Постанова

від 07.11.2024 по справі 501/1928/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7147/24

Справа № 501/1928/24

Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 501/1928/24

Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/7147/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

- за участі секретаря судового засідання Губара Д.В.,

учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 ,

- відповідач Державне підприємство Морський торговельний порт «Чорноморськ»,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ», про визнання наказу незаконним, його скасування, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області, ухвалене у складі судді Петрюченко М.І. о 15 годині 00 хвилинні 31 липня 2024 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати незаконним та скасувати наказ директора ДП «МТП «Чорноморськ» за №145/О-4 від 01.04.2023 «Про призупинення дії трудового договору та звільнення з 05.04.2024 начальника відділу бухгалтерської служби відділу податкового обліку ОСОБА_1 ; 2) поновити на роботі ОСОБА_1 в ДП «МТП «Чорноморськ» на посаді начальника відділу бухгалтерської служби відділу податкового обліку; 3) стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 05.04.2024 по час постановлення рішення суду. Також позивачка просить: 1) стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 судові витрати; 2) рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць піддати до негайного виконання.

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що вона працювала на посаді начальника відділу бухгалтерської служби відділу податкового обліку в ДП «МТП «Чорноморськ».

01.11.2023 на підставі наказу директора порту за №342-О позивачу з 02.11.2023 оголошено простій вдома з встановленням середньорічної годинної ставки, виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати по Україні - 40,46 грн. (мінімальна зарплата 6 700 грн.), встановлено не повний робочий тиждень з робочими днями - понеділок, вівторок, середа, з робочим часом - з 09.00 до 13.00, з оплатою згідно табелю обліку робочого часу.

На підставі наказу директора за №145/О-4 від 01.04.2023 припинено з позивачем дію трудового договору, яким 05.04.2024 позивачку було звільнено по п.1 ст.40 КЗпП України.

Позивачка стверджує, що вказаний наказ є незаконним, оскільки було порушено процедуру звільнення. Під попередження про майбутнє звільнення їй було запропоновані вакантні посади, які не відповідають її кваліфікації та освіті. У день звільнення їй не були запропоновані вакантні посади, які були вільними на дату звільнення. Порушено її переважне право не залишення на роботі (а. с. 3 5).

Позиція інших учасників справи в суді першої інстанції

ДП «МТП «Чорноморськ» у відзиві на позовну заяву просить у її задоволенні відмовити.

Відповідач вказує на те, що підприємством було належно дотримано строків щодо попередження позивачку про майбутні зміни в організації виробництва і праці, подальше скорочення, а також запропоновано обрати одну із вакантних на підприємстві посад.

Позивачка не має переважного права залишення на роботі. Наведений наказ беззаперечно підтверджує факт наявності змін в організації виробництва і праці в ДП «МТП «Чорноморськ» та законність наказу про звільнення позивачки (а. с. 26 32).

Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ» у письмових поясненнях просить позовні вимоги задовольнити.

Представник профспілки вказує на те, що звільнення є незаконним, а видання наказу про припинення трудового договору є безпідставним (а. с. 71 74).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 31 липня 2024 року задоволено вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 ..

Визнано незаконним та скасовано Наказ директора Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» за №145/О-4 від 01.04.2023 «Про призупинення дії трудового договору та звільнення з 05.04.2024 начальника відділу бухгалтерської служби відділу податкового обліку ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 в Державному підприємстві «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на посаді начальника відділу бухгалтерської служби відділу податкового обліку.

Стягнуто з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 05.04.2024 по час постановлення рішення суду.

Стягнуто з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (ЄДРПОУ 01125672) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 2 422,40 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплаті заробітної плати за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивачку про наступне вивільнення, але не виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом часу попередження і які існували на день звільнення.

Відповідач в обґрунтування того, що позивачці у зв`язку із зміною в організації і праці на підприємстві було запропоновано її переведення на одне з вакантних робочих місць посилається на перелік, який станом на 22.01.2024 був наданий позивачу в день попередження про її майбутнє звільнення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що термін з моменту попередження звільнення до дня звільнення позивача складає понад 3 місяці, протягом якого позивачу не було запропоновано інші вакантні посади, які існували в цей період на підприємстві.

Суд дійшов до висновку, що, враховуючи, що з моменту попередження (22.01.2024) та до звільнення позивачки (05.04.2024) на підприємстві існували вакансії, тому відповідач не виконав обов`язок, передбачений статтею 49-2 КЗпП України щодо надання пропозиції про всі наявні вакансії, які існували на момент звільнення.

Суд, зауважив, що визнання наказу про звільнення незаконним автоматично тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов`язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (а. с. 99 104).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ДП «МТП «Чорноморськ» в апеляційній скарзі просить рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31.07.2024 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скаргаобґрунтована тим,що судпершої інстанціїухвалив рішенняпри неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт зазначає на те, що відповідачем було належно дотримано строки щодо попередження позивачку про майбутні зміни в організації виробництва і праці, подальше скорочення, а також запропоновано обрати одну із вакантних на підприємстві посад. Матеріали справи не містять доказів наявності вакантних посад наявних та не запропонованих позивачці протягом процедури вивільнення. Позивачка не скористалась своїм правом щодо переведення, у зв`язку з чим її було звільнено (а. с. 106 110).

Рух справи в апеляційному суді

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.06.2024 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 липня 2024 року залишено без руху (а. с. 122 123).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.10.2024 року відкрито апеляційне провадження (а. с. 132 133 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.10.2024 року закінчено підготовку справи до розгляду. Справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 135).

Представник ДП «МТП «Чорноморськ» - Саєвська Т.П. у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засідання, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача,вислухавши поясненняучасників справи,які прийнялиучасть усудовому засіданні,обговоривши доводиапеляційної скарги,дослідивши докази,що стосуютьсяфактів,на якіапелянт посилаєтьсяв апеляційнійскарзі,перевіривши правильністьзастосування судомпершої інстанціїнорм матеріальногота процесуальногоправа приухваленні рішення,колегія суддіввважає,що апеляційнаскарга ДП «МТП «Чорноморськ» не підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

ОСОБА_1 працювала на посаді начальника відділу бухгалтерської служби відділу податкового обліку в ДП «МТП «Чорноморськ», що підтверджується копією трудової книжки (а. с. 8 - 11 зворотна сторона).

ОСОБА_2 директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 09.03.2022 року №44 оголошено простій вдома працівникам Підприємства. Оплату проводити з розрахунку 100% середньорічної годинної ставки, встановленої штатним розписом без доплат та надбавок, на строк до закінчення підстав, що зумовили оголошення простою працівникам Підприємства, за виключення працівників, зазначених у Додатку до цього наказу. Працівникам Підприємства, зазначеним у Додатку до цього Наказу з 09.03.2022 року продовжити виконання функціональних та посадових обов`язків у штатному режимі на строк до закінчення підстав, що зумовили видання цього наказу (а. с. 55).

Відповідно до Додатку до цього наказу, встановлено що Підприємством було оголошено простій ОСОБА_1 з 09.03.2022 року.

Листом від 22.01.2024 року ОСОБА_1 повідомлено про майбутнє звільнення, який вона отримала - 05.02.2024 року. Разом з вказаним листом останній було запропоновано її переведення на одне з вакантних робочих місць згідно переліку станом на 22.01.2024 (а. с. 12, 13, 40 46).

На підставі наказу директора ДП «МТП «Чорноморськ» за №145/О-4 від 01.04.2023 припинено з позивачем дію його трудового договору, яким 05.04.2024 позивачку звільнено за п. 1 ст.40 КЗпП України (а. с. 14).

Рішенням Іллічівськогоміського судуОдеської областівід 24.04.2024року усправі № 501/386/24задоволено позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійні вимоги - Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ», про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визнано незаконним та скасовано Наказ директора ДП «МТП «Чорноморськ» за №342-О від 01.11.2023 в частині оголошення позивачу простою вдома із встановленням середньорічної годинної ставки, виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати по Україні 40,46 грн. (мінімальна зарплата 6700 грн.), встановлення неповного робочого тижня з робочими днями понеділок, вівторок, середа з робочим часом з 09:00 до 13:00 з оплатою згідно табеля обліку робочого часу. Стягнуто з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (ЄДРПОУ 001125672) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного простою не з вини працівника з 02.11.2023 по час постановлення рішення суду в розмірі 107 035,00 грн. та судові витрати у розмірі - 2 422,40 грн..

Між сторонами виникли правовідносини щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зположеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Згідно із законодавством про працю працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання,поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку зперепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено устатті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з частиною другоюстатті 65 ГК Українивласник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Судувід 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, провадження № 61-312св17, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, провадження № 61-1214св18, від30 вересня 2021 року у справі № 462/1930/19,провадження № 61-1981св20, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Згідно з частиною другоюстатті 40 КЗпП Українизвільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої - третьоїстатті 49-2 КЗпП Українипро наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першоїстатті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимогистатті 49-2 КЗпП Українипро надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Проте, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті40, частини третьої статті49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно достатті 42 КЗпП Українипри скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинністьЗакону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову)службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи доказів переважного права на залишення на роботі.

Однак вказані обставини не є підставою для скасування рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 , оскільки відповідачем було порушено процедуру, передбачену ст. 49-2 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі№ 6-40цс15 вказано, що оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьоїстатті 49-2 КЗпПроботодавецьє таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періодуі які існували на день звільнення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі№ 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що за приписами частини першої статті40, частин першої та третьої статті49-2 КЗпПвбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільненняу зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.З огляду на викладене, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьоїстатті 49-2 КЗпПроботодавецьє таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що ДП «МТП «Чорноморськ», на яке як на роботодавця покладено обов`язок з працевлаштування працівника, якого попереджено про вивільнення, не у повному обсязі виконало вимоги, щодо належного доведення до ОСОБА_1 переліку наявних вакансій на підприємстві.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції останній не виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом терміну попередження, а також які існували на день звільнення.

Посилання апелянта на те, що 25.03.2024 року ОСОБА_3 на номер телефону 050392 81 33 було надіслано перелік вакансій в ДП МТП «Чорноморськ» через соціальні мережі, колегія суддів вважає недоведеними. З наданого відповідачем скріншоту не видно, який саме перелік вакантних посад, наявність вказаних посад станом на який час було запропоновано позивачці. Крім того, відповідачем не було надано доказів отримання вказаного переліку.

Отже на підставі вищевказаного, роботодавець не виконав свій обов`язок, не запропонував всі вакансії, які існували на підприємстві з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.

Матеріали справи не містять доказів відмови позивачки від переведення на іншу роботу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач порушив вимоги закону при звільненні позивачки за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, тому як не використав усіх можливостей по забезпеченню останньої роботою, не проінформував позивачку про всі вакантні посади в ДП «МТП «Чорноморськ».

Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про скасування спірного наказу про звільнення позивачки та поновлення її на роботі.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною другоюстатті 235 КЗпП Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначено, що «середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівникаповинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку,оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства».

Згідно зпунктом 8 Порядку N 100нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з п. 4 вказаного порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно до правового висновку Верховного суду, викладеного у справі № 501/2316/15-ц від 26.08.2020 року у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду «вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника».

Згідно з абзацом першим пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної платиу всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної платиза останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому врозрахунковомуперіоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі (абзац третій пункту 3 Порядку №100).

Вірними є висновки суду першої інстанції, що визнання наказу про звільнення незаконним автоматично тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов`язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (аналогічного висновку дійшов ВССУ при розгляді справи № 223/30/16-ц від 25.09.2017).

В абзаці п`ятому пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено наступне: «Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення». Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. При цьому, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Однак, судом не було здійснено розрахунку суми, яка підлягає стягненню, крім того суд не звернув уваги, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 24.04.2024 року стягнуто з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (ЄДРПОУ 001125672) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного простою не з вини працівника з 02.11.2023 по час постановлення рішення суду у розмірі 107035,00 грн. та судові витрати у розмірі 2422,40 грн.

Таким чином, визначаючи період стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05.04.2024 року по час постановлення рішення суду, судом було допущено подвійне стягнення за один і той же період, оскільки не було враховано рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 24.04.2024 року у справі №501/386/24, а саме за період з 05.04.2024 року по 24.04.2024 року.

Колегія суддів звертає увагу на положення п. 2 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати.

З огляду на вищезазначене, оскільки вірними є висновки суду першої інстанції про задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак останнім не було зазначено точної суми, яка підлягає до стягнення, вказані обставини можуть слугувати підставою для ухвалення додаткового рішення у справі.

Висновки зарезультатами розглядуапеляційної скарги,з посиланнямна нормиправа,якими керувавсясуд апеляційноїінстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 25 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 27 листопада 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе