Ухвала

від 26.11.2024 по справі 915/1445/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

УХВАЛА

26 листопада 2024 року м. Миколаїв Справа № 915/1445/24

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши в електронній формі матеріали позовної заяви (вх. №14568/24 від 21.11.2024 р.) Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд-22" (02141, м. Київ, вул. Руденко Лариси, буд. 6-А, приміщення 58, офіс 1; код ЄДРПОУ 44821181) про стягнення 5353735,20 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд-22" про стягнення 5353735,00 грн., у т.ч. пені за прострочення постачання товару відповідно до п. 7.2 договору 2514633,20 грн. та штрафу за прострочення постачання товару понад 30 днів в сумі 2839102,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором про закупівлю товарів за державні кошти № 9 від 29.04.2024 щодо своєчасного постачання товарів. Як вказує позивач, в порушення п.п. 1.1., 5.2., 6.3.1. договору відповідач у встановлений договором термін поставки - 30.06.2024 не поставив товар позивачу, що обумовило нарахування позивачем на підставі п. 7.2 договору пені на суму 2514633,20 грн. та штрафу 7% від вказаної вартості товарів на суму 2839102,00 грн.

Як вбачається з позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 , відповідачем вказано Товариство з обмеженою відповідальністю "Конкорд-22" (код ЄДРПОУ 44821181) за місцезнаходженням: 08170, Київська область, Фастівський район, Гатненська ТГ, с. Юрівка, вул. Набережна, 25.

Дослідивши матеріали позовної заяви суд зазначає наступне.

За загальними правилами, визначеними в ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При цьому позивач у заявленому позові підсудність спору Господарському суду Миколаївської області не обґрунтовує.

Відповідно ж до частини першої статті 29 ГПК України "Підсудність справ за вибором позивача" право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 29 ГПК України унормовано, що позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Наразі суд зазначає, що правила ч. 5 ст. 29 ГПК України застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці.

Аналіз зазначених положень процесуального закону свідчить про те, що останнім передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці. Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов`язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.

Разом з тим, у даному випадку предметом спору є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій за несвоєчасну поставку товарів, як це передбачено умовами договору № 9 від 29.04.2024, і спір безпосередньо не стосується самої поставки таких товарів. Тобто спір про стягнення штрафних санкцій безпосередньо не пов`язаний з місцем виконання договору, оскільки предметом спору є вимога про стягнення коштів, а не спір про поставку товарів за вказаним у договорі місці. Зобов`язання зі сплати штрафних санкцій за несвоєчасну поставку товарів за договором не є такими, які належить виконувати тільки в певному місці через їх особливість.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.06.2019 р. у справі № 903/432/18.

Правила визначення місця виконання зобов`язання передбачено ст. 532 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Зокрема, якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання за грошовим зобов`язанням провадиться за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

Правила ст. 532 Цивільного кодексу України застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена (наприклад, п. 4 ч. 1 ст. 532) і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.

Отже, сплата штрафних санкцій не містить прив`язки до певного конкретного місця, в тому числі і до місця виконання договору.

При цьому суд зауважує, що у даному спорі про стягнення з відповідача грошових коштів місце поставки товарів не має значення для визначення юрисдикції спору, тому, на думку суду, для визначення юрисдикції спору про стягнення грошових коштів не застосовується пункт 3 частини першої статті 532 ЦК України. Адже сплата безготівкових коштів здійснюється шляхом надання боржником доручення обслуговуючому боржника банку і зарахування коштів на рахунок кредитора в банку, який його обслуговує. У зв`язку з цим не підлягає застосуванню і частина п`ята статті 29 ГПК України незалежно від того, чи зазначене в договорі місце виконання, чи ні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що визначення підсудності даного спору здійснюється за загальними правилами, а підстав, визначених приписами ст. 29, 30 ГПК України, судом не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно ч. 4 ст. 10 вищезазначеного Закону відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Наразі Господарським судом Миколаївської області отримано інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за вказаним у позовній заяві кодом ЄДРПОУ відповідача та встановлено, що місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд-22" значиться за адресою: 02141, м. Київ, вул. Руденко Лариси, буд. 6-А, приміщення 58, офіс 1.

За таких обставин, суд вважає, що даний спір підлягає розгляду за місцезнаходженням відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд-22", що за територіальною юрисдикцією (підсудністю) віднесено до компетенції Господарського суду міста Києва.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

При цьому суд зауважує, що передача справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом.

В силу вимог ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов`язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом, при цьому обов`язковим є дотримання правил юрисдикції (підсудності), визначених в параграфі 3 глави 2 ГПК України.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Також Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви N 29458/04, N 29465/04) зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Така ж позиція наведена Європейським судом з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria", де крім цього вказано, що поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що матеріали позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд-22" про стягнення 5353735,20 грн. підлягають направленню для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 31, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд-22" про стягнення 5353735,20 грн. (вх. №14568/24 від 21.11.2024 р.) з додатками в електронній формі направити для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.

Суддя Л.М. Ільєва