Рішення

від 21.11.2024 по справі 909/815/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.11.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/815/24

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Влад-2",

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еволюшн Солюшнс",

про стягнення боргу в сумі 300 000,00 грн

за участю:

від позивача: ОСОБА_1

установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Влад-2" (далі позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еволюшн Солюшнс" (далі відповідач) про стягнення боргу в сумі 300 000,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем умов договору щодо поставки товару у встановлені строки, у зв`язку із чим позивач просить повернути йому сплачені кошти за непоставлений товар в сумі 300 000,00 грн. Повернення грошових коштів мотивує відсутністю потреби у замовленому товарі через довготривалу непоставку товару. Позовні вимоги обґрунтовує приписами ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612, 693 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просить суд про їх задоволення.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не забезпечив, однак подав до суду заяву за вх.№15934/24 від 14.10.2024 про розгляд справи у відсутності представника відповідача. Позовні вимоги визнав у повному обсязі.

За наведеного та беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а його явка не визнавалась судом обов`язковою; - те, що відповідач подав клопотання (заяву) про розгляд справи без участі його повноважного представника; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представника відповідача за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов задовольнити.

Фактичні обставини справи вказують на те, що 02.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Влад-2" (по справі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еволюшн Солюшнс" (по справі - відповідач) досягнуто усної домовленості щодо поставки електро монтажних матеріалів.

02.04.2024 відповідачем виставлено позивачу рахунок №2 про оплату 300000,00 грн за поставку ТзОВ "Влад-2" електромонтажних матеріалів.

Відповідно до платіжних інструкцій №16215 від 04.04.2024 на суму 200000,00 грн та №16212 від 05.04.2024 на суму 100000,00 грн позивач перерахував на рахунок відповідача оплату зазначеного рахунку на загальну суму 300 000,00 грн.

За усною домовленістю термін поставки товару до 01.05.2024.

Вимогою №29/07 від 29.07.2024 позивач звернувся до відповідача, в якій вимагав повернення останнім сплачених ним коштів за непоставку товару. Вимога отримана відповідачем 08.08.2024, про що свідчать долучені до матеріалів справи докази.

Однак, відповідач відповіді на вимогу не надав, суму коштів не повернув.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача сплачених коштів в сумі 300 000,00 грн за непоставлений відповідачем товар.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є зокрема, договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 626 вказаного вище кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За умовами ч. 1ст. 181 Господарського кодексу господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.ч.1,2 ст.205 Цивільного кодексу України).

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч.1 ст. 206 ЦКУ).

Надаючи оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного в усній формі договору поставки, підтвердженням чого є Рахунок №2 від 02.04.2024 та платіжні інструкції №16215 від 04.04.2024 на суму 200 000,00 грн та №16212 від 05.04.2024 на суму 100000,00 грн (копії зазначених документів знаходяться в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів Цивільного кодексу України до договору поставки не встановлена спеціальна форма (письмова, усна, нотаріальна), а тому сторони вправі укладати у тій формі, в якій вони домовились це зробити.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як встановлено судом на виконання усних договірних зобов`язань позивач здійснив попередню оплату на підставі Рахунку №2 від 02.04.2024, про що свідчать долучені до справи платіжні інструкції на загальну суму 300 000 грн.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Вимогою №29/07 від 29.07.2024, яка отримана відповідачем 08.08.2024 позивач вимагав повернення відповідачем у 7-ми денний термін з моменту отримання претензії (вимоги) коштів в сумі 300 000,00 грн за непоставлений ним товар.

Відповідно до заяви за вх.№15934/24 від 14.10.2024 відповідач позовні вимоги про повернення коштів в розмірі 300 000,00 грн за непоставлений ним товар визнав.

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За приписом статей 76,77,78,79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Аналізуючи наведені вище обставини, враховуючи факт визнання відповідачем позову, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд, при ухвалені рішення, вирішує питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Згідно з приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу I ГПК України.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оскільки з ч. 1, п. 1 ч. 3ст. 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, то відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В позовній заяві позивач зазначив орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в сумі 5 000,00 грн.

