Рішення

від 26.11.2024 по справі 911/2448/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2024 р. м. Київ Справа № 911/2448/24

Суддя Грабець С.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПРОМФЛОТ»

до приватного підприємства «ОСТРІВСЬКЕ»

про стягнення неустойки,

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИЛА:

13 вересня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПРОМФЛОТ» (далі позивач) до приватного підприємства «ОСТРІВСЬКЕ» (далі відповідач) про стягнення неустойки в сумі 351 096,83 грн.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем умов договору поставки №KVV 26/06/2024-К1 від 26.06.2024 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.09.2024 року відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу запропоновано в строк до 18.10.2024 року надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву (пред`явити зустрічний позов), а також докази, що підтверджують заперечення проти позову, а також роз`яснено позивачу, що в строк до 18.10.2024 року він має право надіслати суду відповідь на відзив на позовну заяву, копію якого направити відповідачу, докази чого надати суду.

10 жовтня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи.

17 жовтня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, а також клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для долучення доказів до матеріалів справи.

Згідно з ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для долучення доказів до матеріалів справи, визнав його таким, що підлягало задоволенню.

Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

26 червня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПРОМФЛОТ» (далі позивач) та приватним підприємством «ОСТРІВСЬКЕ» (далі відповідач) укладений договір поставки №KVV 26/06/2024-К1 (далі договір).

Згідно з п. 1.1. договору, відповідач зобов`язується поставити, а позивач прийняти і оплатити товар українського походження кукурудза 3 класу 2023 року врожаю, надалі «товар». Найменування, кількість, асортимент і ціни на який вказуються в специфікаціях до договору, рахунках або додаткових угодах до договору, які є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, поставка товару здійснюється відповідачем автомобільним та/або залізничним транспортом на умовах СРТ, DAP, EXW, FCA відповідно до правил «ІНКОТЕРМС» в редакції 2020 року. Базис поставки на кожну партію товару погоджується сторонами в специфікаціях до договору.

Датою поставки товару (його партії) автомобільним транспортом та/або залізничним транспортом вважається дата зазначена у видатковій накладній яка надається відповідачем позивачу та підписується уповноваженими особами сторін (п. 3.2. договору).

Пунктом 3.3. договору встановлено, що при поставці на умовах СРТ, DAP, датою поставки (передачі) товару (його партії) вважається дата вказана уповноваженим представником позивача в видатковій накладній відповідача, засвідченій підписом цього представника позивача. Право власності на товар, а також ризики випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) переходять від відповідача до позивача з дати поставки товару.

Відповідно до п. 3.4. договору, при поставці на умовах EXW відповідач своїми силами здійснює завантаження товару на транспортні засоби позивача або уповноваженого ним перевізника. Вартість завантаження товару на транспортні засоби врахована у ціні товару. При поставці на умовах FCA відповідач своїми силами здійснює завантаження товару на транспортні засоби позивача або уповноваженого ним перевізника. Вартість завантаження товару на транспортні засоби врахована у ціні товару. Право власності на товар, а також ризики випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) переходять від відповідача до позивача з дати підписання видаткової накладної в місті поставки.

Згідно з п. 3.5. договору, строки, місце поставки/призначення та інші умови поставки товарів на кожну окрему партію товару можуть погоджуватись сторонами в специфікаціях до договору.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що загальна вартість договору складається із суми сплачених позивачем рахунків-фактур відповідача.

Ціни встановлюються в гривні та зазначаються в специфікаціях та рахунках-фактурах на товар (п. 4.2. договору).

Згідно з п. п. 5.2.1. п. 5.2. договору, позивач сплачує 86% вартості товару шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок відповідача протягом 3 (трьох) банківських днів з дати передачі права власності на товар відносно кожної партії товару, відповідно до умов договору та інших умов погоджених у специфікації.

Відповідно до п. п. 5.2.2. п. 5.2. договору, остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється позивачем шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок відповідача протягом 3 (трьох) банківських днів виходячи з фактично поставленої кількості товару, як визначено розділом 2 цього договору та відповідно до інших умов погоджених у специфікації. Умови оплати за товар погоджуються сторонами на кожну окрему партію товару і відображаються в рахунках-фактурах та специфікаціях до договору.

Договір набуває чинності з дати підписання його обома сторонами (п. 10.1. договору).

Відповідно до п. 10.8. договору, термін дії цього договору до 31 грудня 2024 р., якщо інше не буде передбачено угодою сторін, але у будь-якому випадку до повного його виконання.

Специфікацією №1 від 26.06.2024 року до договору поставки №KVV 26/06/2024-К1 від 26.06.2024 року (далі специфікація №1) сторони погодили, зокрема, наступне: перелік товарів: продукт: кукурудза 3 клас, врожаю 2023 року; к-сть в тонах, +/- 5%: 75; ціна за тону з ПДВ, грн.: 8000; загальна сума в грн. з ПДВ, +/- 5%: 600 000,00; умови поставки: - DAP; строки поставки: до 30 червня 2024 року.

Специфікацією №2 від 16.07.2024 року до договору поставки №KVV 26/06/2024-К1 від 26.06.2024 року (далі специфікація №2) сторони погодили, зокрема, наступне: перелік товарів: продукт: кукурудза 3 клас, врожаю 2023 року; к-сть в тонах, +/- 5%: 250; ціна за тону з ПДВ, грн.: 8050; загальна сума в грн. з ПДВ, +/- 5%: 2 012 500,00; умови поставки: - DAP; строки поставки: до 23 липня 2024 року.

Специфікацією №3 від 16.07.2024 року до договору поставки №KVV 26/06/2024-К1 від 26.06.2024 року (далі специфікація №3) сторони погодили, зокрема, наступне: перелік товарів: продукт: кукурудза 3 клас, врожаю 2023 року; к-сть в тонах, +/- 5%: 350; ціна за тону з ПДВ, грн.: 7000; загальна сума в грн. з ПДВ, +/- 5%: 2 450 000,00; умови поставки: - FCA; строки поставки: до 26 липня 2024 року.

Пунктом 9 специфікацій №1, №2 та №3 встановлено, що товар може бути поставлений партіями автомобільним або залізничним транспортом. Розмірний мінімальної товарної партії для оплати складає: 25/60 тон (згідно норм завантаження авто/вагону). Відвантаження товару відповідачем здійснюється виключно відповідно до заявок та інструкцій позивача, які направляються відповідачу на електронну адресу.

Згідно з п. 11.1. п. 11. специфікації №1, №2 та №3, позивач сплачує 86% вартості товару шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок відповідача протягом 1 (одного) банківського дня з дати прийняття позивачем товару та передачі права власності на товар відносно кожної партії товару, відповідно до умов договору, та отримання позивачем наступних документів на електронні адреси зазначені в реквізитах цього договору, з наступним надсиланням оригіналів: 1) рахунок-фактура; 2) копії транспортних накладних; 3) реєстр прийнятих позивачем транспортних засобів/вагонів, передбачений п. 6.3. договору; 4) видаткова накладна на відповідну кількість товару; 5) копій документів передбачених п. 6.4. договору; 6) копій документів передбачених пунктом 6.4.1. договору. Всі скановані копії повинні бути повними, кольоровими та цілком читабельними.

Відповідно до п. п. 12.2. специфікації №1, №2 та №3, остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється позивачем виходячи з фактично поставленої кількості товару шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок відповідача протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання позивачем наступних документів: а) податкова накладна, належним чином оформлена у відповідності до правил, які встановлені п. 201.1 Податкового кодексу України, зокрема із обов`язковим зазначенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних через систему електронного документообігу в момент першої події (отримання коштів або переоформлення/відвантаження товару) протягом строків, вказаних в Податковому кодексі України, з дати першої події; б) квитанція №2 про реєстрацію податкової накладної в електронній формі в ЄДРПН, вписаної в порядку передбаченому ПК України, з відповідним заповненням всіх обов`язкових реквізитів податкової накладної; в) оригінали документів, передбачених п. 6.4. договору.

За твердженнями представника позивача, відповідач поставив позивачу товар частково, а саме в сумі 1 876 279,73 грн., відповідно до умов специфікації №3, товар на суму 573 720,27 грн., а також товар на суму 2 012 500,00 грн., відповідно до умов специфікації №2, не поставив.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 258 622,02 грн. штрафу та 92 474,81 грн. пені.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

Згідно з ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Пунктом 1 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

10 жовтня 2024 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити, вважав, що оскільки позивач не направив на електронну адресу відповідача заявки та інструкції, передбачені умовами п. 9 специфікацій №2 та №3, тому підстави для застосування штрафних санкцій у позивача відсутні.

Також представник відповідача послався на те, що відповідач не прийняв виконання позивачем обов`язку частинами, тому повернув сплачені позивачем грошові кошти в сумі 1 765 350,00 грн., відповідно до умов специфікації №2, та в сумі 272 842,77 грн., відповідно до умов специфікації №3.

Доводи представника відповідача спростовуються, у зв`язку з наступними обставинами.

Відповідно до ч 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 цієї ж статті).

Відповідно до ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 3.5. договору встановлено, що строки, місце поставки/призначення та інші умови поставки товарів на кожну окрему партію товару можуть погоджуватись сторонами в специфікаціях до договору.

Так, відповідно до умов специфікації №2, сторони погодили строк поставки товару: до 23 липня 2024 року, а відповідно до умов специфікації №3, до 26 липня 2024 року.

Пунктом 9 специфікацій №2 та №3 встановлено, зокрема, що відвантаження товару відповідачем здійснюється виключно відповідно до заявок та інструкцій позивача, які направляються відповідачу на електронну адресу.

Згідно з ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Відкладальна обставина це така обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Тобто сторони на момент укладення правочину, щодо якого правові наслідки пов`язуються з настанням певної обставини, усвідомлюють можливість ненастання такої обставини (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 року в справі №740/2904/17 та від 12.01.2022 року в справі №754/4475/19).

Відповідно до постанов Верховного Суду від 07.08.2019 року в справі №496/1561/16-ц та від 12.01.2022 року в справі №754/4475/19, тлумачення ч. ч. 1, 3 ст. 212 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновоку, що в самому тексті закону з метою характеристики сутності умови в правочині вжито термін "обставина", а не "подія", що дозволяє вважати, що законодавець не обмежує коло умов виключно подіями. Тому допустимим є вчинення умовних правочинів, в яких умовою є дія/дії та/або волевиявлення сторін правочину і третіх осіб.

Відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина. Укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.

Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов`язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Ця правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 року в справі №761/46622/19.

Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, умови п. 9 специфікацій №2 та №3, згідно з якими, відвантаження товару відповідачем здійснюється виключно відповідно до заявок та інструкцій позивача, на які послався представник відповідача, не є відкладальною обставиною, яка обумовлює настання або ненастання обов`язку відповідача поставити товар, оскільки зобов`язання з поставки товару і строк його виконання погоджені сторонами в специфікаціях, що є істотними умовами договору, погодженими сторонами.

Судом встановлено, що відповідач надав позивачу рахунки на оплату №120 від 16.07.2024 року, на суму 2 012 499,00 грн., згідно зі специфікацією №2, та №121 від 16.07.2024 року, на суму 2 449 999,65 грн., згідно зі специфікацією №3, копії яких долучені до матеріалів справи, які частково сплачені позивачем, що підтверджується платіжними інструкціями №1853 від 18.07.2024 року, на суму 1 765 350,00 грн., та №1852 від 18.07.2024 року, на суму 2 149 122,50 грн., копії яких також долучені до матеріалів справи.

Згідно зі ст. 529 Цивільного кодексу України, кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов`язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 ст. 531 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Так, дострокова сплата позивачем вищевказаних рахунків на оплату не суперечить умовам договору та специфікацій №2 та №3 та не звільняє відповідача від виконання взятих на себе зобов`язань з поставки товару.

Разом з цим, відповідач поставив позивачу товар частково, а саме в сумі 1 876 279,73 грн., відповідно до умов специфікації №3, що підтверджується видатковою накладною №150 від 25.07.2024 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

У листі №19/07-1 від 19.07.2024 року відповідач повідомив позивача про неможливість виконання домовленостей через відсутність у нього транспортного засобу та повернення грошових коштів у сумі 1 765 350,00 грн., сплачених, згідно з рахунком на оплату №120 від 16.07.2024 року, а в листі №26/07-1 від 26.07.2024 року повідомив про неможливість виконання домовленостей через відсутність товару на складі та повернення сплачених позивачем грошових коштів у сумі 272 842,77 грн., згідно з рахунком на оплату №121 від 16.07.2024 року.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду від 08.06.2022 року в справі №396/269/18).

Добросовісність це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Ця правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року в справі №910/16579/20, а також в постановах Верховного Суду від 11.08.2021 року в справі №909/436/20, від 28.09.2021 року в справі №918/1045/20 та від 06.10.2021 року в справі №925/1546/20.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 року в справі №390/34/17, від 28.04.2021 року в справі №910/9351/20, від 09.06.2021 року в справі №911/3039/19 та від 08.09.2021 року в справі №910/10444/20).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) та на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Ця правова позиція міститься в постанові Верховного Суду в справі №390/34/17 від 10.04.2019 року.

В праві України доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року в справі №145/2047/16).

Так, надання відповідачем рахунків на оплату, які були частково сплачені позивачем, часткова поставка товару, згідно зі специфікацією №3, а також листи відповідача, свідчать про прийняття відповідачем до виконання зобов`язання з поставки товару.

Крім цього, відповідно до умов специфікації №1, умови поставки товару в якій є ідентичними до умов поставки у специфікації №2 (DAP), відповідач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, а саме поставив позивачу товар у сумі 601 279,67 грн., що підтверджується видатковою накладною №141 від 27.06.2024 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Документів, що підтверджували поставку відповідачем товару в повному обсязі або спростовували б доводи представника позивача, представник відповідача суду не подав.

Звертаючись із позовною заявою до суду, представник позивача просив суд стягнути з відповідача 258 622,02 грн. штрафу та 92 474,891 грн. пені.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Так, штраф застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно (ч. 1 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 7.2. договору встановлено, зокрема, що за не поставку, недопоставку або прострочення поставки товару, відповідач виплачує позивачу штраф у розмірі 10% вартості непоставленої партії товару та відшкодовує документально підтверджені збитки позивача.

Оскільки відповідач не поставив позивачу товар на суму 2 586 220,27 грн., штраф у розмірі 10% від цієї суми складає 258 622,02 грн., які підлягають стягненню.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Пунктом 7.2. договору встановлено, зокрема, що у разі не поставки відповідачем всього або частини товару в терміни, обумовлені договором, відповідач сплачує позивачу неустойку в розмірі 2% від вартості не поставленого товару за кожний календарний день прострочення від дати порушення зобов`язання до тих пір, поки таке порушення існує.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, розмір пені не може перевищувати встановлений законом розмір, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує обчислену на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Як зазначалось вище, відповідно до умов специфікації №2, строк поставки товару на суму 2 012 500,00 грн., до 23 липня 2024 року, а, відповідно до умов специфікації №3 товару на суму 2 450 000,00 грн., до 26 липня 2024 року.

Відтак, розмір пені:

- згідно зі специфікацією №2, враховуючи період заборгованості з 24 липня 2024 року до 12 вересня 2024 року, вартість непоставленого товару в сумі 2 012 500,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що в період з 24 липня 2024 року до 12 вересня 2024 року становила 16,00 %, складає 72 911,89 грн.;

- згідно зі специфікацією №3, враховуючи період заборгованості з 27 липня 2024 року до 12 вересня 2024 року, часткову поставку товару в сумі 1 876 279,73 грн., вартість непоставленого товару в сумі 573 720,27 грн., облікову ставку Національного банку України, що в період з 27 липня 2024 року до 12 вересня 2024 року становила 13,00 %, складає 19 562,92 грн.,

а разом 92 474,81 грн., які підлягають стягненню.

Оскільки позов задоволений повністю, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 179, ч. ч. 1, 2 ст. 180, ч. ч. 1, 7 ст. 181, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 531, ст. 549, ч. 2 ст. 551, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 626, ст. 627, ч. 1 ст. 628, ст. 629, ч. 1 ст. 638, ст. 663, ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. 1, 3 ст. 9, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1, ч. 8 ст. 80, ч. ч. 1, 4 ст. 119, ч. 1 ст. 123, ст. 129, ч. 1 ст. 165, 1 ч. 6 ст. 165, ч. 1 ст. 202, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ст. 238, ч. 4 ст. 240, ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПРОМФЛОТ» до товариства з обмеженою відповідальністю «ОСТРІВСЬКЕ» про стягнення неустойки.

Стягнути з приватного підприємства «ОСТРІВСЬКЕ» (09631, Київська область, Рокитнянський район, село Острів, вулиця Набережна, будинок 45, ідентифікаційний код 30846431) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПРОМФЛОТ» (01103, місто Київ, вулиця Німанська, будинок 10, ідентифікаційний код 32229380) 258 622,02 грн. (двісті п`ятдесят вісім тисяч шістсот двадцять дві грн. 02 коп.) штрафу; 92 474,81 грн. (дев`яносто дві тисячі чотириста сімдесят чотири грн. 81 коп.) пені; 5 266,45 грн. (п`ять тисяч двісті шістдесят шість грн. 45 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 26.11.2024 року.

Суддя С. Грабець