Рішення

від 14.11.2024 по справі 916/2934/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.11.2024Справа № 916/2934/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Божка О.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1"

до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації

про стягнення 742 254,51 грн., що еквівалентно 20297,36 доларів США

представники сторін:

від позивача: Сабан М.Р.

від відповідача: не з`явився

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 742 254,51 грн., що еквівалентно 20297,36 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії відповідача на території України, під час обстрілу території Ренійського морського торговельного порту було пошкоджено належні позивачу транспортні засоби, у зв`язку з чим позивачу було завдано збитків у розмірі 742 254,51 грн., що еквівалентно 20297,36 доларів США.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 матеріали позовної заяви (вх. №2996/24 від 01.07.2024) у справі №916/2934/24 передані за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2024 справа №916/2934/24 передана на розгляд судді Турчину С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі на 12.09.2024, зобов`язано позивача здійснити переклад ухвали та позовної заяви на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації - info@minjust.gov.ru, докази чого надати суду .

08.08.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій позивач просив проведення відеоконференції доручити Господарському суду Львівської області.

14.08.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" від 08.08.2024 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції залишено без розгляду; заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" від 14.08.2024 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

12.09.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.09.2024 постановлено відкласти підготовче засідання у справі № 916/2934/24 на 10.10.2024, зобов`язати позивача надати суду переклад даної ухвали, позовної заяви, на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності у строк - протягом 5 днів з моменту отримання даної ухвали суду, переклад даної ухвали, позовної заяви на російській мові з нотаріальним засвідченням його вірності в Посольство Російської Федерації в Румунії.

16.09.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні 10.10.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

18.09.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, в якій позивач також просив залишити без розгляду заяву від 16.09.2024 про участь у судовому засіданні 10.10.2024 в режимі відеоконференції.

25.09.2024 та 01.10.2024 від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 12.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" від 16.09.2024 про участь у судовому засіданні 10.10.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду залишено без розгляду, заяву від 18.09.2024 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

02.10.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

У підготовчому засіданні 10.10.2024 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.11.2024.

У судовому засіданні 14.11.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 14.11.2024 не з`явився.

Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, суд зазначає таке.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території РФ регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу РФ.

12.01.2023 прийнято Закон України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності".

З 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється.

Також припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.

З метою дотримання основних засад господарського судочинства, суд у цій справі вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, зокрема, шляхом: публікації оголошення про дату, час і місце проведення засідань на офіційній веб-сторінці Господарського суду міста Києва; направлення примірника ухвали суду, позовної заяви та їх перекладу на російську мову на наявну в мережі Інтернет електронну адресу Міністерства юстиції Російської Федерації та на поштову адресу посольства Російської Федерації в Румунії.

Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті Укрпошти щодо відстеження поштового відправлення RL065992101UA, Посольство Російської Федерації в Румунії отримало ухвалу Господарського суду міста Києва та переклад позовної заяви 14.10.2024.

Отже, відповідач був повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву, суд доходить висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Приймаючи до уваги, що відповідач був повідомлений про розгляд справи, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

У судовому засіданні 14.11.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що є господарюючим суб`єктом, основним видом діяльності якого є вантажний автомобільний транспорт.

Для здійснення своєї основної діяльності позивачем, як власником, використовувались транспортні засоби, зокрема сідловий тягач-Е, марки DAF, модель XF 105.410, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спеціалізований вантажний сідловий тягач марки MAN, модель TGX 18.480, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та спеціалізований н/пр.-самоскид-Е марки WIELTON, модель NW3, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

16.08.2023 внаслідок масованого обстрілу БПЛА дронами-камікадзе по території Ренійського морського торговельного порту, розташованого за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський район, м. Рені, вул.. 28-го Червня № 278 та вул.. Дунайська, 188, в результаті чого пошкоджені зазначені вищі транспорті засоби позивача, які перебували на території порту.

З урахуванням викладеного, позивач зазначає, що через протиправну поведінку відповідача зазнав реальних збитків у розмірі 742 254,51 грн., що еквівалентно 20297,36 доларів США, розмір яких визначений відповідно до висновків експерта.

Позиція відповідача.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" є юридичною особою, яка зареєстрована за законодавством України та здійснює види діяльності відповідно до КВЕД 2010, зокрема, вантажний автомобільний транспорт (49.41). Цей клас включає усі види перевезень вантажним автомобільним транспортом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником таких транспортних засобів:

- сідловий тягач-Е, марки DAF, модель XF 105.410, реєстраційний номер НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 );

- спеціалізований вантажний сідловий тягач марки MAN, модель TGX 18.480, реєстраційний номер НОМЕР_2 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 );

- спеціалізований н/пр.-самоскид-Е марки WIELTON, модель NW3, реєстраційний номер НОМЕР_3 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 ).

Під час здійснення своєї господарської діяльності 01.07.2023 між позивачем, як перевізником та ТОВ "Кернел-Трейд", як замовником, укладено договір № К02124Т про надання послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом.

В межах договору № К02124Т про надання послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, між його сторонами погоджено заявку на перевезення № RQ-0027208 від 11.08.2023, позивач зобов`язався здійснити перевезення з місцем розвантаження: ТОВ "Дунай Пром Агро", Одеська обл., Ізмаїльський район, Рені, вул. Дунайська, 188.

Відповідно до товарно-транспортної накладної № 230812-00000037 від 12.08.2023 позивачем здійснювалось перевезення транспортним засобом MAN, модель TGX 18.480, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом STAS S300CX, реєстраційний номер НОМЕР_7 , пункт розвантаження: Одеська обл., м. Рені, вул. Дунайська, 188.

Відповідно до товарно-транспортної накладної № 230812-00000055 від 12.08.2023 позивачем здійснювалось перевезення транспортним засобом DAF, модель XF 105.410, реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом марки WIELTON, модель NW3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , пункт розвантаження: Одеська обл., м. Рені, вул. Дунайська, 188.

Станом на 16.08.2023 вказані вище транспорті засоби перебували на території ТОВ "Дунай Пром Агро" для вивантаження вантажу, що підтверджується листом ТОВ "Дунай Пром Агро" від 30.09.2024 вих № 72/24.

З Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження №12023162150001048, вбачається, що 16.08.2023 в період часу з 02:00 год по 04:50 год невстановленими військовослужбовцями РФ в умовах вторгнення в Україну та ведення РФ війни проти України, у порушення існуючих правил та звичаїв війни, умисно здійснено масований обстріл БПЛА дронами-камікадзе по території Ренійського морського торговельного порту, розташованого за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський район, м. Рені, вул. 28-го Червня № 278 та вул. Дунайська, 188, в результаті чого пошкоджено інфраструктуру порту та вантажні автомобілі.

Відповідно до листа Головно слідчого управління СБ України від 22.02.2024 № 6/В-563/2 повідомлено, що 4 відділом 3 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22023160000000292 від 19.07.2023 за фактом здійснення збройними силами російської федерації масованих обстрілів інфраструктури Одеської області, до матеріалів якого 19.02.2024 приєднано матеріали кримінального провадження № 12023162150001048 від 16.08.2023, в рамках якого зафіксовано завдання пошкоджень внаслідок обстрілу вантажних автомобілів MAN TGX 18.480 д.н.з. НОМЕР_2 ; DAF XF 105.410 д.н.з. НОМЕР_1 з причепом WIELTON NW3 д.н.з. НОМЕР_3 ; DAF XF 105.410 д.н.з. НОМЕР_8 .

Правоохоронні органи кваліфікували дії військових російської федерації за статтею 438 КК України.

Для оцінки збитків позивач звернувся до судового експерта Вербова В.В., який має свідоцтво судового експерта, для проведення експертизи щодо вартості матеріального збитку, завданого позивачу.

За результатами проведення експертизи, надано три Висновки експерта судової транспортно-товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації, а саме ракетного обстрілу російськими військами (далі - Висновок експерта): від 20.05.2024 № 146, від 21.05.2024 № 147, від 22.05.2024 № 148.

Відповідно до Висновку експерта від 20.05.2024 № 146, вартість матеріального збитку з технічної точки зору, заподіяного власнику автомобіля DAF XF 105.410, р/н НОМЕР_1 , внаслідок збройної агресії РФ проти України, а саме обстрілу 16.08.2023 Ренійського морського торгового порту, у зв`язку з тим, що вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля, перевищує його вартість до цього пошкодження, і відповідно проводити його повноцінне ремонтне відновлення економічно недоцільно, визначається у розмірі його ринкової вартості на момент цього пошкодження, яка, з врахуванням характеристик, показників його стану на той час, що можливо було встановити при експертному огляді 23.08.2023 вже пошкодженого автомобіля , становила 508526,89 грн (або з урахуванням курсів валют НБУ станом на 16.08.2023 - 13905,95 дол США).

Відповідно до Висновку експерта від 21.05.2024 № 147, вартість матеріального збитку з технічної точки зору, заподіяного власнику автомобіля MAN TGX 18.480, р/н НОМЕР_2 , внаслідок збройної агресії РФ проти України, а саме обстрілу 16.08.2023 території Ренійського морського торгового порту, на момент дослідження становить 108898,81 грн (або з урахуванням курсів валют НБУ станом на 16.08.2023 - 2977,90 дол США).

Відповідно до Висновку експерта від 22.05.2024 №148 вартість матеріального збитку з технічної точки зору, заподіяного власнику напівпричіпа WIELTON NW3, р/н НОМЕР_3 внаслідок збройної агресії РФ проти України, а саме обстрілу 16.08.2023 території Ренійського морського торгового порту, на момент дослідження становить 124828,81 грн (або з урахуванням курсів валют НБУ станом на 16.08.2023 - 3413,51 дол США.

З урахуванням викладеного позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку збитки у загальному розмірі 742 254,51 грн, що еквівалентно 20297,36 доларів США.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Відповідачем у цій справі є Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.

Відповідно до частини першої статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи.

16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31 липня 2006 року, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.

Згідно із статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, Україна зобов`язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12 вересня 2002 року, Україна має зобов`язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.

Тож застосування судового імунітету Російської Федерації та відмова у розгляді по суті позову у цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов`язань відповідно до згаданих Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (постанова Верховного Суду від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21).

Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом

У своїй постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд встановив, що «такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача».

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Згідно із частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень у геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, у тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Проте, станом на час ухвалення цього судового рішення Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.

Враховуючи те, що: предметом позову є відшкодування збитків, завданих збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН, суд зазначає, що судовий імунітет російської федерації у даному випадку на спірні правовідносини не поширюється.

Звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Водночас зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

У контексті наведеного суд зазначає, що за змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

24.02.2022 Російська Федерація розпочала широкомасштабний наступ на територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

У преамбулі Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" вказано, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл БПЛА дронами-камікадзе території Ренійського морського торговельного порту, розташованого за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський район, м. Рені, вул.. 28-го Червня № 278 та вул. Дунайська, 188, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

З наданих позивачем та наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що вказаним обстрілом було пошкоджене належне позивачу на праві власності майно, яке знаходилось на території Ренійського морського торговельного порту, а саме транспортні засоби: сідловий тягач-Е, марки DAF, модель XF 105.410, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спеціалізований вантажний сідловий тягач марки MAN, модель TGX 18.480, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та спеціалізований н/пр.-самоскид-Е марки WIELTON, модель NW3, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Таким чином, в даному випадку суд встановив, що обстріл 16.08.2023 БПЛА дронами-камікадзе території Ренійського морського торговельного порту та пошкодження належних позивачу транспортних засобів було прямим наслідком протиправної та неспровокованої збройної агресії Російської Федерації.

Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі), відповідно до якої забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Матеріали справи не містять жодних доказів використання транспортних засобів у воєнних цілях, а відтак, дії відповідача внаслідок яких пошкоджено майно позивача, вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні Господарського процесуального кодексу України факт заподіяння шкоди позивачу діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майновою шкодою позивачу.

Щодо розміру завданих позивачу збитків, то суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: 18) економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються, зокрема, вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Проведення судової експертизи, що пов`язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов`язана з оцінкою майна, здійснюються на умовах і в порядку, передбачених Законом України "Про судову експертизу", з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії Російської Федерації, визначених цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. При цьому в дослідницькій частині висновку судового експерта відображаються усі процедури, пов`язані з оцінкою збитків, що визначені методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. Організаційні засади проведення судовими експертами експертних досліджень визначаються законодавством з питань судово-експертної діяльності.

Цим же Додатком до Порядку визначено, що:

збитки - вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів в ході збройної агресії російської федерації, а також розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права (реальні збитки); та/або розмір доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії російської федерації (упущена вигода);

висновок експерта - складений відповідно до вимог законодавства документ, що містить докладний опис проведених судовим експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед судовим експертом, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про судову експертизу".

Об`єктом збитків є майно, майнові права та інші активи, що належать постраждалим та зазнали руйнівного впливу, за секторами, один з яких є виробничий сектор, що включає торгівлю. До збитків також належить дохід, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії російської федерації (упущена вигода). (п. 6 Додатку до Порядку).

Відповідно до п. 5 Додатку до Порядку метою оцінки збитків є:

визначення розміру реальних збитків (у вартісному виразі);

визначення упущеної вигоди;

визначення витрат, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу.

Заявлені у цій справі до стягнення збитки, яких зазнало Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" внаслідок збройної агресії РФ проти України, складаються з реальних матеріальних збитків, завданих позивачу, як власнику транспортних засобів, внаслідок пошкодження таких транспортних засобів.

Для визначення розміру збитків, на замовлення позивача судовим експертом Вербовим В.В. складені Висновки експерта від 20.05.2024 № 146, від 21.05.2024 № 147, від 22.05.2024 № 148.

Відповідно до вказаних висновків вартість матеріального збитку з технічної точки зору, заподіяного власнику транспортних засобів DAF XF 105.410, р/н НОМЕР_1 , MAN TGX 18.480, р/н НОМЕР_2 , WIELTON NW3, р/н НОМЕР_3 внаслідок збройної агресії РФ проти України, а саме обстрілу 16.08.2023 Ренійського морського торгового порту, становить разом 742 254,51 грн, що еквівалентно 20297,36 доларів США.

Оцінивши вказані Висновки експерта, суд вважає їх належним та достовірним доказами на підтвердження дійсного розміру збитків на загальну суму 742 254,51 грн, що еквівалентно 20297,36 доларів США.

Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків у даному випадку є законною, обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.

За таких обставин, господарський суд вважає, що позов позивача до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 742 254,51 грн, що еквівалентно 20297,36 доларів США, є обґрунтованим, доведеним і таким, що ґрунтується на нормах українського і міжнародного права, а отже підлягає задоволенню судом.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

ВИСНОВКИ СУДУ.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 742 254,51 грн., що еквівалентно 20297,36 доларів США.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", які визначають, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" (81118, Львівська обл., Пустомитівський р-н, село Ставчани, ідентифікаційний код 32602104) майнову шкоду у розмірі 742 254,51 грн, що еквівалентно 20297,36 доларів США.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 11133,82 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.11.2024.

Суддя С. О. Турчин