконно, поза волею держави. Про факт порушення земельного законодавства при передачі земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887 безоплатно у власність Слов`янська окружна прокуратура дізналась з матеріалів кримінального провадження №42021051720000003 від 06 січня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, а тому позивач вважає, що саме з дати реєстрації вказаного кримінального правопорушення в Єдиному реєстрі досудових розслідувань та виявлення обставин протиправного вибуття спірної земельної ділянки, слід обчислювати початок перебігу строку позовної давності при зверненні до суду.

У зв`язку з викладеним, позивач просить суд визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 2716-СГ від 06.09.2018, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887; витребувати у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району, земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області; стягнути з ГУ Держгеокадастру в Донецькій області, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Донецької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору пропорційно позовних вимог в розмірі 5368,00 грн.

Представник керівника Слов`янської окружної прокуратури Донецької області в судовому засіданні, участі не приймав, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судовому засіданні участі не приймала, надіслала відзив на позовну заяву в якому просила розглянути справу за її відсутності, а також зазначила наступне. Як вбачається зі змісту позову та додатків до нього, на підставі наказу Головного управління від 06.09.2018 № 2716 - СГ, ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів площею 2,0000 га та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887. Відповідно до абзацу 1 частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Згідно з частиною четвертою статті 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян провадиться один раз по кожному виду використання. Частиною сьомою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Єдиною підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України). Більш того, вимоги частини шостої статті 118 ЗК України забороняють Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Отже, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у чітко визначених розмірах, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0000 га (п. «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України). Водночас, основним нормативно-правовим актом земельного законодавства України передбачено право громадянина приватизувати безоплатно лише одну земельну ділянку площею до 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства. Всупереч зазначеному, ОСОБА_1 двічі звернувся з клопотанням щодо відведення йому безоплатно у власність земельної ділянки, зазначивши в них, що ознайомлений з вимогами статей 116, 121 ЗК України, та про те, що раніше право на безоплатну приватизацію ним використано не було. Відповідно до п. 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Згідно з положеннями частин 9, 10 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а у разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. За результатами розгляду Головним управлінням клопотання ОСОБА_1 відповідно до ст.ст. 151, 118, 121, 122, 186 ЗК України, Порядку ведення Державного земельного кадастру, ст. 50 ЗУ «Про землеустрій» прийнято наказ Головного управління від 06.09.2018 № 2716 - СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів площею 2,0000 га та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887. Головне управління звертає увагу, що єдиною підставою для відмови у затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації (ч. 8 ст. 186 ЗК України). Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні документації із землеустрою законодавством не передбачено. Отже, чинним законодавством визначений алгоритм дій з отримання громадянином земельної ділянки. При цьому, Головне управління не наділене повноваженнями витребувати додаткові документи від заявника. Разом з тим чинним законодавством не визначено механізму перевірки факту використання громадянином права на безоплатну приватизацію земельної ділянки, а систему централізованого обліку (моніторингу) органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування осіб, які вже реалізували своє право на отримання земель так і не було впроваджено. З огляду на відсутність у Головного управління функцій та повноважень перевіряти чи скористався раніше громадянин правом безоплатної приватизації земельної ділянки, Головне управління вважає, що приймаючи спірний наказ, діяло в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством. Однак, зловживання та шахрайства з боку громадян спричиняють випадки отримання у власність земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення повторно. Окрім того, спірний наказ Головного управління вичерпав свою дію фактом його виконання, результатом якого є реєстрація речового права на нерухоме майно. Щодо вимоги про стягнення з Головного управління понесених позивачем судових витрат зазначає, що прокурором пред`явлено, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління та вказано останнє відповідачем. В частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління), проте позивач і відповідач не можуть збігатись, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Головне управління вважає, що є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки позов пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління), що суперечить нормам законодавства.

