Рішення

від 26.11.2024 по справі 754/7849/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/3987/24

Справа №754/7849/24

РІШЕННЯ

Іменем України

26 листопада 2024 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Таран Н.Г.,

секретаря судового засідання - Титар Г.А., Сафронової А.О., Янковенко І.О.

за участі:

в режимі відеоконферції представника позивача - адвоката Тарасенко В.Ю.

позивача - ОСОБА_1

розглянувши у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сімї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду в порядку позовного провадження з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сімї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що дитина з 09.01.2023 року проживає з ним. Спочатку з березня 2022 року дружина з сином виїхали до Польщі і син жив з матірю там до кінця 2022 року, а потім повернувся на Україну та проживає з позивачем, а відповідачка залишилась проживати у Польщі. Відповідачка вже має іншу сімю, матір фактично відсутня в житті сина, навчається та стажується у Польщі і повертатись не збирається. У зв`язку з продовженням військових дій в Україні, знаходження на території України дитини є небезпечним та не дає можливості дитині нормально розвиватись та навчатись. Для забезпечення нормального рівня безпеки, розвитку та навчання дитини батьку потрібно мати відстрочку від мобілізації. Без встановлення даного юридичного факту позивач може бути в будь-який час мобілізований і дитина залишиться одна. У зв`язку з викладеним просить суд постановити рішення про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за дитиною.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.06.2024 року відкрито провадження у справі та справа призначена до розгляду у загальному позовному провадженні.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 23.08.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання - закрито підготовчий розгляд справи та справа призначена до розгляду.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги за викладеними в позові обставинами, просили суд задовольнити вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явилася про розгляд справи повідомлена належним чином. На електронну адресу суду надіслала заяву, якою визнала, що останні роки повністю вихованням і здійсненням догляду за дитиною займається позивач, і повністю утримує дитину. Зазначає, що через військові дії змушена проживати окремо від сина, на даний час не має ані фізичної ані фінансової можливості брати участь у вихованні, утриманні і догляді за неповнолітнім. Просила розгляд справи проводити у її відсутність.

Представником третьої особи у справі ІНФОРМАЦІЯ_2 надано письмові пояснення, якими звертають увагу суду на те що відповідно до п.ч. ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, що із лексичного змісту даної норми вбачається, що на особу судом має бути покладено обов`язок самостійного виховання та утримання дитини - а не постановлення рішення про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини особою. Крім того, позивачем не надано жодних доказів, які містять об`єктивні відомості про ступінь участі матері у вихованні сина, не надано жодних відомостей які б об`єктивно унеможливлювали здійснення виховання та утримання дитини матірю. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини за відсутності відомостей про обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання одним з батьків своїх обов`язків можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов`язків, а проживання одного з батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Просила розгляд справи провести у їх відсутність.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач та відповідачка перебували в зареєстрованому шлюбі з 11.10.2005 року.

Позивач та відповідач мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29.11.2022 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано. Також, даним рішенням суду стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до його повноліття.

Свідок ОСОБА_5 надала в судовому засіданні покази про те, що знає позивача та його сина з 2017 року. Вони наймають її квартиру. Мати дитини бачила до лютого 2022 року, потім вона з сином виїхала за кордон, а 2023 році син повернувся сам. З цього часу бачить тільки батька та сина у квартирі.

Свідок ОСОБА_6 надав в судовому засіданні покази про те, що є сусідом позивача, бачив тільки позивача та його сина, мати ніколи не бачив, дитина живе тільки з батьком.

Аналізуючи встановлені по справі обставини в їх сукупності, суд вважає, заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

Позивач в позовному провадженні просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною пятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись за домовленістю батьків дитини, (враховуючи, що відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог) в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, оскільки існує загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

При цьому, суд також враховує вік дитини та можливість ним самостійно визначати місце свого проживання будь- з ким із батьків, а також те, що неповнолітній самостійно приймав рішення та певний час проживав з матірю, а потім переїхав до батька та не позбавлений можливості змінити своє місце проживання і надалі прожзивати з матірю.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Як вбачається із поданого позивачем позову, наданих в судовому засіданні пояснень та поданої відповідачкою заяви - між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо виховання та утримання дитини, неповнолітній син сторін сам визначив місце проживання, а суд вважає заявлені позивачем позовні вимоги не вимогами до відповідачки щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача- а фактично є вимогами на підставі яких позивач бажає отримати відстрочку від мобілізації, що свідчить про неефективний спосіб захисту обраний позивачем, та необґрунтованість і безпідставність поданого позову, а тому в задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.. 141 ЦПК України судові витрати по справі покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 15, 121, 152, 155, 157, 165 СК України, ст. ст. 2,4, 5, 10, 12, 13, 221, 247, 258, 259, 263-265, 268, 293-294, 315-319 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сімї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення суду складено 27.11.2024 року.

Суддя: Н.Г.Таран