Рішення

від 14.11.2024 по справі 916/774/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/774/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвій Г.В. розглянувши №916/774/23

За позовом: Заступника керівника Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Білгород-Дністровського міжрайонного управління водного господарства (67755, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Бритівка, вул. Артільна, 2а, код ЄДРПОУ 210131142), Південного офісу Держаудитслужби (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 40477150)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410)

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 1 362 098,12грн.

Представники:

Від прокуратур: Лянна О.А.посвідчення;

Від позивачів: 1. не з`явився; 2. Бойко К.О. самопредставництво

Від відповідач: не з`явився;

Заступник керівник Одеської обласної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Білгород-Дністровського міжрайонного управління водного господарства із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія з вимогами про:

- Визнання недійсною додаткову угоду № 2 від 26.08.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника від 28.05.2021 № 67, укладеної між Білгород-Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства та товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія.

- Визнання недійсною додаткову угоду № 3 від 28.08.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника від 28.05.2021 № 67, укладеної між Білгород-Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства та товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія.

- Визнання недійсною додаткову угоду № 4 від 25.11.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника від 28.05.2021 № 67, укладеної між Білгород-Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства та товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія.

- Визнання недійсною додаткову угоду № 5 від 26.11.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника від 28.05.2021 № 67, укладеної між Білгород-Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства та товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія.

- Визнавання недійсною додаткову угоду № 6 від 29.11.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника від 28.05.2021 № 67, укладеної між Білгород-Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства та товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія.

- Визнання недійсною додаткову угоду № 10 від 28.02.2022 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника від 28.05.2021 № 67, укладеної між Білгород-Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства та товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія.

- Стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на користь Білгород-Дністровського міжрайонного управління водного господарства кошти в сумі 1362098,12 гривень.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що укладання додаткових угод в дуже малий проміжок часу, а саме 26.08.2021, 28.08.2021, 25.11.2021, 26.11.2021, 29.11.2021, 28.02.2022 на думку прокурора, дають підстави для висновку, що такий підхід до оформлення змін до ціни до договору був зумовлений не відповідними коливаннями на ринку товару, а формальним дотриманням приписів щодо не перевищення 10 % одноразового збільшення, який суттєво дотримано не був тобто укладання спірних додаткових угод не мало легітимної мети у розумінні частини першої статті 203 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.03.2023р. провадження по справі №916/774/23 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 22.05.2023р. провадження у даній справі було зупинено до перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах по справі №905/1907/21.

15.08.2023р. до суду від Одеської обласної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження по даній справі у зв`язку з переглядом Великою Палатою Верховного Суду судових рішень по справі №905/1907/21 шляхом ухвалення постанови від 21.06.2023р.

Ухвалою суду від 29.08.2023р. провадження по справі було поновлено із призначенням до розгляду в засіданні суду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 у справі № 916/774/23, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2024, позов залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Верховного суду від 14.05.2024р. касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури було задоволено, ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 у справі № 916/774/23 скасовано, справу № 916/774/23 передано до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 04.06.2024. справу №916/774/23 було призначено до розгляду в підготовчому засіданні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.07.2024р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

04.04.2023р. за вх. 10881/23 до суду від між Білгород-Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства надійшло клопотання, згідно якого останній просить суд розгляд справи здійснювати за відсутності його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

06.04.2023р. за вх. №11160/23 до суду від Південного офісу Держаудитслужби надійшли письмові пояснення по суті спору, які останній просив суд врахувати при винесені рішення.

22.03.2023р. за вх. №9154/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими, безпідставними у зв`язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити повністю.

