Рішення

від 19.11.2024 по справі 911/1949/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2024 р.

м. Київ

Справа № 911/1949/24

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Василець О.М. розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальності «Авіс» (21037, Вінницька область, Вінницький район, м. Вінниця, вулиця Пирогова, буд. 150, код ЄДРПОУ 13304871)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Тех-Агро-Лідер (07403, Київська область, м. Бровари, вул. Онікієнка Олега, буд. 125, оф. 15/21, код ЄДРПОУ 36445970)

про відшкодування збитків за договором поставки №ДА-29 від 01.07.2020,

ВСТАНОВИВ:

Історія розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальності «Авіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю Тех-Агро-Лідер про відшкодування збитків за договором поставки №ДА-29 від 01.07.2020.

Господарський суд ухвалою від 30.07.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема і з підстав неявки відповідача.

Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов`язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.

Вся судова кореспонденція направлялась відповідачу засобами поштового зв`язку позаяк у відповідача, в порушення вимог процесуального закону, не зареєстровано електронний кабінету системі Електронний Суд.

Всі надіслані на офіційну адресу реєстрації відповідача ухвали суду були повернені поштовим оператором з поміткою «За закінченням терміну зберігання».

Ухвалою від 23.09.2024 суд зобов`язав відповідача зареєструвати свій електронний кабінет в єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, що забезпечує обмін документами. Водночас, вказана ухвала також не була отримана відповідачем за офіційним місцем реєстрації.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.

У судовому засіданні 19.11.2024 суд у присутності представника позивача ОСОБА_1 оголосив вступну та резолютивну частину рішення про задоволення позову.

Зміст позовних вимог

Звертаючись до суду позивач просив стягнути з відповідача 781200 грн збитків. При цьому позивач повідомив, що між ним та відповідачем було укладено договір поставки№ДА-29 від 01.07.2020.

За вказаним договором відповідач поставив товар (соняшник високоолеїновий) за видатковими накладними №072020/01 від 01.07.2020 на суму 1249920 грн (ПДВ 208320 грн), №072020/02 від 02.07.2020 на суму 1249920 грн (ПДВ 208320 грн), №072020/03 від 03.07.2020 на суму 1236900 грн (ПДВ 206150грн) та №072020/04 від 04.07.2020 на суму 950460 грн (ПДВ 158410 грн). Ціна товару визначена з урахуванням ПДВ.

Поставлений товар було оплачено позивачем, що підтверджується платіжними інструкціями та платіжним дорученням, що наявні в матеріалах справи, а семе: № 7085 від 14.07.2020 на суму 500000 грн, №7189 від 16.07.2020 на суму 151000 грн, №7307 від 20.07.2020 на суму 1000000, №7435 від 23.07.2020 на суму 1000000 грн, № 7517 від 24.07.2020 на суму 1036200 грн та №7384 від 21.07.2020 на суму 1000000 грн.

Позивач зазначає, що і позивач і відповідач є платниками ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач сформував і направив на реєстрацію податкові накладні стосовно поставленого товару за означеними вище видатковими накладними.

Водночас, вбачається, що контролюючий орган щодо кожної з поданих відповідачем податкових накладних прийняв рішення щодо зупинки реєстрації та запропонував відповідачу надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації зазначеної в ПН/РК для розгляду питання щодо прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН.

Позивач наголошує, що відповідач не скористався наданим йому контролюючим органом правом та не надав відповідної інформації та документів необхідних для вирішення питання про реєстрацію податкових накладних.

Позивач стверджує, що така бездіяльність відповідача призвела до відсутності рішення комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, що унеможливлює його оскарження відповідачем в судовому порядку, як індивідуального акту суб`єкта владних повноважень.

Відтак, за твердженнями позивача, відповідач в порушення умов п. 4.10 договору, податкові накладні на поставлений товар відповідно зазначених вище видаткових накладних у строки, визначені законодавством України фактично не зареєстрував Єдиному реєстрі податкових накладних і не надав позивачеві.

Таким чином, всупереч вимогам законодавства та умовам договору відповідачем не виконано зобов`язання зі складання податкових накладних, їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних та надання їх позивачеві, що позбавило позивача права на включення суми ПДВ до податкового кредиту та можливості скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 781200 грн, а отже призвело до збитків.

Позивач вказав, що звертався до відповідача з претензією, яка залишена без відповіді і задоволення.

