Рішення

від 27.11.2024 по справі 369/6367/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/6367/24

Провадження № 2/369/5232/24

РІШЕННЯ

Іменем України

27.11.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Пінкевич Н. С.,

за участю секретаря Липченко О.С.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Оболонського відділу державної служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

У квітні 2024 року Оболонський відділ державної служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення коштів.

На обґрунтування позовних вимог Оболонський відділ ДВС зазначив, що на примусовому виконанні у позивача знаходилося зведене виконавче провадження від 20квітня 2017року №47781483 (стягувач: ОСОБА_3 , боржник ОСОБА_4 ), в рамках якого 05квітня 2017 року було реалізовано на електронних торгах майно боржника: квартиру АДРЕСА_1 . За результатами цих торгів, переможцем ОСОБА_5 перераховано на депозитний рахунок позивача кошти у розмірі 3247297,41грн, які, у свою чергу, Оболонським відділом ДВС були розподілені та перераховані до стягувача на загальну суму 2235667,96грн, що підтверджується розпорядженнями. Однак, судовим рішенням у справі №756/6374/17 визнано недійсними протокол проведення електронних торгів, акт про проведення електронних торгів, свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на зазначену вище квартиру та запис про право власності на неї.

Крім того, судовим рішенням у справі №756/15807/22 з Оболонського відділу ДВС на користь ОСОБА_5 стягнуто сплачені за придбане ним майно кошти у розмірі 3247297,41грн. Таке судове рішення на теперішній час виконане шляхом списання цих коштів Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків позивача. Оболонський відділ ДВС уважає, що на момент звернення з цим позовом склалася така ситуація, що ОСОБА_3 незаконно набув майно (кошти у розмірі 2235667,96грн) та зберіг його у себе за рахунок іншої сторони (позивача), а тому, на думку Оболонського відділу ДВС, до спірних правовідносин слід застосувати спосіб захисту права власності, як кондикція.

Просили суд:

стягнути з ОСОБА_3 на користь Оболонського відділу ДВС безпідставно отримані кошти у розмірі 2235667,96грн;

стягнути з ОСОБА_3 на користь Оболонського відділу ДВС судовий збір у розмірі 33535,02грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 квітня 2024 року відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 липня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено цю справу до судового розгляду по суті на 24 жовтня 2024року.

У судовому засідання представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволені позову повністю. Просив суд звернути увагу на неналежність доказів, які позивачем надано до суду на підтвердження позовних вимог.

Третя особа відзив на позовну заяву до суду не подавала, у судове засідання не з`явилась. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, клопотань про перенесення судового засідання не заявляла. Вказане не перешкоджає розгляду справи за її відсутності.

У відповідності до ч. 5 ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до статтей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Статтею 11 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При розгляді справи судом встановлено, що 29 квітня 2016 року та 10 травня 2016 року державним виконавцем Оболонського відділу ДВС відкрито виконавчі провадження за №51016830, 50988278, на підставі виконавчого листа від 18березня 2015року №2/756/238/15, виданого Оболонським районним судом міста Києва про стягнення боргу з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у розмірі 1070948,81грн та судового збору 3654,00грн.

02листопада 2018року державним виконавцем Оболонського відділу ДВС відкрито виконавче провадження за №57578366, на підставі виконавчого листа від 31серпня 2018року №756/2605/16-ц, виданого Оболонським районним судом міста Києва про стягнення боргу з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у розмірі 1715630,42грн та судового збору 6890,00грн.

Вказані виконавчі провадження були об`єднані в зведене виконавче провадження №47781483.

Водночас, у рамках виконавчого провадження №50988278 за результатами проведення електронних торгів, 05 квітня 2017 року позивачем було реалізоване майно боржника, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Переможцем торгів визнано ОСОБА_5 , який придбав спірну квартиру за 3418207,80 грн.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував, що розпорядженнями від 20квітня 2017року №50988278, №51016830, затвердженими начальником відділу ДВС ПоповичЯ.В., та від 11грудня 2018року №57578366, затвердженим начальником відділу ДВС ОСОБА_6 , перераховано на особистий розрахунковий рахунок ОСОБА_3 № НОМЕР_1 грошові кошти з реалізації майна боржника у розмірах: 1070948,81 грн, 3654,00грн та 1161065,15грн відповідно.

Водночас, судом установлено, що у справі №756/6374/17 Київський апеляційний суд ухвалив рішення, яким визнав недійсними протокол проведення електронних торгів від 05 квітня 2017 року №247900, відповідно до якого ОСОБА_5 придбав за 3148207,80 грн квартиру АДРЕСА_1 ; визнано недійсним акт про проведені електронні торги від 21 квітня 2017 року, складений головним державним виконавцем Оболонського районного відділу ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві ПоліщукВ.В. та затверджений начальником ОСОБА_7 , яким засвідчено факт реалізації з електронних торгів квартири та факти внесення грошових коштів покупцем ОСОБА_5 ; визнано недійсним свідоцтво від 28 квітня 2017 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу КуксовоюМ.С., згідно якого ОСОБА_5 є новим власником квартири АДРЕСА_1 та скасовано запис про право власності № 202122942, внесений приватним нотаріусом Куксовою М.С. 28 квітня 2017 року, згідно якого за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою Верховного Суду від 22березня 2021року постанова Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року залишена без змін.

Крім того, у справі №756/15807/21 Оболонський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 до Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції( м. Київ), Державна казначейська служба України, третя особа: Державне підприємство «Сетам» про відшкодування коштів за придбане майно задоволено частково. Стягнуто з Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_5 сплачені за придбане майно кошти в розмірі 3247297, 41 гривень 41 копійку шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ), а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягнуто з Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 20000, 00 гривень шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ), а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Вказане рішення суду набрало законної сили 27жовтня 2022року.

Оболонський відділ ДВС зазначив, що на виконання судового рішення у справі №756/15807/21 17 березня 2023 року та 18 березня 2023 року з рахунку позивача на корись ОСОБА_5 було списано Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень кошти у розмірі 3247297, 41 грн.

Указані обставини стали підставою для звернення Оболонського відділу ДВС до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Що стосується питання можливості застосування до спірних правовідносин спосіб захисту права власності, як кондикція, суд уважає за доцільне зазначити таке.

Порядок і умови примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Однак, нормами цього Закону не встановлено порядок стягнення коштів на користь органу державної виконавчої влади, у разі якщо майно боржника, яке було реалізовано у порядку примусового виконання і, як наслідок, закрито виконавче провадження як фактично виконане, проте в подальшому було скасована така реалізація у судовому порядку.

Поряд з цим, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Так, відповідно до вимог статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною третьої цієї статті Кодексу передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 Суд зауважив, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Вiдсутнiсть правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту.

Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Таким чином, дослідивши вказані вищезазначені обставини по даній справі, суд приходить до висновку, що з моменту набрання законної сили рішенням у справі №756/6374/17 про визнання недійсними електронних торгів, скасування протоколу та акту про проведення електронних торгів, акту та свідоцтва про право власності, відповідач набув обов`язку щодо повернення на рахунок органу державної виконавчої служби, отриманих внаслідок реалізації арештованого майна, коштів у розмірі 2235667,96грн.

Даний висновок суду узгоджується і з позицією Верховного Суду України в постанові від 18 листопада 2015 року де вказано, що наслідком визнання результату прилюдних торгів, яким фактично є оформлений у вигляді протоколу про результати торгів договір купівлі-продажу, недійсним є повернення сторін договору купівлі-продажу продавця і покупця - до первісного стану, тобто реституція як спосіб захисту, що характерний для зобов`язальних відносин.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Реституція в цивільному законодавстві передбачає не лише права, а й обов`язки кожної із сторін недійсного договору. Праву однієї сторони завжди відповідає обов`язок цієї сторони повернути другій стороні все одержане за недійсним правочином. Отже, повернення стороні договору коштів, які вона сплатила за оспорюваним правочином, іншою стороною можливе лише у випадку визнання такого правочину недійсним.

Отже, суд дійшов висновку, що оскільки Закон України «Про виконавче провадження» не містить механізму повернення грошових коштів, сплачених переможцем прилюдних торгів, в разі визнання таких торгів недійсними, підлягають застосуванню загальні норми права, а саме: зобов`язання повернення безпідставно набутого майна (підстава, на якій були набуті грошові кошти, згодом відпала), урегульовані статтею 1212 ЦК України, яку і просить застосувати позивач в даному позові шляхом повернення на депозитний рахунок Оболонського відділу ДВС грошових коштів як безпідставно набутих за торгами, які визнані недійсними.

Що стосується належності доказування та подання позивачем допустимих доказів у цій справі, суд враховує наступне.

На обґрунтування позову, Оболонський відділ ДВС подав до суду: розпорядження від 20квітня 2017року №50988278, №51016830, та від 11грудня 2018року №57578366 (роздруковані з АСВП); роздруківки з банківської системи (додатку) про безготівкове зарахування (поповнення картки ОСОБА_5 ) на суми 1481794,12 грн, 1785503,29 грн; роздруківка переписки з додатку «Viber».

Інших документів у матеріалах справи не міститься та не зазначалося про їх наявність позивачем під час судового засідання.

З цього приводу, суд зазначає таке.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Крім того, відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Поряд з цим, суд звертає увагу, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Також, Верховний Суд неодноразово зауважував, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

При цьому, у ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правому сенсі, суд не вправі робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність укладеного правочину тощо (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020року у справі № 761/310/17).

Поряд з цим, суд зазначає, що електронний документ це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (Стаття 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа (частини перша, друга статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Так, у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 922/51/20 висновується, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Ураховуючи викладену вище правову позицію Верховного Суду та застосовуючи наведені норми законодавства України, суд дійшов висновку, що роздруківки з АСВП розпоряджень від 20квітня 2017року №50988278, №51016830 та від 11грудня 2018року №57578366 не є належними доказами щодо перерахування Оболонським відділом ДВС на користь ОСОБА_3 грошових коштів на загальну суму 2235667,96грн, як таку, що стягнута у порядку примусового виконання зведеного виконавчого провадження №47781483, оскільки такі документи не засвідчено у відповідності до Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

При цьому, позивач не надав до суду ані разом з позовною заявою, ані під час розгляду справи у судовому засіданні оригінали вказаних вище документів, що суд ставить під сумнів їх існування та відповідність паперової копії оригіналу.

Також, суд не бере до уваги роздруківки з банківської системи (додатку) про безготівкове зарахування (поповнення картки ОСОБА_5 ) на суми 1481794,12 грн, 1785503,29 грн, оскільки з цих документів взагалі не можливо встановити ким саме та кому саме було перераховані ці кошти. Відсутня назва банку, відсутні реквізити сторін фінансової операції, не затверджено банком проведення цих операцій та надходження на картковий рахунок саме ОСОБА_5 . Більш того, вказані роздруківки взагалі не завірені належним чином, як то вимагає законодавство України.

Водночас, відповідач у цій справі заперечував щодо існування цих переказів.

Що стосується роздруківки переписки з додатку «Viber» з нібито особою « ОСОБА_8 », суд звертає увагу, що роздруківка скріншотів переписки у месенджері, у тому числі «Viber», не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення. Крім того, така роздруківка не є належним доказом того, що відповідач у цій справі дійсно був завчасно проінформований позивачем про необхідність повернути кошти, які були реалізовані з майна боржника.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 зазначила, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.

Водночас, у цій справі суд не може встановити авторів листування у «Viber», на яке посилається позивач.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що Оболонський відділ ДВС не довів належними та допустимими доказами необхідність стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача грошової суми у розмірі 2235667,96грн.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись статтями 76, 81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

У задоволенні позову Оболонського відділу державної служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення коштів відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 27 листопада 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