Рішення

від 13.11.2024 по справі 914/2075/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2024 Справа № 914/2075/24

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОСХІМ»

до відповідача: російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації

про: стягнення 1 240 400,00 грн.,

представники:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

22.08.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОСХІМ» до відповідача: російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення 1 240 400,00 грн.

27.08.2024р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 25.09.2024р.; викликати представників сторін у підготовче засідання.

Рух справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Протокольною ухвалою від 25.09.2024р. суд ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів, розгляд справи відкласти до 30.10.2024р.

Протокольною ухвалою від 30.10.2024р. суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 13.11.2024р.

Щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд зазначає наступне.

До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992р., прийнявши відповідний нормативний акт постанову Верховної Ради України від 19.12.1992р. №2889-XII «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності», шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.

У зв`язку з Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України від 21.03.2022р. №25814/12.1.1/32-22 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану», з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, за повідомленням Акціонерного товариства «Укрпошта», розміщеним 25.02.2022р. на своєму офіційному сайті, припинено поштове співробітництво з поштою росії, посилки та перекази в цю країну не приймаються.

Міністерство юстиції України листом від 06.10.2022р. №91935/114287-22-22/12.1.1 «Щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст.8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року» повідомило, що за інформацією МЗС України (лист від 03.10.2022р. №71/14-500-77469) 24.02.2022р. розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади російської федерації за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Відтак, передача будь-яких документів компетентним органам російської федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України від 31.10.2022р. №100817/98748-22-22/12.1.3).

Відповідно до ч.1 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави, за відсутності згоди компетентних органів цієї держави, на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема, в якості відповідача.

Європейська конвенція про імунітет держав (ETS №74) 1972 року (ст.11) та Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст.12) передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території суду.

Отримати згоду компетентних органів відповідача на залучення до участі у справі за цим позовом в якості відповідача є неможливим, оскільки у відповідь на акт збройної агресії російської федерації проти України, вторгнення російських військ задля знищення Української держави, захоплення силою української території та встановлення окупаційного контролю, 24 лютого 2022 року Міністерство закордонних справ України заявило про розрив дипломатичних відносин з росією відповідно до ст.2 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року. У зв`язку з чим, функціонування закордонних дипломатичних установ України на території росії та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Cуду від 14.04.2022р. у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету російської федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Cуд, формулюючи вказаний правовий висновок, виходив, крім іншого з того, що:

-вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН;

-національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту», а відтак російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, як країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у справах про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, своїм судовим імунітетом.

Таким чином, суд не має можливості для направлення судових рішень ані безпосередньо на адресу відповідача, ані шляхом направлення доручення, ані іншими дипломатичними каналами.

З метою дотримання основних засад господарського судочинства, суд вжив всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про наступні дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст.122 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Призначення судом кожної дати підготовчого засідання, а також судового засідання щодо розгляду справи по суті, здійснювалося судом із достатніми інтервалами часу для забезпечення відповідачу процесуальної можливості відреагувати на розгляд цієї справи та повідомити суд про своє відношення до позову.

Протягом розгляду справи судом повідомлено відповідача про дати, час та місце проведення судових засідань у даній справі через оголошення, розміщені на офіційному вебпорталі «Судова влада України» в порядку, передбаченому частинами 4, 5 ст. 122 ГПК України.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.

Наведене вище у сукупності дає підстави стверджувати, що ті заходи, які в межах цієї справи було вчинено судом задля забезпечення обізнаності відповідача про справу, про стадії її розгляду, відповідні дати проведення судових засідань, є достатніми для висновку про належне повідомлення відповідача, як про зміст позовних вимог, так і про рух справи, а тривалість судового розгляду справи свідчить про наявність у відповідача достатнього часу для надання суду своїх аргументів щодо суті справи.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, позивачем було втрачено його майно, відтак, просить стягнути 1240 400,00 грн. з відповідача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням об`єктів нерухомості, які належать йому на праві власності.

Відповідач правом, передбаченим ст.165 ГПК України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень позивача, суд встановив наступне:

06.07.2023 року приблизно о 2:46 год, збройні сили російської федерації в порушення законів та звичаїв війни здійснили ракетний обстріл крилатою ракетою «Калібр» житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок вибуху пошкоджено вказаний будинок та будинки, розташовані поруч по АДРЕСА_1 , припарковані автомобілі.

Зокрема були пошкоджені нежитлові будівлі за адресами: АДРЕСА_2 (далі по тексту - Об`єкт-1), вул. Стрийська будинок буд.48, корпус №4 (далі по тексту - Об`єкт-2), що належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ПОСХІМ» (Позивач).

Про дану подію було повідомлено Поліцію за телефоном 102. Зокрема, 12.07.2023 року, працівниками Франківського районного відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області був здійснений огляд обох будівель.

Звернення ТзОВ «ПОСХІМ» до Львівського ГУП №2 ГУНП у Львівській області по факту пошкодження нежитлових приміщень було зареєстроване в ІКС Інформаційному порталі Національної поліції у Львівському РУП №2 ГУНП у Львівській області за №12475 від 12.07.2023 року.

Дані матеріали були приєднані до матеріалів кримінального провадження №22023140000000204 від 06.07.2023р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2. ст. 438 КК України.

Листом від 06.07.2024 року №6/8410 Головного слідчого управління Служби безпеки України у вказаному кримінальному провадженні повідомлено про визнання ТОВ «ПОСХІМ» потерпілою особою у кримінальному провадженні № 22023140000000204.

Пошкоджені об`єкти знаходяться на відстані 100-150 м від епіцентру вибуху, тому зазнали пошкоджень, спричинених вибуховою хвилею. Аналіз розміщення об`єктів та положення епіцентру аварійного навантаження показало, що пошкодження і руйнування огороджувальних конструкцій будівель відбулось від дії прямої та відбитої від несучих конструкцій ударної хвилі (силовий фактор).

За напрямком дії надлишкового тиску від прямих та відбитих ударних хвиль відбулось руйнування віконних та дверних конструкцій. Проникнення ударної хвилі через димарі, вікна, двері, вентиляційні канали, тощо, в середину будинку викликало руйнування на протилежному боці. Окремі вікна та двері, інші огороджувальні конструкції (тинькування) отримали в зоні слабких руйнувань пошкодження у вигляді руйнування віконного скла та склопакетів, пошкодження дверних та віконних коробок.

Експертом з технічного обстеження будівель та споруд у Технічних звітах за результатами фіксації пошкоджень нежитлових приміщень за адресами: м.Львів, вул. Стрийська, буд.48, корпус №4 та АДРЕСА_2 встановлено, що нежитловим будівлям та майну позивача протиправними діями російської федерації завдано наступних пошкоджень.

Щодо Об`єкта-1: Внаслідок ракетного удару у будівлі зруйновані та пошкоджені вікна, пошкоджені вхідні двері, перегородки, внутрішні двері, окремі ділянки оздоблення фасаду та внутрішні стіни, окремі ділянки підлог та стін оздоблені керамічною плиткою, окремі ділянки підвісної стелі типу «Аrmstrong», зокрема:

Зруйновано та пошкоджено значна частина металопластикових вікон (розбите скло в склопакетах, тріщини в рамах вікон, пошкоджена фурнітура вікон) та здеформовані рами панорамних вікон 7-го та 8-го поверхів;

Здеформовані двері ліфта;

Здеформовані завіси та металеві вхідні двері;

Зруйновані та пошкоджені внутрішні двері і рами дверей;

Лущення, тріщини, відшарування та пошкодження барвником керамічної плитки оздоблення підлог та стін;

Пошкоджений дашок над входом у будівлю;

Пошкодження оздоблення фасаду будівлі;

Зруйнований карниз під панорамним вікном 8-го поверху;

Зруйновані та пошкоджені перегородки всередині будівлі;

Пошкоджено оздоблення в межах віконних рам;

Пошкоджена підвісна стеля в коридорах та приміщеннях будівлі.

Щодо Об`єкта-2: При огляді виявлено пошкодження сталевих вхідних дверей та воріт, дашка над входом в будівлю, вибуховою хвилею вирвано із завіс метало-пластикові вікна, ряд вікон мають пошкоджені склопакети. У виробничій частині будівлі встановлено алюмінієві віконні рами з квартирками, які відчиняються. Вибуховою хвилею вибито ряд вікон та пошкоджено механізми відкривання кватирок, які тепер не зачиняються. Окрім того, в офісній будівлі пошкоджено підвісну стелю типу «Аrmstrong», зокрема:

Пошкоджено дашок вхідного вузла в будівлю;

Пошкоджено сталеві вхідні двері та ворота для входу в будівлю;

Пошкодження тинькування стіни у виробничій частині будівлі;

Практично повністю зруйновані металопластикові вікна, що знаходились зі сторони вибуху;

Вибито шибки у вікнах із алюмінієвих профілів та пошкоджено механізми відкривання кватирок у виробничій частині будівлі;

Пошкоджена підвісна стеля.

Також, характер і обсяг пошкоджень, спричинених внаслідок російської збройної агресії, підтверджуються Звітами про оцінку збитків, підготовленого суб`єктом оціночної діяльності Приватним підприємством «Оціночна компанія «Апекс».

У звіті про оцінку збитків щодо Об`єкта-1 зазначено, що вартісний вираз реальних збитків, заподіяних об`єкту оцінки становить 694 400,00 грн.

У звіті про оцінку збитків щодо Об`єкта-2 зазначено, що вартісний вираз реальних збитків, заподіяних об`єкту оцінки становить 421 000,00 грн.

Відповідно загальна сума збитків, завданих внаслідок російської збройної агресії майну позивача становить: 1 115 400,00 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення витрати, понесені для проведення експертиз та складення Технічних звітів в сумі 25 000,00 грн. і витрати, понесені за проведення оцінки та складення Звітів про оцінку збитків загально у сумі 100 000,00 грн. (відповідні платіжні інструкції долучено до матеріалів позовної заяви).

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1,4 ст.45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст.4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Позивач визначив відповідачем державу російська федерація.

За приписами ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (ч. 1 ст. 20 ГПК України).

За змістом ч.8 ст.29 ГПК України, для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме - наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі, як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Крім того, у п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй закріплений принцип, згідно з яким усі члени ООН утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування, як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із цілями Об`єднаних Націй.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй має на меті підтримувати міжнародний мир та безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру й придушення актів агресії, або інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжнародного права, залагоджування або розв`язання міжнародних конфліктів або ситуацій, що можуть призвести до порушення миру.

Разом із тим, російська федерація здійснює військову агресію проти України, у зв`язку із чим, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває станом на даний час.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022р. військова агресія російської федерації була засуджена, як така, що порушує ст.2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022р. у справі щодо звинувачень в геноциді за Конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов`язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.

Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022р., якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Станом на час подання цього позову та розгляду справи по суті, російська федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022р., ані наказу Міжнародного суду ООН від 16.03.2022р., та продовжує військову агресію проти України і військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів в порушення норм міжнародного права, зокрема, Статуту ООН, Женевських конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022р. «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано дії, вчинені Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії російської федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022р., геноцидом Українського народу, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародна правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Отже, дії російської федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН.

Суд вважає, що судовий імунітет держави-агресора не може бути перешкодою для реалізації правосуддя при порушенні основ міжнародного правопорядку та вчиненні міжнародних злочинів, а тому, у цій справі російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення судового процесу щодо відшкодування завданих нею збитків, в ході ініційованого воєнного вторгнення на територію України.

Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), а також Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст.12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Крім того, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022р. у справі №990/80/22, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022р. у справі №490/9551/19 та від 22.06.2022р. у справі №311/498/20.

У постановах від 18.05.2022р. у справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд також констатував, що загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях у Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що звертаючись із позовом до російської федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави російської федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та російською федерацією з цього питання.

При цьому, судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022р. у справі №308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Отже, у даній справі підлягає застосуванню «деліктний виняток», відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у юридичної особи України, навіть з іноземною країною, зокрема, й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України, як належним та повноважним судом.