Слов`янською окружною прокуратурою було надіслано відповідь на відзив за змістом якої, вважає, що викладені в ньому доводи підлягають відхиленню з наступних підстав. Наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 06.09.2018 № 2716 - СГ ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів площею 2,0 га та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887. На підставі вказаного наказу, 18.09.2018 державним реєстратором Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області Булошник І.О. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. Водночас, вказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області винесено з порушенням норм земельного законодавства та підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка, яка передана за вказаним наказом ОСОБА_1 , поверненню на користь держави. Зазначає, що ГУ Держгеокадастру при розгляді клопотання ОСОБА_1 не дотрималось вимог ч. 4 ст. 116 ЗК України, а саме не перевірило чи є у останнього на той час право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2 га та винесло наказ з порушенням земельного законодавства. Щодо того, що наказ ГУ Держгеокадастру вичерпав свою дію фактом його виконання зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. З вказаної норми вбачається, що для застосування такого способу захисту як витребування, в особи має бути чинне право власності. Однак після того, як ГУ Держгеокадастр прийняв рішення про відчуження земельної ділянки, він втратив право власності на підставі п.1 ч. 1 ст. 346 ЦК України. Для того, щоб право власності знову повернулося та підлягало захисту необхідно визнати наказ ГУ Держгеокадастру про відчуження земельної ділянки недійсним. Без визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру немає підстав вважати державу власником майна та відсутні передумови для застосування віндикації (витребування майна). Держгеокадастр видав наказ про відчуження державної земельної ділянки. Такий наказ є одностороннім правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, оскільки на підставі цієї дії в іншої особи виникло право власності. Наказ Держгеокадастру суперечить ч. 4 ст. 116 ЗК України, оскільки ним вдруге безоплатно передано земельну ділянку у власність громадянина, який вже використав право на приватизацію. Щодо вимоги про стягнення з ГУ Держгеокадастру понесених позивачем судових витрат та твердження про те, що прокурором пред`явлено позов в інтересах держави до самої держави та те, що позивач і відповідач не можуть збігатись. Зазначає, що звернення прокурора до суду з цим позовом спрямовано на захист конкретного комунального, майнового інтересу у сфері охорони від незаконного набуття та використання землі, як національного багатства. Прокурором подано позовну заяву в інтересах Миколаївської міської ради, а твердження ГУ Держгеокадастру про те, що позивач та відповідач не можуть збігатися не відповідає дійсності, оскільки позиція ВС по справі № 922/1830/19 на, яку посилається ГУ Держгеокадастр стосується зовсім іншого випадку коли прокурор звертався, як самостійний позивач, а в даному випадку прокурор звертається в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради. Щодо визнання ГУ Держгеокадастру у Донецькій області неналежним відповідачем у даній справі зазначає, що позовна заява до ГУ Держгеокадастру пред`явлена у зв`язку з тим, що ГУ Держгеокадастр при розгляді клопотання ОСОБА_1 не дотримався вимог ч. 4 ст. 116 ЗК України, а саме не перевірило чи є у останнього на той час право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2 га та винесло наказ з порушенням земельного законодавства.

Представник відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_5 надіслала до суду заперечення за змістом яких, ознайомившись зі змістом відповіді на відзив, Головне управління заперечує щодо викладених позивачем доводів та вважає, що вони підлягають відхиленню з наступних підстав. Метою державного нагляду (контролю) за додержанням земельного законодавства, використанням та охороною земель є виявлення органами Держгеокадастру порушень земельного законодавства України з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб під час користування (розпорядження) земельними ділянками. У відповіді на відзив наводяться положення постанови Великої Палати Верховного суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16-ц, у яких роз`яснено чому щодо земель лісового фонду подається віндикаційний позов, а щодо водного фонду негаторний. Натомість, в межах цієї цивільної справи розглядається питання щодо скасування наказу про передачу у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Також, у відповіді на відзив йдеться про те, що визнання наказу Головного управління про передачу земельної ділянки у власність громадянину/громадянці необхідне для того, щоб право власності знову повернулося та підлягало захисту. Без визнання наказу недійсним немає підстав вважати Державу власником майна та відсутні підстави для застосування (віндикації). Після того, як Держгеокадастр прийняв рішення про відчуження земельної ділянки, він втратив право власності на неї на підставі п.1 ч. 1 ст. 346 ЦК України (відчуження власником свого права). Окрім того, 27.05.2021 набув чинності Закон України від 28.04.2021 № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким внесені зміни до ЗК України. Так, розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 24, яким встановлено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім певної категорії земель. При цьому, земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Таким чином, ствердження, що без визнання наказу недійсним немає підстав вважати державу власником майна, є хибним. Стосовно незгоди позивача з твердженням Головного управління про те, що прокурором пред`явлено позов в інтересах держави до самої держави та те, що відповідач та позивач не можуть збігатись, та що Головне управління є неналежним відповідачем зазначає, що «Інтереси держави» (як загальне питання) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України) так і інтересів окремої територіальної громади певної місцевості. Інтереси держави України та інтереси певної територіальної громади можуть збігатись повністю, частково або навіть взагалі не пересікатися. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 (справа № 587/430/16-ц) наголошено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22, постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Відповідач ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судовому засіданні участі не приймав, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідач ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судовому засіданні участі не приймав, про причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Статіва О.В., в судовому засіданні, участі не приймала, надала суду заяву з проханням розглянути справу у її відсутності та просила при прийнятті рішення врахувати письмові пояснення долучені до матеріалів справи та відмовити у задоволенні позову застосувавши наслідки спливу строку позовної давності.

За змістом вищевказаних письмових пояснень, представник відповідача зазначила що відповідач не визнає позов та вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Прокурор виступає від ім`я Миколаївської міської ради та просить суд витребувати земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887 на користь власника земельної ділянки Миколаївської міської ради. Як на підставу виникнення у Миколаївської міської ради права на цю земельну ділянку прокурор посилається на розпорядження КМУ №710-р від 12.06.2020 «Про визнання адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Донецької області», як вбачається з тексту розпорядження, який розміщений на офіційному сайті верховної ради https://zakon.rada.gov.ua, це розпорядження видано «Відповідно до абзацу першого пункту 7-1 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначити адміністративні центри та затвердити території територіальних громад Донецької області згідно з додатком». Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не містять норми, яка визнавала новоутворені громади правонаступниками держави, щодо земельних правовідносин, які існували до їх утворення. Тобто, Миколаївська міська рада набула прав на земельні ділянки в межах встановлених Розпорядженням КМУ в червні 2020 року і відповідно усі земельні ділянки, які на той час не мали власників увійшли до комунальної власності Миколаївської міської ради і згідно ст. 83 ЗК України належать на праві приватної власності територіальній громаді. Земельна ділянка, яку просить витребувати прокурор була в 2018 році передана державою у приватну власність і на момент прийняття Розпорядження КМУ №710-р перебувала у приватній власності громадянина ОСОБА_4 і тому у Миколаївської міської ради відсутні підстави для її витребування на свою користь, так як Миколаївська міська рада ніколи не була власником цієї земельної ділянки. Також прокурором зазначено, що в інтересах Миколаївської міської ради виступає Миколаївська міська військова адміністрація. Як на підставу представництва прокурор посилається на Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України від 04.07.2022, «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Донецькій області» та Постанову від 30.08.2022 № 2542-ІХ «Про здійснення начальниками військових адміністрацій населених пунктів у Донецькій області повноважень, передбачених частиною 2 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», але жоден з цих нормативних актів не наділяє Миколаївську міську військову адміністрацію представницькими функціями та правом виступати від ім`я чи в інтересах Миколаївської міської ради. Миколаївська міська рада та Миколаївська міська військова адміністрація є окремими юридичними особами, кожна з яких виконує свої функції самостійно. З віндикаційним позовом до суду може звернутися тільки власник, але прокурор не надав жодного доказу на підтвердження того, що Миколаївська міська рада на момент видання, як вважає прокурор, недійсного наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області була власником спірної ділянки. Також прокурор наполягає на тому, що саме з моменту набуття чинності п.24 перехідних положень Миколаївська міська рада набула права на спірну земельну ділянку, але таке твердження прокурора не відповідає нормам ЗК України та не підтверджується належними доказами. У Постанові від 10 червня 2020 року № 914/1419/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов наступних висновків «Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. З метою захисту порушеного права власності неволодіючий власник може звернутись до суду з позовом до незаконно володіючого не власника та вимагати повернення свого майна із чужого незаконного володіння. З аналізу змісту ЦК України вбачається, що власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (ст. 387 ЦК України), а також від особи, яка набула майно безвідплатно в особи, що не мала право його відчужувати (ч. 3 ст. 388 ЦК України). Передумовами та матеріальними підставами захисту права власності на нерухоме майно у спосіб, визначений в ст.ст. 387, 388 ЦК України, є наявність підтвердженого належними доказами права власності. Тобто, особа, яка звертається до суду, або в інтересах якої звертається інша особа, з вимогою про витребування майна з незаконного володіння, як у добросовісного так і недобросовісного набувача, повинна довести право власності позивача на майно, що перебуває у чужому володінні. Позов, заявлений на підставі ст. 388 ЦК України, підлягає задоволенню у випадках, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у володінні іншої особи, залишається право на це майно. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази». Під час вибуття спірної ділянки, вона була власністю держави і перебувала за межами населеного пункту. Повноваження, щодо розпорядження такими ділянками були надані Головним управлінням Держгеокадастру. Право на витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки, виникає внаслідок доведеності неправомірності її вибуття від первісного власника і доведеності недобросовісності набувача. Тобто, обов`язковими умовами є доведення права позивача на майно та недобросовісна поведінка відповідача. ОСОБА_2 зазначав, що позивач не є власником спірної ділянки, ніколи не мав на неї права, що унеможливлює задоволення його вимог. Щодо добросовісності ОСОБА_2 , то він позбавлений можливості заявити позов про визнання його добросовісним набувачем, так, як такий спосіб порушеного права не передбачений чинним ЦК України. У сформованій судовій практиці Верховний Суд наголошує, що добросовісність набувача має встановлюватися, як підстава для відмови у задоволенні позову саме під час розгляду справи. Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 зазначив, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Власником спірної ділянки станом на 2018 рік була Держава. Відповідно до Положення про ГУ Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Мінагрополітики та продовольства 29 вересня 2016 року за № 333. Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. Реалізуючи свої повноваження, ГУ Держгеокадастр в Донецькій області 06.09.2018 прийняв рішення у формі наказу № 2716 - СГ, яким передав у власність відповідача ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0887. В подальшому ОСОБА_1 реалізував своє право на розпорядження ділянкою та продав її ОСОБА_4 , який згодом 04.03.2021 продав спірну ділянку ОСОБА_2 . Усі вимоги закону ОСОБА_2 були дотримані, право володіння спірною земельною ділянкою у нього виникло на законних підставах. Наведене свідчить про те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки кадастровий номер 1424256200:06:000:0887. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року по справі № 925/1351/19, вирішуючи питання пропорційності втручання в право власності, зазначила наступне. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів ст. 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, п. 7.15, 7.16). На час укладення договору купівлі-продажу від 04 березня 2021 року було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки, щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. У Постанові від 20 листопада 2018 року справа № 372/2592/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. У Постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 645/42220/16-ц Верховний Суд зробив висновок, що не може добросовісний набувач відповідати за бездіяльність влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству. Вищенаведені позиції Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та стала практика Європейського Суду свідчать про те, що при вирішенні подібних спорів надмірний тягар не може покладатися на особу, яка є добросовісним набувачем майна, набула його на підставі відплатного договору та не могла знати про те, що особа, яка таке майно продала, не мала на то законного права. ОСОБА_2 набув права на земельну ділянку у встановлений законом спосіб, усі вимоги закону щодо форми угоди купівлі-продажу, її посвідчення, були дотримані. На момент укладання угоди купівлі-продажу, право громадянина ОСОБА_6 у якого була придбана земельна ділянка було зареєстроване у встановленому законом порядку і на той час держава визнавала право, яке було зареєстроване за продавцем. Жодних обтяжень чи обмежень майно не мало. ОСОБА_2 перед укладанням угоди перевірив підстави набуття продавцем права власності і жодних сумнівів такі підстави не викликали, також наявність законних підстав була перевірена нотаріусом, у якого також не виникло сумнівів щодо права продавця. Все це свідчить про те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем і його право на земельну ділянку також підлягає захисту тому, що виникло на законних підставах.

Крім того, представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Статівою О.В., подано заяву про застосування строку позовної давності зі змісту якої слідує, що ОСОБА_2 вважає, що Миколаївською міською радою в інтересах якої діє керівник Слов`янської окружної прокуратури, було пропущено встановлений законом строк для захисту свого порушеного права. Вважає, що чинне законодавство покладає саме на орган місцевого самоврядування обов`язок контролю за додержанням земельного законодавства, відповідно орган місцевого самоврядування - Миколаївська міська рада зобов`язана була бути обізнаною, щодо наявності порушення земельного законодавства і відповідно строк позовної давності, має починатися саме з того моменту коли позивач повинен був дізнатися про порушення його права 06.09.2018. Той факт, що 06.01.2021 порушено кримінальне провадження не є сам по собі, безумовною підставою, яка дає право наполягати, що саме з цього моменту має відраховуватися строк позовної давності. Також порушення кримінального провадження не перериває строку позовної давності і не доводить поважності причин не обізнаності позивача про порушення його права. Органи прокуратури не можуть підміняти органи місцевого самоврядування, а лише покликані захищати права держави у випадку не виконання органами місцевого самоврядування покладених на них повноважень та за відсутності органу, якому надано право звернутися до суду. З наданих прокурором документів не зрозуміло, чому Миколаївська міська рада не виконала покладений на неї законом обов`язок і в період з вересня 2018 року по травень 2023 року не заявила про порушення свого права. ОСОБА_2 наполягає на тому, що судом має бути застосований строк позовної давності, який сплинув 07.09.2021 і відповідно з цих підстав відмовити у задоволені позову.

Суд, розглянувши подані учасниками справи документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 було подано клопотання, яке зареєстровано в Головному управлінні Держгеокадастру у Донецькій області 07 листопада 2016 року за № м-4850/0/5-16 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів площею 2,0000 га ріллі, з кадастровим номером 1424256200:11:000:0767.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2385-СГ затверджено проект землеустрою та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 1424256200:11:000:0767).

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 324797877 від 04.03.2023 слідує, що ОСОБА_1 16 листопада 2016 року зареєстрував право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1424256200:11:000:0767.

16 січня 2017 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 149, передав у власність (продав) ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0767, що розташована за адресою: Донецька область, Слов`янський район, на території Райгородоцької селищної ради.

Крім того, 28 серпня 2018 року ОСОБА_1 було подано клопотання, яке зареєстровано в Головному управлінні Держгеокадастру у Донецькій області 28 серпня 2018 року за № М-4159/0/36-18 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів загальною площею 2,0000 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 06 вересня 2018 року № 2716-СГ ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та повторно надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 1424256200:06:000:0887).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 324797877 від 04.03.2023 слідує, що ОСОБА_1 18 вересня 2018 року зареєстрував право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1424256200:06:000:0887.

27 листопада 2018 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 4757, передав у власність (продав) ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0887, що розташована за адресою: Донецька область, Слов`янський район, на території Райгородоцької селищної ради.

04 березня 2021 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 767, передав у власність (продав) ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0887, що розташована за адресою: Донецька область, Слов`янський район, на території Райгородоцької селищної ради.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 324797877 від 04.03.2023 слідує, що ОСОБА_2 04 березня 2021 року зареєстрував право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1424256200:06:000:0887.

Під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42021051720000003, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06 січня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України виявлено факт порушення вимог Земельного кодексу України при наданні Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області протягом 2018 року у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

14 березня 2023 року Слов`янською окружною прокуратурою Донецької області на адресу начальника Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області було направлено повідомлення за № 57-628 Вих-23 про представництво інтересів держави (в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру), в якому надано інформацію про виявлені порушення та намір звернутися до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради. З метою встановлення всіх обставин справи, просили повідомити чи планує Миколаївська міська військова адміністрація самостійно звернутися до суду із позовом або вжити інші заходи щодо захисту інтересів держави.

Листом Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області № 647 від 21.03.2023 повідомлено Слов`янську окружну прокуратуру Донецької області, що у зв`язку зі збройною агресією рф Миколаївська міська рада не мала об`єктивної можливості належним чином вживати заходи щодо захисту порушених інтересів територіальної громади. Крім того, Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області не має можливості самостійно звернутися до суду з позовною заявою, у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору. Також, військова адміністрація зазначає, що на території громади тривають обстріли території громади та маються значні руйнування об`єктів нерухомості, отже бюджетні кошти використовуються першочергово на забезпечення основних потреб життєдіяльності населення та функціонування критичної інфраструктури. За таких обставин у Миколаївської міської військової адміністрації відсутні кошти на сплату судового збору. У зв`язку з бойовими діями на території ОТГ здійснюється евакуація населення. Деякі посадові та службові особи апарату військової адміністрації, у тому числі, з питань земельних відносин, перебувають в евакуації та працюють дистанційно, тому ведення позовної роботи є обмеженим, у тому числі, з причин технічної незабезпеченості. Враховуючи викладене, Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району самостійно пред`являти позов до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 06.09.2018 № 2716-СГ та витребування у ОСОБА_2 на користь Миколаївської міської ради земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0887, не буде.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02).

