Постанова

від 26.11.2024 по справі 640/9035/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/9035/20 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Візаві Солюшнз» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Візаві Солюшнз» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Візаві Солюшнз» звернулося з позовом до суду, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 15.01.2020 № 0212615572, №0222615572 та №0232615572.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки акту перевірки щодо нереальності господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентами, спростовуються змістом господарських операцій, оскільки позивачем досягнуто економічного ефекту, господарські операції оформлені відповідними первинними документами. На час, коли позивач мав господарські взаємовідносини зі своїми контрагентами, відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про таких контрагентів були підтвердженими, такі особи були зареєстровані як платники податку, а відтак податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти позову та вказав, що податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до приписів чинного законодавства, є правомірними та не підлягають скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що відповідачем не було надано доказів правомірності прийняття оскаржуваних рішень. Наголошує, що позивачем надано усі необхідні первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про необгрунтованість доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 28.11.2019 № 3769 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Візаві Солюшнз».

За результатом проведеної перевірки складено акт від 13.12.2019 № 92/26-15-05-07-02-10/41139256 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Візаві Солюшнз» у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 44.1, п. 44.2 ст.44, п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134, п. 135.1 ст. 135 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями, розділу 16 «Витрати» Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, п. 1.2 ст. 1, п. 2.1, п. 2.4, п. 2.15, п. 2.16 ст. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, ст. 2, 4, 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 44 274,00 грн, в т.ч.: за 2018 у сумі 44 274,00 грн;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, із змінами і доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 41 994,00 грн в т.ч. за березень 2018 року - 15 327,00 грн; травень 2018 року - 16 667,00 грн; листопад 2018 року - 10 000,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 15.01.2020:

- № 0222615572, яким за порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями, збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 41 994,00 грн (10 499,00 грн штрафні санкції);

- № 0232615572, яким за порушення п. 44.1, п. 44.2 ст.44, п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134, п. 135.1 ст. 135 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями, зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 19 003,00 грн;

- №0212615572, яким за порушення п. 44.1, п. 44.2 ст.44, п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134, п. 135.1 ст. 135 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями, збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 44 274,00 грн (11 069,00 грн штрафні санкції).

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними, прийнятими з порушенням норм податкового законодавства, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за спірними операціями із зазначеними контрагентами лише оформлювались окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого стало отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Якщо результатом розрахунку об`єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від`ємне значення, то сума такого від`ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об`єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від`ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від`ємного значення (п. 150.1 статті 150 ПК України).

Від`ємне значення як результат розрахунку об`єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 цього ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.

Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентами. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (робіт, послуг) в межах господарської діяльності.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.

При цьому потрібно, щоб первинні документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум грошових зобов`язань на підставі таких операцій.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Як вбачається з акту перевірки, позивач у перевіряємий період мав взаємовідносини з ТОВ «ВАНХЕН», ТОВ «ВЕНЧУР ГРУП» та ТОВ «КЛАРІТІ ФОРМ».

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «КЛАРІТІ ФОРМ» колегія суддів зазначає наступне.

Так, взаємовідносини між позивачем та контрагентом виникли на підставі договорів про виконання робіт від 29.03.2018 № 29/03 та від 12.12.2018 № 12/1 за умовами яких виконавець зобов`язується за завданням замовника, на підставі рахунків-фактур, виконати роботи (надати послуги) в порядку та на умовах визначених договором.

На підтвердження взаємовідносин із вказаним контрагентом позивачем надано до перевірки копії таких документів: договору, актів надання послуги, платіжних доручень та податкових накладних.

Первинні документи зі сторони ТОВ «КЛАРІТІ ФОРМ» підписані ОСОБА_1 .

Водночас, в акті перевірки зазначено таку інформацію по контрагенту позивача.

Перебуває на обліку в ГУ ДПС у м. Києві (Святошинський р-н м. Києва). Вид діяльності за КВЕД: 43.29 - інші будівельно-монтажні роботи. Засновник, директор, головний бухгалтер ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у 2018 році згідно з інформаційних баз ДПС України. Зареєстроване Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві від 22.09.2017 №10721020000037281. Взято на податковий облік від 22.09.2017. Фінансова звітність до ДПІ за місцем обліку не подавалась.

Згідно ЄРПН встановлено, що TOB «КЛАРІТІ ФОРМ» придбавало за 2018 різні продукти, товари та послуги найменування яких не співпадає з назвою послуг реалізованих ТОВ «КЛАРІТІ ФОРМ» на адресу ТОВ «Візаві Солюшнз».

Відповідно до баз даних ДФС та в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Таким чином, фактично у TOB «КЛАРІТІ ФОРМ» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Відповідно до баз даних ДПС у TOB «КЛАРІТІ ФОРМ» відсутні затрати на оренду офісних, складських приміщень, оплату комунальних послуг, оплату послуг телефонного зв`язку, оплату послуг за користування мережею Інтернет, оплату логістичних послуг та інших витрат необхідних для ведення фінансово-господарської діяльності суб`єкта господарювання.

Крім того, згідно ІС «Податковий блок» підсистеми СФП зареєстрована картка суб`єкта фіктивного підприємництва відносно господарської діяльності ТОВ «КЛАРІТІ ФОРМ» (код 41609828) від 27.06.2018 № 1960/8/26-55-21-03, згідно якої ТОВ «КЛАРІТІ ФОРМ» (код 41609828) «...зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників...».

Співробітниками оперативного управління ДПІ у Печерському районі ТУ ДФС у м. Києві 26.06.2018 відібрано пояснення у громадянина ОСОБА_1 , в ході якого останній повідомив про свою непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «КЛАРІТІ ФОРМ».

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «ВАНХЕН», колегія суддів зазначає наступне.

30.05.2018 між ТОВ «Візаві Солюшнз» (замовник) та ТОВ «ВАНХЕН» (виконавець) укладено договір про виконання робіт № 30 за умовами якого виконавець зобов`язується за завданням замовника, на підставі рахунків-фактур, виконати роботи (надати послуги) в порядку та на умовах визначених договором.

На підтвердження взаємовідносин із вказаним контрагентом позивачем надано до перевірки копії таких документів: договору, актів надання послуги, платіжних доручень та податкових накладних.

Первинні документи зі сторони ТОВ «ВАНХЕН» підписані ОСОБА_2 .

Водночас, в акті перевірки зазначено таку інформацію по контрагенту позивача.

Перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДПС у м. Києві. Вид діяльності за КВЕД: 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля. Засновник, директор, головний бухгалтер з 29.05.2018 ОСОБА_3 . Зареєстроване Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією 03.01.2018. Фінансова звітність та декларації з податку на прибуток до ДПІ за місцем обліку не подавалась.

Згідно ЄРПН встановлено, що TOB «ВАНХЕН» придбавало за 2018 рік різні продукти, товари та послуги найменування яких не співпадає з назвою послуг реалізованих на адресу ТОВ «Візаві Солюшнз».

Відповідно до баз даних ДФС та в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Таким чином, фактично у TOB «ВАНХЕН» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Відповідно до баз даних ДПС у TOB «ВАНХЕН» відсутні затрати на оренду офісних, складських приміщень, оплату комунальних послуг, оплату послуг телефонного зв`язку, оплату послуг за користування мережею Інтернет, оплату логістичних послуг та інших витрат необхідних для ведення фінансово-господарської діяльності суб`єкта господарювання.

Крім того, відповідно до пояснення від 26.06.2018 засновника, директора, головного бухгалтера ОСОБА_3 до фінансово-господарської діяльності ТОВ «ВАНХЕН» він не має відношення. Жодних навиків щодо ведення фінансово-господарської діяльності , бухгалтерського обліку та податкової звітності будь-яких підприємств, не має. Коли та за чиїм рішенням створене ТОВ «ВАНХЕН» йому невідомо.

Згідно ІС «Податковий блок» підсистеми СФП зареєстрована картка суб`єкта фіктивного підприємництва відносно господарської діяльності ТОВ «ВАНХЕН» від 27.06.2018 № 196/8/26-55-21-03.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «ВЕНЧУР ГРУП», колегія суддів зазначає наступне.

