Рішення

від 12.11.2024 по справі 917/250/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2024 Справа № 917/250/24

За позовною заявою Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, вул. 1100 річчя Полтави, 7, м. Полтава, Полтавська область, 36000 в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Полтавської області, вул. Перемоги, 19, м. Лохвиця, 37200

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, вул. Затишна (Уютна), 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039

2. ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Чорнухинський край", вул. Центральна, 2-Б, с. Галяве, Лубенський район, код ЄДРПОУ 39534633

про визнання недійсними договорів оренди, скасування реєстрації та повернення земельних ділянок.

Суддя Погрібна С.В.

Секретар судового засідання Сорока Є.С.

Представники сторін згідно протоколу судового засідання.

Суть спору. Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Полтавської області до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , в я кому просить:

1) визнати недійсним договір оренди землі від 04.11.2014, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 85,2984 га кадастровий номер 5322686200:00:005:0163;

2) визнати недійсним договір оренди землі від 04.11.2014, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 23,2877 га кадастровий номер 5322686200:00:003:0091;

3) визнати недійсним договір оренди землі від 24.10.2014, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 40,3474 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0834;

4) визнати недійсним договір оренди землі від 05.05.2015, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 32,9269 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0850;

5) визнати недійсним договір оренди землі від 05.05.2015, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 9,8837 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0851;

6) визнати недійсним договір оренди землі від 14.05.2015, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 44,1337 га кадастровий номер 5322686200:00:005:0164;

7) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 85,2984 га кадастровий номер 5322686200:00:005:0163, для ведення фермерського господарства, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14.11.2014 за № 7697893 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 ;

8) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 23,2877 га кадастровий номер 5322686200:00:003:0091 для ведення фермерського господарства, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17.11.2014 за № 7721822 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 ;

9) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 40,3474 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0834 для ведення фермерського господарства, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 04.11.2014 за № 7560216 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 ;

10) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 32,9269 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0850 для ведення фермерського господарства, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 18.05.2015 за № 9720639 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 ;

11) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 9,8837 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0851 для ведення фермерського господарства, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 12.05.2015 за № 9634800 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 ;

12) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 44,1337 га кадастровий номер 5322686200:00:005:0164 для ведення фермерського господарства, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20.05.2015 за № 9727936 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 ;

13) зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:005:0163 Лохвицькій міській раді Полтавської області за актом приймання - передачі;

14) зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:003:0091 Лохвицькій міській раді Полтавської області за актом приймання - передачі;

15) зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:001:0834 Лохвицькій міській раді Полтавської області за актом приймання - передачі;

16) зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:001:0850 Лохвицькій міській раді Полтавської області за актом приймання - передачі;

17) зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:001:0851 Лохвицькій міській раді Полтавської області за актом приймання - передачі;

18) зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:005:0164 Лохвицькій міській раді Полтавської області за актом приймання - передачі.

Ухвалою від 17.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 13.08.2024, 10:00.

01.08.2024 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 10415).

Від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшов відзив (вх. № 10509 від 02.08.2024 ).

06.08.2024 Полтавською обласною прокуратурою подано відповідь на відзив (вх. № 10582).

09.08.2024 від третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнухинський край" надійшли письмові пояснення по справі (вх. № 10800).

Ухвалою суду від 13.08.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 26.09.2024, 10:30.

14.08.2024 від Полтавської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення по справі (вх. № 10930).

25.09.2024 від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх. № 12702).

В судовому засіданні від 26.09.2024 судом оголошено перерву до 29.10.2024, 11:30 для надання можливості сторонам відреагувати на подану заяву відповідача ОСОБА_1

09.10.2024 від Полтавської обласної прокуратури надійшли заперечення щодо заяви про застосування строків позовної давності (вх .№ 13421).

14.10.2024 відповідачем 2 подані додаткові пояснення у справі (вх. № 13568).

Подані учасниками справи відзиви, відповідь на відзив, заперечення та пояснення долучені судом до матеріалів справи.

25.10.2024 від третьої особи надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 14244), проте судом раніше було задоволено аналогічну заяву і забезпечено участь представника третьої особи в усіх судових засіданнях в режимі відеоконференції. Відтак, подана заява залишається без реагування.

Прокурор, представники відповідачів та третьої особи в судовому засіданні 29.10.2024 повідомили про відсутність заяв чи клопотань, про закриття підготовчого провадження не заперечували.

Ухвалою суду від 29.10.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 12.11.2024, 13:30.

Лохвицька міська рада Полтавської області пояснень щодо позову прокурора не надала, уповноваженого представника в судове засідання не направила.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В судовому засіданні 12.11.2024 прокурором викладено зміст позовних вимог. Представниками відповідачів та третьої особи викладено зміст заперечень.

Судом були з`ясовані обставини справи та досліджено наявні в матеріалах справи докази.

Представникам надано заключне слово, які підтримали свою позицію викладену письмово та озвучену в судовому засіданні.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, суд розглядає спір за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Встановивши всі обставини справи та дослідивши надані документальні докази, суд встановив наступне.

Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області 23.10.2014, 30.10.2014, 19.03.2015, 06.05.2015 прийнято накази, на підставі яких затверджено проєкти землеустрою та укладено договори оренди землі з ОСОБА_1 , а саме:

- на підставі наказу від 30.10.2014 № 4200-СГ укладено договір оренди землі від 04.11.2014 щодо земельної ділянки площею 85,2984 га кадастровий номер 5322686200:00:005:0163 для ведення фермерського господарства, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.11.2014 за № 7697893;

- на підставі наказу від 30.10.2014 № 4197-СГ укладено договір оренди землі від 04.11.2014 щодо земельної ділянки площею 23,2877 га кадастровий номер 5322686200:00:003:0091 для ведення фермерського господарства, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.11.2014 за № 7721822;

- на підставі наказу від 23.10.2014 № 4115-СГ укладено договір оренди землі від 24.10.2014 щодо земельної ділянки площею 40,3474 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0834 для ведення фермерського господарства, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.11.2014 за № 7560216;

- на підставі наказу від 19.03.2015 № 1172-СГ укладено договір оренди землі від 05.05.2015 щодо земельної ділянки площею 32,9269 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0850 для ведення фермерського господарства, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.05.2015 за № 9720639;

- на підставі наказу від 19.03.2015 № 1171-СГ укладено договір оренди землі від 05.05.2015 щодо земельної ділянки площею 9,8837 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0851 для ведення фермерського господарства, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.05.2015 за № 9634800;

- на підставі наказу від 06.05.2015 № 1693-СГ укладено договір оренди землі від 14.05.2015 щодо земельної ділянки площею 44,1337 га кадастровий номер 5322686200:00:005:0164 для ведення фермерського господарства, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.05.2015 за № 9727936;

22.10.2014 ОСОБА_1 зареєстровано Фермерське господарство «Еко-Зем» код ЄДРПОУ 39452865.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, а також підтверджено листом Миргородської РДА від 19.10.2021 № 1709/01.1-41, у архіві якої зберігається реєстраційна справа зазначеного господарства, ОСОБА_1 відповідно до частини 6 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», при реєстрації ФГ «Еко-Зем» подано нотаріально посвідчену копію договору оренди землі, укладеного з ГУ (Держземагентства) Держгеокадастру у Полтавській області від 12.08.2014 щодо земельної ділянки площею 41,1056 га, кадастровий номер 5322688400:00:001:4053, яка розташована на території Яхниківської сільської ради Лохвицького району.

29.05.2015 ОСОБА_1 створено Фермерське господарство «Полтава-Агро» код ЄДРПОУ 39809618.

Згідно з листом Лубенської районної державної адміністрації від 28.12.2021 № 1164/01-29, у архіві якої зберігається реєстраційна справа зазначеного господарства, при здійсненні державної реєстрації ФГ «Полтава-Агро» подано нотаріально посвідчені копії Договорів оренди землі, укладених з ГУ (Держземагентства) Держгеокадастру у Полтавській області, а саме: Договір від 05.05.2015 щодо земельної ділянки площею 11,8500 га, кадастровий номер 5322686200:00:001:0848, яка розташована на території Свиридівської сільської ради Лохвицького району, Договір від 07.05.2015 щодо земельної ділянки площею 23,3001 га, кадастровий номер 5322688400:00:001:4017, яка розташована на території Яхниківської сільської ради Лохвицького району та Договір від 18.05.2015 щодо земельної ділянки площею 5,3819 га, кадастровий номер 5322684000:00:002:0851, яка розташована на території Жабківської (бувшої Луценківської) сільської ради Лохвицького району.

Надалі, 22.09.2015 ОСОБА_1 створено Фермерське господарство «Моя земля 2015» код ЄДРПОУ 40023238. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань при здійсненні державної реєстрації ФГ «Моя земля 2015» подано нотаріально посвідчену копію Договору оренди землі, укладеного з ГУ (Держземагентства) Держгеокадастру у Полтавській області 06.11.2014 щодо земельної ділянки площею 57,5701 га, кадастровий номер 53251880500:00:001:0017, яка розташована на території Богодарівської сільської ради Чорнухинського району.

ОСОБА_1 за згодою ГУ Держгеокадастру у Полтавській області передано в суборенду ТОВ «Чорнухинський край» усі спірні земельні ділянки, надані йому на безконкурентних засадах для ведення фермерського господарства ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, площа яких становить 235,8778 га.

Договори суборенди, укладені з ТОВ «Чорнухинський край» є чинними на час звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до інформації сформованої станом на 20.12.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна згідно п. 24 "Перехідні положення" Земельного кодексу України, серія та номер: 2768-III, виданий 25.10.2001 право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 5322686200:00:005:0163, 5322686200:00:003:0091, 5322686200:00:001:0834, 5322686200:00:001:0850, 5322686200:00:001:0851, 5322686200:00:005:0164 зареєстровано за Територіальною громадою, Лохвицькою міською радою код ЄДРПОУ 21048525.

Прокурор вказує, що оспорювані Договори укладено всупереч вимогам законодавства, у зв`язку з чим мають бути визнані недійсними, державна реєстрація прав оренди скасована, а земельні ділянки повернуті Лохвицькій міській раді.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позову, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За правилом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

За змістом частини 3 статті 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34 (для сінокосіння і випасання худоби), 36 (для городництва) та 121 (для ведення фермерського господарства; а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

Відповідно до частини 2 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У частині 3 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу. Аналогічні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Згідно з абзацом 16 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Враховуючи викладене, громадяни, з метою створення фермерського господарства, мали право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про фермерське господарство» відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Слід зазначити, що у таких правовідносинах Закону України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство», в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно зі статтею 8 зазначеного Закону після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

З комплексного аналізу норм статей 1 та 8 «Про фермерське господарство» слід дійти висновку, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин із метою створення фермерського господарства.

Зазначене узгоджується з позиціями Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постановах від 24.04.2019 справа № 525/1225/15-ц, від 20.03.2019 справа № 619/1680/17, від 11.02.2020 справа № 922/614/19, від 15.01.2020 справа № 698/119/18 та у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 справа № 911/436/17, від 25.03.2020 справа № 357/2418/15-ц.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

У статті 24 зазначеного Закону наведено перелік документів, які подаються для державної реєстрації юридичної особи, водночас, в частині 6 даної статті вказано, що у разі державної реєстрації фермерського господарства додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди.

22.10.2014 ОСОБА_1 зареєстровано Фермерське господарство «Еко-Зем» код ЄДРПОУ 39452865.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, а також підтверджено листом Миргородської РДА від 19.10.2021 № 1709/01.1-41, у архіві якої зберігається реєстраційна справа зазначеного господарства, ОСОБА_1 відповідно до частини 6 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», при реєстрації ФГ «Еко-Зем» подано нотаріально посвідчену копію Договору оренди землі, укладеного з ГУ (Держземагентства) Держгеокадастру у Полтавській області від 12.08.2014 щодо земельної ділянки площею 41,1056 га, кадастровий номер 5322688400:00:001:4053, яка розташована на території Яхниківської сільської ради Лохвицького району.

Так, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є підставою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

В абзацах 1, 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини 2, 4 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство".

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство", як спеціального щодо статті 123 Земельного кодексу України (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18 наголошено, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для його реєстрації, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов Закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством, саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення земель вже існуючого фермерського господарства.

В даному випадку суд погоджується з позицією Прокурора про порушення ОСОБА_1 передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання у користування (оренду) земельних ділянок, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог Прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі.

Згідно зі статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У відповідності до статей 210 - 211 ЗК України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Згідно з приписами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За таких підстав, встановлення факту порушення передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання ОСОБА_1 у користування (оренду) спірних земельних ділянок, дає підстави суду дійти висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог прокурора в цій частині.

Разом з тим, представником відповідача 2 ( ОСОБА_1 ) надано до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій останній зазначає, що прокурор не був позбавлений можливості своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень, у цьому випадку Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, необхідну для подання позову інформацію, а тому прокурором суб`єктивно та неправильно визначено дату, з якої начебто почав перебіг строк позовної давності щодо заявлених ним позовних вимог. Також вказав, що будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять. При цьому, на думку відповідача 2, прокурор, починаючи з моменту реєстрації права оренди за спірними договорами, не був позбавлений законодавчо визначеної та технічної можливості самостійно здійснити перевірку про зареєстровані речові права на вказані спірні земельні ділянки ще у 2014 році (за дати реєстрації права оренди), шляхом безпосереднього доступу до Інформації про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка є відкритою та загальнодоступною. Також зазначив, що прокурор приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 звертала увагу на деякі аспекти розмежування оспорюваного правочину та нікчемного правочину, зокрема як такого, що порушує публічний порядок.

