Рішення

від 26.11.2024 по справі 473/4693/24

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/4693/24

РІШЕННЯ

іменем України

"26" листопада 2024 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Лузан Л.В., за участю секретаря судового засідання Гоженко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ

у серпні 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності на магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07 травня 2002 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивачка придбала у відповідача магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (після зміни нумерації - 1а/4).

В цей же день договір було зареєстровано на Вознесенській філії Південної товарної біржі за реєстровим №0825. 12 червня 2002 року покупець зареєструвала право власності щодо придбаного нерухомого майна в КП «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації».

Разом з тим, позивачка не може розпорядитися придбаним майном, оскільки втратила оригінал договору купівлі-продажу нерухомого майна. Разом з тим поновлення (отримання дубліката) правовстановлюючого документа на час розгляду справи є неможливим, а тому позивачка на підставіст. 392 ЦК Українипросила визнати за нею право власності на нерухоме майно в судовому порядку.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представниця адвокат Бінько М.А. не з`явилися, остання надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, судом відповідно до ч. 11ст. 128 ЦПК Українивважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи шляхом розміщення повідомлення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України, причину неявки суду не повідомила.

Представник третьої особи без самостійних вимог Південної товарної біржі в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 травня 2002 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивачка придбала у відповідача магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (після зміни нумерації - 1а/4).

В цей же день договір було зареєстровано на Вознесенській філії Південної товарної біржі за реєстровим №0825. 12 червня 2002 року покупець зареєструвала право власності щодо придбаного нерухомого майна в КП «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації».

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР (чинний на час укладення договору купівлі- продажу) цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.

Згідно зі ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

За загальним правилом, визначеним у ст.47 ЦК УРСР, договори купівлі-продажу нерухомості підлягали нотаріальному посвідченню.

Згідно із ч.1 ст. 128 ЦК УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК УРСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма лише договору купівлі-продажу житлового будинку і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про товарну біржу (в редакції на час укладення вказаного договору) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Тобто, ЦК Української РСР 1963 року не містив норм про обов`язковість нотаріального посвідчення зареєстрованих на біржі договорів купівлі-продажу нежитлового нерухомого майна.

Отже, при вчиненні договору купівлі-продажу магазину дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу спірного нерухомого майна. Отже, правочин був реальним і вчинений у формі, передбаченій чинним законодавством України на момент його вчинення.

При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази відсутності у продавця права продажу вказаного об`єкту.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що правовстановлюючий документ є втраченим.

Поновлення (отримання дубліката) правовстановлюючого документа на час розгляду справи не є можливим.

В той же час факт належності позивачці нерухомого майна повністю підтвердився в судовому засіданні копією договору купівлі-продажу, який був укладений 07 травня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований на Вознесенській філії Південної товарної біржі за реєстровим №0825, копією довідки, виданою 07 червня 2024 року КП «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації» за № 955, відповідно до якої за позивачкою зареєстровано право власності на магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»з урахуванням положень частини першої статті15 та статті392ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

Передумовою для застосуванняст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставістатті 392 ЦК, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

Згідно ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В той же час, згідно ч. 1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.ч. 1, 2ст. 5 ЦПК України).

При цьому, в постанові від 20 грудня 2020 року у справі № 398/4220/17 Верховний Суд вказав, що перелік визначених уст. 16 ЦК Україниспособів захисту не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, аніж тим, що встановлений договором або законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зоруст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновленнягарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Обставини справи вказують на те, що обраний позивачкою спосіб захисту є єдиним можливим та ефективним способом захисту її невизнаного права.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивачки є обґрунтованими, а її цивільне право підлягає захисту шляхом визнання її власником спірного майна.

Керуючись ст.ст.12,13,81,200,206,258,259,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , право власності на магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Л.В.Лузан