Рішення

від 14.11.2024 по справі 902/732/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" листопада 2024 р. Cправа № 902/732/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Розгон Н.В., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства "Валентина" (вул. Героїв України, 15, м. Бершадь, Гайсинський район, Вінницька область, 24400)

до: Приватного підприємства "Антіб" (вул. Д. Михайловського, 53, м. Вінниця, 21020)

про розірвання договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки та стягнення 451 828,34 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н від 28.06.2024 (вх. № 756/24 від 01.07.2024) Приватного підприємства "Валентина" з вимогами до Приватного підприємства "Антіб" про розірвання договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки та стягнення 451 828,34 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024 справу розподілено судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 05.07.2024 за вказаним позовом відкрив провадження у справі №902/732/24 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 25.07.2024.

Суд, ухвалою від 25.07.2024 продовжив строк підготовчого провадження по справі № 902/732/24 на 30 днів та відклав підготовче засідання на 12.09.2024.

09.09.2024 на адресу суду надійшла заява № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/8857/24 від 09.09.2024) представника позивача - адвоката Рижавського С.С. про затвердження мирової угоди, в додатках якої міститься Мирова угода, укладена сторонами 27.08.2024.

10.09.2024 на адресу суду надійшла заява № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/8950/24 від 10.09.2024) відповідача про затвердження мирової угоди, в додатках якої міститься копія Мирової угоди, яка укладена сторонами 27.08.2024.

У визначену судом дату (12.09.2024) судове засідання у даній справі не відбулося, у зв`язку з масштабною повітряною тривогою, а також загрозою ракетних ударів по всій території України.

Суд, ухвалою від 17.09.2024 повідомив учасників справи про підготовче судове засідання, яке призначено на 03.10.2024. Водночас судом досліджено заяви № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/8857/24 від 09.09.2024) та № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/8950/24 від 10.09.2024) сторін про затвердження мирової угоди та встановлено, що сторонами не дотримано вимог ч. 2 ст. 192 ГПК України, а тому відмовлено у задоволенні заяв № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/8857/24 від 09.09.2024) та № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/8950/24 від 10.09.2024) сторін про затвердження мирової угоди.

30.09.2024 на адресу суду надійшла спільна заява сторін № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/9574/24 від 30.09.2024) про затвердження Мирової угоди з текстом Мирової угоди, укладеної сторонами 27.08.2024.

У визначену судом дату (03.10.2024) розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікуванні, по закриттю якого, суд, ухвалою від 07.10.2024 повідомив учасників справи про підготовче судове засідання у справі № 902/732/24, яке призначено на 17.10.2024.

Розглянувши в судовому засіданні (17.10.2024) спільну заяву № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/9574/24 від 30.09.2024) сторін про затвердження мирової угоди, дослідивши зміст мирової угоди від 27.08.2024, суд дійшов висновку, що підписана між сторонами мирова угода від 27.08.2024 не відповідає вимогам статті 192 ГПК України, оскільки її умови не врегульовують спір між учасниками правовідносин у справі № 902/732/24, а тому відмовлено в затвердженні мирової угоди від 27 серпня 2024 року, укладеної між Приватним підприємством "Валентина" та Приватним підприємством "Антіб".

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 14.11.2024, про що 17.10.2024 постановлено відповідну ухвалу.

На визначену судом дату представники сторін не з`явились. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце слухання справи останні повідомлені належним чином ухвалою суду від 17.10.2024, яка відповідно до сформованих в КП "ДСС" довідок про доставку електронного листа була доставлена до електронних скриньок сторін 22.10.2024 о 18:46 год., та у відповідності до положень ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається врученою 23.10.2024.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 14.11.2024 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

30.06.2021 між Приватним підприємством "Валентина" (позивач, за Договором Продавець) та Приватним підприємством "Антіб" (відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки (надалі Договір) згідно з предметом якого Продавець продає (передає у власність Покупцю) цілу земельну ділянку площею 6,3940 гектарів, кадастровим номером 0520410100:00:016:0284, цільовим призначенням 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, розташовану за адресою: Вінницька область, м. Бершадь, вул. Покровська, земельна ділянка 211, а Покупець купує (приймає у власність від Продавця) цю земельну ділянку та зобов`язується сплатити за неї грошову суму вказану у Договорі (а.с. 10-12).

