Рішення

від 22.11.2024 по справі 910/12049/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2024Справа № 910/12049/24Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (76019, Івано-Франківська обл., місто Івано-Франківськ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛІЯНОК, будинок 48, Ідентифікаційний код юридичної особи 42891875) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «УКРНАФТА-ПОСТАЧ» (04053, місто Київ, ПРОВУЛОК НЕСТОРІВСЬКИЙ, будинок 3-5, Ідентифікаційний код юридичної особи 43012009) стягнення заборгованості у розмірі 9 182 грн. 06 коп.Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРНАФТА-ПОСТАЧ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 9 182 грн. 06 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором поставки №РТ-00392 від 01.12.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2024 року відкрито провадження у справі № 910/12049/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

18.10.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.10.2024 року була надіслана до електронного кабінету Сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку процесуального документа до електронного кабінету Сторін.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

01.12.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРНАФТА-ПОСТАЧ» (Постачальник) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (Покупець) було укладено Договір поставки №РТ-00392, відповідно до умов якого Постачальник приймає на себе зобов?язання передати Покупцю у власність Товар - дизельне пальне за довірчим документом - скретч-карткою, а Покупець зобов`язується оплатити і прийняти вказаний Товар. (а.с.5-6)

Згідно з п.1.2-1.4 Договору найменування товару: дизельне пальне згідно рахунків та накладних на Товар, одиниця вимірювання: літр, кількість:1960.

Відповідно до п.1.5 Договору відпуск Товару з АЗС здійснюється за скретч-карткою на отримання Товару, відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України Nє 1442 від 20.12.1997 року.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання Товару згідно умов Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору загальна сума Договору складається з загальної вартості поставленого Товару за всіма виставленими рахунками та видатковими накладними, але не більше ніж 99 960,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Оплата здійснюється протягом 5 (п?яти) банківських днів з моменту оформлення Постачальником рахунку та накладних на Товар. (п.4.1 Договору)

Згідно з п.4.4 Договору після оплати Товару протягом 5-ти робочих днів Постачальник зобов?язаний передати Покупцю, а Покупець зобов`язаний отримати під Постачальника довірчі документи (скретч-картки) на придбану кількісті ПММ, як підтвердження здійснення оплати товару.

Строк поставки Товару - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки). (п.5.1 Договору)

Відповідно до п. 5.2 Договору місце поставки (передачі) Товару та її умови:

5.2.1. Передача Покупцю Товару за цим Договором здійснюється на АЗС згідно п. 1.6 шляхом заправки автомобілів Покупця при пред`явленні довіреними особами Покупця скретч-картки.

5.2.2. Довічний документ - скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов?язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при ньому Постачальних не може передати Покупцю Товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.

5.2.3. Умови постачання Товару - самовивезення. Покупець зобов`язується отримати Товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.

5.2.4. Постачальник не несе відповідальності та звільняється від зобов`язань за Договором, у разі неотримання Покупцем Товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі, або якщо захисна стрічка ідентифікаційного номера пред`явленого довірчого документа - пошкоджена.

Активація скретч-карток відбувається виключно при отриманні Постачальником підписаних з відбитком печатки (якщо Покупець має печатку) оригіналу накладних на Товар.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін. Даний Договір укладений строком до 31.12.2022 року. Якщо Сторони не виявили бажання припинити дію Договору, то його дія пролонгується на наступний календарний рік на тих же умовах. І так кожного наступного року. (п.11.1 Договору)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №РТ-00392 від 01.12.2022 року Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти у розмірі 99 960 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №447 від 08.12.2022 року (а.с.7), а Відповідач в свою чергу передав Позивачу товар: 98 бланків дозволу, що підтверджують право Покупця на отримання палива - ДП в кількості 1960 літрів на суму 99 960 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною №ОТПЦ-00001178 від 02.12.2022 року. (а.с.8)