Так, заперечуючи проти позову позивач вказує, що прокурором не доведено наявності підстав для представництва інтересів держави в особі позивачів; позивач-1 не є суб`єктом владних повноважень та не здійснює владні управлінські функції у спірних правовідносинах; позивач-1 мав бути залучений прокурором до участі у справі як відповідач; прокурором не доведено, що спірні додаткові угоди вчинені з порушенням Закону України Про публічні закупівлі, сторони угод можуть щоразу збільшувати ціну за одиницю товару до 10%, а укладення спірних угод обумовлене коливанням цін на ринку електроенергії; усі спірні угоди укладені за згодою сторін, а факт наявності коливання цін товару на ринку підтверджується інформацією з вебсайту ДП Оператор ринку; повернення коштів згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України має відбуватись лише після отримання відповідачем вимоги від позивача-1; прокурором не доведено факт передачі відповідачем електричної енергії в меншому обсязі, аніж це визначено умовами договору.

10.04.2023р. за вх. №11418/23 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив, згідно якої прокурор вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

18.05.2023 за вх. №16522/23, 27.08.2024р. за вх. №31281/24 та 21.10.2024р. за вх. 38119/24 до суду від відповідача надійшли клопотання про застосування висновків ВС та ЄСПЛ.

18.05.2023 відповідач подав до суду клопотання про застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України при розподілі судових витрат по справі.

Також, 18.05.2023 та 27.08.2024р. відповідач подав до суду заяви про розстрочення виконання рішення суду на один рік, мотивовану воєнним станом, низькою платіжною дисципліною споживачів, виконанням функції постачальника останньої надії та наявністю значного розміру дебіторської заборгованості учасників ринку електричної енергії перед відповідачем, а також відсутністю вини відповідача у виникненні даного спору.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

За посиланнями прокурор, опрацюванням даних оприлюднених на веб-порталі Prozorro - публічні закупівлі встановлено, що Білгород-Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства (далі -Білгород-Дністровське МУВГ) проведено відкриті торги щодо закупівлі електричної енергії (електрична енергія з врахуванням послуги з передачі електроенергії), код за Єдиним закупівельним словником ДК 021:2015:09310000-5: Електрична енергія, в обсязі 4575460 кВт*год з очікуваною вартістю 11 600 000грн. Строк поставки товарів: з 01.06.2021 по 31.12.2021. Джерело фінансування закупівлі: державний бюджет України.

Оголошенні про проведення відкритих торгів оприлюднено в мережі інтернет на веб-порталі Prozorro за №UA-2021-03-29-001408-b.

Як зазначає прокурор, переможцем процедури відкрити торгів визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (далі ТОВ «ООЕК») з ціновою пропозицією 10 941 132,78грн.

В подальшому, як вказує прокурор, за результатами проведених торгів між Білгород-Дністровським МУВГ та ТОВ «ООЕК» 28.05.2021р. було укладено договорі №67 про закупівлю електричної енергії у постачальника.

Відповідно до п.2.1 договору, за цим договором Постачальник продає електричну енергію, за кодом CPV за ДК 021:2015-09310000-5 Електрична енергія, Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно хз умовами цього договору. Кількість електричної енергії на червень-грудень 2021р. визначено в обсязі 4575460 кВт*год, відповідно до Додатку 3 до Договору «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії Споживачу (чем)».

Пунктом 2.3 договору передбачено, що строк постачання електричної енергії з 01.06.2021р. по 31.12.2021р.

Згідно п.5.1 договору, ціна цього договору на червень-грудень 2021 року становить 10 941 132,78грн., у точу числі ПДВ 1 823 522,13грн. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком 2 до цього договору.

Ціна (тариф) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника (п.5.2 договору).

Ціна електричної енергії має зазначатися Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни (п.5.4 договору).

Відповідно до п. 13.2. договору згідно з вимогами Закону України Про публічні закупівлі умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або піни пропозиції учасника, у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою(ми) (листом(ми)) (завіреними копіями цих довідки(ок) або листа(ів)) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, або інформацією з вебсайту ДП Оператор ринку (htpp://www.oree.com.ua) (згідно з ч. 6, 9 ст.67 Закону України Про ринок електричної енергії, з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 № 3304-04/33869-06 Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії) для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розрахункового періоду, в якому відбулися такі зміни; 3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку; 6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Рlatts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни. Сторони можуть внести відповідні зміни у разі зміни регульованих цін (тарифів), при цьому, підтвердженням можливості внесення таких змін будуть чинні (введені в дію) нормативно-правові акти відповідного уповноваженого органу або держави щодо встановлення регульованих цін; 8)зміни умов у зв`язку із застосуванням положень ч. 6 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі.

