Рішення

від 27.11.2024 по справі 915/754/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року Справа № 915/754/21(915/1176/24)

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи

за позовом: Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Дружби народів, буд. 8; адреса електронної пошти: kptvkg@meta.ua; код ЄДРПОУ 31948866)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Южстандарткомплект" (ЄДРПОУ 35657376, адреса: Миколаївська область, Вознесенський район, м. Южноукраїнськ, вул. Козацька, буд. 27)

про стягнення заборгованості в сумі 43219,11 грн,

встановив:

Комунальне підприємство "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 26.09.2024 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Южстандарткомплект" заборгованості за спожиті комунальні послуги за період з березня 2022 року по серпень 2024 року включно на загальну суму 43219,11 грн, з яких: заборгованість за спожиті комунальні послуги в сумі 36752,13 грн, інфляційні нарахування в сумі 4849,98 грн та 3% річних в сумі 1616,99 грн.

В обґрунтування поданої заяви позивачем зазначено обставини невиконання боржником зобов`язань по оплаті спожитих комунальних послуг з постачання теплової енергії.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду головуючим у справі визначено суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою від 27.09.2024 суд постановив: прийняти позовну заяву до розгляду в межах справи №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (ідентифікаційний код 31948866), відкрити провадження у справі та присвоїти їй номер 915/754/21(915/1176/24); здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами. Судом також встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті спору.

Відповідно до приписів ч. 5-6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)

Ухвалу суду від 27.09.2024 відповідачеві надіслано за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, м. Южноукраїнськ, вул. Козацька, буд. 27, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернуто суду без вручення 24.10.2024 з довідкою "за закінченням терміну зберігання".

Суд зауважує, що з 05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку.

Відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Відповідно до ч.7 ст. 42 ГПК України, якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

За умовами частини сьомої статті 6 Господарського процесуального кодексу України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

В силу пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (далі - Положення) особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з пунктом 37 глави 2 наведеного розділу підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених. До електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя.

Таким чином, з 05.10.2021, тобто з дати початку функціонування таких підсистем ЄСІТС як "Електронний кабінет" та "Електронний Суд", зазнав змін існувавший до цього порядок вчинення процесуальних (або інших) дій, передбачений, зокрема, підпунктами 17.1, 17.5, 17.14 підпункту 17 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, у тому числі порядок вручення судових рішень. Відтак з 05.10.2021 вручення судом судових рішень особам, які зареєстрували Електронний кабінет, здійснюється в електронній формі шляхом надсилання судових рішень до електронного кабінету таких осіб.

Відповідно до відповіді №3872148 від 24.09.2024 юридична особа з кодом ЄДРПОУ 35657376 не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з приписами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах воєнного стану, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обгрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений ст. 248 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Комунальне підприємство «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (далі - КП «ТВКГ») є підприємством комунальної форми власності, основним видом його діяльності згідно Статуту є задоволення потреб населення, підприємств, установ організацій в наданні послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення територіальної громади міста Южноукраїнська та територіальної громади.

14.10.2022 до КП «ТВКГ» звернувся директор ТОВ «Южстандарткомплект» Урсул А.С. з заявою про укладання договору про надання послуг з постачання теплової енергії, холодної води та водовідведення за місцем знаходження об`єкта комерційної діяльності (кафе), що є у власності підприємства за адресою: вул. Паркова, 1 в місті Южноукраїнську Вознесенського району Миколаївської області.

Як зазначає позивач, проєкт Договору № 433 Ф про надання послуг з постачання теплової енергії (далі - послуги) було передано представнику ТОВ «Южстандарткомплект» без розписки в отриманні для ознайомлення та підписання його директором підприємства.

Підписаний письмовий договір на даний час не було повернуто до КП «ТВКГ».

Відповідачем зобов`язання по оплаті наданих послуг не виконано, станом на 01.09.2024 заборгованість відповідача за спожиті комунальні послуги становить 36752,13 грн.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок порушення відповідачем зобов`язання за договором, а також нарахованих інфляційних втрат та 3% річних.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При вирішенні даного спору судом враховано наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо); умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Частиною першою статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Статтею 642 ЦК України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною; якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом; особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Порядок укладення договорів про надання комунальних послуг визначено Законом України «Про житлово - комунальні послуги».

У відповідності до п.3 ч.4 ст.13 Закону України «Про житлово - комунальні послуги», якщо споживач, який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Господарський суд відзначає, що позивачем не подано належних доказів дотримання наведеного вище порядку укладення індивідуального договору з відповідачем, зокрема, доказів направлення проєкту договору, доказів підписання відповідачем заяви-приєднання тощо. Внаслідок чого господарський суд не може встановити обставини, з якими положення п.3 ч.4 ст.13 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» пов`язують настання моменту укладення договору.

Крім того, позивачем також не подано суду належних доказів дати розміщення на офіційному сайті КП «ТВКГ»: http://kptvkg.com.ua типового індивідуального договору.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 640 ЦК України, момент укладення договору пов`язується з моментом одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Отже для встановлення факту укладення договору про надання комунальних послуг між сторонами з урахуванням 30-ти денного строку, визначеного п.3 ч.4 ст.13 Закону України «Про житлово - комунальні послуги», необхідним є доведення факту отримання відповідного проєкту.

Враховуючи зазначене вище, господарський суд констатує відсутність належних доказів укладення між сторонами договору, доданого до позовної заяви.

Згідно п.5 ч.2 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до приписів ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг (квартирної плати) зобов`язаний їх оплачувати у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19), споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до п. 35 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022) (далі - Правила), розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.

Згідно п. 36 Правил, споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором.

Відповідно до п. 37 Правил, споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно - будівля, швидко монтована, торговельно-розважальний комплекс з добудовою кафе за адресою: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Паркова, буд. 1 належить на праві приватної власності ТОВ «Южстандарткомплект».

У відповідності до ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, ч.4 ст.319 ЦК України, власність зобов`язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту належної оплати за послуги закон покладає на споживача.

Згідно звіту по нарахуванню за послугу з постачання теплової енергії позивачем у період з березня 2022 по серпень 2024 було надано відповідачу послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 104633,78 грн, абонентське обслуговування нараховане в сумі 548,36 грн.

Згідно наданих позивачем доказів нарахування відбувалися за встановленими тарифами, які діяли в період часу з 01 березня 2022 по 31 серпня 2024 року, а саме:

в період з 01 квітня 2022 року по січень 2024 року діяв тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету №36 від 09.02.2022 на послуги з постачання теплової енергії 412,78 грн за 1Гкал. Дію тарифу продовжено рішенням виконавчого комітету №263 від 28.09.2022.

в період з 01 лютого 2024 року по теперішній час діє тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету №03 від 23.01.2024 на послуги з постачання теплової енергії 508,0 грн за 1Гкал.

Відповідач здійснив оплату спожитих комунальних послуг частково в сумі 68430,01 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача по оплаті комунальних послуг з постачання теплової енергії за вказаний період становить 36752,13 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань суду не надав, доводи позивача не спростував.

Відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що у приміщенні відсутнє централізоване опалення.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

Оцінюючи докази, подані позивачем на підтвердження факту надання відповідачеві комунальних послуг, суд вважає вірогідними обставини, на які посилається позивач.

З зазначеного витікає, що позовні вимоги в частині стягнення оплати за спожиті комунальні послуги з постачання теплової енергії за березень 2022 року - серпень 2024 року є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 36752,13 грн.

Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних витрат в сумі 4849,98 грн та 3% річних в сумі 1616,99 грн, суд зазначає таке.

За приписами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні нарахування.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційний втрат та 3% річних судом встановлено, що позивачем правильно визначено період та суми нарахування.

Зазначений розрахунок відповідає положенням п. 35 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022). Відповідачем контррозрахунку суду не надано.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог також в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 4849,98 грн та 3% річних в сумі 1616,99 грн.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Южстандарткомплект" (ЄДРПОУ 35657376, адреса: Миколаївська область, Вознесенський район, м. Южноукраїнськ, вул. Козацька, буд. 27) на користь Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866, розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 в АТ Райффайзен Банк Аваль, МФО 380805) заборгованість за спожиті комунальні послуги з постачання теплової енергії за період з березня 2022 року по серпень 2024 року в сумі 43219,11 грн, з яких: 36752,13 грн - заборгованість за спожиті комунальні послуги, 4849,98 грн - інфляційні нарахування, 1616,99 грн - 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

5.Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Комунальне підприємство "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866),

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Южстандарткомплект" (ЄДРПОУ 35657376, адреса: Миколаївська область, Вознесенський район, м. Южноукраїнськ, вул. Козацька, буд. 27).

Судове рішення складено та підписано судом 27.11.2024.

Суддя В.О.Ржепецький