Претензією №11-07-01240 від 05.08.2024 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях вимагало від Відповідача повернути грошові кошти у розмірі 5100 грн., у зв`язку з незабезпеченням поставки 100 л ДП за стреч -картками «Авіас», що підтверджується копіями фіскального чеку від 05.08.2024 р., рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. (а.с.15-16)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що у грудні 2022 року на АЗС мережі компанії «ANP» за адресою: м. Івано-Франківськ, с. Черніїв, вул. Сонячна, 2 під час зчитування штрих кодів на скретч-картах видавало помилку «недостатньо пального», операторами для встановлення причини помилки було стерто скретч-панелі, під якими розташовано секретні коди на 5 картах №304614499362, №304614499363, №304614499369, №304614499370, №304614499371 по 20 літрів кожна, внаслідок чого Позивачем не було отримано пального на суму в розмірі 5 100 грн. 00 коп. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях становить 5 100 грн. 00 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРНАФТА-ПОСТАЧ» пеню у розмірі 3 297 грн. 96 коп., 3% річних у розмірі 262 грн. 94 коп. та інфляційні у розмірі 521 грн. 10 коп.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що Позивачем додано скретч-картки з пошкодженою захисною стрічкою ідентифікаційного номера, проте, причини та обставини такого пошкодження не відомі. Наявність скретч-карток з пошкодженою захисною стрічкою ідентифікаційного номера лише звільняє від відповідальності Постачальника за Договором на підставі п.5.2.4.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки №РТ-00392 від 01.12.2022 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №РТ-00392 від 01.12.2022 року Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти у розмірі 99 960 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №447 від 08.12.2022 року (а.с.7), а Відповідач в свою чергу передав Позивачу товар: 98 бланків дозволу, що підтверджують право Покупця на отримання палива - ДП в кількості 1960 літрів на суму 99 960 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною №ОТПЦ-00001178 від 02.12.2022 року, яка оформлена належним чином та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.8)

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що у грудні 2022 року на АЗС мережі компанії «ANP» за адресою: м. Івано-Франківськ, с. Черніїв, вул. Сонячна, 2 під час зчитування штрих кодів на скретч-картах видавало помилку «недостатньо пального», операторами для встановлення причини помилки було стерто скретч-панелі, під якими розташовано секретні коди на 5 картах №304614499362, №304614499363, №304614499369, №304614499370, №304614499371 по 20 літрів кожна, внаслідок чого Позивачем не було отримано пального на суму в розмірі 5 100 грн. 00 коп.

Відповідно до п.1.5 Договору відпуск Товару з АЗС здійснюється за скретч-карткою на отримання Товару, відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України Nє 1442 від 20.12.1997 року.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання Товару згідно умов Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору загальна сума Договору складається з загальної вартості поставленого Товару за всіма виставленими рахунками та видатковими накладними, але не більше ніж 99 960,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Строк поставки Товару - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки). (п.5.1 Договору)

Відповідно до п. 5.2 Договору місце поставки (передачі) Товару та її умови:

5.2.1. Передача Покупцю Товару за цим Договором здійснюється на АЗС згідно п. 1.6 шляхом заправки автомобілів Покупця при пред`явленні довіреними особами Покупця скретч-картки.

5.2.2. Довічний документ - скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов?язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при ньому Постачальних не може передати Покупцю Товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.

5.2.3. Умови постачання Товару - самовивезення. Покупець зобов`язується отримати Товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.

5.2.4. Постачальник не несе відповідальності та звільняється від зобов`язань за Договором, у разі неотримання Покупцем Товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі, або якщо захисна стрічка ідентифікаційного номера пред`явленого довірчого документа - пошкоджена.

Активація скретч-карток відбувається виключно при отриманні Постачальником підписаних з відбитком печатки (якщо Покупець має печатку) оригіналу накладних на Товар.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні копії скретч-карток №304614499362, №304614499363, №304614499369, №304614499370, №304614499371, які надають право Позивачу на отримання 100 літрів дизельного пального. Проте, Суд звертає увагу, що захисні стрічки ідентифікаційного номера довірчих документів стерті.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як передбачено пунктом 1 частиною 1статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Судом встановлено, що відповідно до умов Договору поставки №РТ-00392 від 01.12.2022 року скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, проте захисні стрічки ідентифікаційного номера скретч-карток №304614499362, №304614499363, №304614499369, №304614499370, №304614499371, які наявні в матеріалах справи, були стерті та не могли бути використані Позивачем на АЗС.

З огляду на п.5.2.5 Договору Постачальник не несе відповідальності та звільняється від зобов`язань за Договором, у разі неотримання Покупцем Товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі, або якщо захисна стрічка ідентифікаційного номера пред`явленого довірчого документа - пошкоджена.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов`язання повернути кошти.

Припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

В матеріалах справи наявні листи Позивача №11-07-00105 від 25.08.2023 р., №11-07-00234 від 17.02.2023 р., №11-07-00463 від 29.03.2023 р., №11-05-00880 від 27.06.2023 р., №11-05-01179 від 25.08.2023 р. (а.с.10-14), проте відсутні жодні докази на підтвердження надсилання вказаних листів на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРНАФТА-ПОСТАЧ» й отримання їх Відповідачем, а тому Суд не приймає до уваги вказані листи.

Претензією №11-07-01240 від 05.08.2024 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях вимагало від Відповідача повернути грошові кошти у розмірі 5100 грн., у зв`язку з незабезпеченням поставки 100 л ДП за стреч -картками «Авіас», що підтверджується копіями фіскального чеку від 05.08.2024 р., рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. (а.с.15-16)

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (Аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Суд зазначає, що Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Проте, Суд зазначає, що в порушення вищезазначених норм чинного законодавства України Позивачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження відсутності пошкодження захисної стрічки ідентифікаційного номера скретч-карток №304614499362, №304614499363, №304614499369, №304614499370, №304614499371 з урахуванням того, що у позовній заяві Позивачем зазначено, що вказані захисні стрічки були стерті працівником АЗС, доказів неможливості отримання палива за вказаними цілісними скретч-картками, а також доказів звернення на адресу Відповідача з вимогами про необхідність заміни раніше виданих карток тощо. Саме з вказаних первинних доказів Суд може встановити наявність чи відсутність підстав для захисту порушеного права Позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що саме відсутність дій Відповідача щодо фактичного передання товару на АЗС постачальника на території України у визначений договором строк надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти, попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Проте, в даному випадку Судом встановлено та не заперечувалось Сторонами у поданих заявах по суті спору щодо передачі Відповідачем Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях довічних документів - скретч-карток, що є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, захисна стрічка ідентифікаційного номера на яких була стерта за обставин, що не залежали від Відповідача, та є підставою для звільнення від зобов`язань за Договором відповідно до п.5.2 Договору.

Таким чином, Судом встановлено, що обов`язок щодо поставки товару, а саме забезпечення відпуску пального по талонам на автозаправних станціях загальною вартістю 99 950 грн. 00 коп. та у визначений строк відповідно до умов Договору поставки №РТ-00392 від 01.12.2022 року, вимог цивільного та господарського законодавства Відповідач виконав належним чином.

За таких підстав, позовні вимоги Позивача в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРНАФТА-ПОСТАЧ» заборгованості у розмірі 5100 грн. 00 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, при зверненні до суду з вказаним позовом Позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРНАФТА-ПОСТАЧ» пеню у розмірі 3 297 грн. 96 коп., 3% річних у розмірі 262 грн. 94 коп. та інфляційні у розмірі 521 грн. 10 коп. Проте, вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню, як похідні вимоги від основного зобов`язання, в задоволенні якого Судом відмовлено.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРНАФТА-ПОСТАЧ» про стягнення заборгованості у розмірі 9 182 грн. 06 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому, Суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРНАФТА-ПОСТАЧ» про стягнення заборгованості у розмірі 9 182 грн. 06 коп. - відмовити у повному обсязі.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22 листопада 2024 року.

Суддя О.В. Чинчин