Рішення

від 14.11.2024 по справі 916/2973/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2973/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2973/24

за позовом: Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (вул. Приморська, № 1, с. Кароліно-Бугаз, Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл., 67844)

до відповідача: Первинної профспілкової організації Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Міла» (вул. Лазурна, № 95/1, смт. Затока, Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл., 67772)

про стягнення 198 998,22 грн, розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Первинної профспілкової організації Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Міла», в якому просить:

- стягнути з Первинної профспілкової організації Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Міла» на користь Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області грошові кошти у розмірі 198998,22 грн, які включають в себе суму основного боргу у розмірі 144622,98 грн, 3% річних у розмірі 9422,29 грн та інфляційні втрати у розмірі 44952,95 грн;

- розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений 22.09.2020 між територіальною громадою смт. Затока в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, правонаступником якої є Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, та Первинною профспілковою організацією Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Міла»;

- зобов`язати Первинну профспілкову організацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Міла» повернути Кароліно-Бугазькій сільській раді Білгород-Дністровського району Одеської області земельну ділянку площею 0,3711 га з кадастровим номером 5110300000:02:025:0283, розташовану за адресою: 67772, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна, 95/1.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем в період з січня 2022 року по травень 2024 року зобов`язань по сплаті орендної плати за спірним договором оренди земельної ділянки від 22.09.2020.

Так, позивач зазначає, що ППО ТОВ «Вілла Міла» належним чином виконувала свої зобов`язання за договором, однак в період з січня 2022 року по травень 2024 року (окрім лютого 2022 року щомісячну сплату зафіксовано), відповідач не виконує належним чином свої зобов`язання по орендній платі, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 144622,98 грн.

Зазначені обставини та тривале невиконання ППО ТОВ «Вілла Міла» свого обов`язку щодо сплати боргу за договором оренди земельної ділянки стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою з метою стягнення з відповідача грошових коштів, розірвання договору, повернення земельної ділянки та відновлення порушених прав позивача.

Позивачем додає, що є належним позивачем як правонаступник Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області та уповноваженим органом у спірних правовідносинах, а ненадходження до бюджету плати за оренду землі створює перешкоди для утворення та використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення виконання функцій та повноважень місцевого самоврядування, чим суттєво порушуються інтереси держави.

Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2024 позовну заяву (вх. № 3038/24) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 прийнято позовну заяву (вх.№ 3038/24 від 02.07.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2973/24, справу № 916/2973/24 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "06" серпня 2024 року об 11:20 год.

06.08.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2973/24 судом було проголошено протокольну ухвалу про перерву до "20" серпня 2024 року об 11:20 год., про що Первинну профспілкову організацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Міла» було повідомлено відповідною ухвалою суду від 07.08.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

20.08.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання у справі № 916/2973/24 на "03" вересня 2024 року о 12:30 год.

03.09.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2973/24 судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ніціативою суду, та, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/2973/24 до судового розгляду по суті на "26" вересня 2024 року об 11:00 год., про що відповідач повідомлений ухвалою суду від 04.09.2024, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2024 у справі № 916/2973/24 на 26.09.2024 об 11:00 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

27.09.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/2973/24 призначено на "11" жовтня 2024 року об 11:30 год.

11.10.2024 у судовому засіданні по справі № 916/2973/24, у зв`язку з неявкою відповідача та неможливістю завершити розгляд справи, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "14" листопада 2024 року об 11:00 год.

Ухвалою суду від 11.10.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, Первинна профспілкова організація Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Міла» повідомлена про дату, місце та час судового розгляду по суті у справі № 916/2973/24.

Позивач - Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, про час та дату судового розгляду справи по суті повідомлялася судом належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази направлення копій ухвал до її електронного кабінету, під час розгляду справи по суті заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідач ППО ТОВ «Вілла Міла» про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином шляхом направлення ухвал суду на адресу його місцезнаходження, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Так, про розгляд справи відповідач повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвал суду на юридичну адресу Первинної профспілкової організації товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Міла» - 67772, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, буд. 95/1. Однак, судова кореспонденція поверталася до суду з відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

Суд також вжив додаткових заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд справи шляхом публікування оголошень на сайті Судової влади України.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.

На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У той же час чергове безпідставне відкладення розгляду справи може призвести до виходу за межі встановлених чинним ГПК України строків розгляду господарських спорів та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

З огляду на те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв`язку з нез`явленням представника відповідача у судові засідання, неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників сторін у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.

