Рішення

від 26.11.2024 по справі 462/8408/24

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 462/8408/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2024 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Бориславського Ю.Л. розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду у м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: інспектор 2 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенант поліції Якимович Руслан Орестович про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову ЕНА №3316899 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 22.10.2024, винесену інспектором 2 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенантом поліції Якимовичем Русланом Орестовичем щодо позивача ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за ч. 4 ст. 126 КУпАП, за що накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20400, 00 грн., закрити провадження у справі, мотивуючи вимоги тим, що постановою у справі про адміністративне правопорушення від 22.10.2024 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП, згідно якої його оштрафовано на 20400,00 гривень за те, що він 22.10.2024 року у м. Львові на пл. Двірцева, 1 керуючи транспортнимзасобом невиконав вимогузнаку 3.34,не користувавсязасобами пасивноїбезпеки табудучи позбавленимправа керування.Вважає, що його притягнуто до адміністративної відповідальності безпідставно, а вказана постанова підлягає скасуванню, оскільки 22.10.2024 року він не здійснював керування належним йому автомобілем, а перебував на пасажирському місці.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04.11.2024 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

У вказаний в ухвалі суду строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву без поважних причин. У судове засідання явку представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Позивач та третя особа у судове засідання не з`явилися.

Згідно ч.1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд, ухвалив проводити розгляд справи за відсутності відповідачів, які у судове засідання не з`явилися, проте їх неприбуття не перешкоджає розгляду справи відповідно до вимог ч. 3 ст. 268 КАС України.

У відповідності до вимог ч. 4 ст.229КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку письмового провадження, суд виходить з наступних підстав.

Згідно ч.2 ст.2КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справи в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст.14Закону України«Про дорожнійрух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до п.1.3 Правил дорожньогоруху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Судом встановлено, що інспектором 2 взводу 1 роту 1 батальйону УПП уЛьвівській областілейтенантом поліції ОСОБА_2 22.10.2024року відносно позивача винесено постанову серії ЕНА № 3316899про притягненнядо адміністративноївідповідальності зач.4ст.126Кодексу Українипро адміністративніправопорушення,згідно якоїводій ОСОБА_1 22.10.2024 року від 11:25 год. керуючи автомобілем марки «Kia Sorento», номерний знак НОМЕР_2 на пл. Двірцева, 1 у м. Львові не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34 не користувався засобом пасивної безпеки та будучи позбавленим права керування на один рік постановою Городоцького районного суду Львівської області від 18.06.2024 року, чим порушив п. 2.1а Правил дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 62Конституції України визначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», доведення вини має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Згідно ч.1 і ч.3 ст.7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно ст.245 Кодексу Українипро адміністративніправопорушення завданням провадження в справі про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до вимог ст.251 Кодексу Українипро адміністративніправопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, що встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки чи відеозапису, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У відповідності до вимог ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, враховуючи, що норми КАС України покладають на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльність та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів, невиконання відповідачем свого обов`язку довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності, свідчить про достовірність повідомлених позивачем обставин і не викликає у суду обґрунтованого сумніву.

Із змісту ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення вбачається, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відтак, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Частиною 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Як ствердив позивач, він вважає постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності серії ЕНА № 3316899 від 22.10.2024 року необгрунтованою, оскільки 22.10.2024 року о 11:25 год. він не здійснював керування належним йому на праві власності автомобілем марки «Kia Sorento», номерний знак НОМЕР_2 , а знаходився у даному автомобілі на місці пасажира.

До матеріалів справи відповідачем не долучено жодних доказів, які б підтверджували вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Як зазначено у п. 27 Постанови Пленуму ВС України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу.

У рішенні №404/4467/16-а від 20.02.19 ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Таким чином, керування транспортним засобом - це виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

Суд вважає такими, що не можуть бути визнані належними та допустимими доказами відомості, що містяться у постанові про адміністративне правопорушення, виходячи з того, що сама по собі постанова, за відсутності інших доказів вини, не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», оскільки відомості, зазначені в постанові, не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що відповідач не довів того факту, що при розгляді справи та винесенні оскаржуваної постанови прийняв зазначене рішення на підставі об`єктивних доказів, оскільки жодного доказу на підтвердження обставин, викладених в оскаржуваній постанові суду не представлено.

Відповідач мав можливість реалізувати свої процесуальні права і доводити правомірність своїх дій на стадії судового розгляду справи, однак небажання відповідача надавати докази в судовому засіданні давало суду право вирішити справу, обмежившись доказами наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч.3 ст.205 КАС України.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що судом не встановлено, а відповідачем не представлено жодного належного, об`єктивного та обґрунтованого доказу, який би спростовував доводи позивача та вказував на наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, а тому суд вважає, що позов слід задовольнити, спірну постанову слід скасувати.

Разом з тим, частиною 3 статті 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відтак, даним порядком не передбачено визнання постанови протиправною, а тому позовна вимога в цій частині не підлягає до задоволення.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа чи службова особа.

Враховуючи, що судове рішення прийняте не на користь відповідача - суб`єкта владних повноважень, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань із суб`єкта владних повноважень на користь позивача.

Керуючись ст. 19, 62 Конституції України, ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 205, 241-246, 286, 293 КАС України, ст. 7, 9, 126, 245, 251, 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

у х в а л и в :

адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: інспектор 2 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенант поліції Якимович Руслан Орестович про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3316899 від 22.10.2024року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із суб`єкта владних повноважень Департаменту патрульної поліції /ДПП/ (ідентифікаційний код юридичної особи - 40108646), адреса: Україна, 03048,місто Київ, вулиця Федора Ернста, 3 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 понесені витрати на оплату судового збору у розмірі 605 /шістсот п`ять/ гривень 60 копійок.

У решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складання тексту судового рішення.

Текст рішення суду складений 26 листопада 2024 року.

Суддя: Бориславський Ю. Л.