30.11.2018 між ТОВ «Візаві Солюшнз» (замовник) та ТОВ «ВЕНЧУР ГРУП» (виконавець) укладено договір про виконання робіт № 30/В за умовами якого виконавець зобов`язується за завданням замовника, на підставі рахунків-фактур, виконати роботи (надати послуги) в порядку та на умовах визначених договором.

На підтвердження взаємовідносин із вказаним контрагентом позивачем надано до перевірки копії таких документів: договору, актів надання послуги, платіжних доручень та податкових накладних.

Первинні документи зі сторони ТОВ «ВЕНЧУР ГРУП» підписані ОСОБА_1 .

Водночас, в акті перевірки зазначено таку інформацію по контрагенту позивача.

Перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДПС у м. Києві. Вид діяльності за КВЕД: 43.29 - інші будівельно-монтажні роботи. Засновник, директор, головний бухгалтер ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у 2018 році згідно з інформаційних баз ДПС України. Зареєстроване Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією 26.09.2017. Фінансова звітність та декларації з податку на прибуток до ДПІ за місцем обліку не подавалась.

Згідно ЄРПН встановлено, що TOB «ВЕНЧУР ГРУП» придбавало за 2018 рік різні продукти, товари та послуги найменування яких не співпадає з назвою послуг реалізованих на адресу ТОВ «Візаві Солюшнз».

Відповідно до баз даних ДФС та в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Таким чином, фактично у TOB «ВЕНЧУР ГРУП» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Відповідно до баз даних ДПС у TOB «ВЕНЧУР ГРУП» відсутні затрати на оренду офісних, складських приміщень, оплату комунальних послуг, оплату послуг телефонного зв`язку, оплату послуг за користування мережею Інтернет, оплату логістичних послуг та інших витрат необхідних для ведення фінансово-господарської діяльності суб`єкта господарювання.

Крім того, відповідно до пояснення від 27.06.2018 засновника, директора, головного бухгалтера ОСОБА_1 до фінансово-господарської діяльності ТОВ «ВЕНЧУР ГРУП» він не має відношення. Жодних навиків щодо ведення фінансово-господарської діяльності, бухгалтерського обліку та податкової звітності будь-яких підприємств, не має. Коли та за чиїм рішенням створене ТОВ «ВЕНЧУР ГРУП» йому невідомо.

Згідно ІС «Податковий блок» підсистеми СФП зареєстрована картка суб`єкта фіктивного підприємництва відносно господарської діяльності ТОВ «ВЕНЧУР ГРУП» від 27.06.2018 №1959/8/26-55-21-03.

На підставі вищевикладеного, відповідачем встановлено відсутність фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентами.

Суд першої інстанції вірно вказав, що умовами реалізації права платника на формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій замовника та виконавця для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Одночасно, наявність у платника податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Формальна наявність договору, видаткових накладних, рахунків на оплату тощо, за встановлених у справі обставин, не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Первинні документи, зокрема, податкові накладні, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №823/1538/16.

Таким чином, факт отримання позивачем товарів/робіт/послуг від контрагентів не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов`язковою умовою для визнання господарських операцій товарними.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

При цьому, сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Податкові накладні, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами.

Більше того, слід зазначити, що на момент розгляду адміністративної справи судами не було постановлено вироків щодо офіційних осіб контрагентів позивача, однак це не може спростовувати достовірність пояснень таких осіб відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №826/9563/17.

Крім цього, про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Як встановлено приписами Податкового кодексу України, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №813/2488/14.

Наявність у платника податку первинних документів, які не мають дефекту форми, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів. Якщо документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 07.11.2019 у справі №440/422/19 та від 20.12.2019 у справі №826/16776/18.

Суд першої інстанції виходив з того, що оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення конкретних фактичних обставин справи, врахувавши ненадання усіх документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх виконання, відсутність у контрагента матеріально-технічної можливості здійснювати обумовлені домовленістю із позивачем зобов`язання, у сукупності із виявленими фактами фіктивної діяльності контрагента, надані позивачем документи не підтверджують надання послуг на користь позивача, що унеможливлює розцінювати їх як належні, достатні та достовірні докази придбання позивачем обумовленими господарськими договорами товарів, робіт (послуг).

Таким чином, оскільки позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факт реальної зміни матеріального та грошового стану контрагента, а первинні документи, які надані до суду, свідчать лише про факт оформлення господарської операції для заниження бази оподаткування позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність висновків контролюючого органу викладених в акті перевірки.

Суд першої інстанції вірно вказав, що надані позивачем на підтвердження реальності господарських відносин з контрагентами документи не розкривають суть наданих послуг, не пояснюють в чому саме полягало надання таких послуг, конкретно які саме послуги надавались, де відбувалось надання таких послуг, з чого складались послуги, надані контрагентами.

Надані позивачем копії рахунків-фактур та актів наданих послуг не розкривають зміст господарських операцій та не підтверджують реальність таких операцій.

Тобто позивачем належних відомостей щодо виконаних послуг з контрагентами не надано.

На переконання суду першої інстанції надані документи були фіктивно створені для документального оформлення нереальних господарських операцій на користь позивача.

Виходячи з наведеного, спростовуються доводи позивача щодо виконання на користь позивача спірних операцій зазначеними підприємствами-контрагентами, за відносинами з яким сформовано спірні суми податкових вигод, та доводи щодо юридичної значимості первинних документів.

Наведене, у свою чергу, вказує на юридичну дефектність первинних/облікових/ податкових документів для цілей формування даних бухгалтерського та податкового обліку та, в сукупності, відповідно, свідчить про відсутність підстав для формування спірних сум податкових вигод, що, у свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість висновків відповідача та оскаржуваних рішень.

Суд апеляційної інстанції ставить під сумнів наявність у позивача ділової мети при укладенні спірних договорів.

За звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників. А відтак доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

І хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, оскільки в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також суд звертає увагу, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування. Крім того, прояв такої обачності й обережності при виборі постачальника послуг та вчинення будь яких дій на предмет перевірки податкової «доброчесності» контрагента, зокрема за доступними електронними базами даних на сайті контролюючого органу (база платників ПДВ, база анульованих свідоцтв платників ПДВ, база недобросовісних платників ПДВ, база місць масової реєстрації платників податків, отримання завірених копій статутних та реєстраційних документів, копій паспорта особи, яка підписуватиме договір, довідку про кількість співробітників контрагента, тощо), перевірки загальнодоступної інформації щодо наявності кримінальних проваджень за участю контрагента, в подальшому свідчитимуть на користь висновку, що платником податків вжито належні та достатні дії щодо його обізнаності на предмет податкової «надійності» такого контрагента та вказуватимуть на правомірність формування податкового обліку за господарськими операціями з таким контрагентом.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду № 816/1422/17 від 26.06.2018.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 77 КАС України, обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду № 803/1923/13-а від 25.06.2018.

Колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а позивач не наводить доводів/аргументів з відповідним документальним підтвердженням, а наводить лише загальні твердження про товарність здійснених операцій та достатність/повноту поданих до перевірки первинних документів, та про наявність ділової мети по вказаним договорам, проте належних підтверджень наведеним доводам так і не було надано.

Суд першої інстанції вірно вказав, що враховуючи встановлені під час розгляду даної справи обставини, а також ненадання позивачем документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій, в даному випадку документи надані позивачем під час перевірки не підтверджують реальності операцій, які зумовлювали б зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання (позивача).

Наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту або складу витрат, зокрема виданих податкових накладних, не є безумовною підставою їх формування, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Беручи до уваги специфіку та особливості зазначених операцій, виходячи з наявної податкової інформації, слід зазначити, що під час розгляду справи не надано тих відомостей і документів, які виходячи з умов договорів та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а відтак не доведено фактичного виконання спірних операцій контрагентами позивача.

В даному випадку, за спірними операціями лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Суд першої інстанції вірно вказав, що в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 15.01.2020 № 0212615572, №0222615572 та №0232615572, прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, із врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тому дані рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Візаві Солюшнз» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 26.11.2024.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

Є.І. Мєзєнцев

В.В. Файдюк