Також, суд зазначає, що оскільки в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Дана правова позиція суду відображена також у постановах Верховного Суду у справах від 14.04.2022р. № 308/9708/19 та від 18.05.2022р. № 760/17232/20-ц.

Таким чином, суд констатує, що судовий імунітет російської федерації у даній справі не підлягає застосуванню, з огляду на вищевикладені обставини.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За приписами ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1)визнання права; 2)визнання правочину недійсним; 3)припинення дії, яка порушує право; 4)відновлення становища, яке існувало до порушення; 5)примусове виконання обов`язку в натурі; 6)зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10)визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1-3 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Приписами ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 321, ч. 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст.1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022р. військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує ст.2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно-визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022р. у справі щодо звинувачень в геноциді за Конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов`язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.

Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022р., якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

За таких умов, в силу положень національного законодавства України, у тому числі і міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача щодо проведення так званої «спеціальної воєнної операції» є за своєю суттю актом збройної агресії відповідача по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

За загальним правилом обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за заподіяну шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень матеріального закону. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №210/4458/15-ц, у якій висловлено правову позицію, що факт збройної агресії російської федерації проти України не потребує встановлення в судовому порядку.

Судом встановлено, що Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією відповідача проти України.

Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).

На підставі ч.5 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», російська федерація, як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907р., Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949р. та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977р. несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Так, відповідно до ст.32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Також відповідно до ст.48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 08.06.1977р.), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.

Зокрема, ст.51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949р. передбачає, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 08.06.1977р.), що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.

Крім того, на підставі ст.57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 08.06.1977р.), при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.

Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація російською федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.

Згідно з ч.9 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію, як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Відповідно до ч.3 ст.75 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України в розумінні ч.3 ст.75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Із наявних в матеріалах справи доказів, слідує, що саме внаслідок дій збройних сил російської федерації, завдано пошкодження об`єктів нерухомості, які належать позивачу на праві власності.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.04.2021р. у справі № 648/2035/17, від 14.02.2018р. у справі №686/10520/15-ц.

Таким чином, суд вважає, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків.

Будь-яких заперечень компетентних органів відповідача щодо заявлених позовних вимог та визначеного розміру завданих позивачу збитків матеріали справи не містять.

Крім того, судом враховано, що відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019р. у справі №242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

При цьому, необхідно враховувати ту обставину, що держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема, і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення завданих збитків заявлена до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі та стягнення з відповідача суми реальних збитків у розмірі 1 115 400, 00 грн. грн.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.

За змістом ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету (ч. 2 ст. 129 ГПК України).

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України від 09.11.2023р. № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що з 01.01.2024р. прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.

За змістом п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, судовий збір в сумі 16 731,00 грн. покладається на відповідача та підлягає стягненню в доход Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від його сплати у порядку п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на виконання оціночних робіт у загальній сумі 125 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 2 та 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи, та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 127 ГПК України, експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов`язану із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку про доведеність факту понесення позивачем витрат на виконання оціночних робіт у заявленому розмірі.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

А тому на відповідача також покладаються інші здійснені позивачем судові витрати у виді витрат, понесених у зв`язку з виконанням оціночних робіт, у розмірі 125 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації (місцезнаходження: 119991, м.Москва, вул. Житна, буд.14, будівля 1; ідентифікаційний код 103773968834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОСХІМ» (місцезнаходження: Україна, 79026, Львівська обл., місто Львів, вул. Сахарова, будинок 41; ідентифікаційний код 20801831) збитки внаслідок пошкодження нежитлової будівлі та майна у сумі 1 115 400, 00 грн. та інші судові витрати у вигляді витрат, понесених у зв`язку з виконанням оціночних робіт, у розмірі 125 000,00 грн.

3.Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації (місцезнаходження: 119991, м.Москва, вул. Житна, буд.14, будівля 1; ідентифікаційний код 103773968834) в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 16 731,00 грн.

4.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 25.11.2024 р.

СуддяКороль М.Р.