Постанова

від 26.11.2024 по справі 380/6393/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/6393/24 пров. № А/857/16831/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Обрізко І.М.

Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Мричко Н.І.), ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи м.Львів 30 травня 2024 року, у справі №380/6393/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,

В С Т А Н О В И В :

25.03.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, просила: визнати протиправними дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у формуванні подання до Управління державної казначейської служби України у Галицькому районі міста Львова Львівської області про повернення помилково (надмірно) сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 14377,00 грн, що підтверджено квитанцією №16 від 28.12.2024; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати подання до Управління державної казначейської служби України у Галицькому районі міста Львова Львівської області про повернення ОСОБА_1 помилково (надмірно) сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 14377,00 грн, що підтверджено квитанцією №16 від 28.12.2024.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не виконала вимог підпункту «в» пункту 15-2 Порядку №1740 в частині підтвердження підстав звільнення її від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки не надала дані про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду, а саме довідки з місць проживання (після 1992 року). Суд першої інстанції вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу у формуванні відповідного подання про повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Водночас, суд першої інстанції вказав, що позивач вправі повторно звернутися до відповідача із заявою, до якої долучити інформацію та пакет документів, визначених підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку №1740, що підтверджують звільнення її від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не дослідив та належним чином не надав правової оцінки довідці, що видана Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» №199 від 02.04.2024, яка була долучена до матеріалів справи та така була предметом судового розгляду. Із цієї довідки вбачається, що позивачка ОСОБА_2 приватизаційні депозитні рахунки за номінальною вартістю житлового чека за адресою: АДРЕСА_1 не використовувались, а сама позивачка не значиться у списках громадян, які мають право на приватизацію житла. Апелянт вказує, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, а невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи призвело до непправильного застосування норм матеріального права, наслідком якого є неправильне вирішення питання за заявленими позовними вимогами.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 28.12.2023, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Задорожною Р.Й., та зареєстрованим у реєстрі за № 3423, АТ «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «САНТЕС-ІВ» від імені ТОВ «Компанія управління активами «Гроші та капітал» продало, а позивач купила квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно квитанцією від 28.12.2023 позивач сплатила 14377,00 грн збору на обов`язкове державне пенсійне страхування до органу Державної казначейської служби України.

Позивач звернулась до відповідача із заявою від 06.02.2024 щодо повернення сплаченого пенсійного збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості нерухомого майна у розмірі 14377,00 грн.

Листом від 23.02.2024 відповідач відмовив позивачу у задоволенні вказаної заяви з тих підстав, що з урахуванням Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, у редакції від 23.09.2020, долучені документи не підтверджують факту придбання нерухомого майна вперше.

Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 № 400/97-ВР (Закон № 400/97-ВР).

Згідно з абз. 1 п. 9 ст. 1 Закону № 400/97-ВР платниками збору на обов`язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Абзацом 5 п. 9 ст. 1 Закону № 400/97-ВР передбачено, що нотаріуси щокварталу, до 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають до органів Пенсійного фонду України за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса звіт про укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, включаючи інформацію про вартість такого майна та суму сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в порядку та за формою, визначеними Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 8 ст. 2 Закону № 400/97-ВР об`єктом оподаткування є для платників збору, визначених у пункті 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

На обов`язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору в таких розмірах: для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - 1 відсоток від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону (п. 10 ч. 1 ст. 4 Закону № 400/97-ВР).

Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» врегульовані і у Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (Порядок № 1740).

Відповідно до п. 15-1 Порядку № 1740 збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 15-3 Порядку № 1740 визначено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Аналіз наведених вище правових норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що громадяни, які придбавають вперше нерухоме майно, зокрема квартиру, не є платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1 % від вартості нерухомого майна (квартири), зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» від 23.09.2020 № 866 внесені зміни до Порядку № 1740, а саме: пункт 15-2 доповнено підпунктом «в» такого змісту:

«збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо: в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року)»;

Крім того, пункт 15-3 доповнено абзацом такого змісту:

«Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначена постанова Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 866 «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» набрала чинності 26.09.2020.

Із системного аналізу наведених вище правових норм слідує, що з 26.09.2020 конкретизовано законодавство, яке регламентувало підстави та процедуру звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Зокрема, чітко визначено коло осіб, які у розумінні Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» вважаються такими, що:

- придбавають житло вперше (до придбання житла особа не набувала права власності на інше житло в будь-який із перелічених способів: не приватизувала державний житловий фонд, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя);

- перелік документів, котрі особа повинна зібрати та надати для підтвердження того, що вона вперше придбаває житло.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що починаючи з 26.09.2020 в рамках чинного законодавства механізм, за умови дотримання якого фізична особа, що придбаває житло вперше та, відповідно, не є платником збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого майна (житла), не сплачує збір при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу. Для цього фізична особа подає нотаріусу визначені підпунктом «в» пункту 15-2 документи.

Нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку № 1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Водночас, подання вказаних документів є правом позивача, а не його обов`язком. Якщо ж особа помилково сплатила збір при посвідченні договору купівлі-продажу майна, то вона може подати заяву до пенсійного органу про повернення помилково сплачених коштів з бюджету. До такої заяви особа має додати пакет документів, визначений підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 на підтвердження того, що житло придбавається вперше.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що такими документами в розумінні пункт 15-2 Порядку № 1740 є:

- заява особи про те, що вона не має і не набувало права власності на житло (у тому числі не приватизувала, а ні успадковувала, не отримувала в дар, не купляла, зокрема як частку в спільному майні подружжя);

- відомості з Державного реєстру прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло;

- довідки з місць проживання про невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду (після 1992 року).

Тобто, законодавець у випадку помилкової сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна покладає на особу подання певного пакету документів, встановленого Порядком № 1740, для виникнення у пенсійного органу обов`язку формування подання про повернення помилково сплачених коштів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 подала до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області заяву про повернення помилково (надміру) сплаченого пенсійного збору.

У додатках до цієї заяви вказано, що позивачем також подано: копію квитанції про оплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна №16 від 28.12.2023 на суму 14377,00 грн; копію нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 28.12.2023 за реєстрованим №3423. Копію витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.12.2023 за №360367568; копію відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно; копію паспорта; довідку про місце проживання.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що позивачем додано до матеріалів справи довідку, що видана Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» №199 від 02.04.2024, з даної довідки вбачається, що ОСОБА_2 приватизаційні депозитні рахунки за номінальною вартістю житлового чека за адресою: АДРЕСА_1 , не використовувались, а сама позивач не значиться у списках громадян, які мають право на приватизацію житла.

Разом з тим апеляційний суд вказує на те, що вищевказана довідка датована 02.04.2024, заява про повернення помилково (надміру) сплаченого пенсійного збору, яка була подана позивачем засобами поштового зв`язку, надійшла до відповідача 06.02.2024.

Таким чином, позивач на момент звернення до відповідача із заявою не виконала вимог підпункту «в» пункту 15-2 Порядку №1740 в частині підтвердження підстав звільнення її від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки не надала дані про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду, а саме довідки з місць проживання (після 1992 року).

Слід вказати, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.

За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.

Отже, оскільки чинне законодавство встановлює чіткі та конкретні вимоги, а також перелік документів, які мають бути подані для повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно відмовив позивачу у формуванні відповідного подання про повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Порядок № 1740 жодним чином не звужує права позивачки, і відмова відповідача не є перешкодою для позивачки повторно звернутися до територіального органу ГУПФ із належно оформленою заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з додатками, передбаченими підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку № 1740.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки поданий позивачкою до відповідача пакет документів був недостатнім для прийняття позитивного рішення, а тому відповідач обґрунтовано відмовив у формуванні подання про повернення коштів з бюджету.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави відмови у задоволенні позову, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду 30 травня 2024 року у справі №380/6393/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді І. М. Обрізко Н. М. Судова-Хомюк