Рішення

від 26.11.2024 по справі 910/10938/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.11.2024Справа № 910/10938/24Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кавова компанія"

про стягнення 547 323,34 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кавова компанія» про стягнення 547 323,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань зі здійснення розрахунків за поставлену теплову енергію, за послуги з постачання гарячої води та за абонентське обслуговування за період з листопада 2021 року по липень 2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 судом залишено позовну заяву без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом п`яти днів з дня вручення ухвали суду та спосіб їх усунення.

13.09.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10938/24. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.09.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, суд враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.

За змістом розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.

Згідно з новою редакцією частин п`ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи», який набрав чинності 04.11.2023.

Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 23.09.2024, а отже отримання ухвали Господарського суду міста Києва від 23.09.2024, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.

Натомість, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як і не забезпечено в подальшому, реєстрацію свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 23.09.2024.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Таким чином, з 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "Київтеплоенерго" (далі - позивач).

26 березня 2021 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - теплопостачальна організація, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кавова Компанія» (далі - абонент, відповідач) укладено Договір на постачання теплової енергії № 4340064-10 (далі - Договір) предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.

При виконанні умов цього Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж (далі - Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п. 2.1 Договору).

Згідно з пп. 2.2.1 п. 2.2 Договору теплопостачальна організація зобов`язується: постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.

Підпунктами 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 Договору на споживача покладено обов`язок: додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені у Додатку № 4 до Договору.

Цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 15.04.2022. Сторони дійшли згоди, що у відповідності до ч. 3 ст. 631 ЦК України умови Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01.05.2018.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Цей Договір укладається на умовах, визначених ст. 634 ЦК України (п. 8.1, п. 8.4 та п. 8.5 Договору).

Додатком № 1 до Договору передбачено, що теплопостачальна організація відпускає абоненту теплову енергію в гарячій воді у межах Q рік = 263, Гкал/рік з приєднаним тепловим навантаженням EQ = 0,0135 Гкал/годину, в тому числі: на опалення Qо = 0,0135 Гкал/годину.

Згідно з п. 1 Додатку № 3 до Договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію теплопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законодавством порядку для КП «Київтеплоенерго» (без урахування ПДВ).

Додатком № 4 до Договору визначено:

- абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Закону України «Про заставу», як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії (пункт 2);

- абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: просп. Повітрофлотський, буд. 58: акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт приймання-передавання товарної продукції; рахунок фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місць з врахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Як зазначає позивач, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, відповідач своєчасно не здійснив розрахунків за період з листопада 2021 року по липень 2024 року включно, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за теплову енергію в розмірі 314 860,42 грн., заборгованість з постачання гарячої води в розмірі 136 036,00 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії в розмірі 1 043,73 грн. та заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуги з постачання гарячої води в розмірі 526,74 грн.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення розрахунків позивачем нараховано та заявлено до стягнення 75 785,52 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 19 070,93 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується Закон України «Про житлово-комунальні послуги».

Цим законом зокрема, передбачено, що споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (частина 2 пункт 1 та 5 статті 7).

Такі положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов`язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та не можливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом), зокрема договору на постачання теплової енергії.

Статтею 5 Закону України «Про теплопостачання» визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом.

Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» унормовано, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно із ч. ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 Кодексу).

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Окрім того як зазначалося судом вище, відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання» та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (надалі - Правила).

Частинами 4, 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Додатком № 4 до Договору визначено:

- абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Закону України «Про заставу», як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії (пункт 2);

- абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: просп.. Повітрофлотський, буд. 58: акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт приймання-передавання товарної продукції; рахунок фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місць з врахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на виконання умов договору у період з листопада 2021 рік по липень 2024 року надало обумовлені договором послуги, що підтверджується Актами надання послуг з постачання теплової енергії, копіями корінців нарядів на включення та відключення об`єктів тепло споживання, Актами про готовність вузлів комерційного обліку споживача до роботи, відомостями споживання теплової енергії, які є належними та допустимими доказами у відповідності до приписів статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19, від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17 та від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15.

Відтак, матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором щодо постачання відповідачу теплової енергії.

Суд зазначає, що акти надання послуг з постачання теплової енергії за спірний період підписані тільки з боку позивача.

Водночас, доказів належного виконання відповідачем умов пункту 3 та 4 Додатку № 4 до Договору матеріали справи не містять, як і не містять доказів мотивованої відмови споживача від підписання таких актів або ж заперечень щодо відомостей відображених у облікових картках фактичного споживання теплової енергії.

Таким чином, факт відсутності підписаних сторонами актів надання послуг з постачання теплової енергії не є підставою для висновку про невиконання позивачем своїх зобов`язань щодо постачання теплової енергії.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач допустив порушення зобов`язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за договором та, як вказує позивач, станом на день звернення до суду, за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 314 860,42 грн.

Вказаний розмір заборгованості відповідачем не спростовано, доказів оплати заборгованості відповідачем також не надано.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу за використану теплову енергію в розмірі 314 860,42 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлено стягнення 69 884,51 грн. інфляційних втрат та 17 130,18 грн. 3% річних, нарахованих на заборгованість за використану теплову енергію.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов`язання відповідачем вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, судом встановлено, що позивачем в розрахунок не включено періоди, в які індекс інфляції становив менше одиниці, в зв`язку з чим, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 65 505,50 грн. інфляційних втрат та 17 130,18 грн. 3% річних нарахованих на заборгованість за використану теплову енергію.

Щодо здійснених позивачем нарахувань у період з 01.11.2021 по 31.07.2024 (послуга з постачання гарячої води, суд зауважує наступне.

З набранням чинності Закону України від 03.12.2020 №1060 "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово- комунальних послуг" внесені зміни до організації моделі договірних відносин з виконавцем послуг, а саме: запроваджено укладання публічного договору приєднання.

З усіма фізичними або юридичними особами, які є власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, які протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, вважаються укладеними публічні договори приєднання за формою, встановленою Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830.

Згідно ч.2 ст.12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до абз.1 ч.5 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

За змістом абз.2 ч.5 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

30.09.2021 позивачем на своєму офіційному веб-сайті було опубліковано текст договору про надання послуги з постачання теплової енергії за формою, встановленою Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 з урахуванням подальших змін.

При цьому, як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач є власником нежитлових приміщень площею 275,0 кв.м. за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, буд. 45, який не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав з виконавцем комунальної послуги (позивачем) відповідний індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, у зв`язку з чим в силу вимог ч.5 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" такий договір вважається укладеним. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відповідно до п.5 такого договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення. Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення..

Виконавець забезпечує постачання теплоносія з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (зайве закреслити) (п.7 договору).

Згідно п.8 договору виконавець забезпечує постачання теплової енергії у відповідній кількості та якості згідно з вимогами пунктів 5 і 6 цього договору до межі зовнішніх інженерних мереж постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку (індивідуального (садибного) будинку).

За змістом п.11 договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 №315 (далі - Методика розподілу). Якщо будинок оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку теплової енергії відповідно до вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", обсяг спожитої послуги у будинку визначається як сума показань таких вузлів обліку. За рішенням співвласників багатоквартирного будинку розподіл обсягу спожитої теплової енергії здійснюється для кожної окремої частини будинку, обладнаної вузлом комерційного обліку послуги. Одиницею вимірювання обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал).

Відповідно до п.20 договору у разі відсутності інформації про показання вузла (вузлів) комерційного обліку та/або недопущення споживачем виконавця до вузла (вузлів) комерційного обліку для зняття показань для визначення обсягу теплової енергії, спожитої в будинку, визначається середній обсяг споживання теплової енергії в будинку протягом попереднього опалювального періоду, а у разі відсутності такої інформації - за фактичний час споживання протягом поточного опалювального періоду, але не менше 30 днів. Після відновлення надання показань вузлів комерційного обліку виконавець зобов`язаний провести перерозподіл обсягу спожитої послуги у будинку та перерахунок із споживачем. Перерозподіл обсягу спожитої послуги у будинку та перерахунок із споживачем проводиться у тому розрахунковому періоді, у якому було отримано в установленому порядку інформацію про невідповідність обсягу, але не більш як за 12 розрахункових періодів.

Згідно з п.30 договору споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 71, ст. 2507), - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця (посилання на веб-сторінку). У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).

Вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця (посилання на веб-сторінку). У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору. Виконавець зобов`язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачу з посиланням на рішення відповідного органу (п.31 договору).

Згідно п.32 договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.

Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п.34 договору).

Як стверджує позивач у позовній заяві, він здійснював постачання гарячої води відповідачу, у зв`язку з чим ним складено акти надання послуг з постачання гарячої води за період з листопада 2021 року по липень 2024 року.

Однак, як зазначає позивач, споживач здійснював часткові платежі, однак не виконав свої зобов`язання за договором в повному обсязі та не сплатив вартість послуг з постачання гарячої води в означений період.

Відповідач своїм правом на спростування факту та/або обсягів постачання Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" гарячої води не скористався.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" належним чином підтверджено постачання гарячої води відповідачу у період з листопада 2021 року по липень 2024 року на загальну суму 136 036,00 грн.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, з урахуванням п.34 договору та положень ст.530 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний був здійснювати оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що станом на дату розгляду справи по суті у відповідача перед Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" наявна заборгованість за послуги з постачання гарячої води за період з листопада 2021 року по липень 2024 року у розмірі 136 036,00 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про стягнення суми основного боргу у зазначеному розмірі підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань в частині здійснення розрахунків за спожиту гарячу воду, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 5 901,01 грн. та 3% річних у розмірі 1 940,75 грн.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось судом, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов`язання відповідачем вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, судом встановлено, що позивачем в розрахунок не включено періоди, в які індекс інфляції становив менше одиниці, в зв`язку з чим, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 5 510,36 грн. інфляційних втрат та 1 940,75 грн. 3% річних нарахованих на заборгованість за спожиту гарячу воду.

Щодо нарахування плати за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії (ПАО ТЕ) в період з листопада 2021 року по липень 2024 року, плати за абонентське обслуговування послуги з постачання гарячої води (ПАО ГВ) з листопада 2021 року по липень 2024 року, суд зауважує наступне.

Пунктом 11 ч.1 ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено плату за абонентське обслуговування, яка нараховується при наданні комунальних послуг. Плата за абонентське обслуговування - це платіж, який споживач сплачує виконавцю за індивідуальним договором про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку для відшкодування витрат, пов`язаних з укладенням договору, здійснення розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води (у разі їх наявності у будівлі споживача), а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонента за індивідуальним договором (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання та постачання гарячої води).

Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; лати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Отже, плата за абонентське обслуговування є складовою частиною ціни публічного типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії та публічного типового індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води, а отже є відповідно істотною умовою такого договору.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства. Витрати, пов`язані з обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води та теплової енергії, відшкодовуються: шляхом сплати споживачами комунальних послуг виконавцю комунальної послуги плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України, - у разі укладення індивідуальних договорів або індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем; за рахунок співвласників багатоквартирного будинку - у разі укладення колективного договору про надання комунальних послуг, договорів про надання комунальних послуг з колективним споживачем або у разі прийняття співвласниками відповідного рішення про обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку. Порядок та умови обслуговування та заміни вузла комерційного обліку визначаються правилами і типовими договорами про надання відповідних комунальних послуг.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" частині стягнення з відповідача плати за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії (ПАО ТЕ) в період з листопада 2021 року по липень 2024 року в розмірі 1 043,73 грн. та плати за абонентське обслуговування послуги з постачання гарячої води (ПАО ГВ) з листопада 2021 року по липень 2024 року в розмірі 526,74 грн. підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кавова компанія" (03057, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 45; ідентифікаційний код: 31025528) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5; ідентифікаційний код 40538421) заборгованість у розмірі 452 466 (чотириста п`ятдесят дві тисячі чотириста шістдесят шість) грн. 89 коп., інфляційні втрати у розмірі 71 015 (сімдесят одна тисячі п`ятнадцять) грн. 86 коп., 3% річних у розмірі 19 070 (дев`ятнадцять тисяч сімдесят) грн. 93 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 138 (вісім тисяч сто тридцять вісім) грн. 31 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено: 26.11.2024

Суддя О.А. Грєхова