Пунктом 2 Договору визначено, що земельна ділянка, що відчужується за цим договором, належить Продавцю на праві власності, що підтверджується реєстрацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.07.2020 року з номером запису про право власності 37552727, реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 2135378705204, згідно з відомостями, які мстяться у Витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданому Красиленко Вікторією Борисівною, державним реєстратором Бершадської міської ради Вінницької області 30.07.2020 з індексним номером 218450821 та даними, отриманими Матвієнко Л.В., приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області 30 червня 2021 року, шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 3 Договору на земельній ділянці, що є предметом цього договору, розташований комплекс будівель та споруд, що перебуває у власності сторони Покупець за цим договором на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд, посвідченого одночасно з цим договором Матвієнко Л.В. приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області 30 червня 2021 року за реєстровим № 629.

За умовами пункту 4 Договору визначено, що продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 2 440 717,20 грн, з урахуванням ПДВ, що є розумною ціною цього договору та такою, що відповідає інтересам Сторін та не підлягає перегляду та яку:

- в сумі 488 143,44 грн Покупець сплачує Продавцеві шляхом безготівкового розрахунку на рахунок Продавця № НОМЕР_1 в АТ "Райффаййзен Банк Аваль" до 30 серпня 2021 року;

- в сумі 488 143,44 грн Покупець сплачує Продавцеві шляхом безготівкового розрахунку на рахунок Продавця № НОМЕР_1 в АТ "Райффаййзен Банк Аваль" до 30 вересня 2021 року;

- в сумі 488 143,44 грн Покупець сплачує Продавцеві шляхом безготівкового розрахунку на рахунок Продавця № НОМЕР_1 в АТ "Райффаййзен Банк Аваль" до 30 жовтня 2021 року;

- в сумі 488 143,44 грн Покупець сплачує Продавцеві шляхом безготівкового розрахунку на рахунок Продавця № НОМЕР_1 в АТ "Райффаййзен Банк Аваль" до 30 листопада 2021 року;

- в сумі 488 143,44 грн Покупець сплачує Продавцеві шляхом безготівкового розрахунку на рахунок Продавця № НОМЕР_1 в АТ "Райффаййзен Банк Аваль" до 15 грудня 2021 року.

Сторони домовились, що факт повного розрахунку за цим договором має бути підтверджений платіжними дорученнями банку про перерахування вищезазначених грошових сум в загальній сумі 2 440 717,20 грн, з рахунку Покупця на рахунок Продавця, реквізити яких зазначено вище, або заявою Продавця про повний розрахунок за договором, підпис на якій засвідчується нотаріально і яка після її нотаріального оформлення стане невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 5 Договору до моменту повного розрахунку за продану земельну ділянку Продавцю, відповідно до вимог ч. 6 ст. 694 Цивільного кодексу України, належить право застави на передане, але не оплачене майно. З моменту укладання цього договору Покупець має право розпоряджатися земельною ділянкою, що є предметом цього договору, виключно за письмовою, нотаріально засвідченою згодою Продавця. Після проведення повного розрахунку іпотека, що виникла за цим договором, припиняється. У відповідності із ст. 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження земельної ділянки іпотекою реєструється в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 8 Договору визначено, що відповідно відомостей, що містяться у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що є предметом цього договору, виданому державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Чвертко Р.П. 20.05.2021 року за номером НВ-0521843542021, експлікація земельних угідь: площа земельної ділянки, гектарів 6,3940, у тому числі за земельними угіддями, гектарів: землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-4,1795, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,7700, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,3420, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,2617, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,2550, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,1106, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,1075, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0781, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0759, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0578, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0384, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0362, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0179, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0158, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0120, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0116, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0064, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0050, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0039, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0034, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0034, землі під будівлями та спорудами промислових підприємств-0,0020. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, яка є предметом цього договору, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051, не зареєстровані.

Покупець оглянув земельну ділянку, яка відчужується за цим договором. Недоліків, які перешкоджають її використанню за цільовим призначенням, на момент огляду не виявлено. Претензій до Продавця щодо якісних характеристик відчужуваного об`єкту нерухомості у сторони Покупець не має (п. 9 Договору).

У пункті 13 Договору сторонами визначені обов`язки Продавця, а саме: передати предмет цього договору стороні Покупець у стані, що відповідає всім нормам та вимогам щодо такого виду нерухомого майна та дає змогу використовувати його за цільовим призначенням згідно умов цього Договору; попередити сторону Покупець про всі відомі йому недоліки земельної ділянки.

Відповідно до п. 15 Договору до обов`язків Покупця належать, зокрема: виконувати обов`язки власника відповідно до чинного законодавства та використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення; з дня укладення договору сплачувати земельний податок; прийняти земельну ділянку у стані, що відповідає умовам цього договору.

