Рішення

від 08.11.2024 по справі 908/2364/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/141/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2024 Справа № 908/2364/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О. розглянув матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Інтеравто-Плюс (вул. Академіка Амосова, буд. 111, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 33211175)

До відповідача: Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 00130926)

про стягнення 121 808,57 грн.,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

04.09.2024 через підсистему Електронний суд ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна Товариства з обмеженою відповідальністю Інтеравто-Плюс до Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго про стягнення 121 808,57 грн.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2024 справу №908/2364/24 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 09.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2364/24 в порядку спрощеного позовного провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, присвоєно справі номер провадження 5/141/24 та розгляд справи по суті розпочати з 03.10.2024.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Як вбачається з позовної заяви заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання послуг №510224 від 28.02.2024 в сумі 121 808,57 грн. з посиланням на ст.ст. 11, 525, 530, 610, 611, 614, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 193 Господарського кодексу України.

У своєму відзиві відповідач вказав, що до відкриття провадження у справі № 908/2364/24 ним добровільно було сплачено заборгованість на загальну суму 113 162,05 грн. Крім цього він має намір найближчим часом сплати заборгованість на загальну суму 8646,52 грн. за іншими актами. Таким чином, на момент подання позову (04.09.2024) та відкриття провадження у справі (09.09.2024) залишок заборгованості за договором становив лише 8646,52 грн. із заявлених 121 808,57 грн. Також вважає, що у випадку часткового задоволення позову його виконання може бути розстрочено судом на 6 (шість) місяців, з огляду на матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках. Вважає заявлений розмір судових витрат на правничу допомогу у сумі 14 000,00 грн. завищеним, неспіврозмірним та безпідставним, а тому просить їх зменшити до 500,00 грн. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У відповіді на відзив Позивач додатково вказав, що твердження Відповідача не відповідають дійсності, оскільки у відповідності до витягу з виписки за період 04.09.2024 04.09.2024 АТ «Акцент-Банк» грошові кошти були зараховані на рахунок позивача з 16-40-59 по 16-52-51, 04 вересня 2024 року. Посилаючись на статті 526, 599 ЦК України п.30.1 ст.30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" вказує, що моментом фактичного виконання зобов`язання є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок кредитора. З приводу завищення витрат на професійну правничу допомогу, позивач у справі вважає подібні заперечення з боку відповідача також не обґрунтованими, справу доведено до суду саме з вини відповідача і крім того, представником позивача виконано повний обсяг робіт визначений у договорі про професійну правничу допомогу.

Своїм правом подати суду заперечення на відповідь на відзив Відповідач не скористався.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

08.11.2024р. судом проголошено вступну та резолютивну частині рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи без виклику представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2024 року між ТОВ «ІНТЕРАВТО-ПЛЮС» та ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» укладено договір про надання послуг № 510224, за умовами якого Виконавець ТОВ «ІНТЕРАВТО-ПЛЮС» прийняв на себе зобов`язання щодо надання послуг з ремонту і технічного обслуговування мототранспортних засобів і супутнього обладнання, за кодом ДК 021:2015 50110000-9, а Замовник - ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» зобов`язався прийняти Послуги та оплатити їх вартість.

Пунктом 1.4 Договору визначено, що конкретний перелік вартість Послуг, перелік і вартість запасних частин і матеріалів, що надаються Замовнику, буде визначатися протягом дії договору при кожному замовленні, відповідно до Додатку 3 до цього договору та зазначатися у наряд-замовленні при кожному прийманні автотранспортних засобів, що зазначені у додатку 2 до цього Договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору розрахунок за надані послуги проводиться замовником протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати підписання Сторонами Акту здачі-приймання наданих послуг на підставі отриманого Замовником рахунку за умови наявності одночасно таких умов: - підписання Сторонами Акту здачі-приймання наданих послуг; - реєстрації Виконавцем в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, яка складена відповідно до вимог законодавства, діючого на дату її складення та умов цього договору.

Сторонами договору визначено та обумовлено обсяги робіт, послуг та товарів в нарядах замовленнях, які підписані уповноваженими представниками сторін.

Виконавець належним чином виконав зобов`язання за договором та надав Замовнику послуги, що підтверджується підписаними обома сторонами актами здачі-прийняття робіт (надання послуг):

-Акт № 0000005810 від 12.04.2024 року (наряд - замовлення №0000005810 від 12.04.2024 року);

-Акт № 0000006027 від 15.04.2024 року (наряд - замовлення № 0000006027 від 15.04.2024 року);

-Акт № 0000006028 від 15.04.2024 року (наряд - замовлення № 0000006028 від 15.04.2024 року);

-Акт № 0000005809 від 17.04.2024 року (наряд - замовлення № 0000005809 від 17.04.2024 року);

-Акт № 0000006077 від 18.04.2024 року (наряд - замовлення № 0000006077 від 18.04.2024 року);

-Акт № 0000006112 від 23.04.2024 року (наряд - замовлення № 0000006112 від 23.04.2024 року);

-Акт №0000005701 від 26.06.2024 року (наряд - замовлення №0000005701 від 26.06.2024 року);

-Акт №0000006299 від 27.06.2024 року (наряд - замовлення №0000006299 від 27.06.2024 року);

-Акт №0000006225 від 27.06.2024 року (наряд - замовлення №0000006225 від 27.06.2024 року).

Позивач стверджує, що станом на 04.09.2024 року заборгованість за надані послуги за вказаними Актами наданих послуг та нарядами замовленнями становить 121808,57 грн.

Відповідач хоча і заперечив проти позову вимоги, проте визнав, що на виконання умов договору між сторонами були підписані вказані у позові акти здачі-приймання наданих послуг та надав докази того, що 04.09.2024 ним було добровільно сплачено заборгованість на загальну суму 113 162,05 грн. за наступними актами:

-№ 0000005809 від 17.04.2024 на суму 24 836,80 грн. - сплачено 04.09.2024 (платіжна інструкція № 6161)

-№ 0000005810 від 12.04.2024 на суму 18 716,88 грн. - сплачено 04.09.2024 (платіжна інструкція № 6162)

-№ 0000005701 від 26.06.2024 на суму 48 868,82 грн. - сплачено 04.09.2024 (платіжна інструкція № 6164)

-№ 0000006299 від 27.06.2024 на суму 2 322,73 грн. - сплачено 04.09.2024 (платіжна інструкція № 6163)

-№ 0000006225 від 27.06.2024 на суму 18 416,82 грн. - сплачено 04.09.2024 (платіжна інструкція № 6165).

Позивач у відповіді на відзив визнав факт зарахування вказаних коштів на свій рахунок 04.09.2024, що підтверджується також наданою Позивачем випискою АТ «Акцент-Банк», тобто в день звернення Позивача із позовом у цій справі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-IV, зі змінами та доповненнями (далі ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 903 ЦК якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Матеріалами справи підтверджується факт надання Позивачем Відповідачу послуг на суму 121808,57 грн., та їх часткова оплата Відповідачем з порушенням встановленого Договором строку розрахунків та вже після звернення із цим позовом до суду на суму 113 162,05 грн., а тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору відповідно до вимог п. 2. ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Таким чином залишок несплаченої Відповідачем заборгованості складає 8 646,52 грн., доказів погашення якої Відповідач суду не надав, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також Відповідачем надано клопотання про розстрочку виконання рішення у цій справі на 6 (шість) місяців, яке не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Своє клопотання Відповідач обґрунтовує тим, що 24 лютого 2022 Російська Федерація почала військову агресію проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05:30 ранку 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». В подальшому указами Президента України воєнний стан в Україні було продовжено до 09.11.2024. ПАТ Запоріжжяобленерго здійснює свою господарську діяльність з розподілу електричної енергії на території всієї Запорізької області згідно ліцензії виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (постанова №1415 від 13.11.2018). Товариство є оператором системи розподілу електричної енергії. Згідно переліку, який зазначений в наказі Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року №75 (зі змінами) 64 територіальних громад Запорізької області розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Також періодично здійснюються ракетні обстріли м. Запоріжжя та околиць міста. Знаходження такої значної кількості території в тимчасовій окупації або в зоні проведення воєнних (бойових) дій значним чином відображається на діяльності ПАТ Запоріжжяобленерго, зокрема: на тимчасово не підконтрольній території Запорізької області захоплюються об`єкти енергетики, окупаційні структури втручаються у роботу систем розподілу електроенергії, критично знизився рівень розрахунків споживачів, частину персоналу ПАТ Запоріжжяобленерго відправлено у простій; відбуваються постійні пошкодження та руйнування енергетичної інфраструктури через воєнні бойові дії. Проводити аварійно-відновлювальні роботи неможливо через активні бойові дії та недопуск до місць пошкодження обладнання з боку військових. Також відсутні кошти на фінансування першочергових потреб для відновлення пошкоджених об`єктів енергетичної інфраструктури). Зниження рівня розрахунків споживачів за надані послуги з розподілу електричної енергії, а також необхідність відновлення електричних мереж, об`єктів енергетичної інфраструктури, які були пошкоджені або зруйновані внаслідок бойових дій на території Запорізькій області, призводить до неможливості проводити оплату за договорами, судовими рішеннями, тощо. Також, на цей час Відповідач знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому стані та не має можливості виконати рішення суду по даній справі, у зв`язку з відсутністю на поточних рахунках грошових коштів, наявної заборгованості в сумі 820 386 млн. грн. з податкового боргу. Основною причиною скрутного фінансового становища Товариства є значна заборгованість споживачів за надані населенню області послуги з постачання електричної енергії, надання судами розстрочки виконання рішень боржникам ПАТ «Запоріжжяобленерго», а також відсутність у Товариства можливості отримувати прибуток через встановлення НКРЕКП для Відповідача нульового алгоритму та встановлення щодобових багатомільйонних відрахувань протягом кількох років, що стало причиною неспроможності Відповідача виконувати поточні господарські зобов`язання. Станом на 01.09.2024 дебіторська заборгованість споживачів за відпущену електроенергію становить 3107 млн. грн. та за послуги з розподілу електроенергії склала 894,616 млн. грн. У ПАТ «Запоріжжяобленерго» відсутні кошти для фінансування першочергових та обов`язкових витрат товариства, а також відсутні кошти для виконання рішення у справі єдиним платежем. Окрім першочергової виплати податкового боргу товариство має щомісячно проводити виплату інших обов`язкових платежів, зокрема таких як оплата за: сировину та матеріали; паливо для автотранспорту та його утримання; закупівлю лічильників, оренду приміщень, охорону праці; витрати на зв`язок тощо. Сума мінімально необхідних платежів ПАТ «Запоріжжяобленерго» (лікарняні, відрядження, ПДВ, комісійний збір банкам, комунальні платежі тощо) в межах, передбаченою структурою тарифів становить понад 588 053 тис. грн. на місяць. Відповідач здійснює всі можливі заходи спрямовані на погашення заборгованості, зокрема направляє претензії, звертається до суду з позовними заявами про стягнення заборгованості, здійснює обмеження або припинення електропостачання, бо повне відключення деяких споживачів може призвести до соціальної та технологічної катастрофи на території всієї Запорізької області. У зв`язку з тяжким фінансовим станом споживачів - юридичних осіб, ПАТ «Запоріжжяобленерго» змушене укладати договори про реструктуризацію заборгованості, укладати мирові угоди, які, в подальшому, не виконуються споживачами взагалі або виконуються не в повному обсязі, що також негативно впливає на фінансовий стан Відповідача. Прийняття рішення про стягнення з Відповідача боргу без врахування обставин, що ускладнюють його виконання, поставить під сумнів стабільність фінансового стану енергопостачальника, та як наслідок може відобразитись на безпеці експлуатації об`єктів електроенергетики, на безперервність передачі та постачання енергії, на екологічній безпеці об`єктів електроенергетики, на збережені цілісності та забезпеченні надійного і ефективного функціонування ОЕС України тощо.

На підтвердження наявності підстав для надання розстрочки Відповідачем надані Довідка щодо дефіциту обігових коштів на суму 677 млн. грн. від 17.09.2024р., Довідка щодо мінімально необхідних платежів на суму 588 млн. грн. від 17.09.12024р., Довідка про дебіторську заборгованість на суму 3,11 млрд. грн. від 11.09.2024р., Довідку про кредиторську заборгованість на суму 1,459 млрд. грн. від 11.09.2024, Довідку про кредиторську заборгованість перед ДП «Енгергоринок» на суму 680 млн. грн., довідки про залишки коштів на поточних рахунках в банках станом на 01.09.2024р., Інформація про наявність та розмір податкової заборгованості в сумі 820,7 млн. грн. станом на 01.08.2024р.

Статтею 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно зі ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Відповідно частини 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України від 26.07.2012 суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Рішенням Суду у справі Глоба проти України від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України).

Відповідно до ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. (ч. 5 ст. 331 ГПК України).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Рішенням Суду у справі Глоба проти України №15729/07 від 05.07.2012 р. суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.

Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення або відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.

Тобто, можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про відстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.

Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Пунктом 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Отже, вирішуючи питання розстрочки виконання рішення просимо господарський суд врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках.