Так, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71-73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись із вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосила на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин), чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин), як такого, що порушує публічний порядок.

Відповідно до Закону України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" (далі - Закон № 1012- VIII), який набув чинності з 03.04.2016, внесено зміни до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу 16 в такій редакції: передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

За встановлених фактичними обставинами справи ОСОБА_1 отримав земельні ділянки до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Таким чином, спірні Договори оренди земельних ділянок є оспорюваними правочинами, а тому повинно бути досліджено й початок перебігу позовної давності (аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21 та від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21).

Порушення захищуваного права як обов`язкова умова задоволення будь-яких позовних вимог за змістом статей 15,16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачає необхідність існування захищуваного права на момент порушення.

При цьому, зі змісту позовної заяви вбачається, що Прокурор посилаючись на порушення інтересів держави зазначає, як - невиправдане, штучне використання процедури створення фермерського господарства для спрощеного пільгового порядку одержання в користування земель державної власності поза передбаченої законом обов`язкової процедури проведення земельних торгів, допущене через відсутність належної перевірки та формальний підхід Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до вирішення відповідної заяви ОСОБА_1 .

Проте, на момент вчинення даного порушення, яке опосередковується фактом укладання спірних договорів оренди, укладанню яких мало передувати перевірка відповідності заяви громадянина спеціальним вимогам Закону України «Про фермерське господарство», відповідні земельні ділянки (об`єкти оренди) належали до державної власності і повноваження у спірних правовідносинах щодо таких земельних ділянок від імені держави здійснювало саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області.

Зміна уповноваженого органу у спірних правовідносинах у відповідності до вимог статті 125 Земельного кодексу України та статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області області на Лохвицьку міську рада Полтавської області відбулась тільки з моменту реєстрації права комунальної власності на спірні земельні ділянки.

Зміна власника орендованих ОСОБА_1 земельних ділянок з держави на територіальну громаду за змістом частини 4 статті 32 Закону України «Про оренду землі» та статті 770 Цивільного кодексу України за відсутністю спеціальних застережень про це у договорах оренди не призводить до припинення орендних відносин, а має наслідком зміну сторони- орендодавця у правовідносинах та згідно статті 262 цього Кодексу не впливає на перебіг позовної давності .

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів ст. 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі №907/50/16, а також Верховного Суду у постановах від 02.04.2019 у справі №902/326/16, від 11.08.2022 у справі №910/16586/18 для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (постанова Верховного Суду від 11.08.2022 у справі №910/16586/18).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц та Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №310/4139/13-ц закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися, що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16, Верховний Суд у постановах: від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012, від 11.08.2022 у справі №910/16586/18.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив (постанова Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012).

Отже, при визначенні початку перебігу позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №916/2828/18).

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судового порядка, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі.

При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19).

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 06.06.2018 у справі №348/1237/15-ц, від 10.05.2018 у справі №914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Так, спірні накази прийнято у 2014, 2015 роках, а прокурор звернувся з даним позовом до суду у лютому 2024 року, тобто через 10 років з моменту прийняття спірних наказів та рішення про державну реєстрацію права оренди.

Прокурор стверджує, що прокуратура про порушення прав держави шляхом прийняття спірних наказів та рішення про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки довідалась 24.05.2019 при опрацюванні матеріалів кримінального провадження № 42019171240000100 від 24.05.2019 , та вважає, що строк перебігу позовної давності не пропущено.

Суд зазначає, що прокурор не був позбавлений можливості з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області) необхідну для подання позову інформацію.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять.

Викладене дає підстави суду дійти висновку, що в органів прокуратури, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом ще у 2014 - 2015 роках, коли і було видано спірні накази Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області та укладено договори оренди землі, що прокурором зроблено не було.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, прокуратура не позбавлена права звернення до органів державної влади задля отримання інформації та копій необхідних документів у разі не здійснення органом державної влади своїх повноважень щодо захисту законних інтересів держави.

Крім того, посилання прокурора на те, що інформація йому стала відома лише у травні 2019 року не підтверджена належними та допустимими доказами, зокрема, не доведено, що прокурором вчинялись заходи задля отримання інформації (надсилались відповідні запити, призначались перевірки тощо), але ці заходи не дали результатів з незалежних від прокурора причин.

Аналогічні правові висновки Верховний Суд зробив у постановах: від 08.02.2023 по справі №922/3589/21; від 07.03.2023 по справі №922/2243/19; від 07.03.2023 по справі №922/3108/19; від 14.03.2023 по справі №922/1796/19; від 14.03.2023 по справі №922/1974/19; від 06.06.2023 по справі №922/3120/19; від 07.06.2023 по справі №922/3737/19.

