Рішення

від 29.10.2024 по справі 910/8463/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.10.2024Справа № 910/8463/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство

«Придніпровське»

до російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватне сільськогосподарське підприємство «Добробут»

про стягнення 49.091.746,03 грн

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Ключерова В.С.

за участю представників сторін

від позивача Мастюгін Д.І., ордер серії АІ № 1647751 від 02.07.2024

від відповідача не з`явився

від третьої особи не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

08.07.2024 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрного підприємства «Придніпровське» до російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації про стягнення 49.091.746,03 грн майнової шкоди, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 1.342.456,26 доларів США, завданої внаслідок втрати соняшника, у зв`язку з незаконною військовою агресією російської федерації проти України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним на підставі укладеного договору складського зберігання № 01/2021 від 09.07.2021 було передано на відповідальне зберігання Приватного сільськогосподарського підприємства «Добробут» соняшник некласний у кількості 10 297 810 кг, зерновий склад якого знаходиться за адресою: 85766, Донецька область, Волноваський район, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3А. Картки аналізу зерна ПСП «Добробут», згідно з якими на пункт навантаження-розвантаження Елеватор ПСП «Добробут» (Хлібодарівка) від ТОВ «АП «Придніпровське» прийнято партії соняшника некласного врожаю 2021 року загальною масою 10 532 020 кг підтверджують факт поставки сільськогосподарської культури зберігачеві та якісні характеристики останньої. Згідно інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей № 1 станом на 01.12.2021 на зберіганні складу обліковувався соняшник некласний у кількості 10 297 810 кг вартістю 107.708.873,52 грн. Станом на 01.12.2022 виявлена нестача товарно-матеріальних цінностей за вказаним місцем зберігання в загальній сумі 49.091.746,03 грн. У зв`язку з цим зберігач - СПС «Добробут» звернулось до правоохоронних органів із заявою (повідомленням) від 26.05.2022 за вих. № 26/05-3 про кримінальне правопорушення. У заяві зазначено, що внаслідок повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти нашої держави, елеватор ПСП «Добробут», який знаходиться за адресою: Донецька область, Волноваський район, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3а, опинився на тимчасово окупованій території. Згідно з повідомленнями працівників ПСП «Добробут», що залишились на тимчасово окупованій території, під час окупації військовослужбовці збройних сил російської федерації зайняли вищезазначений комплекс будівель та споруд (включно з місцями зберігання сільськогосподарської продукції), не допускають до них працівників підприємства та здійснюють викрадення сільськогосподарської продукції, яку вивозять у невідомому напрямку. Відповідно до висновку експерта № 24-2665 судово-економічної експертизи для долучення до матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022230000001600 проведеними дослідженнями наданих матеріалів встановлено, що нестача матеріальних цінностей (зерна) ТОВ «АП «Придніпровське», що перебували за адресою: Донецька обл., Волноваський р-н, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3а, документально підтверджується станом на 01.12.2022 в загальній сумі 49.091.746,03 грн, відповідно до наданих документів та інвентаризаційного опису від 01.12.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києві № 910/8463/24 від 15.07.2024 відкрито провадження у справі № 910/8463/24 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватне сільськогосподарське підприємство «Добробут»; підготовче засідання призначено на 20.08.2024.

До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.

05.02.2023 набрав чинності Закон України № 2855-IX від 12.01.2023 «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» згідно якого Верховною Радою України постановлено вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20.03.1992 та ратифікованої постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 9, ст. 66).

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

За наведених обставин, суд не має можливості для направлення ухвал суду ані безпосередньо на адресу відповідача, ані шляхом направлення доручення, ані іншими дипломатичними каналами, у зв`язку з чим єдиним належним повідомленням відповідача у справі про розгляд справи та дати судових засідань є розміщення оголошень на сайті Судової влади України.

31.07.2024 на сайті Судової влади України розміщено оголошення до уваги російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації та Приватного сільськогосподарського підприємства «Добробут» про те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 відкрито провадження у справі № 910/8463/24.

05.08.2024 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення.

06.08.2024 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи.

Відповідач та третя особа у підготовче засідання 20.08.2024 не з`явилися.

20.08.2024 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 10.09.2024.

22.08.2024 на сайті Судової влади України розміщено оголошення до уваги російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації та Приватного сільськогосподарського підприємства «Добробут» про те, що судом у підготовчому засіданні 20.08.2024 у справі № 910/8463/24 оголошено перерву до 10.09.2024.

10.09.2024 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про поновлення пропущеного процесуального строку на подання заяви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та про проведення судового засідання 10.09.2024 в режимі відеоконференції за допомогою системи «Easycon» за участі представника позивача - адвоката Войцеховського О.В.

Судом дану заяву залишено без розгляду з огляду на те, що у підготовче засідання 10.09.2024 в приміщення суду з`явився повноважний представник позивача - адвокат Мастюгін Д.І.

Відповідач та третя особа у підготовче засідання 10.09.2024 не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києві № 910/8463/24 від 10.09.20024 закрито підготовче провадження у справі № 910/8463/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.10.2024.

12.09.2024 на сайті Судової влади України розміщено оголошення до уваги російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації та Приватного сільськогосподарського підприємства «Добробут» про те, що судом 10.09.2024 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/8463/24 та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.10.2024.

Позивач в судовому засіданні 15.10.2024 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач та третя особа у судове засідання 15.10.2024 не з`явилися.

15.10.2024 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 29.10.2024.

15.10.2024 на сайті Судової влади України розміщено оголошення до уваги російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації та Приватного сільськогосподарського підприємства «Добробут» про те, що судом у судовому засіданні 15.10.2024 у справі № 910/8463/24 оголошено перерву до 29.10.2024.

Відповідач та третя особа у судове засідання 29.10.2024 не з`явилися.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представників відповідача та третьої особи.

В судовому засіданні 29.10.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

09.07.2021 між Приватним сільськогосподарським підприємством «Добробут» (зерновий склад, третя особа, ПСП «Добробут») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Придніпровське» (поклажодавець, позивач, ТОВ «АП «Придніпровське) укладено договір складського зберігання № 01/2021 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 якого поклажодавець на умовах цього договору зобов`язується передати, а зерновий склад зобов`язується прийняти на зберігання за заліковою вагою зернові, зернобобові, круп`яні та олійні культури (далі - зерно), а саме:

пшениця у кількості 16 250 тонн, термін поставки з 10.07.2021 до 31.08.2021;

соняшник у кількості 14 150 тонн, термін поставки з 01.09.2021 до 30.09.2021

та надавати послуги за тарифами, передбаченими в додатку № 1 до договору (далі - послуги), і в установлений термін повернути зерно поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством України.

Додатковими угодами № 1 від 25.08.2021 та № 2 від 01.09.2021 сторони дійшли згоди змінити тарифи, передбачені додатком № 1 до договору, виклавши його в новій редакції.

Згідно п. 1.3 договору зерно передається поклажодавцем на зберігання і приймається зерновим складом за адресою: 85766, Донецька обл., Волноваський р-н, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3А.

Передане на зберігання зерно є власністю поклажодавця. Зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні, до закінчення строку зберігання, визначеного в п. 7.1 договору (п. 1.6 договору).

Пунктом 1.7 договору передбачено, що надання послуг зерновим складом починається з дня, коли поклажодавець передав зерно зерновому складу за товарно-транспортною накладною або переоформив зберігання зерна за актом приймання-передачі зерна.

Згідно акту прийому-передачі сільськогосподарської продукції від 30.09.2021 поклажодавець передав, а зерновий склад прийняв на зберігання зерно - соняшник некласний кількості 10 297 810 кг, яке знаходиться на зберіганні на зерновому складі.

Відповідно до п. 7.1 договору термін зберігання зерна: із дня прийняття зерновим складом зерна на зберігання до подання поклажодавцем вимоги про його повернення, але не довше, ніж:

пшениця до 31.12.2022;

соняшник до 31.12.2022.

Згідно карток аналізу зерна (73 штуки за період з 25.08.2021 по 30.09.2021) Приватного сільськогосподарського підприємства «Добробут» на пункт навантаження-розвантаження Елеватор ПСП «Добробут» (Хлібодарівка) від відправника Товариства з обмеженою відповідальністю «АП «Придніпровське» (договір № 01/2022 від 09.07.2021) прийнято партії соняшника некласного врожаю 2021 року загальною масою 10 532 020 кг.

Відповідно до інвентаризаційного опису № 1 на 01.12.2021 товарно-матеріальних цінностей Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Дніпровське», за місцем зберігання: Донецька область, Волноваський район, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3А вбачається, що станом на 01.12.2021 у Приватного сільськогосподарського підприємства «Добробут» обліковувались товарно-матеріальні цінності, а саме: соняшник некласний, на загальну суму 107.708.873,52 грн, загальна кількість - 10 297 810 кг, загальна кількість порядкових номерів - 1 (один).

Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 2741 за період з 01.12.2021 по 01.12.2022 вбачається, що обороти за 21.02.2022 становили - соняшник некласний у кількості 4 725 494 кг вартістю 49.091.745,03 грн.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та наразі триває.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, згідно якого з 24.02.2022 по 05.03.2022 Хлібодарівська сільська територіальна громада була зоною активних бойових дій, а з 06.03.2022 є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

Відповідно до інвентаризаційного опису № 1 на 01.12.2022 товарно-матеріальних цінностей Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Дніпровське», за місцем зберігання: Донецька область, Волноваський район, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3А вбачається, що за даними бухгалтерського обліку станом на 01.12.2022 у Приватного сільськогосподарського підприємства «Добробут» обліковувались товарно-матеріальні цінності, а саме: соняшник некласний, на загальну суму 49.091.745,03 грн, загальна кількість - 4 725 494 кг; фактична наявність товарно-матеріальних цінностей станом на 01.12.2022 відсутня, загальна кількість порядкових номерів - 1 (один).

Тобто, фактична наявність товарно-матеріальних цінностей станом на 01.12.2022 не відповідає даним бухгалтерського обліку та складає нуль одиниць за вказаним місцем зберігання.

У зв`язку з наведеним зберігач - Приватне сільськогосподарське підприємство «Добробут» звернулось до правоохоронних органів із заявою (повідомленням) № 26/05-3 від 26.05.2022 про кримінальне правопорушення. У заяві зазначено, що внаслідок повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, елеватор ПСП «Добробут», який знаходиться за адресою: Донецька область, Волноваський район, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3А, опинився на тимчасово окупованій території. Згідно з повідомленнями працівників ПСП «Добробут», що залишились на тимчасово окупованій території, під час окупації військовослужбовці збройних сил російської федерації зайняли вищезазначений комплекс будівель та споруд (включно з місцями зберігання сільськогосподарської продукції), не допускають до них працівників підприємства та здійснюють викрадення сільськогосподарської продукції, яку вивозять у невідомому напрямку.

За наведеними фактами органом досудового розслідування здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022230000001600 від 02.06.2022, що підтверджується відповідним витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Позивачем було подано заяву про залучення його до кримінального провадження № 12022230000001600 від 02.06.2022 в якості потерпілого.

За заявою позивача в межах кримінального провадження № 12022230000001600 Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз (Миколаївське відділення) було проведено судово-економічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта № 24-2665 судово-економічної експертизи для долучення до матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022230000001600, проведеними дослідженнями наданих матеріалів встановлено, що нестача матеріальних цінностей (зерна) Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Придніпровське», що перебували за адресою: Донецька область, Волноваський район, село Хлібодарівка, вулиця Вокзальна, 3А, документально підтверджується станом на 01.12.2022 в загальній сумі 49.091.746,03 грн, відповідно до наданих документів та інвентаризаційного опису № 1 від 01.12.2022.

Отже, за твердженнями позивача, розмір матеріальних збитків (шкоди) заподіяних російською федерацією позивачу складає 49.091.746,03 грн, що еквівалентно 1.342.456,26 доларів США, що становить нестачу матеріальних цінностей (зерна).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

При цьому, відповідно до ст. 134 Господарського кодексу України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Згідно із частинами 4, 5 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Відповідно до ст. 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Згідно із ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, у розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів позивач створений у формі товариства з обмеженою відповідальністю та здійснює свою підприємницьку діяльність в розумінні статей 42, 55 Господарського кодексу України, ст. 84 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Проте, військова агресія російської федерації проти України вплинула на реалізацію позивачем свого права на володіння, користування та розпорядження своїм майном (зерном), що свідчить про порушення його прав як суб`єкта господарської діяльності.

З огляду на викладене, спір з приводу заподіяння збитків (шкоди) ТОВ «АП «Придніпровське» є спором, пов`язаним зі здійсненням господарської діяльності позивача.

Водночас, слід зауважити, що позов ТОВ «АП «Придніпровське» заявлено до російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації, яка є юридичною особою даної країни, а спірні правовідносини є господарськими розгляд яких віднесено до компетенції господарських судів України.

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі № 428/11673/19, загальновідомим є (тобто таким, що не потребує доказування) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Україні. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Ураховуючи викладене, поданий на розгляд спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме - Господарському суду міста Києва.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ «АП «Дніпровське» визначило відповідачем державу - російську федерацію.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас, як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Як Україна, так і російська федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:

Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 № 240/94-ВР; рф - відповідно до федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ;

Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-XII; рф - постановою верховної ради рф від 09.10.1992 № 3620-1.

Згідно із ст. 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

Відповідно до ст. 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із пп. «г» п. 1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі росія), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, пп. «г» п. 1 ст. 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, пп. «г» п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним за місцем заподіяння шкоди.

Із урахуванням положень ст. 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, пп. «г» п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова рф від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки позивачу.

Також судом прийнято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 № 311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Поряд з цим, відповідно до пп. «ж» ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 права і обов`язки сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Також, згідно із ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст.ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 3 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене суд доходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи позивача, суд виходив з наступного.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

Так, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

З огляду на вказане, обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Так, відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН № 182 від 16.03.2022 зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, у тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.

Проте, станом на час ухвалення цього судового рішення російська федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16.03.2022, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Також позивачем доведено, а судом встановлено - заподіяння шкоди ТОВ «АП «Придніпровське» діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою позивачу шкодою.

Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Щодо розміру заявлених збитків суд зазначає наступне.

Приписами статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У позові ТОВ «АП «Придніпровське» просить стягнути з відповідача шкоду у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, у вигляді втраченого майна (зерна) в сумі 49.091.746,03 грн що є еквівалентом 1.342.456,26 доларів США.

Судом встановлено, що з метою визначення розміру шкоди, на замовлення позивача, судовим експертом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено судово-економічну експертизу за результатами якої складено висновок № 24-2665 від 20.06.2024, відповідно до якого експерт встановив, що нестача матеріальних цінностей (зерна) Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Придніпровське», що перебували за адресою: Донецька область, Волноваський район, село Хлібодарівка, вулиця Вокзальна, 3А, документально підтверджується станом на 01.12.2022 в загальній сумі 49.091.746,03 грн, відповідно до наданих документів та інвентаризаційного опису № 1 від 01.12.2022.

Згідно із частинами першою, п`ятою - сьомою статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У висновку експерта № 24-2665 від 20.06.2024 зазначено, що відповідно до ст. 70 та п. 2 ст. 102 Кримінального процесуального кодексу України експерт про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків за ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України обізнаний.

До висновку про можливість використання доказів, отриманих у межах кримінального провадження у разі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (п. 105).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17, суд може врахувати як доказ висновок, підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Оцінивши вказаний висновок експерта № 24-2665 від 20.06.2024, суд вважає його належним та достовірним доказом розміру завданої позивачу внаслідок військової агресії російської федерації проти України шкоди.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Придніпровське» про стягнення шкоди у встановленій судом сумі, завданої позивачу внаслідок збройного вторгнення російської федерації, є доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України).

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань єдиним засновником позивача є компанія ТНА Корпорейт Солюшнз Ллс (Tna Corporate Solutions Llc), місцезнаходження: Сполучені Штати Америки, 83001, 610 В.Бродвей, офіс 201 Джексон, Войомінг, країна резидентства: Сполучені Штати Америки.

Станом на 01.12.2022 офіційний курс гривні до долару США (USD) дорівнював 36,5686 грн. Відомості про офіційний курс гривні до долару США (USD) розміщені на офіційному веб-сайті Національного Банку України.

Таким чином, суд дійшов висновку зазначити розмір завданої позивачу шкоди в сумі 49.091.746,03 грн в еквіваленті в іноземній валюті (долар США) у сумі 1.342.456,26 доларів США.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно зі ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Придніпровське» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 736.376,19 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з російської федерації (russian federation код ISO ru/rus 643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Придніпровське» (51230, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, с. Голубівка, вул. Лесі Українки, 10; код ЄДРПОУ 41102163) 49.091.746 (сорок дев`ять мільйонів дев`яносто одну тисячу сімсот сорок шість) грн 03 коп. майнової шкоди, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 1.342.456,26 доларів США, завданої внаслідок втрати соняшника, у зв`язку з незаконною військовою агресією російської федерації проти України.

3. Стягнути з російської федерації (russian federation код ISO ru/rus 643) в дохід Державного бюджету України 736.376 (сімсот тридцять шість тисяч триста сімдесят шість) грн 19 коп. судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 22.11.2024.

Суддя В.В.Сівакова