Висновки господарського суду

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір №ДА-29 від 01.07.2020про поставку товару, відповідно до преамбули якого позивач виступав покупцем у цих правовідносинах, а відповідач постачальником.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 267 ГК України визначено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК УКраїни до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до укладеного між сторонами договору постачальник зобов`язується поставити покупцю товар - соняшник високоолеїновий, а покупець прийняти і оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

До справи долучено видаткові накладні №072020/01 від 01.07.2020 на суму 1249920 грн (ПДВ 208320 грн), №072020/02 від 02.07.2020 на суму 1249920 грн (ПДВ 208320 грн), №072020/03 від 03.07.2020 на суму 1236900 грн (ПДВ 206150грн) та №072020/04 від 04.07.2020 на суму 950460 грн (ПДВ 158410 грн) з підписами та печатками сторін договору, яка підтверджують факт поставки визначеного у договорі товару в тому числі ПДВ 781200 грн.

Позивач здійснив оплату поставленого товару в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами, а саме - № 7085 від 14.07.2020 на суму 500000 грн, №7189 від 16.07.2020 на суму 151000 грн, №7307 від 20.07.2020 на суму 1000000, №7435 від 23.07.2020 на суму 1000000 грн, № 7517 від 24.07.2020 на суму 1036200 грн та №7384 від 21.07.2020 на суму 1000000 грн.

У позові позивач звертав увагу на те, що за умовами п. 4.10. договору постачальник зобов`язаний створювати й надавати згідно з чинним в Україні податковим законодавством податкові накладні й розрахунки коригування до податкової накладної без окремої письмової вимоги покупця в електронному вигляді за допомогою модуля електронного документообігу в програмному забезпеченні «M.E.DOC.IS»

Суд констатує, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем свого обов`язку щодо реєстрації податкових накладних, суд визнає вказану обставину доведеною.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В силу статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що судом з`ясовано, що відповідач не зареєстрував податкові накладні за договором, не зареєстрував її відповідно до вимог податкового законодавства суд вважає за можливе визначити правові наслідки бездіяльності відповідача та їх відповідність заявленим позивачем вимогам.

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відшкодування збитків є одним із заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень статті 22 ЦК України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового, додаткового. Для застосування заходів цивільно-правової відповідальності необхідний склад цивільного правопорушення.

Збитками відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)(неодержані доходи).

В силу частини 3 статті 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Нормою частини 2 статті 224 ГК України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (аналогічну правову позицію викладену у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється поза межами конкретного випадку, і, відповідно, поза межами юридично значимого зв`язку. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Разом з тим, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Відтак, суд зазначає, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов`язань.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отож, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства та наведені судом висновки на позивача покладається обов`язок довести суду згідно зі статтею 74 ГПК України наступне:

по-перше факт заподіяння йому збитків;

по-друге наявність протиправної поведінки (діяльності або бездіяльності) особи, яка завдала збитки;

по-третє вину заподіювача збитків;

по-четверте причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками;

по-п`яте розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань;

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

З урахуванням вказаного вище, суд дійшов висновку, що відповідач з порушенням вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України не зареєстрував податкові накладні, у зв`язку з чим позивач був позбавлений права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 781200 грн.

Так, в спірних правовідносинах, вина відповідача полягає у порушенні податкових та договірних зобов`язань стосовно не реєстрації податкових накладних.

Згідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

В даному випадку, у спірних правовідносинах є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом та договором обов`язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи, а відтак наявні усі елементи складу господарського правопорушення, що відповідно свідчить про обґрунтованість позовної заяви та наявності підстав для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21, постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, постанові Верховного Суду від 10.01.2022 у справі №910/3338/21, постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №904/72/22.

Таким чином позовна заява про стягнення збитків на суму 781200 грн підлягає задоволенню.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача повністю.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу. На підтвердження понесення відповідачем витрат на правову допомогу до клопотання від 23.08.2024 та до позову долучені копії договору про надання правової допомоги №К-11 від 10.03.2021 з Адвокатом Волошенюк Оксаною Валеріївною, ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, видаткові касові ордери про сплату 10000 грн за надану правову допомогу, опис наданих послуг, попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат а також акт від 20.08.24 приймання- передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги №К-11 від 10.03.2021.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За положеннями частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 5 статті 129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд вважає, що визначений сторонами фіксований розмір гонорару в розмірі 10000 грн відповідає критерію співмірності, пропорційності та розумності, беручи до уваги складність справи, об`єм документів, що готувався стороною для подання до суду, а також ціну позову. Суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати позивача на отримання правової допомоги у справі у розмірі 10000,00 грн.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Агро-Лідер» (07403, Київська область, місто Бровари, вулиця Онікієнка Олега, будинок 125, офіс 15/21, код ЄДРПОУ 36445970) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіс» (21037, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, вулиця Пирогова, будинок 150, код ЄДРПОУ 13304871) 781200 грн збитків завданих в межах виконання договору поставки №ДА-29 від 01 липня 2020 року, 11718 грн витрат зі сплати судового збору та 10000 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 26.11.2024.

Суддя А.Ф. Черногуз