Рішення

від 14.11.2024 по справі 910/8925/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.11.2024Справа № 910/8925/24Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" про визнання правочину недійсним,

за участю представників:

позивача: Демиденка В.А.;

відповідача: Тимченка Б.І.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2024 року Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (далі - Компанія) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" (далі - Товариство), у якому просило суд визнати недійсною з моменту вчинення заяву від 30 вересня 2022 року про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, якою припиняються грошові зобов`язання між Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (яке вподальшому перейменовано на Компанію) (далі - ПАТ "Укртатнафта") та Товариством на суму 2 300 710 380,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказана заява про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог була підписана представником позивача з перевищенням наданих йому повноважень, без згоди правління ПАТ "Укртатнафта", без наміру досягнення нею мети зарахування зустрічних однорідних вимог, а фактично з метою легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, та доведення позивача до банкрутства шляхом нарощування заборгованості підприємства, що, у свою чергу, суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок. У зв`язку з цим позивач просив визнати спірну заяву недійсною з підстав, передбачених статтями 203, 207, 215, 228, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23 липня 2024 року відкрито провадження у справі № 910/8925/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

14 серпня 2024 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від цієї ж дати з клопотанням про поновлення строку на його подання.

У підготовчому засіданні 15 серпня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання відповідача про поновлення встановленого судом строку на подання відзиву; про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 19 вересня 2024 року.

26 серпня 2024 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі від цієї ж дати, у яких Товариство проти вказаного позову заперечувало з підстав відсутності порушених прав та інтересів Компанії вчиненням вказаного правочину. У свою чергу, спірною заявою було в повному обсязі виконано зобов`язання між сторонами за укладеним між ПАТ "Укртатнафта" та Товариством договором про відступлення права вимоги від 26 вересня 2022 року № 521/12/2118.

13 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі від цієї ж дати, у яких Компанія навела свої аргументи на спростування доводів відповідача.

У підготовчому засіданні 19 вересня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 вересня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17 жовтня 2024 року.

15 жовтня 2024 року через систему "Електронний суд" від юридичної особи, зареєстрованої за законодавством Республіки Кіпр, Apsolins LTD (Апсолінс ЛТД) надійшла заява від вказаної дати про її залучення до участі в справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

17 жовтня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про залишення без розгляду заяви юридичної особи, зареєстрованої за законодавством Республіки Кіпр, Apsolins LTD, про її залучення до участі в справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; про оголошення перерви в судовому засіданні до 14 листопада 2024 року.

У судовому засіданні 14 листопада 2024 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення вимог Компанії заперечив з підстав, зазначених у його письмових поясненнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26 вересня 2022 року між Товариством та ПАТ "Укртатнафта" підписано договір про відступлення права вимоги № 521/12/2118, за умовами якого останнє передає, а Товариство приймає право вимоги виконання грошового зобов`язання в сумі 2 300 710 380,63 грн з ПДВ за договорами: від 11 січня 2018 року № 1800292 - у розмірі 81 616 400,00 грн, від 14 листопада 2018 року № 1807128 - у розмірі 430 431 580,63 грн, від 18 грудня 2018 року № 1807829 - у розмірі 950 157 600,00 грн, від 3 грудня 2019 року № 1906861 - у розмірі 838 504 800,00 грн, - що укладені між ПАТ "Укртатнафта" та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів".

Даний договір підписаний представниками вказаних юридичних осіб та скріплений їх печатками і на час розгляду даного спору в установленому законом порядку недійсним не визнавався.

За умовами пунктів 1.2. та 1.3. вказаного правочину моментом переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора є момент укладання цієї угоди. За відступлення права вимоги Товариство сплачує ПАТ "Укртатнафта" грошову суму в розмірі 2 300 710 380,63 грн у момент укладання цього договору.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 3 листопада 2022 року (пункт 2.1. вказаного правочину).

На виконання умов вказаного договору ПАТ "Укртатнафта" направила Товариству заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 30 вересня 2022 року, яка підписана від імені заявника ОСОБА_1 , який діяв на підставі довіреності ПАТ "Укртатнафта" від 27 грудня 2021 року № 14/03-02.

За змістом вказаної заяви ПАТ "Укртатнафта" заявило: про припинення своїх грошових зобов`язань перед Товариством на суму 2 300 710 380,63 грн без ПДВ за договорами: від 27 липня 2017 року № 1839/12/2103 - у розмірі 623 000 000,00 грн без ПДВ, від 10 квітня 2018 року № 461/12/2103 - у розмірі 373 500 000,00 грн без ПДВ, від 26 жовтня 2018 року № 1651/12/2103 - у розмірі 447 000 000,00 грн без ПДВ, від 26 грудня 2018 року № 2298/12/2103 - у розмірі 316 500 000,00 грн без ПДВ, від 28 березня 2019 року № 262/6/2103 - у розмірі 200 000 000,00 грн без ПДВ, від 25 квітня 2019 року № 434/6/2103 - у розмірі 340 710 380,63 грн без ПДВ; а також про припинення зобов`язань Товариства перед ПАТ "Укртатнафта" на суму 2 300 710 380,63 грн без ПДВ, що виникли на підставі договору відступлення права вимоги від 26 вересня 2022 року № 521/12/2118.

У спірній заяві також зазначено, що: "з моменту підписання цієї заяви заборгованість Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" перед Приватне акціонерне товариство "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" за договорами № 1839/12/2103 від 27.072017р., № 461/12/2103 віл 10.04.2018р., № 1651/12/2103 від 26.10.2018р., № 2298/12/2103 від 20.12.2018р., № 262/6/2103 від 28.03.2019р., № 434/6/2103 від 25.04.2019р. становитиме нуль гривень".

Відповідач проти припинення вказаних зобов`язань шляхом їх зарахування не заперечував, як і не звертався до суду в установленому законом порядку про визнання такого одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог недійсним. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Разом із цим, на думку Компанії, вказана заява вчинена за відсутності повноважень на її підписання ОСОБА_1 від імені ПАТ "Укртатнафта", а сама заява має ознаки фіктивного правочину та укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, і порушує публічний порядок. Відтак, на думку позивача, існують підстави для визнання вказаного одностороннього правочину недійсним.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори й інші правочини.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина 3 статті 203 ЦК України).

Статтями 202, 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 липня 2022 року в cправі № 910/5109/21.

За статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статтей 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити: ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Основною підставою для визнання спірного правочину недійсним Компанія вважає відсутність у її підписанта - ОСОБА_1 , повноважень на вчинення такого правочину від імені ПАТ "Укртатнафта".

Відповідно до частини 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Абзацом 2 частини 2 статті 207 ЦК України встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 при вчиненні оспорюваного правочину діяв від імені позивача на підставі довіреності від 27 грудня 2021 року № 14/03-02, виданої юридичною особою - ПАТ "Укртатнафта" в особі його голови правління - Овчаренка П.В. Копія вказаної довіреності наявна в матеріалах справи.

За змістом вказаної довіреності вбачається, що ОСОБА_1 був уповноважений за нею, зокрема: представляти інтереси ПАТ "Укртатнафта" в усіх державних органах, перед усіма підприємствами, установами, організаціями, громадянами України та інших держав; подавати та підписувати від імені ПАТ "Укртатнафта" будь-які заяви, листи, розпорядження, акти та інші документи, що стосуються діяльності підприємства, подавати та підписувати від імені ПАТ "Укртатнафта" розрахункові та інші документи фінансового характеру, необхідні для відкриття, використання, закриття рахунків ПАТ "Укртатнафта" та виконання інших, пов`язаних з ними дій; векселя, рахунки-фактури (інвойси), акти прийому-передачі векселів, акти (протоколи) про заліки (в тому числі з бюджетом), про звірку розрахунків; розпоряджатися поточними рахунками ПАТ "Укртатнафта" без обмеження суми з правом першого підпису; укладати від імені ПАТ "Укртатнафта" договори, договори доручення, контракти та вчиняти правочини щодо купівлі-продажу ПАТ "Укртатнафта" сировини (нафти, газу, газового конденсату та іншої), товарно-матеріальних цінностей, договори про надання ПАТ "Укртатнафта" послуг, виконання робіт, а також інші договори, які не суперечать його Статуту та діючому законодавству України.

Жодних обмежень повноважень ОСОБА_1 на вчинення від імені ПАТ "Укртатнафта" юридично значимих дій, у тому числі щодо суми правочинів, які цей представник мав право укладати від імені вказаної юридичної особи, довіреність не містить.

Доказів відкликання ПАТ "Укртатнафта" зазначеної довіреності чи визнання її недійсною на час вчинення спірного одностороннього правочину матеріали справи не містять і позивачем надані не були.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що до спірної заяви були додані будь-які інші документи, на підставі яких контрагент ПАТ "Укртатнафта" - Товариство, могло встановити факт перевищення ОСОБА_1 наданих йому повноважень на вчинення спірного правочину.

Відтак ОСОБА_1 , підписуючи від імені ПАТ "Укртатнафта" спірну заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, діяв у межах повноважень, визначених вищевказаною довіреністю.

При цьому судом враховано, що на момент вчинення оспорюваного правочину компетенція голови правління ПАТ "Укртатнафта" на укладення правочинів визначалась пунктом 11.5.1.2 Статуту ПАТ "Укртатнафта", затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів від 14 липня 2010 року (далі - статут), за умовами якого голова правління має право, вчиняти без довіреності від імені ПАТ "Укртатнафта" правочини та укладати (підписувати) будь-які договори (угоди) та інші правочини з урахуванням обмежень щодо суми договорів (правочинів, угод), які встановлені цим статутом та внутрішніми документами ПАТ "Укртатнафта". Підпунктом 11.5.1.15 статуту встановлено, що голова правління має право вчиняти (укладати) від імені ПАТ "Укртатнафта" правочини (у тому числі контракти, договори, угоди, попередні договори та інші правочини) на суму (вартість) меншу, ніж 10 000 000,00 грн.

Разом із цим за умовами пункту 11.5.1.4. статуту лише голова правління видає довіреності на право вчинення дій і представництво від імені Товариства.

У своєму позові Компанія вказувала на те, що сума припинених зобов`язань за оспорюванню заявою становить 2 300 710 380,63 грн, що значно перевищує ліміт, визначений статутом для вчинення правочинів головою правління, у зв`язку з чим вищевказаний представник за довіреністю не мав права підписувати вищевказаний односторонній правочин.

Однак, зі змісту спірної довіреності вбачається, що остання видана головою правління саме від імені юридичної особи ПАТ "Укртатнафта", а не в порядку передоручення своїх повноважень головою правління Овчаренком П.В.

Разом із цим згідно з приписами частин 1 та 3 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (частина 1 статті 246 ЦК України).

За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2019 року в справі № 925/394/18.

Судом також враховано, що довіреність від 27 грудня 2021 року № 14/03-02, видана ПАТ "Укртатнафта" за підписом голови правління Овчаренка П.В., як односторонній правочин, позивачем не оспорювалась, вимоги про її недійсність у даному позові також не заявлялися.

У той же час відповідно до частини 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відтак, якщо позивач вважає, що наданий за спірною довіреністю обсяг повноважень ОСОБА_1. суперечить установчим документам вказаної юридичної особи, то порушення приписів останніх було вчинено саме головою правління, який діяв недобросовісно щодо ПАТ "Укртатнафта" та його контрагентів.

У такому випадку захист прав позивача повинен здійснюватися відповідно до частини 4 статті 92 ЦК України, яка визначає, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі, а не шляхом визнання недійсним вчиненого ними правочину - у даному випадку заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Аналогічна правова позиція щодо питання перевищення повноважень представника юридичної особи за довіреністю викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 4 грудня 2019 року в справі № 916/318/19.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За цих обставин суд вважає, що вчинення ПАТ "Укртатнафта" в особі його голови правління Овчаренка П.В. дій на уповноваження ОСОБА_1. на підписання від вказаної юридичної особи спірної заяви згідно з довіреністю, яка не була скасована та не була визнана недійсною в установленому законом порядку, не може свідчити про те, що ОСОБА_1 перевищив надані йому повноваження при вчинені такого правочину, оскільки останній діяв відповідно до повноважень, наданих йому вищевказаною довіреністю.

Щодо посилань позивача на те, що вказаний правочин вчинений з порушенням приписів частини 5 статті 203 ЦК України, оскільки суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок, а відтак підлягає визнанню недійсним на підставі приспів статті 228 ЦК України, суд зазначає таке.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями статті 228 ЦК України, відповідно яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частин 2 та 3 вказаної статі Кодексу правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін - у разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зміст наведених норм свідчить про те, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо) сторонами правочину або однією зі сторін й повинна бути встановлена лише вироком суду, постановленим у кримінальній справі, що відповідає частині 1 статті 62 Конституції України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 17 серпня 2023 року в cправі № 904/3100/21.

Тобто, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників/виконавців) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Така ж правова позиція викладена й у постановах Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду: від 20 грудня 2019року в справі № 826/13265/13-а та від 18 листопада 2020 року в справі № 810/2287/17.

Разом із цим, матеріали даної справи не містять остаточних вироків, якими було б завершено кримінальні провадження №№ 72023140000000012, 7202300040000022, 7202300040000023, на які посилався позивач у своєму позові, або вироку в іншому кримінальному провадженні, яким було б встановлено вину ОСОБА_1 чи іншої особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок вчиненим від імені ПАТ "Укртатнафта" оскаржуваним одностороннім правочином.

Суд також звертає увагу на те, що обставини порушення правочином публічного порядку повинні існувати та бути доведені станом на час вчинення спірного правочину - 30 вересня 2022 року, та не пов`язуються з наслідками його належної/неналежної реалізації (виконання).

Тобто, посилання позивача на сам факт переходу з 6 листопада 2022 року в державну власність 100% акцій ПАТ "Укртатнафта" не є тією безумовною обставиною, яка автоматично зумовлює недійсність укладених від імені ПАТ "Укртатнафта" правочинів до вказаної дати на підставі статті 228 ЦК України.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку про те, що правові підстави для визнання спірного одностороннього правочину ПАТ "Укртатнафта" таким, що порушує публічний порядок, на підставі приписів 228 ЦК України, - відсутні на час розгляду даного спору.

Також позивач посилався на те, що вчинена від імені ПАТ "Укртатнафта" спірна заява має ознаки фіктивного правочину, оскільки підписувалася без наміру створення правових наслідків.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, у свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує.

Аналогічна права позиція викладена: у постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2024 року в справі № 361/6846/20, у постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 24 листопада 2021 року в справі № 905/2030/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц.

Суд звертає увагу позивача на те, що предметом даного спору є саме заява ПАТ "Укртатнафта" від 30 вересня 22 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, за змістом якої були припинені не тільки майнові вимоги ПАТ "Укртатнафта" до відповідача на суму 2 300 710 230,63 грн, а й зустрічні майнові вимоги Товариства до ПАТ "Укртатнафта" на таку ж суму.

У свою чергу, відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тлумачення вказаних норм свідчить про те, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування. Адже, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання. Необхідним і достатнім є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін. Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 8 вересня 2021 року в справі № 761/33621/18.

Докази порушення вищевказаних положень статей 601- 602 ЦК України вчиненням спірної заяви ПАТ "Укртатнафта" матеріали даної справи не містять і сторонами такі обставини під час розгляду даної справи судом не заявлялися.

При цьому, Компанія не довела жодними належними та допустимими доказами у встановленому законом порядку наявності умислу на укладання фіктивного правочину як ОСОБА_1 , так і безпосередньо ПАТ "Укртатнафта".

Оскільки за наслідками вчинення оспорюваного одностороннього правочину ПАТ "Укртатнафта" були припинені зустрічні майнові зобов`язання, які склалися між вказаною юридичною особою та Товариством, тобто, наявні юридичні наслідки майнового характеру для кожного з вищевказаних суб`єктів господарювання, правові підставі для застосування до спірних правовідносин положень статті 234 ЦК України відсутні.

Враховуючи те, що позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами порушення його прав чи законних інтересів спірним одностороннім правочином, а також факту його невідповідності приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Компанії є необґрунтованими, а відтак, не підлягають задоволенню.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин у задоволенні позову Компанії слід відмовити в зв`язку з його необґрунтованістю.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25 листопада 2024 року.

СуддяЄ.В. Павленко