Суд зазначає, що подані Відповідачем довідки в цілому підтверджують складний фінансовий стан підприємства, однак відповідачем не було надано суду достатніх доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності (зокрема, але не виключно, довідки про відсутність майна у власності, за рахунок якого можливе виконання рішення суду, звітів про фінансові результати діяльності тощо), на підтвердження відсутності можливості Відповідача виконати рішення суду у цій справі.

Частина 2 статті 617 ЦК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Крім цього, згідно усталеної судової практики не вважаються такими, що звільняють від відповідальності, випадками, зокрема, недотримання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Це так звані фактори звичайного комерційного ризику, які не можуть бути підставою для звільнення від обов`язку виконати договір.

Отже, складний фінансовий стан підприємства не є беззаперечною підставою для надання відстрочки виконання рішення. Неможливість виплати за судовим рішенням відповідачем має доводитися в загальному порядку. Тобто, в будь-якому випадку відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та не є підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суд також зазначає, що договір щодо надання послуг з ремонту і технічного обслуговування з ТОВ «ІНТЕРАВТО-ПЛЮС» було укладено Відповідачем 28 лютого 2024 року, тобто вже під час повномасштабного вторгнення РФ на територію України, у зв`язку з чим відповідач свідомо брав на себе грошові зобов`язання вже за існування тих обставин, на які посилається в заяві, відтак такі обставини хоч і існували, однак не перешкоджали здійсненню відповідачем господарської діяльності в частині укладення договору з позивачем, отримання послуг за таким договором та ймовірно використанням відремонтованих транспортних засобів в цілях господарської діяльності. При цьому, саме недобросовісна поведінка відповідача, як контрагента позивача, стала підставою для звернення останнього до суду з позовом.

Крім того, заявник належним чином не обґрунтував надання розстрочки саме на 6 місяців, тобто не надав жодних доказів на підтвердження надходження коштів за наслідками господарської діяльності, якими можливо буде здійснити погашення існуючої заборгованості, стягнутої за рішенням суду у цій справі, перед позивачем у визначений ним строк.

Крім цього, сума стягнутого судом залишку заборгованості в сумі 8 646,52 грн. є незначною у порівнянні із багатомільйонними сумами боргів Відповідача, а тому не може суттєво вплинути на його поточний фінансовий стан, до того ж ним вже було сплачено 93% заборгованості перед Позивачем у цій справі.

Також суд враховує і складний фінансовий стан позивача у справі, яким надані докази того, що 11 жовтня 2022 року приблизно о 06 годині 04 хвилини невстановлені особи із числа військовослужбовців збройних сил російської федерації, діючи умисно в порушення законів та звичаїв війни, із застосуванням реактивних систем залпового вогню (попередньо ідентифіковано ракети типу С300), здійснили цільовий обстріл об`єктів інфраструктури, які розташовані у м. Запоріжжя, в тому числі і за адресою м. Запоріжжя, вул. Академіка Амосова, 111, в результаті чого пошкоджено будівлі та споруди, отримала поранення одна особа та загинула одна особа. Про зазначену подію свідчить Акт про пожежу від 11.10.2022 року, Постанова про залучення особи у кримінальному провадженні як представника потерпілого, Лист Старшого слідчого 1го відділення слідчого відділу управління СБУ в Запорізькій області від 12.10.2022 року, Рішення щодо можливості чи неможливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов`язку від 25.11.2022 року, витяг з ЄРДР від 11.10.2022 року, Акт огляду об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 21.10.2022 року, Витяг з державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій від 04.07.2023 року, лист Департаменту з управління ЖКГ від 05.04.2023 року, лист Департаменту з управління ЖКГ від 05.07.2023 року, лист Департаменту з управління ЖКГ від 27.04.2023 року, лист районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району від 19.04.2023 року та експертний висновок Запорізької ТПП №О-1257 від 14.11.2022 року. Зазначеними документами підтверджується той факт, що приміщення, яке належало Позивачу на праві власності та в якому здійснювалась підприємницька діяльність товариства, знищено повністю, що призводить до унеможливлення подальшого належного ведення господарської діяльності взагалі.

Отже, в обґрунтування заяви про надання відстрочки виконання рішення суду, Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, не наведено обставин реальної неможливості виконання ним судового рішення, а тому його заява про розстрочку виконання рішення суду у цій справі на 6 місяців не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 8 646,52 грн.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3028,00 грн. покладаються на відповідача оскільки спір доведено до суду з його вини.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14000, 00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть Сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між Сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною Стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для Сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію Сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4)доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 14 000,00 грн., позивачем додано до матеріалів справи, в т.ч.: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 28.08.2024, укладеного з адвокатом Сєдовим Михайлом Володимировичем, за умовами якого розмір гонорару адвоката, а також умови та порядок його сплати визначається у додатках до цього Договору (п. 5.1).

Згідно копії додатка № 1 до Договору «Перелік та вартість послуг за договором» від 28.08.2024р. сторони узгодили найменування наданих послуг, час на їх надання та розмір гонорару.

Згідно Акту № 1 надання послуг до Договору № 28-08 від 28.08.2024р. про надання правової допомоги сторони остаточно зазначили перелік та ціну наданих послуг:

1)Консультація щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку 5 годин 2000, 00 грн.;

2)Складання позовної заяви 3 години 6000,00 грн.;

3)Підготовка до подачі до Канцелярії суду позовної заяви 3 години 6000,00 грн.,

а всього 14000 грн., які мають бути сплачені клієнтом протягом 10 робочих днів з моменту набрання чинності рішенням у цій справі.

Відповідач проти вказаного розміру плати за правову допомогу заперечив у відзиві, вказавши, що оплатив частину заборгованості на загальну суму 113 162,05 грн., в зв`язку з чим, як на момент подання позову, так і на момент відкриття провадження залишок суми основного боргу за договором склав лише 8646,52 грн. із заявлених до стягнення 121 808,57 грн. Заявлений розмір судових витрат на правничу допомогу у сумі 14 000,00 грн. є завищеним, неспіврозмірним та безпідставним з огляду на те, що підготовка даного позову ТОВ «Інтеравто-Плюс» не є складною, оскільки стягнення основного боргу проводиться за договором про надання послуг, Відповідачем не оскаржується факт надання послуг, заборгованість за договором сплачена майже повністю (більше 90% заборгованості), залишок заборгованості має незначний розмір у порівнянні із заборгованістю заявленою Позивачем. Посилаючись на практику Верховного Суду в аналогічних справах вказує, що оформлення процесуальних документів з цієї справи не потребувало затрати значного часу та підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи. Розрахунок витрат на послуги адвоката в сумі 14 000,00 грн. по зазначеній справи є завищеною, неспівмірною з можливою наданою правовою допомогою адвокатом, становить надмірний тягар для Відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат, тому Відповідач вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката Позивача у разі задоволення судом заявлених витрат, може бути зменшено Судом до суми 500,00 грн.

Оцінюючи доводи сторін в цій частині суд виходить з наступного.

Суд не зобов`язаний присуджувати Стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений Стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої Сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною Стороною або третьою особою. Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів Сторін. Ті самі критерії заСтосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву Сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04, п. 269).

Постановою колегією суддів Касаційного господарського суду ВС від 1 серпня 2019 року у справі № 915/237/18 визначено, що: Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо, які необхідно підтвердити.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі/West проти України від 23.01.2014 (East/West., заява №19336/04, §268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pactasuntservanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

Дослідивши зміст наданої адвокатом професійної правничої допомоги, про яку зазначено в розрахунку витрат на правову допомогу, Акт наданих послуг № 1 від 04.09.2024, суд вважає, що такий зміст наданої правничої допомоги відповідає умовам Договору про надання правової (правничої) допомоги про надання правничої допомоги від 28.08.2024 та узгодженим сторонами Переліку та вартості послуг. В цілому заявлена сума відшкодування витрат на правничу допомогу 14000 грн., є співмірною із сумою позовних вимог, відповідає критерію розумності.

Разом із тим, суд зауважує, що спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України; великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають; справа є малозначною та розглядалася без виклику сторін.

При цьому послуга з «Підготовки до подачі до Канцелярії суду позовної заяви» вартістю 6000,00 грн. за своєю правовою природою охоплюється загальною послугою «Складання позовної заяви» у розмірі також 6000 грн., та не підлягає відокремленню.

Надавши оцінку усім доданим доказам з урахуванням складності цієї справи врахувавши критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, зважаючи на клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 8 000,00 грн. від попередньо заявленої суми (14 000,00 грн.), що відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. Решту витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, п. 2. ч. 1 ст. 231, 233, 236 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 00130926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інтеравто-Плюс (вул. Академіка Амосова, буд. 111, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 33211175) заборгованість в розмірі 8 646 (вісім тисяч шістсот сорок шість) грн. 52 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп., та 8000 (вісім тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

3. В іншій частині провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Повний текст рішення складено та підписано 15.11.2024.

СуддяК.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.