В судовому засіданні 21.11.2024 просив про відшкодування йому 20 000,00 витрат на правову допомогу.

В обґрунтування розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копії Договору про надання правової допомоги №06-1 від 12.06.2017, Рахунку-фактури №33 від 02.09.2024 на суму 5000,00 грн, платіжної інструкції №16312 від 03.09.2024 на суму 5000,00 грн, Акту надання послуг від 04.09.2024, Свідоцтва №254 про право на заняття адвокатською діяльністю від 17.01.2024, Довіреності від 19.08.2024, Рахунку-фактури №38 від 02.10.2024 на суму 15 000,00 грн, платіжної інструкції №16338 від 04.10.2024.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Розглядаючи заяву про компенсацію понесених витрат на професійну правничу допомогу суд досліджує та оцінює додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 905/716/20).

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір наданих послуг (гонорару), визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (висновки викладені у постановах від 07.11.2019 Верховного Суду у справі № 905/1795/18 , від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).

За практикою Верховного Суду (пункти 4.12-4.14 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19) під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу не слід прив`язувати до ціни позову. Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України та підтверджуються актами приймання виконаних робіт як при мінімальній так і при максимальній сумі позову.

Суд взяв до уваги ту обставину, що спір у цій справі є спором незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом. Разом з тим, суд встановив, що при розгляді справи адвокатом були надані фактично послуги по підготовці позовної заяви та подання її до суду, підготовці відзиву на позов, подано заяву про участь представника позивача в режимі відеоконференції та брав участь в двох судових засіданнях в режимі відеоконференції тривалістю 18 хв та 25 хв. Будь-яких інших дій (надання послуг) з приводу розгляду цієї справи представником позивача не вчинялись.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про завищений об`єм послуг адвоката, а звідси і про підстави часткового відшкодування позивачу суми витрат на правову допомогу у справ.

Разом з тим, суд враховує приписи ч.4 ст 129 ГПК України щодо порядку розподілу судових витрат, зокрема у разі задоволення позовних вимог, судові витрати покладаються на відповідача.

З урахуванням результату вирішення спору (позов задоволено), а також встановлення судом завищення об`єму адвокатських послуг у даній справі, суд приходить до висновку про часткове відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на правову допомогу, зокрема в розмірі 8000,00 грн. В решті суми витрат на правову допомогу слід відмовити.

При зверненні до суду з позовом, позивач сплатив 4500,00 грн судового збору, а слід було сплатити 3600,00 грн (із врахуванням понижувального коефіцієнту (0,8) внаслідок подання позову через Електронний суд). Отже, має місце переплата судового збору в розмірі 900,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ст.130 ГПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічна норма закріплена і в ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір".

Враховуючи задоволення позовних вимог та визнання відповідачем позову, позивачу, згідно ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір", належить повернути з Державного бюджету України 50 відсотків сплаченого судового збору (який підлягав сплаті), що складає в розмірі 1800,00 грн.

Іншу частину судового збору в розмірі 1800,00 грн слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст. 13, 74, 77, 86, 123, 129, 130, 202, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Влад-2" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еволюшн Солюшнс" про стягнення боргу в сумі 300 000,00 грн - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еволюшн Солюшнс" (проспект Лесі Українки, буд. 80, офіс 3, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300, код 44956572) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Влад-2" (вул. Гетьмана Павла Полуботка, 18-А, оф.11, м. Київ, 02100, код 22900000) 300 000,00 грн заборгованості, 1800,00 грн судового збору та 8000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Товариству з обмеженою відповідальністю "Влад-2" (вул. Гетьмана Павла Полуботка, 18-А, оф.11, м. Київ, 02100, код 22900000) повернути з Державного бюджету України 1800,00 грн судового збору, сплаченого на підставі платіжної інструкції №16313 від 03.09.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.11.2024

Суддя С. М. Кобецька