14.11.2024 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та згідно із приписами статтей 233, 240 Господарського процесуального кодексу України підписано вступну та резолютивну частини рішення без їх проголошення.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

22.09.2020 між територіальною громадою смт Затока в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області як орендодавцем та Первинною профспілковою організацією товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Міла» як орендарем укладено Договір оренди земельної ділянки (далі Договір), згідно з п. 1.1. якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, з цільовим призначенням: 07.01. для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, з кадастровим номером 5110300000:02:025:0283, розташовану за адресою: 67772, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 95/1, на підставі рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 24.12.2019 за № 1375.

Відповідно до п. 2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 0,3711 га, в тому числі за земельними угіддями, гектарів: капітальними будівлями - 0,0318 га; під тимчасовими спорудами - 0,0225 га; під проїздами, проходами, площадками - 0,1137 га; під зеленими насадженнями - 0,2031 га.

Згідно з п. п. 2.2., 2.3. Договору на земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна та об`єкти інфраструктури, які належать на праві приватної власності орендарю, на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер - 175341219 від 26.07.2019 (загальна площа об`єктів нерухомого майна 640,2 кв.м). Земельна ділянка передається в оренду без будь-яких додаткових об`єктів нерухомого майна комунальної чи державної власності.

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно інформації з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, складеної 21.09.2020 Міськрайонним управлінням у Білгород-Дністровського районі та місті Білгород-Дністровському ГУ Держгеокадастру в Одеській області, на дату укладення договору становить 439233,96 грн.

Договір укладено строком на 20 років (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору орендна плата встановлюються у грошовій формі із розрахунку 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на дату укладання цього договору, та становить суму, що дорівняє 52708,07 грн в рік, без урахування ПДВ, за один рік.

Згідно з п. п. 4.2., 4.3. Договору орендна плата вноситься орендарем відповідно до ст. ст. 286, 287 Податкового кодексу України рівними частинами щомісячно до 30 числа кожного місяця, наступного за звітним… Обчислення орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації.

Розмір орендної плати може бути переглянутий орендодавцем щорічно, а також у випадках: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки, не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законодавством України (п. 4.4. Договору).

Пунктом 6.1. Договору визначено, що після припинення його дії орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Відповідно до п. п. 8.1., 8.4. Договору кожна сторона зобов`язується виконувати обов`язки, покладені на неї цим договором, та сприяти другій стороні у виконанні обов`язків. Права, обов`язки і відповідальність сторін, що не передбачені в цьому договорі, визначаються відповідно до законодавства України.

Підпунктом 8.5.4. п. 8.5. Договору передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно з п. п. 11.1., 11.2., 11.3. Договору зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов Договору спір розв`язується у судовому порядку. Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 11.4. Договору дія останнього припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором…

Пунктом 13.1. встановлено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації права оренди, у відповідності до положень ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Земельну ділянку, яка є об`єктом оренди за Договором, позивач передав відповідачу за Актом приймання-передачі земельної ділянки від 22.09.2020.

22.09.2020 державним реєстратором Маразліївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Саченко О.Ф. зареєстровано право оренди земельної ділянки за Первинною профспілковою організацією товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Міла» (номер запису про інше речове право: 38385447), що вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 350084118 від 12.10.2023.

Відтак, за ствердженнями позивача, відповідач всупереч положенням договору оренди не виконує належним чином зобов`язання за вказаним договором оренди щодо своєчасного внесення орендної плати, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість по орендній платі за період з січня 2022 року по травень 2024 року включно в розмірі 144622,98 грн, що стало підставою для звернення позивачем до суду.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення та висновки суду за результатами вирішення спору.

Так, відповідно до статтей 13 та 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини 3 статті 142 Конституції України, Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 № 623-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Одеської області» Затоківську селищну раду Білгород-Дністровської міської ради Одеської області було приєднано до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

12.06.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області» № 720-р, відповідно до додатку якого до складу Кароліно-Бугазької територіальної громади входять території Кароліно-Бугазької та Затоківської (Білгород-Дністровський район) територіальних громад.

Згідно п. 2 рішення Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 27.11.2020 № 11-VIII «Про початок реорганізації Затоківської селищної ради шляхом приєднання до Кароліно-Бугазької сільської ради», Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області.

За приписами статей 1, 3 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад», закон регулює відносини, що виникають у процесі добровільного об`єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, а також добровільного приєднання до об`єднаних територіальних громад. Суб`єктами добровільного об`єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст. Об`єднана територіальна громада, адміністративним центром якої визначено селище, - селищною, центром якої визначено село, - сільською.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно ч. 1 ст. 60 Закону, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Отже, платежі за землю надходять до бюджетів міських, селищних, сільських рад, на території яких знаходяться земельні ділянки, і відповідні кошти використовуються на цілі, що визначаються законодавством України.

