Рішення

від 20.11.2024 по справі 910/8810/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2024Справа № 910/8810/24Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участю секретаря Вознюк К.Р., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" (вул. Лаврська, буд.16, м. Київ, 01015, код ЄДРПОУ 32655926)

до Держава Російська Федерація (Краснопренсенська набережна буд.2, м.Москва, 103274)

про стягнення збитків у формі упущеної вигоди розміром 399 270 000,00 грн. або 10 918 000,00 дол. США або 10 356 000,00 євро

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Російської Федерації (далі-відповідач) про стягнення збитків у формі упущеної вигоди розміром 399 270 000,00 грн. або 10 918 000,00 дол. США або 10 356 000,00 євро.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України позивач був вимушений зупинити свою діяльність з перевалки вантажу та зазначив суттєвих збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 суддя Ягічева Н.І. прийняла до свого розгляду позовну заяву, відкрила провадження у справі та призначила підготовче засідання на 04.09.2024.

21.08.2024 через відділ діловодства суду позивачем подано додаткові матеріали по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 відкладено розгляд справи на 02.10.2024.

01.10.2024 через відділ діловодства суду позивачем подано додаткові матеріали по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 відкладено розгляд справи на 23.10.2024.

09.10.2024 через відділ діловодства суду позивачем подано додаткові матеріали по справі.

Ухвалою від 23.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 20.11.2024.

13.11.2024 через відділ діловодства суду позивачем подано додаткові матеріали по справі.

В судовому засіданні 20.11.2024 представники позивача підтримали позовні вимоги, а відповідач про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час засідання був повідомлений належним чином з огляду на наступне.

Зважаючи на те, що gov.ru - головний домен російських державних сайтів, на якому знаходиться основний сайт уряду Росії, то суд приходить до висновку, що сайт за посиланням https://minjust.gov.ru належить державному органу Російської Федерації, а відтак електронна пошта Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru була повідомлена Російською Федерацією в особі відповідного органу, а відтак є офіційною електронною поштою (адресою) Міністерства юстиції Російської Федерації.

Водночас, згідно підпункту 3.1. пункту 3 указу президента Російської Федерації від 13.10.2004 №1313 основними завданнями Міністерства юстиції Російської Федерації, є, серед іншого, забезпечення в межах своїх повноважень представництва та захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав та міжнародних судових органах.

Так, переклад на російську мову ухвал по справі №910/8810/24 та позовної заяви з доданими до неї документами направлявся на електронну пошту Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru, що підтверджується наявними в матеріалах справи прінт-скрінами поштової скриньки представника позивача.

Частиною 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

З 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).

Також припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.

Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).

Оскільки діяльність посольства Російської Федерації в Україні зупинена, в той час як суду не відоме місцезнаходження інших дипломатичних представництв відповідача в Україні, судом здійснювались публікації на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи №910/8810/24 та призначені в ній засідання.

Судом було здійснено направлення перекладу на російську мову ухвал в Посольство Російської Федерації в Румунії та за інформацією із пошукової системи відстеження поштових відправлень на веб-сайті АТ "Укрпошта" вбачається, що остання ухвала від 10.09.2024 (поштове відправлення №RL066208638UA) була вручена Посольству Російської Федерації в Румунії 21.10.2023.

Посольство - це дипломатичне представництво держави в столиці іншої, або при міжнародній організації.

Таким чином, представництву відповідача було вручено переклад на російську мову ухвал суду, а відтак Російська Федерація була обізнана про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/8810/24.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався, явку свого представника в жодне із засідань не забезпечив.

З огляду на те, що відповідач у розумінні положень ст.ст. 120, 176, 242 Господарського процесуального кодексу України був належним чином повідомлений про розгляд справи, проте Російська Федерація не повідомлено суд про причини неявки (представника), в той час як позивач просив здійснювати розгляд даної справи без участі його представника, суд, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 202 вказаного Кодексу, прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників сторін.

За таких обставин справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» визначило відповідачем державу - Російську Федерацію.

Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Як Україна, так і РФ, є учасницями міжнародних договорів, а саме: Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ; Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII; РФ - постановою Державної Думи РФ від 09.10.1992 року № 3620-1.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

За умовами статті 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно з підпунктом "г" пункту 1 статті 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.

Таким чином, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади РФ, а також не заподіяна неналежним виконанням обов`язків будь-якого із державних органів РФ по відношенню до позивача як суб`єкта господарювання, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, таке заподіяння шкоди не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.

Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Виходячи з наведеного, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори: наявність реальних збитків; вина заподіювача збитків; причинний зв`язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Відповідно до частини другої статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення Збройних Сил Російської Федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України.

Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

На даний час є загальновідомою інформація про те, що розпочата 24.02.2022 повномасштабна військова агресія Російської Федерації окупація територій Кінбурнської коси, ведення військових дій у межах Дніпровсько-Бузького лиману, у т. ч. обстріли і затоплення суден, зробили неможливим і небезпечним рух суден в акваторії Морського порту Миколаїв у напрямку Чорного моря.

Так, територією активних бойових дій Миколаївська міська територіальна громада була у період з 26.02.2022 по 11.11.2022, м. Очаків Очаківської міської територіальної громади у період з 24.02.2022 до 01.06.2022, а населені пункти, що знаходяться на Кінбурнській косі з 24.02.2022 перебувають в окупації - с. Покровське Очаківської міської територіальної громади, с. Покровка Очаківської міської територіальної громади та с. Василівка Очаківської міської територіальної громади. Окупація військами агресора Кінбурнської коси дозволяє йому блокувати судноплавство в районі Дніпровсько-Бузького лиману (через який проходить БДЛК), здійснюючи мінування водної поверхні та обстріли суден.

Зазначені обставини підтверджуються відомостями з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 N 309.

Разом з тим, відповідно до розпорядження капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 № 15 та № 15/1 заборонено рух всіх суден та плавзасобів по річках Південний Буг та Інгул, також заборонено відшвартування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів портів та терміналів Миколаївського регіону, заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу.

Позивач є портовим оператором, зареєстрованим за причалом № 9, що підтверджується інформацією з Реєстру морських портів України, що розміщено на офіційному сайті Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

За офіційним повідомленням Міністерства інфраструктури України від 24.02.2022, підвідомчим підприємством якого є Позивач - з 24.02.2022 морські порти були закриті.

10.07.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту), як володільцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв", як користувачем, укладено договір №А6-А про встановлення сервітуту (далі - «Договір сервітуту»).

Преамбулою Договору визначено, що його укладено у зв`язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов`язаних з перевалкою вантажів (навантажувально - розвантажувальних робіт) через причал № 9 з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії, підкранові колії, ділянки колій, стрілочні переводи), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаним причалом і причальною інфраструктурою.

Позивач користується причалом № 9 (інв. № 1031036) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями № 33 та № 36 (інв. № 1031079 та N 1031080), підкрановими коліями (інв. № 1031065), а МФ ДП "АМПУ" має на окремому балансі причал № 9 (інв. № 1031036) та причальну інфраструктуру: залізничні колії N 33 та № 36 (інв. № 1031079 та № 1031080), підкранові колії (інв. № 1031065). Місце розташування: територія Миколаївського морського порту.

Разом з тим, відповідно до Договору оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/17, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі ДП «Миколаївський морський торговельний порт» № РОФ-1231 від 20.01.2014, Позивач користується боксом автовантажників з душовою, коморою та навісом (інв. №9 3350), будівлею кладової (інв № 3351), вимощення з огорожею та спорудами (інв. № 63079)Складом № 7 (інв. № 3348), що знаходяться безпосередньо на території морського порту за адресою м. Миколаїв, вул. Заводська 23/7.

Окрім того, відповідно до Договору оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/17, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі ДП «Миколаївський морський торговельний порт» № РОФ-581 від 11.12.2006, Позивач користується нежитловими приміщеннями 1-го поверху адміністративно-побутової будівлі ВРР-2 (інв. № 3342).

Внаслідок постійних обстрілів портової інфраструктури, завдано пошкоджень об`єктам, що знаходяться у користуванні Позивача, та Позивача звертався з заявою про залучення до провадження, як потерпілого від 01.06.2022, вих. № 4530/0 у кримінальному проваджені № 22022150000000203.

Таким чином, протиправність дій Відповідача полягає у проведенні воєнних дій на території України та, зокрема, блокування та постійних обстрілів морської інфраструктури у м. Миколаїв. Такі дії були вчинені з наміром завдати шкоди, спричинили позбавлення Позивача можливості здійснення перевалки вантажу на потужностях портової інфраструктури м. Миколаєва, суперечили принципам добросовісності та розумності та призвели до завдання шкоди Позивачу, що суперечить нормам міжнародного права та ЦК України.

ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» здійснює свою діяльність у м.Миколаїв, надаючи комплекс стивідорних послуг, послуг з агентування судів, митного брокера, здійснює експедиційну діяльність.

При цьому, відповідно до договору № РОФ-501 про оренду нерухомого майна, розташваного за адресою: вул. Заводська, 23/7, м.Миколаїв, яке знаходиться на балансі державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт» від 23.02.2007, позивач орендує у Регіонального відділення Фонду державного майна у Миколаївській області об`єкти нерухомості, що обліковуються на балансі та розташовані на території ДП «Миколаївський морський торгівельний порт» строком до 09.05.2026.

Між Позивачем та ТОВ «Метінвест-Шіппінг» укладено Договір № 23/12/16 від 23.12.2016.

Відповідно до п. 1.1. Договору № 23/12/16 від 23.12.2016, даний договір регулює взаємовідносини Сторін при виконанні та організації виконання Позивачем за дорученням Клієнта та за його рахунок послуг по прийманню, накопичення, доопрацювання, відвантаження через ДП «Миколаївський морський торговельний порт» вантажу, що проходить через відкриті складські площі Компанії згідно зі ставками і схемами, обумовленими сторонами в Додатках, які є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 3.1. Договору № 23/12/16 від 23.12.2016, Клієнт здійснює оплату вартості послуг за виконання послуг з перевалки Вантажу, вказаних в Додатках, та інших послуг, які буде надавати Компанія, по ставкам, вказаним у Додатках на основі отриманих від Позивача рахунків.

Відповідно до п. 3.2. Договору № 23/12/16 від 23.12.2016, Клієнт оплачує в повному обсязі виставлені на основі коносамента і Актів виконаних робіт рахунки Позивача, в продовж 15 банківських днів з дати виставлення рахунку. Клієнт оплачує в повному обсязі рахунки за тимчасове технологічне накоплення Вантажу впродовж 15 днів від дати виставлення рахунку. Клієнт оплачує рахунки в повному обсязі за послуги, наданні залізницею, Портом, Миколаївським філіалом ДП «Адміністрація морських портів України» та іншими організаціями, окрім послуг, що входять в комплексну ставку, за фактичними витратами у відповідності з наданими підтверджуючими документами впродовж 15 банківських днів з дати виставлення рахунку.

На виконання Договору № 23/12/16 від 23.12.2016, між Позивачем та ТОВ «Метінвест-Шіппінг» були підписані ряд актів наданих послуг за період з жовтня 2021 до лютого 2022.

Так, з наданих актів, вбачається, що між сторонами здійснювалась активно господарська діяльність, та Позивач, регулярно отримував щомісячний прибуток по даному Договору № 23/12/16 від 23.12.2016. Зокрема, до аналізу пропонується період з жовтня 2021 по лютий 2022.

Також, Позивачем надається Акт звірки взаємних розрахунків між сторонами Договору № 23/12/16 від 31.12.2021 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, відповідно до якого, можливо виділити наступні розміри наданих послуг по даному договору Позивачем до настання воєнної агресії Відповідача, а саме:

Грудень 2021 - послуг надано ТОВ «Метінвест-Шіппінг» на 10 626 085,20 грн;

Листопад 2021 - послуг надано ТОВ «Метінвест-Шіппінг» на 10 823 178,70 грн;

Жовтень 2021 - послуг надано ТОВ «Метінвест-Шіппінг» на 8 259 127,95 грн;

Вересень 2021 - послуг надано ТОВ «Метінвест-Шіппінг» на 11 516 258,40 грн;

Серпень 2021 - послуг надано ТОВ «Метінвест-Шіппінг» на 12 737 936,30 грн;

Липень 2021 - послуг надано ТОВ «Метінвест-Шіппінг» на 14 781 978,90 грн;

Червень 2021 - послуг надано ТОВ «Метінвест-Шіппінг» на 12 930 692,40 грн.

Тобто, Позивачем наведені вище для аналізу розміри наданих послуг за сім останніх місяців 2021 року в рамках відносин з ТОВ «Метінвест-Шіппінг» по Договору № 23/12/16 від 23.12.2016.

Позивач вказує, станом на дату подання даної позовної заяви, враховуючи блокування портів, викликаного діями Відповідача, Позивач не має змогу продовжувати виконання умов договорів та отримувати відповідні прибутки за договорами, у тому числі за Договором № 23/12/16 від 23.12.2016.

Позивач вказує, що 22.07.2022 в Стамбулі була підписана Зернова угода, яка закінчила свою дію 19.11.2022. За цей період часу, Позивачем частково надавались послуги з розвантажувально-навантажувальних робіт у порті у м. Миколаїв.

Так, Позивачем надається до врахування Акти здачі-прийняття робіт за період дії Зернової угоди, за період за липень 2022 по жовтень 2022.

Окрім того між Позивачем та ТОВ «ТЕК «Зектер» було укладено Договір № 15/09/21 від 15.09.2021.

Відповідно до п.1.1. Договору № 15/09/21 від 15.09.2021, цей Договір регулює взаємовідносини Сторін при виконанні та організації виконання Позивачем дорученням Клієнта і за його рахунок послуг з приймання, перевантажування, накопичення, доопрацювання, відвантаження в ДП «Миколаївський морський торговельний порт» вантажу, що проходить через складські площі і неспеціалізовані криті склади Позивача згідно зі ставками і схемами, обумовленими сторонами в Додатках, які є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 3.1. Договору № 15/09/21 від 15.09.2021, Клієнт здійснює оплату вартості послуг за виконання послуг з перевалки Вантажу, зазначених в Додатках, і інших послуг, які надаватиме Позивач, за ставками, зазначеними в Додатках, на підставі отриманих від Позивача рахунків в наступному порядку: Клієнт оплачує 100% попереднього рахунку вартості послуг за виконання комплексу вантажно-розвантажувальних робіт та інших послуг, зазначених в Додатках, за тоннаж, заявлений Клієнтом в місячному плані завозу, протягом 3 календарних днів з моменту отримання. У разі узгодження сторонами у відповідному Додатку інших умов оплати, оплачувати в повному обсязі виставлений рахунок Позивача протягом 3 календарних днів з моменту отримання.

У відповідності з п. 3.3. Договору № 15/09/21 від 15.09.2021, Клієнт здійснює оплату отриманих фінальних рахунків Позивача протягом 3 банківських днів після надання послуг. Датою надання послуг Позивачем на суднову партію Вантажу вважається дата коносамента. Сторони до 20-го числа кожного місяця підписують Акти звірки по взаєморозрахунках за попередній місяць.

П. 3.4. Договору № 15/09/21 від 15.09.2021 вказано, що Клієнт здійснює щомісяця оплату за тимчасове технологічне накопичення Вантажу на підставі виставлених Позивачем рахунків протягом 3 банківських днів з моменту отримання. 67.

Згідно з п. 3.5. Договору № 15/09/21 від 15.09.2021, Клієнт здійснює оплату за послуги, надані залізницею, Портом, АНМП і іншими організаціями (крім послуг що входять в комплексну ставку) на підставі рахунків, виставлених Позивачем за фактичними витратами відповідно до наданих підтверджуючих документів, протягом 3 банківських днів з моменту отримання.

На виконання Договору № 15/09/21 від 15.09.2021 Позивачем було підписано відповідні Акти наданих послуг з ТОВ «ТЕК «Зектер» у листопаді 2021.

Також, між Позивачем та ТОВ «ТЕП ТРАНСКО» було укладено Договір № 07/02/22 від 07.02.2022.

Відповідно до п.1.1. Договору № 07/02/22 від 07.02.2022, цей Договір регулює взаємини сторін при виконанні та організації виконання Позивачем за дорученням Клієнта і за його рахунок послуг з приймання, перевантажування, накопичення, доопрацювання, відвантаження в ДП «Миколаївський морський торговельний порт» вантажу, що проходить через складські площі і неспеціалізовані криті склади Позивача 3 згідно зі ставками і схемами, обумовленими сторонами в Додатках, які є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 3.2. Договору № Договору № 07/02/22 від 07.02.2022, Клієнт здійснює оплату вартості послуг за виконання послуг з перевалки Вантажу, зазначених в Додатках, і інших послуг, які надаватиме Позивач, за ставками, зазначеними в Додатках, на підставі отриманих від Позивача рахунків в наступному порядку: п. 3.2. Клієнт оплачує 70% попереднього рахунку вартості послуг за виконання комплексу вантажно-розвантажувальних робіт, зазначених в Додатках, за тоннаж, заявлений Клієнтом в місячному плані завозу, протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання рахунку разі узгодження сторонами у відповідному Додатку інших умов оплати, оплачувати в повному обсязі виставлений рахунок Позивача протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання.

У відповідності з п. 3.3. Договору № 07/02/22 від 07.02.2022, Клієнт здійснює оплату отриманих фінальних рахунків Позивача протягом 3 (трьох) банківських днів після надання послуг. Датою надання послуг Позивачем на суднову партію Вантажу вважається дата коносамента. Сторони до 20-го числа кожного місяця підписують Акти звірки по взаєморозрахунках за попередній місяць.

П. 3.4. Договору № 07/02/22 від 07.02.2022 вказано, що Клієнт здійснює щомісяця оплату за тимчасове технологічне накопичення Вантажу на підставі виставлених Позивачем рахунків протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання.

Згідно з п. 3.5. Договору № 07/02/22 від 07.02.2022, Клієнт здійснює оплату за послуги, надані залізницею, Портом, АНМП і іншими організаціями (крім послуг що входять в комплексну ставку) на підставі рахунків, виставлених Позивачем за фактичними витратами відповідно до наданих підтверджуючих документів, протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання.

Відповідно до Звіту про оцінку збитків, виконавець - ТОВ "Апрайсел ЮА", дата оцінки - 01.10.2023, дата завершення складання звіту - 22.11.2023, збитки Позивача у вигляді неодержаного прибутку (упущеної вигоди) внаслідок збройної агресії Російської Федерації складають 399 270 000,00 грн. або 10 918 000,00 дол. США або 10 356 000,00 євро.

Разом з тим, як зазначено в Звіті про оцінку, Позивачем було отримано заявок (планів) на виконання стивідорних послуг загальною вартістю 22 млн. 569 тис. грн. з періодом виконання березень 2022 року, як це відбувається кожного місяця за звичайних обставин. В силу збройної агресії, обстрілів та морської блокади України, Позивач не зміг виконати вищезазначені замовлення та отримати доходи за ними. Так само Позивач не зміг укласти та виконати нові специфікації до існуючих договорів на перевалку в наступні місяці агресії внаслідок чого йому було завдано збитків у вигляді упущеної вигоди.

У звіті про розмір збитків Позивача зазначаться про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (ст. 4 звіту про розмір збитків), а також, надані відповідні сертифікаційні документи оцінювачів.

Відповідні розрахунки містяться у Звіті про оцінку збитків Позивача з зазначенням валютного еквіваленту.

Таким чином, зважаючи на наведені обставини та Звіт про оцінку збитків, які підтверджують можливість отримання Позивачем реального доходу, якби його право не було порушено, Позивач зазнав збитків у вигляді неодержаного прибутку у розмірі: 399 270 000,00 грн. або 10 918 000,00 дол. США або 10 356 000,00 євро.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування викладених у позові обставин.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку щодо наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з Російської Федерації майнової шкоди у розмірі 399 270 000 грн 00 коп. збитків у вигляді упущеної вигоди, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 10 918 000 доларів 00 центів США (USA), що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 10 356 000 євро 00 євроцентів.

Оскільки позивач на підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то такий судовий збір стягується з відповідача в дохід бюджету, відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 4 пункту 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Держава Російська Федерація (Краснопренсенська набережна буд.2, м.Москва, 103274) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" (вул. Лаврська, буд.16, м. Київ, 01015, код ЄДРПОУ 32655926) 399 270 000 (триста дев`яносто дев`ять мільйонів двісті сімдесят тисяч) грн 00 коп. збитків у вигляді упущеної вигоди, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 10 918 000 (десять мільйонів дев`ятсот вісімнадцять тисяч) доларів 00 центів США (USA), що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 10 356 000 (десять мільйонів триста п`ятдесят шість тисяч ) євро 00 євроцентів.

3. Стягнути з Держава Російська Федерація (Краснопренсенська набережна буд.2, м.Москва, 103274) в дохід держави України 1 059 800 (один мільйон п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 25.11.2024.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА