Рішення

від 07.10.2024 по справі 910/6987/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2024Справа № 910/6987/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС"

про стягнення пені у розмірі 5 882 240,00 грн та зобов`язання вивезти металобрухт на суму 323 200,00 грн,

Представники учасників процесу згідно з протоколом від 07.10.2024,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2024 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулась до господарського суду міста Києва в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач, Залізниця) із позовом до Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення пені у розмірі 5 882 240,00 грн та зобов`язання вивезти металобрухт на суму 323 200,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від виконання своїх обов`язків за договором купівлі-продажу від 21.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/6987/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.06.2024 та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

07.06.2024 через систему Електронний суд та 20.06.2024 засобами поштового зв`язку до суду надійшли заяви про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

19.06.2024 через систему Електронний суд відповідачем було подано відзив на позовну заяву.

26.06.2024 через систему Електронний суд позивачем подано відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 26.06.2024 протокольною ухвалою було оголошено перерву до 01.08.2024.

01.07.2024 через систему Електронний суд від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

31.07.2024 через систему Електронний суд відповідачем подано додаткові пояснення.

У підготовчому засіданні 01.08.2024 протокольною ухвалою було оголошено перерву до 21.08.2024.

Судом встановлено, що представник позивача не змогла прийняти участь у судовому засіданні 21.08.2024 в режимі відеоконференції з технічних причин.

Ухвалою від 21.08.2024 підготовче засідання відкладено на 11.09.2024.

За наслідками підготовчого засідання 11.09.2024 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 07.10.2024.

У судовому засіданні 07.10.2024 представник позивача просила позовні вимоги задовольнити, врахувавши факт вивезення відповідачем частину товару.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 10% вартості товару.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

21.06.2023 року між акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" (продавець) та приватним підприємством "Центрсталь Плюс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №ОД/НХ-23-249дНЮ.

Положеннями частини 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002 (далі - товар). У разі звернення покупця, продавець зобов`язується падати послуги щодо організації навантаження товару, а покупець оплатити такі послуги.

Загальна кількість товару становить 200,00 тонн. Допустиме відхилення загальної ваги за договором - до мінус 5 (п`яти) % від загальної кількості товару (пункт1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що ціна договору складається з сукупної вартості товару відповідно до специфікації (додаток 1 до договору) та вартості послуг щодо організації навантаження товару (у разі їх надання) відповідно до специфікації (-й) щодо організації навантаження товару (додаток 3 до договору) та становить: вартість товару - 1 292 800,00 грн без ПДВ, вартість послуг щодо організації навантаження товару - 172 944,00 грн, у тому числі ПДВ 28 824,00 грн, загальна ціна договору складає 1 465 744,00 грн. Відповідно до пункту 23 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України ПДВ на вартість товару не нараховується. Вартість товару визначається за результатами аукціону, і зазначена в специфікації до цього договору (додаток 1 до договору).

Відповідно до специфікації №1 (додаток 1) загальна вартість товару, що реалізується (поставляється) за цією специфікацією складає 1 292 800,00 грн (найменування товару: БРУХТ ВИД №501 (осі) згідно ДСТУ 4121-2002, кількість 200,00 тонни).

Згідно з пунктом 2.4 договору оплата вартості товару здійснюється покупцем чотирма рівними частинами у такому порядку:

2.4.1 сума першої попередньої оплати 25 %, яка становить 323 200,00 грн (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами договору на підставі надісланого продавцем рахунку.

2.4.2 сума другої оплати 25 %, яка становить 323 200,00 грн (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку.

2.4.3 сума третьої оплати 25 %, яка становить 323 200,00 грн (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку.

2.4.4 сума четвертої оплати 25 %, яка становить 323 200,00 грн (без ПДВ), здійснюється остаточно і сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку.

Кожна наступна оплата здійснюється покупцем після відвантаження товару на не менш ніж 80 % від суми останньої попередньо здійсненої оплати відповідно до частин оплати як вказано в цьому пункті вище.

06.07.2023 відповідачем здійснено оплату вартості товару на загальну суму 323 200,00 грн, що підтверджується платіжної інструкцією № 72 від 06.07.2023 з призначенням платежу: "сплата за металобрухт згідно дог. №ОД/НХ-23-249дНЮ від 21.06.2023".

Відповідно до пункту 3.1 договору продавець передає покупцю товар навантажений у залізничні вагони на станції відправлення з подальшим направленням на станцію призначення вивантажувальними партіями при відправленні товару залізничним транспортом.

По цьому договору строк передачі товару - 90 календарних днів з дати отримання продавцем від покупця листа-повідомлення, форма якого погоджена сторонами у додатку 4 до цього договору. Датою передачі кожної відвантажуваної партії товару вважається дата підписання сторонами акта приймання-передачі металів чорних вторинних (пункт 3.2 договору).

Згідно з пунктом 3.5 договору право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі металів чорних вторинних (додаток 2) на станції відправлення (або на складі продавця у випадку перевезення товару автомобільним транспортом), оформленого на кожну відвантажувальну партію товару.

Навантаження товару здійснюється продавцем власними силами на підставі листа- повідомлення, форма якого погоджена сторонами у додатку 4 до цього договору, який направляється покупцем не пізніше 2 (двох) робочих днів з моменту підписання цього договору, на адресу електронної пошти відповідальної особи (зазначити) metal.oz@rodz.gov.ua, та повинен містити в собі кількість товару, що планується до навантаження, та строк початку навантаження із зазначенням бажаної години його початку (пункт 3.7 договору).

Згідно з пунктом 3.20 договору покупець отримує товар та зобов`язаний забезпечити вивезення товару зі складу продавця протягом 3 (трьох) місяців з моменту здійснення оплати за такий товар.

Враховуючи вищезазначене, кінцевим строком вивезення товару на суму 323 200,00 грн встановлено до 06.10.2023.

Водночас, приписами пункту 9.7 договору передбачено, що у строк його дії становив до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, станом на 31.12.2023 покупцем не було вивезено товар.

У зв`язку з чим, позивачем на адресу відповідача 01.05.2024 направлено претензію за вих. №НХ-04/256 з вимогами сплатити пеню та вивезти товар не пізніше 03.05.2024.

У відповідь на претензію листом за вих. №102 від 03.05.2024 відповідач зазначив, що, на його думку, строк передачі товару ще не настав, оскільки не направлялось листа-повідомлення.

Оскільки товар відповідачем вивезений не був, Залізниця звернулась до суду із цим позовом, у межах якого просила суд зобов`язати Підприємство вивезти металобрухт на суму 323 200,00 грн та стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 882 240,00 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зауважував, що відповідач 22.05.2024 звернувся до позивача з листом-повідомленням №113 з проханням відвантажити придбаний товар у кількості 65,00 тон.

31.05.2024 металобрухт було навантажено лише в кількості 32 т. 700 кг та передано позивачем, що підтверджується Актом приймання передачі від 31.05.2024. Підприємство зазначило, що на день складення відзиву (18.06.2024) брухт металів у кількості 17 т. 300 кг не навантажено та не передано покупцю.

Підприємство у своєму відзиві вказувало на те, що протягом строку перебування товару на території позивача, останній жодним чином не ініціював його вивезення покупцем, доказів створення будь-яких перешкод у здійсненні підприємницької діяльності внаслідок перебування товару в його розпорядженні позивачем до позовної заяві не додані, як не надано і доказів понесення збитків, що свідчить про відсутність для продавця значної необхідності у звільненні власної території (складу) від проданого товару. Відповідач просив суд врахувати ту обставину, що саме він докладав зусиль на виконання укладеного договору.

Посилаючись на викладені обставини, Підприємство просило суд при винесені рішення зменшити суму неустойки до 10 % вартості товару, тобто до 32 320 гривень, що було б співрозмірною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань.

Залізниця на спростування доводів відповідача у своїй відповіді на відзив зазначив, що 31.05.2024 ПП «ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС» дійсно було вивезено металобрухт виду 501 у кількості 32 700 кг, 17 300 кг металобрухту відповідачем не вивезено з невідомих позивачеві причин.

Однак, 19.06.2024 відповідач направив Залізниці претензію за вих. №123, відповідно до якої наголошував на невиконання своїх обов`язків продавцем в частині не відвантаження решти металобрухту. Позивач зауважив, що повідомляв Підприємство про те, що металобрухт вид №501 у кількості 50 т., на суму 323 200,00 грн, зберігається за адресою: виробничий підрозділ служби вагонного господарства «Ремонтне вагонне депо Помічна», Кіровоградська область, м. Помічна, вул. Вокзальна, 22 (претензія №НХ-04/256 від 01.05.2024). Металобрухт вид №501 у кількості 17 300 кг., на суму 111 827,20 грн, також зберігається за адресою: виробничий підрозділ служби вагонного господарства «Ремонтне вагонне депо Помічна», Кіровоградська область, м. Помічна, вул. Вокзальна, 22.

Крім того позивач зауважив, що пунктом 3.16 договору передбачено, що Покупець має право за власний рахунок здійснити перевезення товару автомобільним транспортом зі складу Продавця, про що він повинен письмово повідомити Продавця не пізніше ніж за 5 (п`ять) робочих днів до запланованої дати вивезення Товару. З огляду на наданий відповідачем лист-повідомлення №113 від 22.05.2024 вбачається, що ПП «ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС» розраховувало на навантаження товару власними силами Продавця, відповідно до пункту 3.7 договору, однак такий лист-повідомлення надсилається Покупцем Продавцеві не пізніше 2 робочих днів з моменту підписання договору, тобто до 24.06.2023 року. Крім того, наданий лист-повідомлення не містить дати навантаження та відправки товару, про що зазначається Покупцем у нижньому абзаці такого повідомлення. Позивач також наголошує, що умовами договору не передбачено обов`язку Продавця ініціювати вивезення металобрухту Покупцем.

У своїх письмових поясненнях Підприємство зазначило, що зобов`язання вивезти металобрухт у кількості 50 т. на суму 323 200,00 грн виконані відповідачем в повному обсязі, на підтвердження чого до матеріалів справи долучив копію Акт приймання-передачі чорних металів від 18.07.2024 щодо вивезення 17 300 кг металобрухту на підставі спірного договору.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується з приписами статтей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказано судом вище, кінцевим строком вивезення товару на суму 323 200,00 грн встановлено до 06.10.2023. Водночас, приписами пункту 9.7 договору передбачено, що у строк його дії становив до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Дослідивши умови укладеного сторонами договору в частині виконання обов`язку вивезення товару, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у відповідача обов`язку вивезти товар (металобрухт) вартістю 323 200,00 грн строк виконання якого настав 06.10.2023 та залишався невиконаним Підприємством станом на 31.12.2023.

Суд вважає хибними доводи відповідача щодо відсутності у нього обов`язку вивозити товар через відсутність листа-повідомлення позивача, оскільки умовами укладеного договору такий обов`язок позивача не регламентовано.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та позивачем не спростовано, що Підприємство 31.05.2024 та 18.07.2024 здійснило вивезення товару в загальному розмірі 50 тонн.

За наведених обставин, з урахуванням поданих доказів вивезення товару, враховуючи, що частина товару в кількості 32 700 кг була вивезена відповідачем до відкриття провадження у справі (05.06.2024) відсутні підстави для зобов`язання відповідача здійснити вивезення товару в кількості 32 700 кг, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

При цьому, з огляду на те, що частина товару в кількості 17 300 кг була вивезена відповідачем після звернення позивачем з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі, провадження у цій частині підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконання умов договору щодо своєчасного вивезення товару позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 5 882 240,00 грн (нараховано за 6 місяців).

Відповідно до пункту 5.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

За порушення покупцем строків, передбачених пунктами 3.16, 3.20 цього договору більше ніж 30 (тридцять) календарних днів, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 10 (десяти) % від вартості невиконаного та/або неналежно виконаного зобов`язання за кожний день прострочення (пункт 5.4 договору).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

У силу приписів статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд погоджується з визначеним позивачем періодом та наданим розрахунком, а тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 5 882 240,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд зменшити суму неустойки до 10 % вартості вивезеного товару.

Суд критично оцінює доводи відповідача, покладені в основу заяви щодо зменшення розміру неустойки, оскільки за умовами договору пеня розраховується в залежності від суми невиконаного зобов`язання та зазначає наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.

Суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищезазначене, а також з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо) через прострочення відповідачем, так само, як відсутні докази й того, що вказаних негативних наслідків зазнали будь-які інші учасники господарських правовідносин, з огляду на що, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, суд вважає за можливе зменшити розмір присудженої до стягнення з відповідача пені на 16,35 % та стягнути 4 920 493,76 грн. Суд зауважує, що розрахунок був здійсненим з урахуваннями обсягу виконаного зобов`язання до звернення із позовом до суду. Так, відповідачем здійснено вивезення товару в розмірі 32 700 кг, що становить 16,35% від загальної кількості товару за договором (200 000 кг), а тому саме на вказаний розмірі відсотків підлягає зменшенню розмір пені.

При цьому, суд вважає помилковими доводи відповідача щодо досягнення балансу інтересу сторін в аспекті зменшення розміру штрафних санкцій, що зводяться до припущень Підприємства неможливості передачі Залізницею в оренду асфальтованого майданчика на станції Помічна. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що повідомлені факти не стосуються ані договірних правовідносин сторін, ані предмету спору в межах цієї справи.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Залізниці.

Судовий збір на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а в частині судового збору за вимогами в яких провадження підлягає закриттю, в силу приписів статті 7 Закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню з Державного бюджету у разі подання позивачем відповідної заяви.

Також суд зазначає, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення пені у розмірі 5 882 240,00 грн та зобов`язання вивезти металобрухт на суму 323 200,00 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" (Україна, 01014, місто Київ, вул.Бойчука Михайла, будинок 41; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36387537) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 65012, місто Одеса, вулиця Пантелеймонівська, 19; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40081200) 4 920 493,76 грн (чотири мільйони дев`ятсот двадцять тисяч чотириста дев`яносто три гривні 76 копійок) пені та 88 233,60 грн (вісімдесят вісім тисяч двісті тридцять три гривні 60 копійок) судового збору.

3. Провадження у справі в частині вимоги про зобов`язання Приватного підприємства "ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС" вивезти металобрухт вид №501 у кількості 17,3 тонн, який зберігається за адресою: виробничий підрозділ служби вагонного господарства «Ремонтне вагонне депо Помічна», Кіровоградська область, м. Помічна, вул. Вокзальна, 22 закрити.

4. У іншій частині в позові відмовити.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 26.11.2024.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