Таким чином, Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, як правонаступник Затоківської селищної ради, є уповноваженим органом у спірних правовідносинах.

Предметом позову є майнова вимога про стягнення з відповідача 144622,98 грн основного боргу, 9422,29 грн 3% річних, 44952,95 грн інфляційних втрат, а також немайнові вимоги про розірвання Договору та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку.

Щодо суті спору і позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку суд зазначає таке.

Договірні відносини, що склалися між сторонами, за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору оренди земельної ділянки, до якого застосовуються норми Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон про оренду), Земельного кодексу України (далі ЗК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України) та іншими нормативними актами, прийнятими на їх виконання.

Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення відповідної заборгованості, розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 14 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлений чинним законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суд має виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами та має бути спрямований на захист порушеного права.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно з ч.ч.1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до частини 3 статті 760 Цивільного кодексу України, особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Статтею 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно із частиною 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до вимог ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина 1 статті 93 Земельного кодексу України).

За змістом частини 8 статті 93 Земельного кодексу України і частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

За ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина 1статті 5 названого Закону).

Так, згідно із статтею 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами 1 та 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є:

- об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

- дата укладення та строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

За змістом статті 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно із статтею 22 ЗУ «Про оренду землі», орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

У статті 24 Закону України «Про оренду землі» визначені права та обов`язки орендодавця. Орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт.

Статтею 25 Закону України «Про оренду землі» визначені права та обов`язки орендаря. Орендар земельної ділянки зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт.

Як встановлено судом, 22.09.2020 між Затоківською селищною радою Білгород-Дністровського району Одеської області, правонаступником якої є Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (орендодавець) та Первинною профспілковою організацією Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Міла» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, яким орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,3711 га з кадастровим номером 5110300000:02:025:0283 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором оренди.

Положенням статті 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За приписами ч.1 ст.286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 96 Земельного Кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Статтею 36 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі невиконання зобов`язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Згідно п. 14.1.136 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підпунктом 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори у строки та у розмірах, що встановлені цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Статтею 36 Податкового кодексу України визначено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи, який виникає у платника за кожним податком і збором.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України).

Так, згідно умов договору, відповідач з моменту прийняття в оренду земельної ділянки мав сплачувати на користь позивача щомісячно орендну плату за користування земельною ділянкою до 30-го числа кожного місяця, наступного за звітним, у розмірі, встановленому п. 4.1 договору, тобто 12% від нормативної грошової оцінки, що дорівнює 52708,07 грн за один рік.

Відповідно до п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України орендна плата вноситься орендарем щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Згідно з статтею 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

При цьому згідно з пунктом 288.4 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно з вимогами підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

На підставі ст. 290.1 Податкового кодексу України, плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону, п. 8.5 договору, орендодавець має право вимагати від орендаря, а орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату.

Ч. 3 ст. 285 ГК України також визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Однак, як з`ясовано судом, в порушення умов договору відповідачем не здійснювалась передбачена договором оплата за період з січня 2022 року по травень 2024 року включно, що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Як слідує з довідки відділу фінансів Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 13.06.2024 вих. № 01-35/196, заборгованість відповідача за Договором станом на 13.06.2024 становить 144622,98 грн.

На підтвердження протилежного відповідачем до суду не надано належних та допустимих доказів. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Порушення відповідачем умов договору оренди землі щодо несплати протягом тривалого періоду платежів за користування орендованою земельною ділянкою, як це передбачено відповідним договором, є істотним, оскільки в значній мірі позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, зокрема надходження відповідних коштів з орендної плати за землю до місцевого бюджету із подальшим їх розподіленням відповідно до законодавства. Представлений договір оренди не передбачає безоплатне користування, а отже позивач розраховує на надходження коштів від передання земельної ділянки в оплатне користування.

Частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Згідно із пункту «д» статті 141 Земельного кодексу України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Враховуючи наведене, під систематичною несплатою орендної плати, відповідно до положень статті 782 Цивільного кодексу України, слід розуміти невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Із системного аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).

При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто систематична несплата орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, в тому числі сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), є підставою для розірвання такого договору. Подібні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 31.07.2020 у справі № 479/1073/18, від 07.10.2020 у справі № 313/780/19, від 23.03.2021 у справі № 922/2754/19, від 24.11.2021 у справі № 922/367/21, від 16.02.2022 у справі № 923/1427/20, від 14.06.2022 у справі № 923/614/21, від 13.12.2023 у справі № 909/419/22.

У свою чергу, у постанові від 10.11.2021 у справі № 175/642/19 Верховний Суд зазначив, що тлумачення пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України свідчить, що несплата орендної плати охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, відповідач мав сплачувати орендну плату у розмірі, порядку та строки визначені договором оренди земельної ділянки, проте тривалий час протягом 2022-2024 років орендну плату за орендовану земельну ділянку не сплачував.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про доведеність належними доказами обставини наявності зобов`язальних відносин між сторонами та заборгованості у відповідача з орендних платежів, яка утворилась внаслідок систематичної несплати відповідачем орендної плати за землю на момент звернення прокурора із позовом до суду.

З урахуванням вищенаведених обставин, факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди щодо внесення орендної плати вважається доведеним, а наявність заборгованості в сумі 144622,98 грн підтверджується наявними у справі доказами.

Суд враховує, що відповідач доводів позивача не спростував та доказів сплати заборгованості з орендної плати за землю за спірним договором у вказаному розмірі до суду не надав, з огляду на що, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за землю за період з січня 2022 по травень 2024 у розмірі 144622,98 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Окрім основної заборгованості позивач нарахував та заявив до стягнення 9422,29 грн 3% річних та 44952,95 грн інфляційних втрат.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 % річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, суд зазначає, що позивач має право нарахувати в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних від простроченої суми заборгованості та інфляційні втрати за весь час прострочення.

Здійснивши перевірку запропонованого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив його необґрунтованість та помилковість, оскільки позивач нараховує відсотки річних, починаючи з 01.03.2022, одразу на всю заборгованість, яка станом на 13.06.2024 становить 144622,98 грн. Це ж саме стосується інфляційних втрат, які розраховуються позивачем, виходячи з розміру всієї заборгованості (144622,98 грн), яка індексується позивачем за період з березня 2022 року по квітень 2024 року.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за кожен період заборгованості окремо, в якому також враховано п. 4.2. Договору стосовно виникнення моменту прострочення виконання зобов`язання, адже умовами договору сторони передбачили умову оплати як щомісячні платежі до 30-го числа місяця, наступного за звітним. Відтак, 3% річних та інфляційні втрати слід рахувати для кожного щомісячного платежу окремо, у зв`язку з чим судом самостійно було здійснено розрахунок по кожному місяцю окремо та в межах визначеного позивачем періоду, тобто до 01.05.2024.

При цьому, у даному випадку суд не застосовує приписи частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, оскільки дана норма визначає порядок обрахунку строку, який визначений у календарних днях, а не терміну, який визначений певним числом місяця.

Наведене тлумачення законодавства суд обґрунтовує тим, що за визначення строку (у календарних днях від певної події) учасники правовідносин не мають можливості перебачити, на який саме день припаде закінчення такого строку. В той же час, визначений термін (число місяця) виконання зобов`язань не позбавляє учасників правовідносин можливості визначити за допомогою календаря на який саме день припаде настання строк виконання зобов`язання, а відтак у відповідності ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України не позбавлені можливості визначити, що сторона договору має виконати своє зобов`язання до відповідного числа місяця.

Із стилістики викладення положень ст.ст. 251, 252, 253, 254, 530 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець не передбачав можливість застосування приписів ст. 254 Цивільного кодексу України при визначенні закінчення терміну, оскільки норми ст.ст. 253, 254 цього Кодексу чітко визначають, що мова йде про строк та не містять жодного посилання на термін, на противагу нормі ст. 530 Кодексу, де законодавець посилається і на строк, і на термін.

Так, відповідач як добросовісний суб`єкт господарських правовідносин, маючи на меті належним чином виконати своє зобов`язання з оплати орендної плати до 30 числа місяця наступного за розрахунковим міг завчасно встановити останній робочий (банківський) день, у який таке зобов`язання підлягало виконанню.

Оскільки відповідач міг завчасно визначити останній день виконання зобов`язання з оплати оренди у кожному місяці для його виконання до 30 числа місяця наступного за звітним, то відповідно підстави для застування частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України та перенесення термінів оплати (у разі їх припадання на вихідний/святковий/неробочий день) відсутні.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що 3% річних за вищезазначений період становить 3858,49 грн, а загальний розмір інфляційних втрат за розрахунком суду становить 7857,03 грн.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню на суму 3858,49 грн та 7857,03 грн відповідно.

Наголошуючи на наявності підстав для розірвання спірного договору оренди земельної ділянки, позивач у позовній заяві посилався на обставину порушення відповідачем істотної умови договору, а саме систематичної несплати орендних платежів.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося. Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Разом з тим слід зазначити, що об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) та орендна плата з урахуванням її індексації є одними з істотних умов договору оренди (ст. 284 ГК України).

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Частинами 1, 2 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, у наведеній нормі йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке викликає для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК України.

Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічні правові висновки, які мають загальний характер щодо тлумачення застосування приписів частини другої статті 651 ЦК України, містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021у справі № 910/2861/18, постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, від 14.10.2014 у справі № 3-143гс14, у яких, крім наведеного, зазначено, що у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинно вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Орендодавець, вступаючи у договірні відносини розраховує на належне і своєчасне виконання умов договору оренди, у тому числі і в частині внесення орендної плати, відтак порушення орендарем обов`язку з оплати оренди протягом тривалого періоду, що носить систематичний характер є істотним порушенням та підставою для розірвання такого договору в судовому порядку.

Положеннями пункту 11.4. договору оренди передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин. Суд зауважував, що оскільки відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У постанові від 23.03.2021 у справі № 922/2754/19 Верховний Суд зазначив, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість в подальшому (після звернення з позовом про розірвання договору).

У зв`язку з тим, що відповідачем допущено систематичну несплату орендної плати за землю, що є порушенням умов договору та частини 1 статті 24 Закону України «Про оренду землі», тому відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» та частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України існують підстави для припинення договору оренди земельної ділянки від 22.09.2020 шляхом його розірвання за рішенням суду і в судовому порядку.

Наразі, слід зазначити, що право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Таким чином, проаналізувавши зміст спірного договору та наведені позивачем норми законодавства, як підстави для розірвання цього договору, суд доходить до висновку, що у даному випадку невнесення орендарем орендної плати є підставою для дострокового розірвання спірного договору оренди, оскільки орендар порушує істотні умови договору та не вносить плату за користування об`єктом оренди понад трьох місяців підряд.

Зважаючи на викладені вище норми чинного законодавства та систематичні порушення відповідачем взятих на себе за цим договором зобов`язань щодо сплати орендної плати за землю, суд вважає, що позовні вимоги в частині розірвання договору оренди землі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про повернення об`єкта оренди судом встановлено таке.

Положеннями пункту 6.1 договору оренди земельної ділянки передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Згідно із частиною 2 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Відповідно до ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана.

Відповідно до вимог частини 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

З аналізу правових норм вбачається, що вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди землі. Отже, правовим наслідком розірвання договору оренди землі є обов`язок орендаря повернути земельну ділянку.

Так, із аналізу вищевказаних положень Закону та обставин справи встановлених судом вбачається, що власником земельної ділянки наразі є Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області.

Враховуючи, викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання відповідача повернути Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:025:0283 площею 0,3711 га, передану в оренду на підставі договору оренди земельної ділянки від 22.09.2020, є похідною та залежить від первинної вимоги про розірвання договору, та з огляду на те, що суд визнав обґрунтованою вимогу про розірвання договору оренди землі та відсутні правові підстави для користування відповідача спірною земельною ділянкою, є обґрунтованою та також підлягає задоволенню.

Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд враховує нормативні приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову судові витрати зі сплати судового збору в порядку ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Первинної профспілкової організації Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Міла» (вул. Лазурна, № 95/1, смт. Затока, Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл., 67772, код ЄДРПОУ 42944777) на користь Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (вул. Приморська, № 1, с. Кароліно-Бугаз, Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл., 67844, код ЄДРПОУ 04527307) суму заборгованості з орендної плати в розмірі 144 622 (сто сорок чотири тисячі шістсот двадцять дві) грн 98 коп, 3% річних в розмірі 3 858 (три тисячі вісімсот п`ятдесят вісім) грн 49 коп, інфляційні втрати в розмірі 7 857 (сім тисяч вісімсот п`ятдесят сім) грн 03 коп та судовий збір в розмірі 8 434 (вісім тисяч чотириста тридцять чотири) грн 88 коп.

3. Розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений 22.09.2020 між Територіальною громадою смт Затока в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, правонаступником якої є Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, та Первинною профспілковою організацією товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Міла».

4. Зобов`язати Первинну профспілкову організацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Міла» (вул. Лазурна, № 95/1, смт. Затока, Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл., 67772, код ЄДРПОУ 42944777) повернути Кароліно-Бугазькій сільській раді Білгород-Дністровського району Одеської області (вул. Приморська, № 1, с. Кароліно-Бугаз, Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл., 67844, код ЄДРПОУ 04527307) земельну ділянку площею 0,3711 га з кадастровим номером 5110300000:02:025:0283, розташовану за адресою: 67772, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 95/1.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Накази видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 25 листопада 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський