Рішення

від 26.11.2024 по справі 910/11296/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.11.2024Справа № 910/11296/24Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Фізичної особи-підприємця Шмаюна Костянтина Миколайовича, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп", м. Вінниця

про стягнення 356 463,05 грн, -

ВСТАНОВИВ:

6.09.2024 року Фізична особа-підприємецья Шмаюн Костянтин Миколайович (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" (відповідач) суми заборгованості у розмірі 356 463,05 грн, у зв`язку з невиконання останнім умов Договору оренди №01/07 від 01.07.2023 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2024 року, матеріали справи №910/11296/24 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 23.09.2024 року в електронному вигляді було надіслано відповідачу в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа 23.09.2024 року міститься в матеріалах справи).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 08.10.2024 року (включно).

03.10.2024 року відповідачем, шляхом реєстрації в електронному кабінеті, подано до справи відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що строк дії договору скінчився, а приміщення повернуте позивачу, оскільки кінцевою датою фактичного користування приміщення є дата підписання акту прийому-передачі приміщення від 01.03.2024 року. Також, відповідачем зазначено, що з нього не підлягає стягненню сума орендної плати, заявлена позивачем, з огляду на відсутність обставин фактичного користування приміщенням відповідачем після 01.03.2024 року.

11.10.2024 року позивачем, шляхом реєстрації в електронному кабінеті, подано до справи відповідь на відзив, в якій зазначено, що орендна плата має бути нарахована до тих пір поки орендодавцем не буде підписано акт повернення майна з оренди, а тому заперечення відповідача є безпідставними.

17.10.2024 року відповідачем, шляхом реєстрації в електронному кабінеті, подано до справи заперчення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що фактичне непідписання позивачем акту приймання приміщення з оренди не свідчить про огрунтованість здійснення ним нарахувань з орендної плати за період, в який відповідач фактично не знаходився в приміщенні.

21.10.2024 року позивачем до суду подано додаткові пояснення, в яких ним зазначено, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження поверненя приміщення з оренди, а тому має обов`язок сплачувати орендні платежі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2023 року між Фізичною особою-підприємцем Шмаюном Костянтином Миколайовичем (позивач, орендар) та ТОВ "Альянс Рітейл Груп" (відповідач, суборендар), було укладено Договір оренди №01/07 (надалі по тексту - Договір).

Відповідно п. 1.1. Договору, орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення в нежитловій будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Григоровича Барського, 5, загальною площею: 100,0 м.кв.

Пунктом 1.2. Договору, передбачено, що приміщення надається суборендарю для зайняття господарською діяльністю у вигляді розміщення магазину продовольчих товарів.

Вступ суборендаря у користування приміщенням настає одночасно із підписанням сторонами Договору та Акту прийому-передачі приміщення. (п. 2.1. Договору).

Строк оренди становить 2 роки 324 дні з моменту підписання Акту прийому-передачі приміщення. (п. 2.2. Договору).

Відповідно до п. 2.3. Договору по закінченню терміну суборенди суборендар зобов`язується звільнити приміщення та повернути його орендарю за актом прийому-передачі не пізніше останнього дня терміну користування, якщо за 1 місяць до закінчення терміну дії Договору між сторонами не підписана угода про продовження дії цього Договору. У випадку не підписання вищезгаданого акту з вини орендаря в дію вступає п. 3.5. та 6.4.4. Договору.

У випадку прострочення терміну повернення приміщеня (незалежно від підстав припинення Договору), суборендар сплачує орендарю орендну плату у подвійному розмірі за весь строк фактичного користування приміщенням з перевищенням встановленого терміну, а також сплачує встановлені штрафні санкції. Кінцевою датою фактичного користування приміщенням вважається дата підписання суборендарем та орендарем акта прийому-передачі приміщення. (п. 3.5. Договору).

Орендар не відповідає за зобов`язаннями суборендаря перед третіми особами у випадку, якщо суборендар не звільнив приміщення по закінченні строку суборенди, орендар має право виходу до приміщення та виседення суборендаря за рахунок останнього. (п. 6.4.4. Договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повнорго виконання сторонами своїх зобов`язань. (п. 13.1. Договору).

Актом приймання-передачі від 01.07.2023 року позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва №910/4999/24 від 27.06.2024 року, яке набрало законної сили 18.07.2024 року, розірвано Договір оренди № 01/07 від 01.07.2023 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" та Фізичною особою-підприємцем Шмаюном Костянтином Миколайовичем, однак, у зв`язку з тим, що Договір розірвано, а не визнано розірваним і позивачем не прийнято з оренди приміщення у відповіача, а саме не підписано Акту прийому-передачі приміщення з оренди, відповідач зобов`язаний здійснити оплату орендних платежів за період з 01.03.2024 року по 17 07.2024 року, як за період який договір ще діяв, і з 18.07.2024 року по 13.09.2024 року, як за період в який договір уже було розірвано, але приміщення фактично не повернуто позивачу.

З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку вартість заборгованості з орендних платежів в розмірі 356 463,05 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначив, що позивач навмисне не підписує акт прийому-передачі приміщення з оренди, а нарахування орендних платежів за період в який відповідач фактично не знаходився в приміщенні є безпідставним.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень стст 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено судом вище, згідно Договору відповідач є суборендарем нежитлових приміщень зазначеного в Договорі.

При цьому, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їх повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Цей правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16.

Як вже встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 від 27.06.2024 року, яке набрало законної сили 18.07.2024 року:

«Як встановлено судом, згідно з п. 13.9 Договору, Суборендар має право ініціювати дострокове розірвання цього Договору в разі письмового попередження Орендаря за 30 календарних днів до розірвання.

Слідуючи вимогам п.13.9 Договору, ТОВ «Альянс Рітейл Груп» 26.01.2024 звернувся до ФО-П Шмаюна К.М. з письмовим повідомленням про намір дострокового розірвання Договору оренди № 01/07 від 01 липня 2023 року.

Як встановлено судом вище, ТОВ «Альянс Рітейл Груп» направив ФО-П Шмаюну К.М. повідомлення №10 від 26.01.2024 у якому на підставі п.13.9. договору просив розірвати договір.

Також, 02.02.2024 ТОВ «Альянс Рітейл Груп» повторно направив ФО-П Шмаюну К.М. повідомлення №10 від 26.01.2024 у якому на підставі п.13.9. договору просив вважати договір розірваним.

Як вже було встановлено судом та не спростовано ФО-П Шмаюном К.М., ТОВ «Альянс Рітейл Груп» надіслав на адресу ФО-П Шмаюна К.М. повідомлення про розірвання договору. Також ТОВ «Альянс Рітейл Груп» вказував, що виїхав з приміщення і просив ФО-П Шмаюна К.М. підписати акт про повернення цього приміщення орендодавцю. Проте, ФО-П Шмаюн К.М. фактично ухиляється від прийняття приміщення з оренди.

З системного аналізу вищевикладеного, беручи до уваги, що ФО-П Шмаюн К.М. не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Альянс Рітейл Груп» підлягають задоволенню та розірванню Договору оренди № 01/07 від 01.07.2023 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" та Фізичною особою-підприємцем Шмаюном Костянтином Миколайовичем».

Таким чином, суд зазначає, що не підлягають доведенню обставини дострокового розірвання Договору на підставі повідомлення відповідача про намір дострокового розірвання договору.

При цьому, частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Пуктом 3.5. Договору сторонами передбачено, що кінцевою датою фактичного користування приміщенням вважається дата підписання суборендарем та орендарем акта прийому-передачі приміщення.

Відповідач зазначаючи про фактичне повернення приміщення позивачу посилається на те, що в повідомленях про намір дострокового розірвання договору було зазначено, що датою розірвання Договору є 01.03.2024 року, а в письмових поясненнях керуючої магазином Кінаренко О.Ю. (пояснення долучено до відзиву на позовну заяву) вказано, що обладнання відповідача з магазину вивезено, але ФО-П Шмаюн К.М. не прийняв з оренди приміщення 01.03.2024 року.

Вимогою від 14.03.2024 року відповідач зазначив, що вивіз обладнання та демонтував рекламу, провів прибирання у приміщенні, однак позивач не прийняв приміщення з оренди, але ключі від об`єкту вилучені у представника суборендаря 01.03.2024 року і доступу до об`єкту оренди у відповідача немає. Відповідач вказаною вимогою просив позивача надати роз`яснення щодо відмови у прийнятті з оренди приміщення.

Відповіді на вказану вимогу відповідач від позивача не отримав.

В той же час, суд зазначає, що за змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 76 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 86 ГПК України).

Відповідач доводячи обставину виїзду із орендованого приміщення 01.03.2024 року не надав до матеріалів справи відповідного Акту приймання-передачі приміщення із власним підписом та відтиском печатки, який би слугував доказом фактичного звільнення приміщення відповідачем.

Окрім того, відповідач не надав доказів фактичного виїзду орендованого приміщення, не засвідчивши факт неприйняття приміщення з оренди позивачем шляхом долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження повноважень керуючої магазином Кінаренко О.Ю. як найманого працівника.

Відповідно до частини четвертої статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у пункті 31.4 постанови Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17.

При цьому незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем.

При настанні таких обставин вже після укладення договору оренди доказами на підтвердження неможливості використання майна можуть бути, зокрема, сертифікат торгово-промислової палати щодо форс-мажорних обставин, документально оформлені результати розгляду заяв та скарг до правоохоронних органів, акт державного виконавця про арешт майна та його передачу третій особі на відповідальне зберігання, судове рішення у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні майном, висновок судової експертизи про аварійний стан об`єкта оренди, рішення компетентного державного органу про початок його реконструкції, реставрації чи капітального ремонту тощо. Висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1601/17.

Однак, надавши оцінку наведеним відповідачем доводам та наданим на їх підтвердження доказам, суд дійшов висновку, що відповідач не довів обставин, з якими закон та/або умови договору пов`язують звільнення орендаря від орендних платежів, в тому числі неможливості користування об`єктом оренди через обставини, за які він не відповідає, тобто у суду відсутні будь-які підтвердження фактичного виїзду відповідача з орендованого приміщеня.

Надані відповідачем письмові пояснення керуючої магазином Кінаренко О.Ю. на підтвердження вивезення обладнання відповідача з орендованого приміщення суд не приймає, оскільки всупереч приписів ст. 91 Господарського процесуального кодексу України поданий відповідачем письмовий доказ не містить повноважень Кінаренко О.Ю. як керуючої магазином відповідача, а отже не може бути прийнятий судом в якості належного та допустимого доказу по справі.

При цьому, наведені відповідачем у вимозі від 14.03.2024 року твердження про вивіз обладнання із орендованих приміщень та відібрання ключа, не підтверджуються жодним фактичним доказом у справі.

При цьому, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 від 27.06.2024 року не досліджувались та не встановлювались обставини звільнення відповідачем орендованих приміщень.

За наведеного вище, у суду відсутні фактичні докази щодо неможливості користуватися орендованим майном та відсутності допуску до нього.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю фактичних доказів звільнення відповідачем орендованих приміщень та відсутністю в матеріалах справи Акту приймання-передачі приміщення з оренди від 01.03.2024 року (з підписом відповідача), з матеріалів справи вбачається, що за надані позивачем орендні послуги відповідач у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у період з 01.03.2024 року по 13.09.2024 року з орендної плати в розмірі 356 463,05 грн.

Відповідно до п. 3.2. Договору орендна плата сплаучється суборендарем щомісячно, авансовим платежем до 25-го числа попереднього місяця з урахуванням встановленого Державним комітетом статистики України індексу інфляції за місяць, що передує місяцю, в якому здійснюється платіж.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунки відповідачем, за умовами Договору, в повному обсязі, з позивачем, не проведено.

Отже, Суд зазначає, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за Договором по сплаті орендної плати підтверджується матеріалами справи на суму в розмірі 356 463,05 грн, що відповідачем належними доказами не спростовано і не оспорено.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вже зазначалось вище, пунктом 3.2. Договору сторони чітко визначили строки сплати орендних платежів.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору не здійснив сплату по орендній платі за вказаний вище період, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 356 463,05 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов Договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, а тому, до стягнення з відповідача підлягає сума заборгованості з орендної плати в розмірі 356 463,05 грн.

Судовий збір, у розмірі 5 346,95 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Рітейл Груп» (код ЄДРПОУ 44250761, місцезнаходження: 21009, м. Вінниця, вул. Стеценка, буд. 57) на користь Фізичної особи-підприємця Шмаюна Костянтина Миколайовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) суму заборгованості з орендної плати в розмірі 356 463,05 грн (триста п`ятдесят шість тисяч чотириста шістдесят три гривни 05 копійок) та суму судового збору в розмірі 5 346,95 грн (п`ять тисяч триста сорок шість гривень 95 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