У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Крім цього, у Інформаційних довідках, які надані прокурором разом з позовною заявою, міститься інформація про реєстрацію у листопаді 2014 року за ОСОБА_1 права оренди щодо спірних земельних ділянок на підставі спірних договорів оренди.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на момент реєстрації за ОСОБА_1 права оренди на спірні земельні ділянки) Державний реєстр речових прав на нерухоме майно єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є відкритою та загальнодоступною.

Для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису (ч. 3 ст. 28 Закону).

Умови, підстави для безпосереднього доступу посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, адвокатів та нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, та процедуру отримання інформації з цього реєстру, права та обов`язки суб`єктів, що є учасниками зазначеної процедури визначено Порядком доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.

Таким чином, прокурор починаючи з моменту реєстрації права оренди по спірним договорам не був позбавлений законодавчо визначеної та технічної можливості самостійно здійснити перевірку про зареєстровані речові права на вказані спірні земельні ділянки ще у 2015 році (за дати реєстрації права оренди), шляхом безпосереднього доступу до Інформації про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка є відкритою та загальнодоступною.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять.

За таких обставин прокурор мав об`єктивну та законодавчо визначену можливість довідатися про існування спірних наказів та про наявність рішень про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки, з моменту видачі таких наказів та проведення державної реєстрації прав на спірні земельні ділянки, тобто у 2014 та 2015 роках.

Як вже зазначалось, прокурор приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси Держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, а тому зміна уповноваженого органу не змінює порядок перебігу позовної давності.

Визначаючи початок перебігу позовної давності в справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналась держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний орган, який виконував відповідні функції в той чи інший час та змінювався в результаті прийняття нових нормативних актів. Відтак, при дослідженні питання пропуску позовної давності слід з`ясувати, коли про порушення своїх прав довідалася держава в особі уповноваженого органу. Відповідний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі № 922/2756/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, Судом констатовано наступне:

7.1. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18);

7.2. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу;

7.3. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Держава, в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваних наказів. В контексті вищевказаного, суд вважає безпідставними посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише 24.05.2019.

Як свідчать матеріали справи, спірні договори оренди землі:

1) від 04.11.2014 укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 85,2984 га кадастровий номер 5322686200:00:005:0163;

2) від 04.11.2014, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 23,2877 га кадастровий номер 5322686200:00:003:0091;

3) від 24.10.2014, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 40,3474 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0834;

4) від 05.05.2015, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 32,9269 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0850;

5) від 05.05.2015, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 9,8837 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0851;

6) від 14.05.2015, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 44,1337 га кадастровий номер 5322686200:00:005:0164 , проте з відповідним позовом до суду в межах цієї справи прокурор звернувся до господарського суду лише у лютому 2024 року, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Прокурором не надано належних доказів існування об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прокурором субсидіарної функції із захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, адже жодних міркувань неможливості здійснити запит відомостей щодо відкритих у публічному доступі для Прокурора договорів оренди (державної реєстрації речових прав за ними), зокрема документів, що передували їх укладанню, раніше 24.05.2019.

Прокурором не наведено і з матеріалів справи не вбачається, що зміна форми реалізації повноважень прокурора через законодавчі новації у жовтні 2014 Закону України «Про прокуратуру» не має ніякого відношення до питання перебігу/спливу позовної давності у цій справі, оскільки спірні договори були укладені, а Прокурором дії щодо з`ясування обставин порушення інтересів Держави були вчинені вже після таких законодавчих змін.

Суд також враховує і невиправдане зволікання із поданням позовної заяви прокурором (лише в лютому 2024 року ) навіть після отримання покладених в їх основу відомостей від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (травень 2019).

Враховуючи викладене, прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли би реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень п. 1 ст. 6 Конвенції, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

Водночас, прокурором не наведено жодного мотивування в частині того, що саме перешкоджало прокурору звернутись до суду з відповідним позовом. Навпаки прокурор стверджує, що позовну заяву подано до суду до спливу строку позовної давності.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93 та №22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).

Наведене у сукупності є підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності і відмови прокурору у задоволенні позову.

Беручи до уваги, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування державної реєстрації договорів землі та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельні ділянки, у зв`язку зі спливом позовної давності.

Згідно з частин 1, 2, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частина 1 статті 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (статті 76-79 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на прокурора.

Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 статті 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.11.2024.

Суддя Погрібна С.В.