За умовами пункту 18 Договору Покупець набуває право власності на земельну ділянку (володіння, користування та розпорядження) з моменту реєстрації цього права на підставі цього договору відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".

Передача предмету договору здійснена Сторонами до підписання цього договору. Сторони домовились, що під передачею земельної ділянки за цим договором слід вважати одержання в присутності нотаріуса Покупцем технічної документації на земельну ділянку, що є предметом цього договору. Одержання Покупцем технічної документації на земельну ділянку, що є предметом цього договору вважається прийняттям земельної ділянки (п. 19 Договору).

Вказаний Договір купівлі-продажу земельної ділянки підписаний уповноваженим представником Продавця та Покупця, посвідчений приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Матвієнко Л.В. та зареєстровано в реєстрі 30.06.2021 за № 631.

Право власності на земельну ділянку за Договором зареєстровано за Приватним підприємством "Антіб", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.06.2021 № 263788717 (а.с. 14).

Як доводить позивач, відповідач у порушення умов договору оплату вартості земельної ділянки здійснив частково на суму 1 426 286,88 грн, що підтверджується виписками по банківському рахунку (а.с. 16-31).

За твердженням позивача, вказані вище обставини свідчать про неналежне виконання відповідачем умов Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.06.2021 в частині своєчасної сплати грошових коштів, в зв`язку з чим Приватне підприємство "Валентина" звернулось до господарського суду за захистом порушеного права із вимогами про розірвання договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки та стягнення 451 828,34 грн.

З урахування встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.

Статтею 193 Господарського кодексу України (надалі ГК України) встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

У пункті 4 Договору сторонами погоджено, що продаж земельної ділянки вчиняється за 2 440 717,20 грн, з урахуванням ПДВ, що є розумною ціною цього договору та такою, що відповідає інтересам Сторін та не підлягає перегляду та яку: в сумі 488 143,44 грн Покупець сплачує Продавцеві шляхом безготівкового розрахунку на рахунок Продавця до 30.08.2021; в сумі 488 143,44 грн Покупець сплачує Продавцеві - до 30.09.2021; в сумі 488 143,44 грн - до 30.10.2021; в сумі 488 143,44 грн - до 30.11.2021; в сумі 488 143,44 грн - до 15.12.2021.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у порушення умов договору оплату вартості земельної ділянки здійснив частково на суму 1 426 286,88 грн, що підтверджується виписками по банківському рахунку.

Суд враховує, що Приватним підприємством "Антіб" під час розгляду справи вказану заборгованість не спростовано та будь-яких доказів на підтвердження сплати решти суми за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 30.06.2021 до суду не подано.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Отже, розірвання договору виступає одним із видів відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Згідно зі статтею 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2).

Так, за частиною 2 статті 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини 2 статті 651 ЦК є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об`єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.

Одним із факторів, що може братися до уваги, є питання про те, наскільки боржник, який порушив договір, реально заінтересований у збереженні договору: чи не спричинить розірвання договору для нього значної шкоди. Розірвання порушеного договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 № 910/22454/17, від 28.08.2018 № 910/20932/17, від 02.10.2018 № 910/21033/17, від 16.10.2018 № 910/3568/18, від 19.02.2019 № 910/4427/18, від 22.06.2020 № 922/2216/19, та від 06.03.2019 у справі № 183/262/17.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що Приватне підприємство "Антіб" порушило істотні умови спірного договору купівлі-продажу і не виконало належним чином свого зобов`язання по оплаті вартості земельної ділянки в розмірі 1 014 430,32 грн, чим порушило істотні умови договору, а позивач не отримав кошти, на які розраховував при укладенні договору купівлі-продажу, а тому така обставина є підставою для дострокового розірвання договору.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог в частині витребування земельної ділянки, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Позовна вимога позивача про витребування нерухомого майна, а саме: цілу земельну ділянку площею 6,3940 гектарів, кадастровий номер 0520410100:00:016:0284, з цільовим призначенням: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, розташовану за адресою: Вінницька область, м. Бершадь, вул. Покровська, земельна ділянка 211, є похідною вимогою, задоволення якої залежить від задоволення позовної вимоги про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки № 631 від 30.06.2021, укладеного між Приватним підприємством "Валентина" та Приватним підприємством "Антіб", посвідчений приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Матвієнко Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 631.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно зі ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог про витребування нерухомого майна, а саме: цілу земельну ділянку площею 6,3940 гектарів, кадастровий номер 0520410100:00:016:0284, з цільовим призначенням: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, розташовану за адресою: Вінницька область, м. Бершадь, вул. Покровська, земельна ділянка 211.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 80 786,34 грн - 3% річних та 371 042,00 грн - інфляційних нарахувань, суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, судом виявлено помилку, яка полягає у включенні в періоди прострочення останній день проплат. Вказана помилка вплинула на розмір заявлених до стягнення 3% річних за періоди: з 30.10.2021-25.06.2024; з 30.11.2021-25.06.2024 та з 15.12.2021-25.06.2024.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом, за періоди прострочення: з 01.11.2021-25.06.2024; з 01.12.2021-25.06.2024 та з 16.12.2021-25.06.2024 отримано 77 660,32 грн (розрахунок додається).

Відтак, вимога позивача про стягнення 3% річних, підлягає до часткового задоволення, у розмірі 77 660,32 грн. Щодо вимоги про стягнення 371 042,00 грн інфляційних втрат, суд, виходячи з положень ч. 1 ст. 14 ГПК України, задовільняє її в межах, заявлених позивачем.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають частковому задоволенню, з наведених вище мотивів.

Вирішуючи питання щодо судових витрат суд зазначає таке.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. (підпункт 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у 2024 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року - 3028 грн.

При зверненні до суду з позовною заявою № б/н від 28.06.2024 (вх. № 756/24 від 01.07.2024) Приватним підприємством "Валентина" заявлено дві немайнові вимоги (про розірвання договору купівлі-продажу та витребування земельної ділянки), розмір судового збору з яких становить 6 056 грн (3 028 грн + 3028 грн = 6 056 грн) та одну вимогу майнового характеру (про стягнення 451 828,34 грн), розмір судового збору з якої становить 6 777,43 грн (451 828,34 грн х 1,5 : 100 = 6 777,43 грн).

Як вбачається з матеріалів справи за подання позовної заяви до суду позивачем, згідно платіжної інструкції № 30252 від 26.06.2024 сплачено судовий збір в загальному розмірі 15 216,45 грн.

При, цьому вірна сума судового збору, яка підлягала сплаті Приватним підприємством "Валентина" за подання позовної заяви до суду становила 12 833,43 грн.

З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 12 786,53 грн, решта суми судового збору в розмірі 46,90 грн покладаються на позивача.

Поряд з цим суд зауважує, що надмірно сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 2 383,02 грн може бути повернута судом в порядку, визначеному ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення витрати на правову допомогу адвоката, розмір яких, згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу, становить 50 000,00 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

При цьому суд зважає, що до матеріалів справи позивачем не додано ані Договору про надання правових послуг, з якого можливо було б встановити розмір гонорару адвоката, ані акту виконаних робіт, ані доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Доказів сплати позивачем послуг адвоката у встановлений ч. 8 ст. 129 ГПК України строк матеріали справи не містять. При цьому заяви представника позивача про намір подати такі докази після ухвалення рішення також до суду не надійшло.

З огляду викладене, беручи до уваги відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав покладення таких витрат на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Розірвати Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 631 від 30.06.2021, укладеного між Приватним підприємством "Валентина" (вул. Героїв України, 15, м. Бершадь, Гайсинський район, Вінницька область, 24400; код ЄДРПОУ 30072467) та Приватним підприємством "Антіб" (вул. Д. Михайловського, 53, м. Вінниця, 21020; код ЄДРПОУ 36364593), посвідчений приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Матвієнко Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 631.

Витребувати з володіння Приватного підприємства "Антіб" (вул. Д. Михайловського, 53, м. Вінниця, 21020; код ЄДРПОУ 36364593) на користь Приватного підприємства "Валентина" (вул. Героїв України, 15, м. Бершадь, Гайсинський район, Вінницька область, 24400; код ЄДРПОУ 30072467) нерухоме майно, а саме: цілу земельну ділянку площею 6,3940 гектарів, кадастровий номер 0520410100:00:016:0284, з цільовим призначенням: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, розташовану за адресою: Вінницька область, м. Бершадь, вул. Покровська, земельна ділянка 211.

Стягнути з Приватного підприємства "Антіб" (вул. Д. Михайловського, 53, м. Вінниця, 21020; код ЄДРПОУ 36364593) на користь Приватного підприємства "Валентина" (вул. Героїв України, 15, м. Бершадь, Гайсинський район, Вінницька область, 24400; код ЄДРПОУ 30072467) 371 042 грн 00 коп інфляційних втрат, 77 660 грн 32 коп 3% річних та 12 786 грн 53 коп витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Примірник повного судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 25 листопада 2024 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи