Постанова

від 26.11.2024 по справі 380/4836/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/4836/24 пров. № А/857/16399/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді:Носа С.П.;

суддів:Кухтея Р.В., Ільчишин Н.В.;

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі № 380/4836/24 (суддя Грень Н.М., м. Львів) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

04 березня 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо щодо не здійснення перерахунку та виплати позивачці грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 20 липня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України«Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»№704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 20 липня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України«Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»№704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум. Визнати протиправними дії відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати позивачці суми одноразової грошової допомоги при звільненні, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2019 - 2020 років, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розмірупрожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України«Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб«№704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачці суми одноразової грошової допомоги при звільненні, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2019 - 2020 років, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України«Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»№704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум.

Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що виплачене грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося йому з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а не з грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), обчисленого з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, що і спонукало його звернутися з даним позовом до суду першої інстанції за захистом своїх прав.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 20.07.2020, суми одноразової грошової допомоги при звільненні, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2019 - 2020 років, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України«Про Державний бюджет України на 2020 рік»станом на 01.01.2020.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.02.2020 року по 20.07.2020 року, суми одноразової грошової допомоги при звільненні, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2019 - 2020 років, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України«Про Державний бюджет України на 2020 рік»станом на 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову виходячи з мотивів викладених у апеляційній скарзі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що пунктом 4постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"(до 24.02.2018) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Апелянт вказує, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мiнiмуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України(даліКАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 проходила військову службу в Збройних Силах України, у військовій частині НОМЕР_1 на посаді механіка радіорелейної станції ІТВ.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №148 від20.07.2020 позивачку виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 від 12 вересня 2019 року позивачці надано статус учасника бойових дій з правом на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

З інформації про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з січня по липень 2020 року ОСОБА_1 слідує, що за в період з 30.01.2020 по 20.07.2020 посадовий оклад, оклад за військовим званням суми одноразової грошової допомоги при звільненні, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2019 - 2020 років, обчислені виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Позивачка, вважаючи, що відповідач протиправно нараховував та виплчував грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 20.07.2020 року, одноразової грошової допомоги при звільненні, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2019 - 2020 років, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України«Про Державний бюджет України на 2020 рік»станом на 01.01.2020 року, звернулася з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991(далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За змістом частини другоїстатті 9 Закону №2011-ХІІдо складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третястатті 9 Закону №2011-ХІІ).

Кабінетом Міністрів України прийнятоПостанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

В силу пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.

За первинною редакцією пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленогозакономна 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв`язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв`язку з нормою, в даному випадку п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.

Відтак, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми постанови КМУ №704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103).

Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни допостанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

Вказаноюпостановоюбули скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленогозакономна 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Із наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.

Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.

Таким чином, з 29 січня 2020 року виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимогстатті 9 Закону №2011-ХІІ.

Суд при вирішенні даного спору також бере до уваги висновки Верховного Суду зроблені у постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 (адміністративне провадження № К/9901/37717/21), зокрема пункт 62, а саме:

"(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділуІІПрикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленийзакономна 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.".

Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (та похідних від них розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік згідно Законів України Про Державний бюджет України на відповідний рік).

З означених вище мотивів колегія суддів відхиляє доводи скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин пункту 4 Постанови № 704 в редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Постанова № 481 набрала чинності з 20 травня 2023 року, при цьому жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.

За обставинами цієї справи, підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача виникли у зв`язку із набранням чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 та зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 01 січня 2020 року.

Отже, на переконання колегії судді, посадовий оклад позивача, його оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 1 січня календарного року (а не "на 1 січня 2018 року").

Аналогічний підхід до правозастосування висловлений Верховним Судом у постанові від 15 березня 2024 року в справі № 420/6572/22, який в силу приписів частини 5статті 242 КАС Українита частини 6 статті 13 Закону УкраїниПро судоустрій і статус суддіввраховується судом під час вирішення наведеного спору.

Судова колегія зазначає, що як основні, так і щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, одноразові виплати при звільненні (грошова компенсація за невикористані дні відпусток, одноразова грошова допомога при звільненні) залежать від посадового окладу та окладу за військовим званням.

З урахуванням викладеного колегія суддів підтримує правильний висновок суду першої інстанції про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачці за період з 30.01.2020 року по 20.07.2020 грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачці грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2019 - 2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням виплачених сум.

Щодо доводів апелянта про порушення позивачем строків звернення до суду з даним позовом, то колегія суддів вказує на наступне.

Частина першастатті 118 КАС Українивизначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Частиною першоюстатті 122 КАС Українипозов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами третьою та п`ятоюстатті 122 КАС Українидля захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, у зазначених положенняхКАС Українивідсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Відповідно до абз.1ст.3 КЗпП Українизаконодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідност.4 КЗпП Українизаконодавство про працю складається зКодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Упостанові Верховного Судув складі Касаційного адміністративного суду від 27.04.2023р. у справі № 420/14777/22 зазначено про те, що положенняст.122 КАС Українине містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннямист.233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022р.).

Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати приписист.233 КЗпП України, які діяли на момент початку перебігу строку звернення до суду із розглядуваним позовом.

Відповідно до частин 1 і 2ст.233 КЗпП України(в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача з військової служби і не проведення з ним повного розрахунку при такому звільненні) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно цієї редакціїст.234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Таким чином, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

При цьому, такий строк може бути поновлений судом в разі його пропуску з поважних причин за умови, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

З матеріалів справи слідує, що лише 12.02.2024 відповідач надав позивачці розрахунки сум нарахованих та виплачених їй при звільненні.

Будь-які інші відомості про те, що позивачка отримала раніше 12.02.2024 документальне підтвердження щодо розрахунку сум нарахованих та виплачених при звільненні у справі відсутні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано жодних інших доказів письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні та порядок їх обрахунку раніше вказаного строку.

Із розглядуваним позовом позивач звернувся 04.03.2024р., тобто, в межах тримісячного строку, установленого ч.2ст.233 КЗпП України, а відтак строк звернення до суду не пропущений.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно дост. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанціїбез змін.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі № 380/4836/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятоїстатті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей Н. В. Ільчишин