Рішення

від 27.11.2024 по справі 644/4880/23

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Суддя Черняк В. Г.

Справа № 644/4880/23

Провадження № 2/644/976/24

27.11.2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне рішення)

27 листопада 2024 року м. Харків.

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді - Черняка В.Г.,

за участю:

секретаря судових засідань - Юр`єва Є.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з позовом, в якому просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 1073,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 24.02.2011 року сторони по справі перебували у шлюбі, від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 19.06.2014 року шлюб було розірвано. У зв`язку з неотриманням від відповідача необхідного матеріального забезпечення дитини, позивач звернулась до суду із заявою про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 20.08.2014 року з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі 1 000 грн. щомісячно. За весь період часу з 2014 року відповідач підтримку у вихованні та догляді за дитиною позивачці не надає, від участі в матеріальному забезпеченні дитини з 2020 року також самовідсторонився, на зв`язок не виходить, дитиною не цікавиться, не бажає виконувати свій батьківський обов`язок. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем самостійно без будь якої участі та підтримки з боку відповідача.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 19.07.2023 року провадження по справі відкрито, ухвалено проводити розгляд в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 20.06.2024 року підготовче провадження закрите, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Ключник С.В. в судове засідання не з`явились, надали суду заяву, в якій позовні вимоги підтримали, просили провести розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив, про день та час розгляду справи повідомлявся у встановлений законом спосіб, причини своєї неявки суду не повідомив, відзив на позов не подавав.

Представник третьої особи - Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, при винесенні рішення просили враховувати інтереси малолітньої дитини. Крім того, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради надав суду висновок №143 від 21.03.2024 року, згідно якого орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 .

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч.2 ст.43 ЦПК України відповідач зобов`язаний добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, зобов`язує відповідача самостійно цікавитися перебігом розгляду судом пред`явленого до нього позову. Тривала відсутність такого інтересу з боку відповідача свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 лютого 2011 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 24 лютого 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову Харківського міського управління юстиції.

Батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сторони по справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 26.07.2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову Харківського міського управління юстиції.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 19.06.2014 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано.

02.10.2015 року зареєстровано шлюб між позивачем та ОСОБА_5 , після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_4 присвоєно прізвище - ОСОБА_6 , що підтверджується копією паспорту позивача.

20.04.2016 року державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Іваницькою Д.В. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №644/4988/14-ц, виданим 20.08.2014 року Орджонікідзевським районним судом м.Харкова про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 1 000 грн. щомісячно, починаючи з 28.05.2014 року та до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до інформації Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові №51907 від 24.04.2023 року заборгованість ОСОБА_2 по виплаті аліментів на утримання сина станом на 01.04.2023 року складає 25 225 грн.

Згідно з інформацією адміністрації Харківського дошкільного навчального закладу №93 від 19.09.2016 , де виховувався ОСОБА_7 з 01.09.2014 року, за час перебування у закладі освіти за хлопчиком піклуються його мати та бабуся. Вони своєчасно здійснюють оплату за харчування дитини, відвідують батьківські збори, беруть активну участь у роботі групи, вчасно приводять та забирають ОСОБА_8 з дошкільного закладу.

Згідно з інформацією адміністрації Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №118, в якій с 2017 року навчається ОСОБА_7 , мати ОСОБА_1 постійно цікавиться шкільним життям сина, систематично відвідує школу та батьківські збори, бере активну участь в організації позакласних заходів. Батько дитини ОСОБА_2 з першого класу не цікавиться шкільним життям свого сина, батьківські збори не відвідував.

Орган опіки та піклування, в особі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, з посиланням на те, що ОСОБА_2 на запрошення на співбесіду не з`явився, пояснень чи документів не надав, з приводу встановлення йому порядку участі у вихованні ОСОБА_3 та щодо усунення перешкод у спілкуванні з сином з боку матері до Департаменту служб не звертався, ніяких доказів виконання ним батьківських обов`язків не надавав та пояснень матері дитини, прийшов до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 .

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення ним від виконання батьківських обов`язків відносно дитини або про порушення відповідачем прав дитини.

Матеріали справи не містять в собі докази винної поведінки відповідача та умисного ухилення його від виконання своїх обов`язків по вихованню сина.

Докази, на які посилається позивач як на підставу позбавлення батьківських прав відповідача, а саме факт не відвідування відповідачем ОСОБА_2 навчального та дошкільного навчального закладу - не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків.

Таким чином, позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б безумовно підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, не знайшли свого беззаперечного доведення, отже підстави для задоволення позову відсутні.

Разом з цим суд зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).

При цьому суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

Висновок №143 від 21.03.2024 року, згідно якого орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, враховуючи викладене, відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України, суд не приймає до уваги даний висновок, оскільки він на думку суду є недостатньо обґрунтованим і не враховує інтереси дитини на участь у його вихованні і утриманні обома батьками, має рекомендаційний характер.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 по відношенню до сина ОСОБА_3 .

Судові витрати по справі судом визначаються відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.51 Конституції України, ст. ст. 4, 12, 19, 76, 77, 81, 89, 141, 264, 265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 155, 164, 166 СК України, Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів, з дня проголошення рішення до Харківського апеляційного суду, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради ( код ЄДРПОУ 26489104, місцезнаходження: Чернишевська, б. 55, м. Харків).

Головуючий - суддя: В. Г. Черняк