Рішення

від 21.11.2024 по справі 910/9804/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.11.2024Справа № 910/9804/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС "ІСКРА" (69071, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул.Магістральна, будинок 84)

до фізичної особи-підприємця Чистякова Олега Валерійовича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 448 000,00 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС "ІСКРА звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Чистякова Олега Валерійовича про стягнення грошових коштів у розмірів 448 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами у спрощеній формі договором поставки в частині реєстрації податкових накладних у встановлений строк, у зв`язку з чим позивача було позбавлено права на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ на загальну суму 448 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2024 відкрито провадження у справі №910/9804/24, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

30.08.2024 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог, з огляду на наступне:

- позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують факт порушення відповідачем п. 187.1 ПК України щодо складання ФОП податкової накладної в електронній формі та направлення її на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних;

- матеріали справи не містять документального підтвердження протиправної, винної поведінки відповідача та заподіяння позивачу шкоди (збитків);

- договір поставки не передбачена відповідальність продавця щодо не реєстрації або порушення термінів реєстрації податкової накладної.

03.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з доводами відповідача, з огляду на наступне:

- товариство долучило до позовної заяви витяг із електронного кабінету РПДВ, з якого вбачається, що за період з 01.08.2024 по 05.08.2024 відповідач зареєстрував одну податкову накладну на загальну суму ПДВ 192 000,00 грн, однак відомості щодо реєстрації ПН на загальну суму ПДВ 448 000,00 грн відсутні;

- позивач зазначив, що договір поставки та специфікація до нього підтверджує те, що товариство є товариство є платником ПДВ. Крім того, до відповіді на відзив позивач долучив витяг № 2432004500032 з реєстру платників податку на додану вартість, в якому вказано відомості про те, що з 30.06.1997 року Акціонерне товариство "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС "ІСКРА" є платником ПДВ;

- відповідач отримав від Позивача суми ПДВ за поставку продукції в рамках договору, втім, передбачені законодавством дії щодо реєстрації податкової накладної не вчинив, чим спричинив Позивачу збитки у вигляді неотримання податкового кредиту на загальну суму 448 000,00 грн.

03.09.2024 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній зазначив, що укладений між сторонами договір №17/982-юр та специфікація до Договору не є належними та допустимими доказами того, що позивач є платником ПДВ; товариство порушило порядок подання доказів, долучивши витяг з реєстру ПДВ до відповіді на відзив, а не до позовної заяви, та не просив суд встановити йому додатковий строк для подання вищевказаного доказу, у зв`язку із цим позивач порушив принцип змагальності сторін.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

06.08.2021 між Акціонерним товариства "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС "ІСКРА" (далі-покупець) та фізичною особою-підприємцем Чистякова Олегом Валерійовичем (далі-постачальник) укладено Договір поставки №17/982-юр, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця еклектичну вакуумну піч опору для проведення температурного відпалу (далі-товар/обладнання), покупець зобов`язується прийняти товар/обладнання та сплатити його вартість на умовах, передбачених Договором.

Загальна ціна Договору складає 3200000 грн. 00 коп. з ПДВ 3840000,00 грн, що еквівалентно вартості обладнання 140 708,31 дол. США, та включає у себе вартість товару, проведення пусконалоджувальних робіт, навчання персоналу покупця та обслуговування протягом гарантійного періоду (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п.8.6 Договору, Договір набирає сили з дати його підписання обома сторонами, за умови внесення постачальником забезпечення виконання Договору і діє до « 31» грудня 2022 р, а частині гарантійних обов`язків - до їх виконання.

Специфікацією до Договору сторонами погоджено, товар та його кількість, суму з ПДВ - 3200000 грн. 00 коп, загальну вартість товару з ПДВ - 3840000,00 грн.

Технічною специфікацією до Договору сторонами погоджено технічні характеристики та комплектуючі.

На виконання умов договору позивач сплатив 1 152 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №33 від 12.08.2021.

Як вбачається з витягу ЄРПК, 13.08.2021 відповідач здійснив реєстрацію податкової накладної на суму 192 000,00 грн, копія якої долучена до матеріалів справи та відповідачем не спростована.

Відповідно до видаткової накладної № 18 від 22.11.2021 відповідачем здійснено поставку товару на загальну суму 3 840 000,00 грн (ПДВ - 640 000, грн.).

У подальшому покупцем були сплачені відповідно до платіжного доручення від 21.07.2022 №6603 грошові кошти в розмірі 500 000 грн., відповідно до платіжного доручення від 25.08.2022 №8525 грошові кошти в розмірі 1 420 000 грн., відповідно до платіжного доручення від 01.12.2023 №12652 грошові кошти в розмірі 768 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки в частині реєстрації податкових накладних у встановлений строк, у зв`язку з чим позивача було позбавлено права на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ на загальну суму 448 000,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС "ІСКРА" підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

У пункті 187.1 ПК України (тут і надалі в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7. ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Як вбачається з витягу ЄРПК, 13.08.2021 відповідач здійснив реєстрацію податкової накладної на суму 192 000,00 грн, копія якої долучена до матеріалів справи та відповідачем не спростована.

Відповідно до п.14.1.181 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розд. V цього Кодексу.

За змістом пп."а" п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Виходячи із п. 201.10 ст. 201 ПК України, на продавця товарів / послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Пункт 201.10 ст. 201 ПК України передбачає, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

На виконання умов договору позивач сплатив 1 152 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №33 від 12.08.2021.

Як вбачається з витягу ЄРПК, 13.08.2021 відповідач здійснив реєстрацію податкової накладної на суму 192 000,00 грн, копія якої долучена до матеріалів справи та відповідачем не спростована.

Відповідно до видаткової накладної № 18 від 22.11.2021 відповідачем здійснено поставку товару на загальну суму 3 840 000,00 грн (ПДВ - 640 000, грн.).

У подальшому покупцем були сплачені відповідно до платіжного доручення від 21.07.2022 №6603 грошові кошти в розмірі 500 000 грн., відповідно до платіжного доручення від 25.08.2022 №8525 грошові кошти в розмірі 1 420 000 грн., відповідно до платіжного доручення від 01.12.2023 №12652 грошові кошти в розмірі 768 000 грн.

Щодо заперечень відповідача на заявлені позовні вимоги, суд зазначає наступне.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі від 22.02.2024 у справі №915/1723/21, від 28.09.2023 у справі №910/19206/21, від 28.09.2022 у справі №910/1539/21 (910/9303/21) та від 18.05.2021 у справі №916/2255/18.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») наголошено, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №910/14817/22, від 05.12.2023 у справі №920/659/22, від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З огляду на вищевикладене, суд критично ставиться до заперечень та доводів відповідача, оскільки матеріалами справи підтверджено, що 13.08.2021 відповідач здійснив реєстрацію податкової накладної на суму 192 000,00 грн, копія якої долучена до матеріалів справи та відповідачем не спростована.

Відповідно до видаткової накладної № 18 від 22.11.2021 відповідачем здійснено поставку товару на загальну суму 3 840 000,00 грн (ПДВ - 640 000, грн.), у свою чергу позивач в повному обсязі здійснив оплату за поставлений товар. Однак відповідач не зареєстрував податкову накладну на суму 448 000,00 грн.

Також відповідач зазначив, що позивач порушив порядок подання доказів та принцип рівному сторін.

Суд не погоджується із вищевказаними доводами, оскільки з невідомих причин відповідач ставить під сумнів те, що позивач є не платником податку на додану вартість, однак, в свою чергу товариство скористалось правом на подання відповіді на відзив, надавши контраргумент із долученням відповідних документів, а саме: витягу № 2432004500032 з реєстру платників податку на додану вартість, в якому вказано відомості про те, що з 30.06.1997 року Акціонерне товариство "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС "ІСКРА" є платником ПДВ.

Крім того, суд зауважує, що ухвалою про відкриття провадження у справі встановлено граничний строк для подання заяви, клопотання, заперечення подати до суду до 13.09.2024 з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених статтею 170 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє заперечення відповідача, як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).

Відтак, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Судом встановлено, що відповідач усупереч положень ст. 201 ПК України реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму ПДВ 448 000,00 грн. не здійснив. У зв`язку з цим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 448 000,00 грн.

Відтак, хоча обов`язок надавача послуг зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед замовником, невиконання такого обов`язку фактично завдало позивачу збитків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18.

Таким чином, наявні усі елементи складу господарського правопорушення, а саме має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21.

З огляду на викладене є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання, визначеного законом, обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на суму 448 000,00 грн, яка фактично є збитками, а отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21.

Як вже зазначалось, доказів виконання обов`язку щодо реєстрації податкових накладних у встановлений законом строк матеріали справи не містять.

Крім того, факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни (Постанова Верховного Суду від 07.06.2023 у cправі № 916/334/22).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 448 000,00 грн. збитків у повному обсязі.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", заява № 37801/97, п. 36).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України" (Заява № 4241/03) зазначено, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27.10.1993 року в справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, № 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 року в справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статі 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства Акціонерного товариства "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС "ІСКРА" задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Чистякова Олега Валерійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС "ІСКРА" (69071, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул.Магістральна, будинок 84; код ЄДРПОУ 14313866) 448 000 грн. (чотириста сорок вісім тисяч ) 00 коп. та витрати по сплаті судового збору - 5760 грн. (п`ять тисяч сімсот шістдесят) 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано: 21.11.2024.

Суддя М.Є.Літвінова