Рішення

від 27.11.2024 по справі 756/13180/24

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

27.11.2024 Справа № 756/13180/24

Справа № 756/13180/24

Провадження № 2/756/5563/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року суддя Оболонського районного суду м. Києва Тиха О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (далі - ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР») звернулося до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 29.09.2020-010001656, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 5 000,00 грн.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало, разом з тим, відповідач у порушення умов договору свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за Кредитним договором (оферти) № 29.09.2020-010001656 від 29.09.2020 у сумі 8 129,99 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 5 000,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 2 800,00 грн.; 3 % річних - 54,00 грн. та інфляційне збільшення боргу - 275,99 грн.

30.11.2021 між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено Договір факторингу № 301121-1, відповідно до умов якого ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором (оферти) № 29.09.2020-010001656 від 29.09.2020 у загальному розмірі 8 129,99 грн.

З урахуванням наведеного, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Кредитним договором (оферти) № 29.09.2020-010001656 від 29.09.2020, укладеним між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , в розмірі 8 129,99 грн., а також судові витрати.

Ухвалою суду від 21.10.2024 відкрито провадження у справі, справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Судом в ухвалі зазначено, що відповідач протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження у справі має право подати письмовий відзив разом з доказами, що обґрунтовують доводи його заперечень, який повинен відповідати положенням ст. 178 ЦПК України.

Станом на 27.11.2024 відзив на позов до суду не надійшов, у зв`язку з чим суд розглянув справу на підставі наявних у ній документів.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, принцип змагальності згідно ст.12 ЦПК України забезпечує повноту дослідження обставин справи. Даний принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Судом встановлено, що 29.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 29.09.2020-010001656.

Згідно із п. 1.1. Договору, кредитодавець зобов`язується надати кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що кредит надається для використання позичальником на будь-які законні цілі, включаючи перекредитування, підприємницьку, незалежну професійну діяльність або виконання обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п.1.3. Договору протягом трьох робочих днів з дати прийняття пропозиції Позичальником Кредитодавець надає Позичальнику кредит на наступних умовах: сума кредиту встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; тип кредиту - фінансовий кредит; строк, на який надається кредит, встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; проценти за користування кредитом (проценти) встановлюються у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; графік платежів міститься в окремому документі та є невід`ємною частиною кредитного договору.

У Заявці зазначено суму кредиту - 5 000,00 грн.; строк користування кредитом за умовою «Короткий кредит» - 14 календарних днів з дати отримання; строк користування кредитом за умовою «Довгий кредит» - 28 календарних днів з дати отримання; проценти за умовою «Короткий кредит» - 1400,00 грн., що становить 28% в процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка); проценти за умовою «Довгий кредит» - 3500,00 грн., що становить 70% в процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка); графік платежів за умовою «Короткий кредит»: сума кредиту 5 000,00 грн. та проценти 1 400,00 грн., що сплачується до 13.10.2020; графік платежів за умовою «Довгий кредит»: сума кредиту 5 000,00 грн. та проценти 3 500,00 грн., що сплачується до 27.10.2020.

Кредитор надає Позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності (п. 2.1 Договору).

Згідно із п. 2.3. Договору, надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника.

Днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу - день зарахування коштів на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця. У випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитодавця, позичальник зобов`язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку сплати платежу (п. 2.4 Договору).

Відповідно до пп. «а», «б» п. 4.1. Договору, позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в Договорі цілі і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів за користування шляхом внесення в касу кредитора готівкою або перерахування на рахунок кредитора в такі терміни: повернення кредиту - до дати, вказаній у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; проценти за користування кредитом - в день повернення кредиту або в останній день строку, на який кредит пролонговано.

Кредитний договір (оферти) № 29.09.2020-010001656 від 29.09.2020, заявка підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором № F3828, який було направлено відповідачу на номер його мобільного телефону.

З довідки про рух грошових коштів (картка субконто) вбачається, що 29.09.2020 відповідачу було надано кредит у сумі 5 000,00 грн.

30.11.2021 між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено Договір факторингу № 301121-1, відповідно до умов якого ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором (оферти) № 29.09.2020-010001656 від 29.09.2020 у загальному розмірі 8 129,99 грн., що підтверджується копією вказаного договору, копією Реєстру прав вимоги № 1.

Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частинами 12, 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з приписами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, відповідно до якої «укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Таким чином, підписання відповідачем договору, шляхом зазначення одноразового ідентифікатора відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» набуло право вимоги до відповідача відповідно до договору факторингу, укладеному з первісним кредитором.

Вказаний договір факторингу у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним.

Відповідно до позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), а також від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом ст. 509, ч. 3 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості та виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно положень ст. 598, 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, після закінчення строку кредитування, кредитною установою було нараховано 3% річних за прострочення виконання зобов`язання за період з 30.11.2021 по 23.02.2022 у сумі 54,00 грн., а також інфляційне збільшення боргу - 275,99 грн. Вказаний розрахунок відповідачем не спростований.

Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

У зв`язку з тим, що відповідачем не надано до суду заперечень проти позову, доказів в підтвердження того, що ним належним чином виконувалися умови кредитного договору, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за вказаними кредитними договорами є обґрунтованими.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором (оферти) № 29.09.2020-010001656 від 29.09.2020, укладеним між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , в розмірі 8 129,99 грн.

Судові витрати відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Із матеріалів справи убачається, що 02.07.2024 між позивачем та адвокатським об`єднанням «ВЕРІТАС ЦЕНТР» укладено договір про надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано Договыр № 07/24-НК від 02.07.2024 про надання правничої допомоги.

Згідно Звіту про виконану роботу від 10.10.2024 позивачу під час розгляду вказаної справи було надано послуг на загальну суму 4 000,00 грн. Вказана сума послуг була оплачена позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією № 1198 від 07.10.2024.

З урахуванням наведеного, відповідно до вимог ст. ст. 137, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» заборгованість за за Кредитним договором (оферти) № 29.09.2020-010001656 від 29.09.2020, укладеним між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , в розмірі 8 129 (вісім тисяч сто двадцять дев`ять) гривень 99 копійок; витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР», код ЄДРПОУ 43170298, місцезнаходження за адресою: м. Київ, Алмазова Генерала, буд. 13, оф. 601;

Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя О.О. Тиха