Ухвала

від 26.11.2024 по справі 592/4224/24

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №592/4224/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/1392/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Умисне тяжке тілесне ушкодження

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши, без участі сторін, належним чином повідомлених про розгляд справи, у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми, в порядку ч.4 ст. 422-1 КПК України, матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 жовтня 2024 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк тримання під вартою, без визначення розміру застави, -

ВСТАНОВИЛА:

У провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Під час судового засідання даного кримінального провадження, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 звернулася до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючого його тим, що раніше заявлені ризики, передбачені п. 1, п. 3, п. 4 ст. 177 КПК України, існують та не зменшились і більш м`які запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку останнього.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 жовтня 2024 року, продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_6 до 60 днів, а саме до 29 листопада 2024 року.

Не погодившись зі вказаним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 жовтня 2024 року, застосувавши відносно обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`який запобіжний захід.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, захисник зазначає про те, що прокурором не доведено існування зазначених у клопотанні ризиків.

Так, існування ризику переховування, стороною обвинувачення не обґрунтований належними доводами та не підтверджено жодними доказами, зокрема не долучено заяви обвинуваченого чи показання свідків про намір ОСОБА_6 переховуватися від суду чи прокурора, відсутні докази зміни місця проживання останнього оренда квартири чи кімнати, придбання обвинуваченим квитків, тощо.

Щодо ризику незаконно впливати на свідків та потерпілого, апелянт зазначає про те, що досудове розслідування завершено, свідками надано покази та їх свідчення зафіксовані в матеріалах кримінального провадження.

Крім того, навіть такому гіпотетичному ризику можна запобігти, зобов`язавши підозрюваного утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим, щодо подій, які сталися.

На думку сторони захисту, навіть за умови доведення вищезазначений ризиків, запобіжний захід у виді домашнього арешту міг повністю їм запобігти. Оскільки не залишаючи житло цілодобово або у певний час доби, підозрюваний не міг би фізично вчинити будь-які дії, спрямовані на реалізацію ризиків.

Про призначення даного кримінального провадження до апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_6 , його захисник ОСОБА_7 (шляхом направлення рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення) та прокурор повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення обвинуваченому та захиснику.

Від захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 та прокурора надійшли заяви про здійснення апеляційного розгляду поданої апеляційної скарги, у їх відсутність.

Враховуючи зазначені обставини, а також те, що, в порядку ч.4 ст.422-1 КПК України, ніхто із учасників не заявив клопотання про розгляд провадження за їх участі, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін.

Тому, заслухавши доповідь головуючого - судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Окрім цього, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , вищезазначених вимог Закону дотримався в повному обсязі.

Задовольняючи клопотання прокурора, подане в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, про продовження останньому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом було встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та існують з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, а саме, судом оцінено репутацію обвинуваченого, який не працює, відсутність джерела доходів, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення. Відповідно, висновок суду про те, що неможливо запобігти вказаним ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів, є вмотивованим і з таким висновком погоджується і колегія суддів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи, при цьому КПК не вимагає доказів того, що вона обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів можливості їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

На наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 177 України, вказує те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, санкція статті якої передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 05 до 08 років, а тому з метою уникнення відповідальності за скоєне, останній може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого у цьому кримінально провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, не дотримуючись процесуальних обов`язків.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".

Таким чином, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, на що звернув увагу слідчий суддя.

Окрім того необхідно враховувати, що в умовах воєнного стану питання щодо забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого набуває особливого значення, оскільки здійснення правосуддя в особливих умовах ускладнюється наявністю певних перешкод, які не існують у мирний час та вимагає від учасників судового розгляду відноситись до виконання своїх обов`язків та реалізації наданих прав з більшою відповідальністю і зобов`язує суд діяти більш ефективно та організовано.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілого в кримінальному провадженні слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на свідків та потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом, тому доводи захисника в цій частині також є необґрунтованими.

Тому є вагомі підстави вважати, що у разі застосування до обвинуваченого альтернативного по відношенню до тримання під вартою запобіжного заходу, не пов`язаного з виключними запобіжниками у комунікації та його переміщеннях, останній зможе здійснити незаконний вплив на свідків та потерпілого з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.

Також зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_6 ніде не працює, постійного джерела доходів не має, тому обґрунтовано встановлено існування ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Наявність вище перелічених ризиків стверджується тим, що встановлені на даний час обставини провадження, відсутність відомостей щодо наявності у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, у тому числі утриманців, що у сукупності з тяжкістю можливого покарання у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, свідчить на користь існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 про недоведеність існування ризиків є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.

Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував та суд першої інстанції визнав доведеним.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає не переконливими доводи апеляційної скарги щодо можливості зміни обвинуваченому запобіжного заходу на інший більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, зокрема на домашній арешт, оскільки рішення суду про продовження відносно останнього строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.

Отже, під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження не було здобуто доказів, за яких можливо було б дійти висновку про незаконність прийнятого судом рішення та відсутність підстав для скасування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому, вказане судове рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 404,405,407,422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 жовтня 2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на цю ухвалу - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4