Ухвала

від 25.11.2024 по справі 490/4997/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 490/4997/24

н\п 2-з/490/160/2024

Центральний районний суд м. Миколаєва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Черенкової Н.П.,

при секретарі Романовій К.Т.,

розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року позивачі звернулися до суду з даним позовом до відповідачів, в якому просили:

- стягнути з страхової компанії ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 106784,56 грн;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 грн;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10000 грн;

- стягнути з ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн та витрати на судовий збір.

Ухвалою Центрального суду м.Миколаєва від 01.07.2024 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

22.11.2024 року ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти дії по відчуженню 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної приватної власності відповідачу ОСОБА_3 . В обґрунтування вимог заяви посилався на те, що невжиття подібного заходу утруднить забезпечення чи взагалі зробить неможливим подальше виконання рішення суду, оскільки відповідач може відчужити вищевказане майно.

Відповідно до ч. 1ст.153ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Статтею 55Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першому протоколі та протоколах № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

У рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Таким чином, суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Тобто забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає зазначеним вище вимогам Європейського суду.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 149 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно ст.149Цивільного процесуальногокодексу України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З аналізу положень статті 149Цивільного процесуальногокодексу України вбачається, що нею передбачено можливість забезпечення позову не лише у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Тобто, за замістом частини 2 статті 149Цивільного процесуальногокодексу України у вирішенні питання щодо забезпечення позову слід також враховувати за захистом якого порушеного чи оспорюваного права або інтересу звернувся позивач, не обмежуючись лише неможливістю виконання рішення суду та позовними вимогами.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Системний аналіз положень статей 149 та 150Цивільного процесуальногокодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Цивільним процесуальнимкодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

Поряд з викладеним, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 11, 12, 81Цивільного процесуальногокодексу України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, зокрема у вигляді арешту грошових коштів або майна відповідача з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту тощо) права цього учасника (відповідача), а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у разі, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, а також постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 753/410/19, від 20.07.2020 у справі № 639/8448/19, від 02.07.2020 у справі № 657/1211/19.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 по справі № 381/4019/18 висловила висновки щодо застосування норм права, згідно яких співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору, в зв`язку з чим відсутні підстави для відмови у вжитті заходів забезпечення позову з огляду на недоведеність або необґрунтованість заявлених позовних вимог. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Суд не погоджується з доводами позивача і вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У своїй заяві про забезпечення позову заявник просить накласти арешт 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної приватної власності відповідачу ОСОБА_3 , вартість якої не вказана, що позбавляє суд можливості оцінити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, зокрема ціну позову із вартістю нерухомого майна, яке просить арештувати позивач.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 по справі № 554/1893/17 достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заявником не надано суду доказів, які свідчать про намір ОСОБА_3 відчужити 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , а самого лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування недостатньо для задоволення відповідної заяви.

Викладені обставини дають суду підстави для відмови в задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ,Приватного акціонерноготовариства «Українськапожежно-страховакомпанія» провідшкодування матеріальноїта моральноїшкоди,завданої внаслідокДТП- відмовити

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня проголошення ухвали.

Суддя Н.П. Черенкова