Рішення

від 25.11.2024 по справі 904/4051/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49605

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2024м. ДніпроСправа № 904/4051/24

Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П., розглянувши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників

за позовом Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" "ГИПРОКОКС", 61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, буд. 60, код ЄДРПОУ 00188334

до Української науково-промислової асоціації "Укркокс", 49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд. 1, код ЄДРПОУ 04851189

про стягнення заборгованості

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" "ГИПРОКОКС" звернулось із позовом до Української науково-промислової асоціації "Укркокс" про:

- стягнення з УКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВО ПРОМИСЛОВОЇ АСОЦІАЦІЇ «УКРКОКС» на користь ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ПО ПРОЕКТУВАННЮ ПІДПРИЄМСТВ КОКСОХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ», скорочено ДП «ГИПРОКОКС» заборгованість за Договором №10980 від 29.02.2016 на створення науково-технічної продукції в сумі 42 592,12 грн., в тому числі 33 990,00грн. сума основного боргу, інфляційні втрати в сумі 3 472,97 грн., 3% річних в сумі 1 730,15 грн., пеня в сумі 3 399,00грн.;

- стягнути з УКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВО ПРОМИСЛОВОЇ АСОЦІАЦІЇ «УКРКОКС» на користь ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ПО ПРОЕКТУВАННЮ ПІДПРИЄМСТВ КОКСОХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ», скорочено ДП «ГИПРОКОКС» судовий збір в сумі 2 422,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням договору № 10980 від 29.02.2016р.

Ухвалою суду від 23.09.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Відповідач не скористався своїм правом, не направив до суду відзив на позовну заяву. Ухвала суду від 23.09.2024р., направлена на адресу відповідача відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась 29.10.2024р. до суду з відміткою Укрпошти "вручено", з підписом та ініціалами отримувача.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Отже, станом на 25.11.2024 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Справа згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглядалася протягом розумного строку, а також з урахуванням Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введенню в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 29.02.2016р. між ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ПО ПРОЕКТУВАННЮ ПІДПРИЄМСТВ КОКСОХІМІЧНОЇ ПОМІСЛОВОСТІ» (Виконавець) та УКРАЇНСЬКОЮ НАУКОВО ПРОМИСЛОВОЮ АСОЦІАЦІЄЮ «УКРКОКС» (Замовник), а при спільному визначенні - Сторони, укладений Договір №10980, за умовами якого ДП «ГИПРОКОКС» зобов`язується виконати науково дослідну загальногалузеву роботу «Систематизація та аналіз техніко економічних показників роботи коксохімічних підприємств та виробництв України за 2015 рік».

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст. 331 Господарського кодексу України за договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов`язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі - НДДКР), а замовник зобов`язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх. Предметом договору на передачу науковотехнічної продукції може бути модифікована науково технічна продукція. Науковотехнічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб`єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо).

При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами укладено договір на створення науково-технічної продукції.

До зазначеного Договору сторонами укладено ряд додаткових угод, зокрема додаткова угода №1 від 25.08.2016, додаткова угода №2 від 28.12.2018, додаткова угода №3 від 01.10.2019, якими вносились зміни та доповнення до умов укладеного Договору.

З наявних матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору між Сторонами підписаний акт здачі приймання науково технічної продукції № 42 від 30.06.2016 на суму 33 990,00 (тридцять три тисячі дев`ятсот дев`яносто) грн., в т.ч. ПДВ 20% - 5 665,00,00 грн.

Додатковою угодою №3 від 01.10.2019 Сторони визначили, що Замовник визнає його заборгованість перед Виконавцем за актом здачі приймання науково технічної продукції № 42 від 30.06.2016 та на момент підписання цієї угоди заборгованість складає 33 990,00 грн.

Цією Додатковою угодою №3 Сторони встановили наступний порядок виконання грошових зобов`язань Замовника за актом здачі приймання науково технічної продукції № 42 від 30.06.2016 шляхом перерахування на поточний рахунок Виконавця суми грошових коштів в сумі 33 990,00 (тридцять три тисячі дев`ятсот дев`яносто) гривень - 27.12.2022.

Заборгованість Відповідача станом на день заявлення позову становить 33 990,00 (тридцять три тисячі дев`ятсот дев`яносто) гривень.

У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України Відповідачу нараховані інфляційні втрати в сумі 3 472,97 грн. та три відсотка річних в сумі 1 730,15 грн. за період з 01.01.2023 11.09.2024, що прідтверджується розрахунком від 11.09.2024р.

Також у відповідності до п.4.3. Договору Відповідачу нарахована пеня в сумі 3 399,00 грн. за період з 28.12.2022 28.06.2023 з урахуванням обмеження, визначеного п.4.3. Договору (розрахунок від 12.09.2024р.).

Доказів погашення заборгованості відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільноправові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання,які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України з а договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції оперативно господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Відповідно до п.1.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України» від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України та стаття 218 ГК України).

Перевіривши розрахунок позивача, суд приходить до висновку, що він є правомірним, обґрунтованим, відповідає вимогам чинного законодавства, тому в цій частині позов підлягає задоволенню, а саме: 3 399,00грн. - пеня, 3 472,97грн. - інфляційні втрати, 1 730,15грн. - 3% річних.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

Європейський суд з прав людини у справі «Мантованеллі» проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню зі стягнення з відповідача на користь позивача 33 990,00грн. - сума основного боргу, 3 399,00грн. - пеня, 3 472,97грн. - інфляційні втрати, 1 730,15грн. - 3% річних.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 2 422,40грн.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Української науково-промислової асоціації "Укркокс", 49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд. 1, код ЄДРПОУ 04851189 на користь Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" "ГИПРОКОКС", 61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, буд. 60, код ЄДРПОУ 00188334 заборгованість за Договором на створення науково-технічної продукції в сумі 42 592,12 грн. (сорок дві тисячі п`ятсот дев`яносто дві тисячі гривень 12 коп.), в тому числі 33 990,00 грн. (тридцять три тисячі дев`ятсот дев`яносто гривень 00 коп.) сума основного боргу, інфляційні втрати в сумі 3 472,97 грн. (три тисячі чотириста сімдесят дві гривні 97 коп.), 3% річних в сумі 1 730,15 грн. (одна тисяча сімсот тридцять гривень 15 коп.), пеня в сумі 3 399,00грн. (три тисячі триста дев`яносто дев`ять гривень 00 коп.) та судовий збір у розмірі 2 422,40грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.11.2024

Суддя С.П. Панна