Рішення

від 26.11.2024 по справі 464/5042/24

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/5042/24

пр.№ 2/464/1597/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.11.2024 року м.Львів

Сихівський районнийсуд м.Львова у складі судді Тімченко О.В., розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 простягнення кредитної заборгованості,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою в порядку цивільного судочинства, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування № 94788046000 від 25 вересня 2018 року, з яких: 44936,78 грн заборгованість за основним кредитом; 27001,08 грн заборгованість за відсотками, покликаючись на невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначеносуддю Тімченко О.В.

Суддя ухвалою від 24 липня 2024 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Заперечень проти такого порядку розгляду справи не поступило.

Одночасно клопотання сторони позивача про витребування у АТ «УКРСИББАНК» доказу у порядку ч.4 ст.83ЦПК України повернуто без розгляду, адже не відповідає вимогам ч.2 ст.84 ЦПК України: не містить вжитих заходів для отриманих цього доказу самостійно, доказів вжиття таких заходів та причини неможливості самостійного отримання такого доказу (саме щодо конкретного відповідача).

Ухвалу про відкриття провадження у справі із вирішенням клопотання про витребування доказу доставлено до електронного кабінету позивача, у зв`язку із чим останнім достовірно був обізнаний із процесуальними рішеннями у справі.

З дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення скеровано ухвалу про відкриття провадження разом з позовною заявою з додатками за зареєстрованим місцем проживання, отриманим з Єдиного державного демографічного реєстру у порядку ст.187 ЦПК України.

Декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метоюведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою. Особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування) -ст.ст.3,4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

У зв`язку із проставленням у поштовому повідомленні та трекінгу відстежування поштових відправлень відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» відповідач у порядку п.5 ч.6 ст.272 ЦПК України вважається таким, якому вручено судове рішення.

При застосуванні норм права у порядку ч.4ст.263ЦПК України судураховує висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, від 01 грудня 2023 року у справі № 591/4832/22: довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення у зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою»вважаєтьсяналежним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання повідомлення.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 з покликанням на практику Європейського суду з прав людини у справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) висловлено правову позицію про те, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Судом вжито передбачених цивільним процесуальним законодавством заходів для повідомлення відповідача та створено умови для реалізації принципу змагальності сторін.

Відзив на позов відповідачем не подано та жодних клопотань не заявлено.

Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Вирішуючи цивільно-правовий спір між сторонами по суті, суд дійшов наступного висновку.

У відповідності до ст.ст.12,13,81 ЦПК Українисуд розглядає справи у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність (п.п.4, 5 ч.3 ст.2 ЦПК України), що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість (постанова Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20).

Неподання відзиву відповідачем не звільняє позивача від тягару доказування. Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, від 23 листопада 2022 року у справі № 208/6630/19).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2ст.11 ЦК України).

Виходячи із положень ч.1 ст.1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1і2 глави 71цього Кодексу ст.ст.1046-1057-1 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.ч.1, 2 ст.1069 ЦК України).

Уст.1054 ЦК Українипередбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як регламентовано ст.13 Закону «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначенимиЗаконом України"Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбаченихЗаконом України"Про електронну комерцію").

Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст.515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як регламентованост.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження (ст.1080 ЦК України).

За сформованою позицією Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц тлумачення ч.1 ст.512 ЦК України дає підстави для висновку,що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу (глава 73 ЦК України).

Організаційні і правові засади діяльності банків урегульовано Законом України «Про банки та банківську діяльність», у ст.2 якого визначено, що банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги.

В оцінці поведінки та способу ведення справ банкомВерховний Суд у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20 ураховує те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Схожий висновок можна застосувати і до фінансових компаній, адже у силу приписів ст.29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» фінансова компанія - це фінансова установа, яка на підставі відповідної ліцензії має право здійснювати діяльність з надання одного або декількох видів фінансових послуг.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

25 вересня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «УКРСИББАНК» та відповідачем підписано договір-анкету про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування № 94788046000.

На підставі договору факторингу № 237 від 25 січня 2023 року з додатком- витягом з реєстру боржників, платіжною інструкцією з оплати за відступлення прав вимоги згідно з договором факторингу, укладеним між Акціонерним товариством «УКРСИББАНК» (клієнт) та фінансовою установою Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРРА ФІНАНС» (фактор), що є позивачем у даній справі, останнє набуло право вимоги за борговими зобов`язаннями відповідача за договором.

Позивачем у підтвердження заявлених вимог про стягнення заборгованості за договором позики та кредитними договорами не долучено жодних документів, які б підтверджували виконання кредитодавцем взятих на себе зобов`язань - перерахування відповідачу як позичальнику кредитних коштів.

Виписка особового рахунку клієнта (рух коштів) у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, підтверджує виконання за день операцій клієнтом.

Як виснував Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц виписки за картковими рахунками позичальника підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту.

Усупереч наведеному таких виписок позивачем до позову не долучено.

Договором факторингу на власний розсуд погоджено та обумовлено сторонами, що за письмовими запитом фактора, в якому зазначено обґрунтовані підстави пов`язані з необхідністю звернення до суду, клієнт зобов`язаний надати фактору виписки з обліку кредитної заборгованості за позичковими рахунками після надходження суми фінансування на рахунок клієнта. Клієнт надає ці виписки щодо боржників, вказаних в письмовому запиті фактора, протягом 30 робочих днів з дати отримання такого запиту, але не більше ніж 5 боржників на місяць. Клієнт зобов`язується здійснювати зазначені в цьому пункті дії протягом 180 календарних днів з дати переходу права власності на права вимоги відповідно до умов цього договору (п.6.6 договору).

Позивачем жодним чином не обґрунтовано до часу ухвалення рішення по суті спору неможливість надання виписки по рахунку відповідача, як це передбачено умовами договору факторингу.

Досліджуючи надані розрахунки заборгованості, суд переконаний, що такі самі по собі не є належними та допустимими доказами наявності заборгованості та її розмір за договором, оскільки будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача, підтвердження отримання останнім кредитних коштів відповідно до укладеного договору позивачем не надано (постанова Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 765/№ 755/18920/18). Розрахунок є виключно внутрішнім документом банку, підготовленим його працівниками, та відображає односторонню арифметичну калькуляцію позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача.

Договір факторингу з витягом з реєстру боржників, які є похідними від договору кредиту, не є безумовними доказами підтвердження достовірності розміру заборгованості.

Інших доказів позивачем не надано.

Клопотання про витребування доказу, як зазначено вище, судом повернуто позивачу без розгляду, адже таке не відповідало вимогам ч.2 ст.84 ЦПК України. Позивач такі недоліки не усунував та жодних клопотань про витребування додаткових доказів у подальшому не заявляв, а зважаючи на вимоги цивільного процесуального законодавства, зокрема засади змагальності та диспозитивності, суд не вправі за власною ініціативою витребувати докази у позивача. Позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Схожа позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18, від 03 серпня 2022 року у справі № 156/268/21.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

Розглядаючи справу в межах доводів та поданих доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог про стягнення заборгованості та порушення відповідачем прав позивача, які б підлягали судовому захисту. Наведене зумовлює відмову у позові.

Висновок суду узгоджується із такими засадами цивільного законодавства/судочинства як верховенство права, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України, ст.2 ЦПК України). У матеріалах справи відсутні відомості, які б спростовували даний рішення суду та беззастережно доводили протилежне.

У зв`язку із відмовою в позові судові витрати до відшкодування позивачу не підлягають (ст.141 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.258,259,263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити в задоволенні позову.

Судові витрати позивача залишити по понесеним.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Інформація про учасників справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРРА ФІНАНС», код за ЄДРПОУ 42633165, м.Одеса, вул.Гімназична, 11;

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 26 листопада 2024 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя Олена ТІМЧЕНКО