У частинах 1, 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Наведеним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Також згідно з ч. 5 ст. 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Системне тлумачення ч. 4, 5 ст. 56 ЦПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає змогу зробити висновок про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, а іншою - відсутність такого органу.

Згідно зі статтею 80 ЗК України право власності на землі державної власності належать державі, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Такими органами є, зокрема, територіальні органи Держгеокадастру.

Прийнятий ГУ Держгеокадастру у Донецькій області наказ від 06 вересня 2018 року № 2716-СГ, на підставі якого ОСОБА_1 отримав у власність спірну земельну ділянку, не може оцінюватися, як реалізація волі власника цієї земельної ділянки - держави на вибуття із її володіння. Воля держави як власника земель може виражатися виключно в таких діях органів державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної, комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересові не відповідає.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання повернення земельної ділянки у державну власність, що незаперечно становить суспільний інтерес.

У разі відсутності органу або відсутності у нього повноважень на здійснення такого захисту, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень.

Сам факт не звернення до суду міської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене, прокурор наділений повноваженнями на підписання такої позовної заяви, подання її до суду та ведення справи в суді, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) та від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Держава є самостійним суб`єктом права власності на землю, яка реалізує це право через органи державної влади на землі державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт «б»).

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, поряд з іншим, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в»).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Отже, набуваючи у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 повторно скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ від 06 вересня 2018 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером1424256200:06:000:0887, а тому цей наказ є незаконним.

При вирішенні позовних вимог щодо витребування спірної ділянки суд враховує наступне.

З матеріалів справи слідує, що 27 листопада 2018 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В., відчужив право власності на вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_4 про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 29144865 від 27 листопада 2018 року.

Крім того з матеріалів справи слідує, що 04 березня 2021 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В., відчужив право власності на вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 40850124 від 04 березня 2021 року.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

За змістом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Так, за змістом ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Нормами глави 29 ЦК України передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі.

При цьому ст. 346 ЦПК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України (пункт 21 постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 7 лютого 2014 року).

Отже, підставою для застосування механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі.

Як зазначалось вище, звертаючись до органів Держгеокадастру за дозволом на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_1 діяв неправомірно, неправдиво вказавши, що право на безоплатну приватизацію по вищезазначеному цільовому призначенню він не використав. В подальшому орган Держгеокадастру, приймаючи наказ щодо надання дозволу на розробку документації, її затвердження та передачу землі у власність, не перевірив обставин, необхідних для передачі землі у приватну власність громадян, та вчинив дії, які суперечать закону.

Таким чином, судом встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу. Видача ГУ Держгеокадастру спірного наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій органу виконавчої влади по передачі цієї землі у власність.

Таким чином, за дійсних (а не фіктивних, неправдивих) обставин спірна ділянка вибула з володіння власника територіальної громади не з її волі.

Отримавши земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_1 не набув права власності у передбаченому законом порядку, а тому не набув цього права і ОСОБА_4 , як покупець за договором від 27 листопада 2018 року та в подальшому ОСОБА_2 , як покупець за договором від 04 березня 2021 року.

За таких обставин суд не вбачає перешкод для витребування спірної ділянки у ОСОБА_2 як добросовісного набувача відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України.

При цьому суд вважає, що витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки не є непропорційним втручанням у мирне володіння майном та порушенням прав, запроваджених статтею 1 Першого Протоколу Конвенції.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Вирішуючи питання щодо належної компенсації за втручання у право власності, суд виходить з того, що ОСОБА_2 виходячи з принципу диспозитивності, розпорядився своїми процесуальними правами та не заявив вимог про надання належного відшкодування моральної та матеріальної шкоди у зв`язку з вимогою про повернення спірної земельної ділянки. За відсутності таких вимог суд не має жодних об`єктивних даних для оцінки розміру шкоди, заподіяної відповідачу (рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» абз.77).