Згідно з п. 13.4. договору постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування, з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобов`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.

Додатком №2 до договору «Комерційна пропозиція ПВЦ-індивідуальна комерційна пропозиція» визначено ціну на електричну енергію на дату проведення аукціону - 1,9927199997 грн. за 1

Як вказує прокурор, у подальшому до вказаного договору укладено ряд додаткових угод, якими зменшено обсяги товару з урахуванням збільшення його ціни. Як підставу для підвищення ціни на одиницю товару у додаткових угодах є посилання на наявність коливання цін на ринку, при цьому, жодних документальних підтверджень до угоди не додано.

- Додаткова угода № 1 від 17.08.2021, (діє в частині розрахунків з 20.07.2021), якою внесено зміни до істотних умов договору та визначено ціну з 1 кВт*год у розмірі 2,6303904 грн., в т.ч. ПДВ 0,4383984грн., чим зменшено кількість предмету закупівлі, а саме кількість електричної енергії на червень-грудень 2021р. в обсязі 4209112 кВт*год. Відбулося збільшення ціни за l кВт*год електроенергії на 10 %.

- Додаткова угода № 2 від 26.08.2021, (діє в частині розрахунків з 01.08.2021), якою внесено зміни до істотних умов договору та визначено ціну за 1 кВ*год у розмірі 2,893429439564400грн, в т.ч. ПДВ 0,4822383399274грн, чим зменшено кількість предмету закупівлі, а саме кількість електричної енергії на червень-грудень 2021р. в обсязі 3876069 кВт*год. Відбулося збільшення ціни за l кВт*год електроенергії на 21 %. При цьому, як зазначає прокурор, до додаткової угоди не додано належне обґрунтування необхідності внесення змін до Договору та документ, який підтверджував факт коливання ціни товару на ринку.

- Додаткова угода № 3 від 28.08.2021, (діє в частині розрахунків з 01.08.2021), якою внесено зміни до істотних умов договору та визначено ціну за 1 кВ*год у розмірі 3,18277238352084грн, в т.ч. ПДВ 0,53046206392014грн, чим зменшено кількість предмету закупівлі, а саме кількість електричної енергії на червень-грудень 2021р. в обсязі 3573303 кВт*год. Відбулося збільшення ціни за l кВт*год електроенергії на 33,1 %. При цьому, як зазначає прокурор, до додаткової угоди не додано належне обґрунтування необхідності внесення змін до Договору та документ, який підтверджував факт коливання ціни товару на ринку.

- Додаткова угода № 4 від 25.11.2021, (діє в частині розрахунків з 20.10.2021), якою внесено зміни до істотних умов договору та визначено ціну за 1 кВ*год у розмірі 3,50074грн, в т.ч. ПДВ 0,58346грн, чим зменшено кількість предмету закупівлі, а саме кількість електричної енергії на червень-грудень 2021р. в обсязі 3409894кВт*год. Відбулося збільшення ціни за l кВт*год електроенергії на 46,4 %. При цьому, як зазначає прокурор, до додаткової угоди не додано належне обґрунтування необхідності внесення змін до Договору та документ, який підтверджував факт коливання ціни товару на ринку.

- Додаткова угода № 5 від 26.11.2021, (діє в частині розрахунків з 20.10.2021), якою внесено зміни до істотних умов договору та визначено ціну за 1 кВ*год у розмірі 3,85045грн, в т.ч. ПДВ 0,64174грн, чим зменшено кількість предмету закупівлі, а саме кількість електричної енергії на червень-грудень 2021р. в обсязі 3261336 кВт*год. Відбулося збільшення ціни за l кВт*год електроенергії на 61 %. При цьому, як зазначає прокурор, до додаткової угоди не додано належне обґрунтування необхідності внесення змін до Договору та документ, який підтверджував факт коливання ціни товару на ринку.

- Додаткова угода № 6 від 29.11.2021, (діє в частині розрахунків з 20.10.2021), якою внесено зміни до істотних умов договору та визначено ціну за 1 кВ*год у розмірі 4,23511грн, в т.ч. ПДВ 0,70585грн, чим зменшено кількість предмету закупівлі, а саме кількість електричної енергії на червень-грудень 2021р. в обсязі 3126266 кВт*год. Відбулося збільшення ціни за l кВт*год електроенергії на 77,1 %. При цьому, як зазначає прокурор, до додаткової угоди не додано належне обґрунтування необхідності внесення змін до Договору та документ, який підтверджував факт коливання ціни товару на ринку.

- Додаткова угода №7 від 28.12.2021р. якою змінено строк постачання електричної енергії з 01.06.2021 до 31.03.2022.

- Додаткова угода № 8 від 28.12.2021, якою зменшено ціну договору на 4502410грн. та визначено остаточну ціну у розмірі 6438722,78грн. з ПДВ, а кількість електричної енергії 2061394 кВт*год.

- Додаткова угода № 9 від 19.01.2022, якою збільшено ціну договору на 1 000 000грн. та визначено остаточну ціну у розмірі 7438722,78грн. з ПДВ, а кількість електричної енергії 2297515 кВт*год.

- Додаткова угода № 10 від 28.02.2022, (діє в частині розрахунків з 01.01.2022), якою внесено зміни до істотних умов договору та визначено ціну за 1 кВ*год у розмірі 4,297164грн, в т.ч. ПДВ 0,716194грн, чим зменшено кількість предмету закупівлі, а саме кількість електричної енергії в обсязі 2294105 кВт*год. Відбулося збільшення ціни за l кВт*год електроенергії на 79,7%. При цьому, як зазначає прокурор, до додаткової угоди не додано належне обґрунтування необхідності внесення змін до Договору та документ, який підтверджував факт коливання ціни товару на ринку.

- Додаткова угода № 11 від 02.05.2022, якою зменшено ціну договору на 426083,65грн. та визначено остаточну ціну у розмірі 7012639,13грн. з ПДВ, а кількість електричної енергії 2194951 кВт*год.

За посиланнями прокурора на підставі додаткових угод № 2,3,4,5,6,10 до договору №69 від 28.05.2021 підвищено ціну за одиницю товару з 2,39126399964грн. з ПДВ за 1 кВт*год. до 4,297164 з ПДВ, тобто на 79,7%, без обґрунтування підстав для такого підвищення та у порушення максимального ліміту для підвищення ціни на товар більш, ніж на 10%, самі угоди до Договору укладені з порушенням вимог ст. 5, ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, ст. 180 ГК України, ст. 653 ЦК України.

Прокурор вважає, що метою регулювання, передбаченої ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника, але законодавець передбачив, що у такому разі має відбутись коливання ціни на ринку, водночас, таке коливання має бути документально підтверджено.

На переконання прокурора, оспорювані додаткові угоди суперечать вимогам законодавства, зокрема, частині 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та положенням статті 203 ЦК України, оскільки обсяги постачання зменшилися, у зв?язку із незаконним підвищенням ціни на 1 кВт*год, що призвело до недоотримання Білгород-Дністровським МУВГ електроенергії, на яку останній розраховував при укладенні договору від 28.05.2021.

ТОВ «ООЕК», на час участі у відкритих торгах, відповідно до тендерної пропозиції від 29.03.2021 № 2/29/03-5/34 визначило значно меншу ціну за 1 кВт*год у розмірі 2,391264 грн з ПДВ, ніж його конкурент -ТОВ «АС» (2,49 грн з ПДВ). ТОВ «ООЕК», на час участі у відкритих торгах, всупереч принципам здійснення публічних закупівель, достовірно знаючи про неможливість поставити електроенергію у відповідній кількості, не виходячи за межі ціни Договору, вводячи в оману споживача, укладено спірний Договір.

У подальшому, ТОВ «ООЕК» без допустимого обґрунтування підстав ініціювало укладання додаткових угод. У свою чергу, укладення сторонами Договору додаткових угод з необґрунтованим збільшенням ціни за товар та зменшенням його кількості, жодним чином не відповідає принципу максимальної економії та ефективності.

Відтак, прокурор вважає, що укладаючи додаткові угоди, порушено п. 2 ч. 5 ст.41 Закону України Про публічні закупівлі, та відповідні додаткові угоди № 2, 3, 4, 5, 6, 10 до договору постачання електроенергії мають бути визнані недійсними на підставі ст. 203, 215 ЦК України.

Посилаючись на ч. 2 ст. 712, ст. 655, 669 Цивільного кодексу України, прокурором було зазначено суду, що фактично Білгород-Дністровським МУВГ за Договором №69 від 28.05.2021 було сплачено 7 005 199,13 грн. за 2194951 кВт*год спожитої електроенергії.

Враховувати ціну за одиницю товару, визначену умовами основного договору № 69 від 28.05.2021, без врахування додаткових угод №№2,3,4,5,6,10 Білгород-Дністровське МУВГ за мало би сплатити 5 643 101,01грн., у зв`язку з чим сума надмірно та безпідставно сплачених бюджетних коштів становить 1 362 098,12грн.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до суду з відповідним позовом за захистом порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною 3 статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

При цьому частина 4 статті 53 ГПК України визначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (аналогічний висновок міститься у постанові ОП ВС від 18.06.2021 № 927/491/19).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача (прокурора). Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах ВП Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Верховний Судом неодноразово робив висновок щодо необхідності визначення усіх сторін оспорюваного правочину як належних відповідачів при вирішенні спору за позовом заінтересованої особи, яка не є стороною такого правочину (постанови ВС від 30.01.2024 у справі № 924/564/22, від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 14.04.2021 у справі № 552/3469/18, від 01.07.2021 у справі № 542/546/19-ц, від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22).

При цьому пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність у суду надавати оцінку іншим аргументам учасників справи, які стосуються передусім з`ясування обставин обґрунтованості/необґрунтованості позову про визнання правочину недійсним, оскільки дослідженню вказаних обставин має передувати встановлення належного суб`єктного складу учасників спірних правовідносин (постанови ВС від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20, від 30.01.2024 у справі № 924/564/22).

Суд вважає, що прокурором дотримано вимоги Закону щодо представництва інтересів держави в особі Білгород-Дністровського МУВГ оскільки останній є державною бюджетною неприбутковою організацією і належить до сфери управління Державного агентства меліорації та рибного господарства України, приймає участь у реалізації державної політики щодо гідротехнічної меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських меліоративних систем на території Білгород-Дністровського району, тобто здійснює управління об`єктами державної власності, та завданням Білгород-Дністровського МУВГ є раціональне використання бюджетних коштів на експлуатацію, поточний ремонт та капітальні вкладення, що спрямовуються на гідротехнічну меліорацію земель, експлуатацію державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, меліоративних систем, а використання коштів державного бюджету України на цілі становить суспільний резонанс і стосується прав та інтересів громадян України. Білгород-Дністровського МУВГ є стороною договору та спірних додаткових угод.

Правовий висновок щодо можливості звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі державної бюджетної неприбуткової організації, яка здійснює управління об`єктами державної власності викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024р. у справі №520/8065/19.

При цьому, судом встановлено, що прокурором дотриманий порядок, встановлений ст. 23 Закону України Про прокуратуру, а в матеріалах справи відсутні докази вчинення Білгород-Дністровським МУВГ заходів з метою захисту інтересів держави самостійно.

Так, предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або відсутність підстав для визнання недійсними зазначених у прохальній частині позовної заяви прокурора додаткових угод, укладених між Білгород-Дністровським МУВГ та ТОВ «ООЕК» та стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 1 362 098,12 грн.

Як з`ясовано судом, 28.05.2021р. між Білгород-Дністровським МУВГ та ТОВ «ООЕК», як постачальником, було укладено Договір №69 про закупівлю електричної енергії у постачальника.

Відповідно до умов договору та додатків до нього, предметом вказаного договору є: електрична енергія, за кодом CPV за ДК 021:2015-09310000-5, за ціною 2,39126399964 грн. з ПДВ за 1 кВт*год, за обсяг електричної енергії: 4575460 кВт*год, загальною вартістю 10941132,78гривень.

Судом встановлено, що Додатковою угодою № 2 від 26.08.2021, на підставі якої з 01.08.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 2,893429439564400грн, в т.ч. ПДВ 0,4822383399274грн за 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за угодою встановлено в розмірі 3876069кВт*год.; Додатковою угодою № 3 від 28.08.2021, на підставі якої з 01.08.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,18277238352084грн, в т.ч. ПДВ 0,53046206392014грн за 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 3573303 кВт*год; Додатковою угодою № 4 від 25.11.2021, на підставі якої з 20.10.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,50074грн, в т.ч. ПДВ 0,58346грн. за 1 кВт*год.; Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 3409894кВт*год; Додатковою угодою № 5 від 26.11.2021, на підставі якої з 20.10.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,85045грн, в т.ч. ПДВ 0,64174грн грн. за 1 кВт*год.; Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 3261336кВт*год; Додатковою угодою № 6 від 29.11.2021, на підставі якої з 20.10.2021 підвищено ціну на електричну енергії до розмірі 4,23511грн, в т.ч. ПДВ 0,70585грн за 1 кВт*год.; Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 3126266кВт*год; Додатковою угодою № 10 від 28.02.2022, на підставі якої з 01.11.2022 підвищено ціну на електричну енергії до 4,297164грн, в т.ч. ПДВ 0,716194грн за 1 кВт*год.; Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 2294105кВт*год;

Закон України Про публічні закупівлі визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Згідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Положеннями п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України Про публічні закупівлі вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та п.2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України Про публічні закупівлі, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону №22-VIII в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" №114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон №114-IX), яким Закон №922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як вбачається з пояснювальної записки до проєкту Закону №114-IX, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії "ціновому демпінгу" коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом №114-IX у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024р. по справі №922/2321/22.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів та документів, які б передували укладанню спірних додаткових угод з підтвердженням відповідної необхідності зміни ціни договору, не доведено жодних обставин, які б засвідчували неможливість виконання постачальником умов договору по запропонованій на процедурі закупівлі ціні, також відсутні будь-які докази, що виконання зобов`язань постачальником за ціною, що була узгоджена у договорі є неможливим та підвищення ціни було непрогнозованим для постачальника станом на час укладення договору.

У постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 ОП ВС зазначила, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися. Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. Верховний Суд звертає увагу на невірне тлумачення скаржником висновків суду апеляційної інстанції. Постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Отже, як з`ясовано судом, укладаючи 28.05.2021р. Договір №67 про закупівлю електричної енергії у постачальника - Білгород-Дністровським МУВГ та ТОВ «ООЕК» було узгоджено ціну за електричну енергію у розмірі 1,9927199997 грн. за 1 кВт*год без ПДВ та укладаючи у подальшому додаткові угоди: № 2 від 26.08.2021р., № 3 від 28.08.2021р., № 4 від 25.11.2021р., № 5 від 26.11.2021р., №6 від 29.11.2021, №10 від 28.02.2022р. до Договору було підвищено ціну на електричну енергію загалом на 79,7%.

Отже, дослідивши обставини спору, суд приходить до висновку, що відбулось збільшення ціни товару, шляхом укладання додаткових угоди № 2 від 26.08.2021р., № 3 від 28.08.2021р., № 4 від 25.11.2021р., № 5 від 26.11.2021р., №6 від 29.11.2021, №10 від 28.02.2022р., що суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про закупівлю та не відповідає принципам здійснення публічних закупівель, визначеним у ст. 5 цього Закону.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог прокурора у даній частині та визнання недійсними додаткові угоди № 2 від 26.08.2021р., № 3 від 28.08.2021р., № 4 від 25.11.2021р., № 5 від 26.11.2021р., №6 від 29.11.2021, №10 від 28.02.2022р.

Щодо стягнення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 1 362 098,12 грн.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Відповідно до частини першої статті 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 1 статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.

Згідно ч. 3 ст. 66 Закону, відповідний двосторонній договір має встановлювати: предмет договору; ціну електричної енергії, визначену у грошових одиницях; обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії; строки та порядок постачання електричної енергії; порядок повідомлення про договірні обсяг купівлі-продажу електричної енергії за укладеним двостороннім договором; порядок та форму розрахунків; строки та порядок оформлення актів приймання-передачі обсягів купівлі-продажу електричної енергії; права, обов`язки та відповідальність сторін; строк дії договору.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч. 4 ст. 179 ГК України).

Згідно з статтею 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Таким чином, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 ЦК України "Купівля-продаж".

Відповідно до частини першої статті 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до актів приймання-передачі та платіжних інструкцій відповідачем було отримано від відповідача 1 електроенергію в обсягах - 2194951 кВт*год та сплачено 7 005 199,13 грн. при цьому вказана сума обрахована з урахуванням цін, визначених у додаткових угодах № 2 від 26.08.2021р., № 3 від 28.08.2021р., № 4 від 25.11.2021р., № 5 від 26.11.2021р., №6 від 29.11.2021, №10 від 28.02.2022р. до договору №69 від 28.05.2021, які визнано судом недійсними, з огляду на що вартість отриманої електричної енергії Білгород-Дністровським МУВГ в обсягах - 2194951 кВт*год необхідно обраховувати за ціною, що визначена у договорі та з урахуванням додаткової угоди №1 та мала становити 5 643 101,01грн., а тому різниця вказаних сум 1 362 098,12 грн. була сплачена безпідставно отже має бути повернута, з урахуванням визначеного господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення майнової вимоги прокурора та стягнення з відповідача користь Білгород-Дністровського міжрайонного управління водного господарства грошових коштів у розмірі 1 362 098,12 грн.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Результатом процесу мотивування судового рішення є формування обґрунтованих висновків у справі та прийняття одного з встановлених процесуальним законом рішень (повне або часткове задоволення позову, відмова у задоволенні позову).

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду на один рік.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У свою чергу, частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З аналізу вказаної норми права вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №910/11949/21.

У зв`язку з тим, що розстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочення виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..., а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Так, у пункті 40 рішення від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" Суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки чи розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Таким чином, враховуючи, що необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №904/5819/20, від 20.10.2022 у справі №910/3782/21, від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На переконання суду, Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія не надано суду жодних доказів на підтвердження існування виключних обставин, що можуть бути підставою для розстрочення виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість його виконання або обумовлюють наявність ускладнень під час виконання судового акту.

Також суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія, при поданні відповідної заяви про розстрочення виконання рішення суду строком на 1 рік, не було надано відповідних доказів та не доведено суду письмовими доказами наявності у відповідача можливості виконання рішення за умови розстрочення виконання такого рішення терміном саме на 1 рік.

Також, суд наголошує, що введення в Україні воєнного стану не є безумовною підставою для розстрочення виконання судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує висновки Верховного Суду викладені у пунктах 59, 60, 61, 62 постанови від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, згідно із якими, відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

З огляду на наведене суд дійшов висновку про те, що надання розстрочення виконання рішення в даній справі порушить баланс інтересів сторін, зокрема, не буде досягнуто мети виконання судового рішення з дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом стягувача. Розстрочення виконання судового рішення, за обставин відсутності доведення намірів боржника його добровільно виконувати, фактично сприятиме ухиленню від виконання ним свого обов`язку, а за наявності інфляційних процесів в економіці держави, суттєво та негативно вплине на фінансовий стан стягувача.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія про розстрочення виконання рішення суду у даній справі.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що суд задовольняє позов прокурора в інтересах держави в особі Білгород-Дністровського МУВГ та Південного офісу Держаудитслужби на відповідача підлягає покладенню судовий збір в розмірі 36 535,47грн.

Щодо заяви відповідача про застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України при розподілі судових витрат по справі, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, ч. 9 ст. 129 ГПК України передбачає саме право суду покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Яу встановлено судом спір у даній справі виник внаслідок укладення між сторонами та виконання спірних додаткових угод, які порушують інтереси держави. При цьому судом встановлено, що ініціатором та вигодонабувачем укладення додаткових угод є відповідач, а Білгород-Дністровське МУВГ є іншою стороною цих додаткових угод і позивачем у даній справі. Також суд зауважує, що при розгляді даної справи відповідач проти позову прокурора заперечував, заяву про визнання позову до початку розгляду справи по суті, яка є підставою для розгляду судом питання щодо повернення частини судового збору з бюджету в порядку ст. 130 ГПК України, не подав. За цих підстав, суд вважає, що судовий збір в сумі 36 535,47 грн має бути покладений на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Заступника керівника Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Білгород-Дністровського міжрайонного управління водного господарства (67755, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Бритівка, вул. Артільна, 2а, код ЄДРПОУ 21013142), Південного офісу Держаудитслужби (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 40477150) до Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) - задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 26.08.2021 до Договору про закупівлі електричної енергії у постачальника №67 від 28.05.2021 укладену між Білгород-Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства (67755, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Бритівка, вул. Артільна, 2а, код ЄДРПОУ 21013142) та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410)

3. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 28.08.2021 до Договору про закупівлі електричної енергії у постачальника №67 від 28.05.2021 укладену між Білгород-Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства (67755, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Бритівка, вул. Артільна, 2а, код ЄДРПОУ 21013142) та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410)

4. Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 25.11.2021 до Договору про закупівлі електричної енергії у постачальника №67 від 28.05.2021 укладену між Білгород-Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства (67755, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Бритівка, вул. Артільна, 2а, код ЄДРПОУ 21013142) та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410)

5. Визнати недійсною додаткову угоду №5 від 26.11.2021 до Договору про закупівлі електричної енергії у постачальника №67 від 28.05.2021 укладену між Білгород-Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства (67755, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Бритівка, вул. Артільна, 2а, код ЄДРПОУ 21013142) та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410)

6. Визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 29.11.2021 до Договору про закупівлі електричної енергії у постачальника №67 від 28.05.2021 укладену між Білгород-Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства (67755, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Бритівка, вул. Артільна, 2а, код ЄДРПОУ 21013142) та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410)

7. Визнати недійсною додаткову угоду №10 від 28.02.2022 до Договору про закупівлі електричної енергії у постачальника №67 від 28.05.2021 укладену між Білгород-Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства (67755, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Бритівка, вул. Артільна, 2а, код ЄДРПОУ 21013142) та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410)

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) на користь Білгород-Дністровського міжрайонного управління водного господарства (67755, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Бритівка, вул. Артільна, 2а, код ЄДРПОУ 21013142) кошти в сумі 1 362 098 (один мільйон триста шістдесят дві тисячі дев`яносто вісім)грн. 12коп.

9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410 на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3, Код ЄДРПОУ 03528552, рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: Держказначейська служба України, м. Київ) судовий збір в сумі 36 535 (тридцять шість тисяч п`ятсот тридцять п`ять)грн. 47коп.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 25 листопада 2024 р.

Суддя К.Ф. Погребна