Рішення

від 20.11.2024 по справі 908/1941/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/135/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2024 Справа № 908/1941/24

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 ), представник позивача адвокат Стадніченко Сергій Володимирович, (69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 72, офіс 92)

відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ», (69126, м. Запоріжжя, вул. Південноукраїнська, буд. 9)

третя особа 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , ( АДРЕСА_2 )

третя особа 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , ( АДРЕСА_3 )

третя особа 3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , ( АДРЕСА_4 )

про визнання трудових відносин припиненими

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

від позивача ОСОБА_1 , на підставі паспорту громадянина України серія НОМЕР_1 від 28.04.2015;

від позивача ОСОБА_5 , на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1167942 від 15.03.2024;

від відповідача не з`явився;

від третя особа 1 не з`явився;

від третя особа 2 не з`явився;

від третя особа 3 не з`явився;

12.07.2024 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н від 08.07.2024 (вх. № 2144/08-07/24 від 12.07.2024) ОСОБА_1 , м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ», м. Запоріжжя про визнання трудових відносин між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» (ідентифікаційний код юридичної особи 23285264) припиненими з 25.05.2023 у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади директора (керівника) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» за власним бажанням в порядку частини першої статті 38 КЗпП України з 25.05.2023.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2024 справу № 908/1941/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1941/24, справі присвоєно номер провадження справи 4/135/24, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.08.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.08.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/1941/24 до 15.10.2024, підготовче засідання відкладено на 07.10.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.10.2024 до участі у справі № 908/1941/24 у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача залучені: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підготовче засідання відкладено на 29.10.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.10.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/1941/24, справу призначено до розгляду по суті, судове засідання призначено на 20.11.2024.

В судове засідання 20.11.2024 з`явилися позивач особисто та представник позивача, здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».

В судовому засіданні 20.11.2024 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом прийнято вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та долучених судом до матеріалів справи.

Відповідач та треті особи 1, 2 і 3 в жодне судове засідання у справі № 908/1941/24 не з`явилися, про поважність причин неявки суд жодного разу не повідомляли. Заяв про визнання позову від відповідача до суду не надходило.

Про дату, час та місце розгляду справи № 908/1941/24 відповідач і треті особи 1, 2 і 3 повідомлялися належним чином ухвалами суду по справі, які направлялися відповідачу та і третім особам 1, 2 і 3 на адресу їх реєстрації та повернулися до суду без вручення адресату з відміткою оператора поштового зв`язку: «За закінченням терміну зберігання».

Згідно з ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до Безкоштовного запиту, отриманого судом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на офіційному сайті Міністерства юстиції України: https://usr.minjust.gov.ua, місцезнаходженням юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» (ідентифікаційний код юридичної особи 23285264) є: 69126, м. Запоріжжя, вул. Південноукраїнська, буд. 9, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

Адреси ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» та за якими останні повідомлялися про розгляд справи № 908/1941/24, підтверджені згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами ч. 4 ст. 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Частиною третьою статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну відповідачем і третіми особами місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвал суду у даній справі відповідачем та третіми особами та повернення їх до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача та третіх осіб щодо їх належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто їх власною волею.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача та третіх осіб 1, 2 і 3 про відкриття провадження у справі № 908/1941/24 та подальший розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач і треті особи 1, 2 і 3 могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Також судом враховано, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 20.11.2024 за відсутністю відповідача та третіх осіб 1. 2 і 3 , оскільки їх неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві, мотивовані посиланням на приписи ст., ст. 8, 55 Конституції України, ст., ст. 84, 97-99, 113, 140 ЦК України, ст., ст. 21, 38 Кодексу Законів про працю України (КЗпП України), ст., ст. 29, 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст., ст. 5, 9, 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що протоколом № 1-16 від 16.01.2016 Загальних зборів учасників ТОВ «ВІСМУТ» ОСОБА_1 обрано директором Товариства з 16.01.2016, про що були внесені відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 29.05.2023 позивач відповідною заявою вийшов зі складу учасників ТОВ «ВІСМУТ» з часткою 20 %. 11.05.2023 ОСОБА_6 складено заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Для вирішення питання про звільнення директора за власним бажанням було скликано проведення позачергових Загальних зборів Товариства на 06.07.2023, яке надіслано учасникам Товариства. На дату проведення позачергових Загальних зборів учасники ТОВ «ВІСМУТ» ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не прибули. На Зборах була присутня лише ОСОБА_4 , у зв`язку із чим збори не відбулися за відсутністю кворуму. Не розглянувши заяву про звільнення ОСОБА_6 з посади директора Товариства за власним бажанням відповідач порушив трудові права позивача. Враховуючи, що позивачем виконані всі вимоги чинного законодавства та установчих документів ТОВ «ВІСМУТ» щодо процедури звільнення за власним бажанням, а відповідачем не виконано вимоги чинного законодавства та не здійснено дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади директора Товариства, чим порушуються охоронювані законом права останнього, позивач просить суд позов задовольнити повністю. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати зі сплати судового збору.

Письмового відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки відповідач суду не надав.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

У зв`язку із не поданням відповідачем відзиву на позовну заяву відповідь на відзив на позовну заяву від позивача не надходила.

Треті особа 1, 2 і 3 письмових пояснень по суті спору суду також не надали.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення позивача і представника позивача, суд

УСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» (ідентифікаційний код юридичної особи 23285264) створено рішенням Засновників (учасників) та зареєстроване 07.07.1995.

Відповідно до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» в редакції 2023 року (затверджена Загальними зборами учасників, протокол № 1 від 05.05.2023) Засновниками (учасниками) Товариства є: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ), якій належить 50 % частко Статутного капіталу Товариства; ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), якому належить 20 % часток Статутного капіталу Товариства; ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), якому належить 15 % часток Статутного капіталу Товариства та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_5 ), якій належить 15 % часток Статутного капіталу.

ОСОБА_1 з 16.01.2016 згідно з рішенням, оформленим протоколом № 1-16 від 16.01.2016 Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» був призначений на посаду директора вказаного Товариства.

16.01.2016 виданий наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» № 01-Л-2016 про призначення на посаду директора ОСОБА_1 .

11.05.2023 ОСОБА_1 було складено заяву про звільнення за власним бажанням з посади директора ТОВ «ВІСМУТ» за ст. 38 КЗпП України з 25.05.2023.

29.05.2023 позивач відповідною заявою вийшов зі складу учасників ТОВ «ВІСМУТ» з часткою 20 %.

На адресу ТОВ «ВІСМУТ» та учасників Товариства було надіслано Повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» б/н від 05.06.2023 з наступним порядком денним:

Про звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» ОСОБА_1 на підставі заяви про звільнення від 11.05.2023.

Позачергові загальні збори скликалися на 06.07.2023 о 17:00 годині, за зареєстрованим місцезнаходженням Товариства: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Південноукраїнська, буд. 9, офіс Товариства.

Оголошення про скликання на 06.07.2023 позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» було також опубліковано в газеті «Горожанин-Інформ» № 24 (701) від 15.06.2023.

06.07.2023 засновники (учасники) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не прибули.

На Зборах була присутня лише ОСОБА_4 , у зв`язку із чим збори не відбулися за відсутністю кворуму.

Позивач посилався на те, що відповідач своєю бездіяльністю, яка виразилася в нерозгляді та невжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача в межах статутної діяльності Товариства, порушив його трудові права, зокрема право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 12, ст. 15, ч. 1 ст. 20 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Стаття 22 Кодексу Законів про Працю України (КЗпП України) визначає, що гарантії при укладенні, зміні та припиненні трудового договору. Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Згідно із статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

У постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21 зазначено, що позивач як директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питання про своє звільнення з посади директора.

Частинами 1, 2 ст. 113 ЦК України визначено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VIII.

Згідно зі ст. 28, ч. 1 ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. Загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них) належать до компетенції загальних зборів учасників.

Виконавчий орган товариства скликає загальні збори. (ч., ч. 2, 3 ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»)

Зі змісту ч., ч. 1, 4 ст. 39 цього Закону слідує, що виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

Відповідно до положень статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому часті) і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.

Частинами першою - третьою статті 99 ЦК України унормовано, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

За приписами статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства. До компетенції загальних зборів учасників належать:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства;

2) внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту;

3) зміна розміру статутного капіталу товариства;

4) затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника;

5) перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом;

6) обрання та припинення повноважень наглядової ради товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради товариства;

7) обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства;

8) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства;

9) створення інших органів товариства, визначення порядку їх діяльності;

10) прийняття рішення про придбання товариством частки (частини частки) учасника;

11) затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період;

12) розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів;

13) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства;

14) прийняття рішення щодо обліку або припинення обліку часток товариства в обліковій системі часток;

15) прийняття інших рішень, віднесених законом до компетенції загальних зборів учасників.

Згідно з нормами ст. 34 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» рішення загальних зборів учасників приймаються відкритим голосуванням, якщо інше не передбачено статутом товариства. Рішення з питань, передбачених пунктами 2, 3, 13 частини другої статті 30 цього Закону, приймаються трьома чвертями голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань. Рішення загальних зборів учасників з питань, передбачених пунктами 4, 5, 9, 10, 14 частини другої статті 30 цього Закону, приймаються одностайно всіма учасниками товариства, які мають право голосу з відповідних питань. Рішення загальних зборів учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань. Статутом товариства може встановлюватися інша кількість голосів учасників товариства (але не менше, ніж більшість голосів), необхідна для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів учасників, крім рішень, які відповідно до цього Закону приймаються одностайно. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства, як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. (Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у спразі № 758/1861/18.

Зі змісту ст. 8.3 Статуту ТОВ «ВІСМУТ» слідує, що питання щодо звільнення директора вирішується за рішенням загальних зборів, тому позивач як директор Товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 58-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так. і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» та учасників Товариства було направлено Повідомлення про скликання на 06.07.2023 позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» з наступним порядком денним: Про звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» ОСОБА_1 на підставі заяви про звільнення від 11.05.2023.

Також оголошення про скликання на 06.07.2023 позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» було опубліковано в газеті «Горожанин-Інформ» № 24 (701) від 15.06.2023.

06.07.2023 учасники (засновники) ТОВ «ВІСМУТ» ОСОБА_2 і ОСОБА_3 або їх уповноважені представники на позачергові загальні збори не з`явилися. На Зборах була присутня лише ОСОБА_4 , у зв`язку із чим збори не відбулися за відсутністю кворуму.

Факт подальшого перебування позивача на посаді директора ТОВ «ВІСМУТ» породжує певні юридичні наслідки для позивача (здавання звітності, відповідальність за діяльність Товариства тощо).

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства (рішення єдиного учасника) про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 448/362/22, в яких зазначено, що у випадку відсутності рішення скликаних загальних зборів учасників товариства про звільнення директора товариства, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення цих зборів, директор має право звернутися до суду з вимогою про припинення його повноважень. ВП ВС враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 562/304/17, від 30.01.2019 у справі №145/1885/1-ц, від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, а також у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22.

Відповідно достатті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищого соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

З урахуванням вище наведеного, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання звільненим з посади директора Товариства є правомірним, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин.

Разом із тим, в даному випадку суд зауважує, що припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» у зв`язку зі звільненням з посади директора (керівника) ТОВ «ВІСМУТ» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України можуть бути визнаними судом з 06.07.2023 (з дати позачергових загальних зборів ТОВ «ВІСМУТ», які скликалися для вирішення цього питання та які не відбулися), а не з 25.03.2023, як вказує позивач, оскільки в даному випадку написання лише заяви про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України є недостатнім для законодавчо визначеної процедури звільнення за власним бажанням керівника (директора) товариства як виконавчого органу товариства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання з припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» у зв`язку зі звільненням з посади директора (керівника) ТОВ «ВІСМУТ» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню судом.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. 86 ГПК України)

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, відповідачем не спростовані належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Враховуючи вище наведене, позов задовольняється судом повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у даній справі, оскільки спір доведено до суду саме з його вини.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов ОСОБА_1 , м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ», м. Запоріжжя про визнання трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» припиненими задовольнити повністю.

2. Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ», (69126, м. Запоріжжя, вул. Південноукраїнська, буд. 9, ідентифікаційний код юридичної особи 23285264) у зв`язку зі звільненням з посади директора (керівника) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України з 06 липня 2023 року.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМУТ», (69126, м. Запоріжжя, вул. Південноукраїнська, буд. 9, ідентифікаційний код юридичної особи 23285264) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) витрати на сплату судового збору за подання позову в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України 27» листопада 2024 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.