Враховуючи приписи ч.ч. 3 та 4 ст. 390 ЦК України, ОСОБА_2 не позбавлений можливості пред`явити до попереднього набувача спірної земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Також, у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача, законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14ц, від 29 травня 2019 року № 367/2022/15ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14ц).

Отже, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Оскільки обраний прокурором спосіб захисту порушеного права цілком відповідає правовій природі спірних правовідносин та перешкоди для застосування механізму статті 388 ЦК України відсутні, позов в частині витребування земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887 у ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Доводи представника відповідача про те, що при укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_2 покладався на правильність відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не спростовують визначених ЦК України обов`язків його, як суб`єкта цивільних правовідносин добросовісно та розумно використовувати свої права та утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб та не допускати обставин зловживання правами.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 710-р від 12.06.2020 «Про визначення адміністративних центрів затвердження територій територіальних громад Донецької області» території Миколаївської, Малинівської, Райгородоцької, Рай-Олександрівської територіальних громад увійшла до складу Миколаївської територіальної громади Слов`янського району.

Постановою ВРУ «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 за № 807-ІХ утворено Краматорський район (з адміністративним центром у місті Краматорськ) у складі територій Андріївської сільської, Дружківської міської, Іллінівської сільської, Костянтинівської міської, Краматорської міської, Лиманської міської, Миколаївської міської, Новодонецької селищної, Олександрівської селищної, Святогірської міської, Слов`янської міської, Черкаської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, та ліквідовано Слов`янський район Донецької області.

Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом (доповнено згідно із Законом України від 28.04.2021 № 1423-IX) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

В даному випадку Миколаївській міській раді надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності автоматично з 27.05.2021 згідно Закону України № 1423-IX від 28.04.2021.

Миколаївська міська рада Краматорського району Донецької області визначена прокурором позивачем у справі, як особа, яка наділена повноваженнями щодо розпорядження землями територіальної громади в межах, визначених Земельним кодексом України, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного законодавства, тобто є уповноваженим на захист інтересів держави органом.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на всій території нашої держави з 24.02.2022 введено воєнний стан, який систематично подовжується та продовжує діяти на теперішній час.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

При цьому, згідно абз. 1 п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування начальник військової адміністрації крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови.

Згідно з Указом Президента України від 04.07.2022 № 469/2022 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Донецькій області» утворено Миколаївську міську військову адміністрацію Краматорського району Донецької області (Указ набрав чинності 05.07.2022).

Відповідно до Постанови від 30.08.2022 № 2542- ІХ «Про здійснення начальниками військових адміністрацій населених пунктів у Донецької області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування начальник Миколаївської міської військової адміністрацій Краматорського району Донецької області крім повноважень, віднесених до його компетенції Законом України «Про правовий режим воєнного стану», здійснює повноваження відповідної міської ради, її виконавчого комітету, відповідного міського голови.

Таким чином, Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області на теперішній час наділена повноваженнями на захист порушеного інтересу Миколаївської міської ради у суді.

Враховуючи викладене, спірна земельна ділянка площею 2,0000 га кадастровий номер 1424256200:06:000:0887 для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області підлягає поверненню у комунальну власність Миколаївської міської територіальної громади.

Водночас, вирішуючи вимоги позову про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, суд приходить до наступних висновків.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі права чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), постанові Верховного Суду, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2022 року № 472/156/21 та багатьох інших.

Згідно з п. 10постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Власник з дотриманням вимогстатті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не привело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зроблено висновок про те, що обрання позивачем неналежного (неефективного та/або неправомірного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Врахувавши наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, суд приходить до висновку, що у спорі про витребування майна, вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту, що є підставою для відмови в задоволенні цієї вимоги.

Отже, вимоги позову про визнання недійсним спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області є неефективним способом захисту, а тому такі вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо вирішення заяви поданої до суду представником відповідача ОСОБА_7 про застосування строку позовної давності, суд виходить з наступного.

Статтею 256 ЦК України визначено поняття, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

За змістом ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють.

Таким чином, норми, установлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.

Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верхового Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Про виявлені порушення та намір звернутися до суду Слов`янська окружна прокуратура повідомила листом Миколаївську міську військову адміністрацію Краматорського району Донецької області 14 березня 2023 року, на який отримано лист від Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області № 647 від 21 березня 2023 року про те, що у зв`язку зі збройною агресією рф Миколаївська міська рада не мала об`єктивної можливості належним чином вживати заходи щодо захисту порушених інтересів територіальної громади. Крім того, Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області не має можливості самостійно звернутися до суду з позовною заявою, у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Саме з дати реєстрації вказаного кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, тобто з 06 січня 2021 року, та виявлення обставин протиправного вибуття спірної земельної ділянки, слід обчислювати початок перебігу строку позовної давності для прокурора, який з цього моменту мав об`єктивну можливість дізнатись, що оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області прийнято з порушенням вимог закону.

Окрім того, оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 2716-СГ був винесений 06.09.2018, на думку представника відповідача строк позовної давності сплив 07.09.2021, однак в той час в Україні діяв карантин. Згідно Постанови КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року за № 211, карантин був встановлений з 12 березня 2020 року на всій території України, який діяв до 01 липня 2023 року. Відповідно до п. 12 прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттями 257,258,362,559,681,728,786,1293цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, Слов`янська окружна прокуратура Донецької області звернулася до суду із цим позовом з дотриманням трирічної позовної давності.

За таких обставин заява про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Крім того, суд вважає необхідним звернути уваги учасників справи, що у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 760/459/16-ц (провадження № 61-8161св18) зроблено висновок про те, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).

Позивачем при звернені до суду з позовом було сплачено 5368,00 грн. судового збору.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено з 01 січня 2023 року в розмірі 2684 грн.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 9ст. 141 ЦПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки, позивачем заявлено дві вимоги, а суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, то, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн. відшкодуванню не підлягають.

З огляду на викладене, судовий збір слід стягнути з відповідачів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, посадові особи якого не вжили заходів для перевірки чи має ОСОБА_1 право на безоплатну передачу йому у власність земельної ділянки, та ОСОБА_1 , який приховав факт використання права на безоплатне отримання земельної ділянки даного виду, на користь Донецької окружної прокуратури в загальному розмірі 2684,00 грн., а самепо 1342,00 грн. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 45, 46, 256, 257, 261, 388 ЦК України, ст.ст. 78, 90, 121, 152, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 12, 14, 81, 82, 89, 259, 263-265, 273, ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Слов`янської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь власника земельної ділянки відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного Кодексу України - територіальної громади Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області (ідентифікаційний код юридичної особи: 04341413, місцезнаходження юридичної особи: Донецька область, Краматорський район, м. Миколаївка, пл. Енергетиків, буд. 2/14), повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області (ідентифікаційний код юридичної особи: 44692327, місцезнаходження юридичної особи: Донецька область, Краматорський район, м. Миколаївка, пл. Енергетиків, буд. 2/14) земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0887, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, (ідентифікаційний код юридичної особи: 39767332, місцезнаходження юридичної особи: Полтавська область, м. Полтава, вул. Уютна, буд. 23), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Донецької обласної прокуратури (р/р №UA918201720343180002000016251, Держказначейська служба України м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 25707002, отримувач - Донецька обласна прокуратура) витрати зі сплати судового збору по 1342 грн. 00 коп. з кожного.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду через Слов`янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 26.11.2024.

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду І.О. Сидоренко

СудСлов'янський міськрайонний суд Донецької області
Дата ухвалення рішення22.11.2024
Оприлюднено28.11.2024
Номер документу123315452
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Судовий реєстр по справі —243/1902/23

Рішення від 22.11.2024

Цивільне

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Сидоренко І. О.

Рішення від 22.11.2024

Цивільне

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Сидоренко І. О.

Ухвала від 19.06.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Агєєв О. В.

Ухвала від 27.05.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Агєєв О. В.

Ухвала від 03.05.2024

Цивільне

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Сидоренко І. О.

Ухвала від 04.08.2023

Цивільне

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Сидоренко І. О.

Ухвала від 24.05.2023

Цивільне

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Сидоренко І. О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні