Рішення

від 21.11.2024 по справі 552/3232/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ПОЛТАВИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/3232/24

Провадження № 2/552/2173/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.11.2024 року Київський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді - Шаповал Т.В.,

при секретарі - Грицак А.Я.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, встановлення фактів, що мають юридичне значення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 21.05.2024 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Посилався на те, що 07.08.2015 року вони з відповідачем уклали шлюб, який був зареєстрований виконавчим комітетом Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області. Від шлюбу мають неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначив, що спільне життя з відповідачем не склалося через втрату поваги та порозуміння один-до-одного, постійних сварок, з грудня 2022 року ОСОБА_3 почала проживати від них з сином окремо, фактичні шлюбні відносини припинено.

Тому, просить шлюб між ними розірвати.

Вказував, що на даний момент він самостійно, без будь - якої сторонньої допомоги та без участі матері, виховує та повністю утримує свого малолітнього сина - ОСОБА_4 .. Відповідач участі в утриманні та вихованні сина не приймає.

Зазначив, що вони не можуть самостійно дійти згоди щодо місця проживання їхнього сина.

Просив встановити факт того, що ОСОБА_2 самостійно, без будь- якої сторонньої допомоги та без участі матері, ОСОБА_3 , виховує та повністю утримує свого малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановити факт відсутності участі матері, ОСОБА_3 , у вихованні та утриманні сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначити місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_2 , як з особою, яка самостійно без будь - якої сторонньої допомоги та без участі матері виховує та повністю утримує сина, за адресою: АДРЕСА_1 або будь - яким іншим місцем проживання чи перебування батька.

Ухвалою від 19 червня 2024 року провадження у зазначеній справі було відкрито та призначено справу до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 27 вересня 2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

У судове засідання позивач ОСОБА_2 не з`явився, був належним чином повідомлений про дату та місце розгляду справи.

У судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явились, була належним чином повідомлена про дату та місце розгляду справи.

Третя особа служба у справах дітей виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради свого представника у судове засідання не направили, попередньо надав заяву про розгляд справи без участі їх представника.

Суд, заслухавши представника позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 07 серпня 2015 року між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладено шлюб, який був зареєстрований виконавчим комітетом Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, актовий запис № 89, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 07.08.2015 року.

Від спільного шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також судом встановлено, що між сторонами спільне господарство не ведеться.

Шлюбні відносини сторони припинили та до цього часу не підтримують. Сторонами вживались заходи до примирення, але позитивного результату вони не дали, примирення не досягнуто.

За нормами ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Позивач просить шлюб розірвати, не бажає миритися з відповідачем, наполягає на розірванні шлюбу, що вбачається з його позову.

Таким чином, судом встановлено відсутність вільної згоди позивача перебувати в шлюбі з відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Конституції України та ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Примушення жінки чи чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Приймаючи до уваги те, що позивач категорично заперечує проти примирення з відповідачем та не бажає відновлювати сімейні відносини, посилаючись на те, що між ними відношення погіршились до того рівня, що відновлення їх неможливе, суд вважає недоцільним надавати їм строк для примирення.

Враховуючи вищевикладене, а також на те, що сім`я розпалась остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам та інтересам їх сина, позов необхідно задовольнити, а шлюб зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - розірвати.

Крім того, у сторін виник спір щодо визначення місця проживання неповнолітнього сина.

На даний час неповнолітній ОСОБА_4 проживає разом із батьком - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення,судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Принцип «найкращих інтересів дитини» є пріоритетним при вирішенні справ цієї категорії.

За змістом статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 ,який затверджений рішенням виконавчого комітету Подільської районної в м. Полтаві ради №302 від 04.09.2024 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне, в інтересах дитини, визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_2 ..

Судом встановлено, що ОСОБА_2 створив належні умови для проживання сина, піклується про його фізичний, духовний і моральний розвиток, виховує сина у атмосфері турботи та любові.

У зв`язку з вищевикладеним та враховуючи інтереси малолітнього ОСОБА_4 , суд приходить до висновку, що необхідно визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за його місцем проживання.

Вирішуючи вимогу ОСОБА_2 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суд виходить з наступного.

Із характеристики ОСОБА_4 , учня 1-го класу гімназії №18, Полтавської міської ради, від 18.01.2024 року №36, вбачається, що батько приділяє належну увагу вихованню сина, має на нього позитивний вплив, постійно підтримує зв`язок з класним керівником.

Згідно довідки №34 від 18.01.2024 року, виданої директором гімназії №18 Полтавської міської ради, встановлено, що ОСОБА_4 навчається у н\гімназії №18 ПМР з -1 вересня 2023 року. За час навчання у гімназії мати ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , до гімназії не з`являлася, дитину не приводила і не забирала. Батьківські зборони не відвідувала. На даний час дитина проживає та перебуває на утриманні батька.

Як визначено частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Згідно ч.6 ст.12 Закону України "Про охорону дитинства", батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Суд відзначає, що батьки мають рівні обов`язки щодо виховання та утримання дітей, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою або шлюб між ними розірвано, а також незалежно від того, чи проживають батько чи мати разом з дітьми або окремо від дитини, що визначено ст. 141 Сімейного кодексу України.

Статтею 150 Сімейного Кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно ч.1 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця.

Проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що мати самоусунулась від виховання та утримання дитини, а проживання дитини з батьком не звільняє матір від її обов`язку виховувати та утримувати дитину.

За не виконання, чи неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягненні до відповідальності.

Частиною 1 статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Отже, встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов`язків.

Оскільки ОСОБА_3 не позбавлена батьківських прав щодо свого сина - ОСОБА_4 , а тому зобов`язана виконувати обов`язки, які покладаються на неї, як на матір, вимогами законодавства України, зокрема ст. 150 СК України, а тому за вказаних обставин не можна вважати, що позивач є особою, яка самостійно виховує сина.

Факт проживання відповідача за межами території України не звільняє ОСОБА_3 , як матір неповнолітнього ОСОБА_4 від обов`язку виховання та утримання її сина.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, суд, приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 у цій частині та про відмову у їх задоволенні.

Керуючись ст.ст. 258,259,263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, встановлення фактів, що мають юридичне значення - задовольнити частково.

Шлюб, зареєстрований 07 серпня 2015 року виконавчим комітетом Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області між ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 89 - розірвати.

Після розірвання шлюбу прізвище відповідачці залишити ОСОБА_8 .

Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за його місцем проживання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_3 ;

третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради, місцезнаходження: м. Полтава, вул.Гайового,3,каб.406,407,408.

Повний текст рішення виготовлено 27 листопада 2024 року.

Суддя Т.В. Шаповал