Рішення

від 26.11.2024 по справі 917/944/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2024 Справа № 917/944/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., за участю секретаря судового засідання Сілаєвої О. Ф., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Комунального підприємства Полігон ТПВ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Надежда 1988

про стягнення 718 505,70 грн

за участю представників

від позивача: Царьок О. В., від відповідача: Тереховський Д. О.

установив:

До Господарського суду Полтавської області звернулось Комунальне підприємство Полігон ТПВ з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Надежда 1988 про стягнення 718 505,70 грн за сплачений, але не отриманий товар, за умовами договору поставки № 01/22т від 20.12.2021.

Відповідач у відзиві (а.с.88-91) та у запереченні (а.с.134-135) проти позову заперечує, посилаючись на те, що договором передбачена оплата товару після його постачання; детальний звіт отоварених талонів не містить підписів посадових осіб відповідача; позивач не надав доказів невиконання відповідачем зобов`язань, відповідач втратив доступ до АЗС, на яких відбувалося заправляння паливом та які знаходяться в м. Маріуполь.

Позивач у відповіді на відзив (а.с.97-101) повідомив, що позивач здійснив попередню оплату товару, проте з 24.02.2024 після повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України, зокрема в м. Маріуполь, позивач не отримував товар, який був ним оплачений відповідачу та який знаходився у відповідача на зберіганні відповідно до п. 3.5 договору; звіт по погашених/отоварених талонах надійшов по електронній пошті від керівника відділу корпоративних продажів відповідача.

У цій справі були вчинені такі процесуальні дії.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2024 цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т. М. за номером справи 917/944/24 (а.с. 77).

Ухвалою від 10.06.2024 суд відкрив провадження у справі № 917/944/24, визнав справу малозначною, призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи та витребував у відповідача додаткові докази (а.с. 81-82).

Вказана ухвала суду надсилалась та доставлена позивачу в його електронний кабінет у підсистемі Електронний суд (довідка про доставку електронного листа від 10.06.2024, а.с. 83); відповідачу засобами поштового зв`язку на його юридичну адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 80) та отримана відповідачем 13.06.2024, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 84).

Відповідно до п. 3 ч. 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2), день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (п. 3).

Отже, ухвала від 10.06.2024 доставлена сторонам в установленому порядку.

Позивач подав клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін (а.с.102-103).

Ухвалою від 14.08.2024 суд вирішив розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі (а.с.130-131).

Ухвалою від 19.09.2024 (а.с.150-151, з врахуванням ухвали про виправлення описки від 07.10.2024, а.с.162) суд поновив Товариству з обмеженою відповідальністю Надежда 1988 строк для подання відзиву на позов.

Ухвалою від 19.09.2024 (а.с.150-151, з врахуванням ухвали про виправлення описки від 07.10.2024, а.с.162) суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Ухвалами від 08.10.2024 та від 31.10.2024 суд відкладав розгляд справи за клопотаннями позивача, оскільки закінчився трудовий контракт у керівника Комунального підприємства ПОЛІГОН ТПВ - Азізова В. А., а для призначення нового керівника та/або представника позивача по справі необхідний певний час.

Про час і місце розгляду справи по суті позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа 31.10.2024 (ухвали від 31.10.2024) позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети у підсистемі Електронний суд (а.с. 177, 178), а також явкою представників сторін у судове засідання 26.11.2024.

У судовому засіданні 26.11.2024 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно з ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між Комунальним підприємством «ПОЛІГОН ТПВ» (далі позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НАДЕЖДА 1988» (далі відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № 01/22т від 20.12.2021 (далі Договір, а.с. 15-24).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується поставити дизельне паливо і бензин А-92 (далі - товар), зазначений у специфікації (додаток № 1 до Договору), а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Постачальник зобов`язується поставити покупцю товар у відповідності до заявки покупця на умовах, що передбачені цим договором (п. 1.2. Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору поставка талонів або карток на отримання товару (партії товару) відбувається окремими партіями на підставі заявок покупця та на умовах DDP, в редакції Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс 2010». Місце поставки товару (карток, талонів): вул. Флотська, м. Маріуполь Донецька область, 87500, Україна.

Місця отримання товару (дизельного палива, бензину А-92): видача товару по талонам або пластиковим картам, на цілодобових автозаправних станціях (АЗС) постачальника та/або його партнерів згідно дислокації із зазначенням їх місцезнаходження за предметом закупівлі, в м. Маріуполь, Донецька область, перелік яких зазначено в додатку № 2, в кількості не менше 3-х, одна з яких повинна розташовуватися не далі 5 км по автомобільних шляхах від звалищного полігону КП «ПОЛІГОН ТПВ» пр-т Єдності, 1 м. Маріуполь Донецька область та, згідно заявки замовника, по всій території, підконтрольній Україні (наявність розгалуженої мережі заправок), на яких буде здійснюватися видача товару.

За пунктом 3.2 Договору термін поставки: протягом дії даного договору відповідно до п. 3.7 до 31.12.2022 року. Видача товару по талонам або пластиковим картам - цілодобово на автозаправних станціях (АЗС) Учасника та/або його партнерів.

Відповідно до п. 3.5 Договору на постачальника покладається обов`язок зберігання партії товару та навантаження (заправка) товару у транспортний засіб або ємності покупця.

Пунктом 3.6 Договору встановлено, що передача товару зі зберігання здійснюється на автозаправних станціях постачальника або третіх осіб, на підставі талонів або карток, наданих покупцю відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 9.2 Договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений в п. 9.1 цього договору, та закінчується 31.12.2022. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від його виконання.

У Специфікації на поставку товару на 2022 рік (додаток № 1 до Договору, а.с. 23) сторони погодили предмет поставки:

дизельне паливо у загальній кількості 68 290 л. по ціні 27,33 грн. з ПДВ на загальну суму 1 866 365,70 грн з ПДВ;

бензин марки А-92 у загальній кількості 570 л. по ціні 27,33 грн. з ПДВ на загальну суму 15 578,10 грн з ПДВ.

В додатку № 2 до Договору (а.с. 24) «Перелік АЗС» сторони погодили місця отримання товару у м. Маріуполь.

Позивач сплатив відповідачу грошові кошти в загальній сумі 941 245,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 59 від 25.01.2022 на суму 510 000,00 грн (а.с. 25) та платіжною інструкцією № 63 від 27.01.2022 на суму 431 245,20 грн (а.с. 26).

Факт надходження цих коштів відповідач у відзиві не заперечує, доказів в спростування вказаної обставини відповідач до суду не надав.

Надходження вказаних коштів підтверджено також у сформованому відповідачем акті звірки станом на 22.04.2024 (а.с.29), який підписаний від імені відповідача та посвідчений його печаткою.

Позивач у позові вказує, що товар від відповідача отримав частково - на суму 222739,50 грн (в тому числі дизельне паливо у кількості 8140 л на суму 222 466,20 грн та бензин марки А-92 у кількості 10 л на суму 273,30 грн, в підтвердження чого позивач надав звіти по погашеним та непогашеним талонам, сформовані за період 01.12.2021 29.04.2022 (а.с. 30-50).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який діє по цей день.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 та наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (зі змінами) вся територія Маріупольського району за винятком с. Заїченко, с. Пікузи, з 24.02.2022 по 04.03.2022 включена до Переліку територій активних бойових дій, а з 05.03.2022 до Переліку територій, тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Позивач за наказом від 01.07.2022 № 01/01.07 (а.с.67) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації та запровадження на території України воєнного стану, для забезпечення збереження та функціонування підприємства, прийняв рішення з 01.07.2022 встановити тимчасове місце фактичного знаходження підприємства: вул. Салютна, буд. 1-Б, кв. 140, м. Київ, 04111.

Позивач направив відповідачу лист-заявку від 08.07.2022 № 080722/2 (а.с.53), в якому прохав згідно з п. 3.8 Договору здійснити поставку талонів або карток на отримання товару за адресою: вул. Салютна, буд. 1-Б, кв. 140, м. Київ, 04111.

Також позивач направив відповідачу лист-вимогу від 08.07.2022 № 080722/ЛВ (а.с.54-55), в якому:

- повідомив, що згідно наданого ТОВ «Надежда» звіту по погашених (отоварених талонах) з 04.01.2022 по 23.02.2022 фактично було отримано товару на суму 222739,50 грн 8140 л дизельного палива та 10 л бензину марки А-92;

- заявив вимогу у строк до 01.08.2022 забезпечити видачу (отримання) покупцем раніше оплаченого товару;

- заявив вимогу повідомити позивача про місце зберігання товару, що належить КП «Поліго ТПВ», та можливості передачі (завантаження) товару в тару покупця;

- вказав, що на підставі доданої заявки пріоритетним регіоном для отримання (відвантаження) товару є м. Київ або Київська область.

Направлення відповідачу листа-заявки від 08.07.2022 № 080722/2 та листа-вимоги від 08.07.2022 № 080722/ЛВ підтверджується поштовим описом вкладення від 08.07.2022 та накладною АТ «Укпошта» від 08.07.2022 № 0411107882243 (а.с.65). Згідно з рекомендованим повідомленням (а.с.66) вказане відправлення відповідач отримав 15.07.2022.

Доказів направлення позивачу відповіді на вказані листи відповідач суду не надав.

Позивач листом № 0904/1-ДЗ від 09.04.2024 (а.с.61-62) звертався до відповідача з вимогою про поставку дизельного палива та бензину А-92 та/або повернення коштів, на який не був поставлений товар, на розрахунковий рахунок позивача.

Направлення відповідачу цього листа підтверджується поштовим описом вкладення від 09.04.2024 та накладною АТ «Укпошта» від 09.04.2024 № 0411108259868 (а.с.63). Згідно з рекомендованим повідомленням (а.с.63) вказане відправлення відповідач отримав 12.04.2024.

Доказів направлення позивачу відповіді на цей лист відповідач суду не надав.

Позивач звертався до Господарського суду Полтавської області з позовом до відповідача про зобов`язання надати/поставити Комунальному підприємству «ПОЛІГОН ТПВ» раніше сплачений і неотриманий Товар по Договору від 20.12.2021 № 01/22т, а саме: дизельне паливо у кількості 26010 літрів; бензин марки А-92 у кількості 280 літрів.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.05.2023 у справі 917/1322/22 у вказаному позові було відмовлено (адреса доступу: https://reestr.court.gov.ua/Review/110845337).

У рішенні від 04.05.2023 у справі 917/1322/22 суд відмову у позові мотивував наступним:

- умовою поставки талонів у відповідності до пункту 3.1 Договору є заявка Покупця на отримання талонів або карток на Товару (партії Товару), які поставляються на умовах DDP, в редакції Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс 2010". Місце поставки Товару (карток, талонів): вул. Флотська, 167, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, Україна, які позивачем в обґрунтування позовних вимог не надані4

- позивач у відповідності до умов пункту 3.7 Договору на підтвердження виникнення права власності на Товар в обсязі визначеному в талонах або картках не надав акту приймання-передачі на талони або картки;

- не надано доказів проведення відповідної інвентаризації недопоставлених товарів, відповідних бухгалтерських та/або облікових документів;

- суд критично оцінює посилання позивача при обрахунку кількості пального, яке позивач просить суд зобов`язати відповідача надати/поставити позивачу на детальний звіт по погашених/отоварених талонах за період з 04.01.2022 року по 23.02.2022 року, з огляду на відсутність будь-яких підписів та печатки на ньому осіб які його склали, відображення в ньому не всіх АЗС які передбачені Додатком 2 до Договору поставки. Крім того як встановлено в судовому засіданні та не заперечується позивачем вказаний детальний звіт отримано з електронної пошти, яка не визначена Договором як електронна пошта, за якою може здійснюватися обмін інформацією сторонами Договору.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Господарського суду Полтавської області від 04.05.2023 в справі 917/1322/22 не оскаржувалося. У цьому Реєстрі наявна відмітка про набрання цим судовим рішенням законної сили 02.06.2023.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду для захисту свого порушеного права з позовом про стягнення з відповідача 718 505,70 грн.

При вирішенні спору суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Спірні правовідносини між сторонами виникли в зв`язку з укладенням та виконанням договору поставки.

Згідно із ст. 265 Господарського кодексу України (далі ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У ч.1 ст. 662 ЦК України вказано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У статті 664 ЦК України вказано, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно з Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України № 281/171/578/155 від 20.05.2008, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики України від 20 травня 2008 року №281/171/578/155, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на умовах Договору здійснив попередню оплату за нафтопродукти на загальну суму 941 245,20 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень № 59 від 25.01.2022 на суму 510 000,00 грн (а.с. 25) та платіжною інструкцією № 63 від 27.01.2022 на суму 431 245,20 грн (а.с. 26). Факт надходження цих коштів відповідач у відзиві не заперечує.

Позивач у позові визнає, що на виконання умов Договору відповідач здійснив поставку нафтопродуктів на загальну суму 222 739,50 грн, цей обсяг позивач визначив з врахуванням звітів по погашеним та непогашеним талонам, що сформовані за період 01.12.2021 29.04.2022 (а.с. 30-50).

Позивач у позові вказує, що розмір сплаченої позивачем попередньої оплати за нафтопродукти, на яку не був поставлений товар, становить 718 505,70 грн , грошові кошти попередньої оплати позивачу не повернуті.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, зокрема з тих підстав, що наданий позивачем в підтвердження часткової поставки товару звіт по отовареним талонам ніким не підписаний, а також що позивач не підтвердив документально невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо місця і способу поставки талонів чи пального.

Вказані заперечення суд відхиляє з таких міркувань.

У ч. 1 ст. 79ГПК Українизазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". У рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), зазначено, що суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

За умовами п. 1.1 та п. 1.2 Договору відповідач, як постачальник, зобов`язався поставити позивачу (покупцю) дизельне паливо і бензин А-92, зазначені у специфікації (додаток № 1 до Договору), а позивач (як покупець) - прийняти і оплатити такий товар.

Отже, за наявності спору між сторонами позивач (як покупець) повинен довести факт оплати товару, а відповідач як постачальник має довести належними доказами факт належного виконання ним свого обов`язку за договором з поставки товару покупцю на умовах, що передбачені цим договором.

У постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 викладено правовий висновок про те, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Відповідач не надав суду жодного доказу у підтвердження викладених у відзиві обставин, зокрема, не надав жодного доказу поставки відповідачу оплаченого товару.

Також відповідач не надав суду жодних доказів, які б поставили під сумнів докази, надані позивачем, чи спростували їх існування.

Таким чином, наявність обставин, на яку позивач посилається як на підставу своїх вимог у позові, суд вважає доведеними, оскільки докази, надані на підтвердження цих обставин, є більш вірогідними, а доказів на її спростування відповідач суду не надав.

Відповідач у відзиві та у запереченні також вказує, що він втратив доступ до АЗС, на яких відбувалося заправлення паливом, втрачено доступ до первинних документів та сервера, який знаходився у м. Маріуполь; відповідачу не зрозуміло, чому позивач хоче стягнути кошти саме з відповідача, адже причиною нібито неотриманого товару є факт захоплення міста Маріуполь військами РФ.

На вказані заперечення суд зазначає наступне.

Статтею 617 Цивільного кодексу України, а також статтею 218 Господарського кодексу України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, то таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За змістом п. 8.1 Договору при настанні обставин неможливості виконання зобов`язань за договором (зокрема, у випадку військових дій) сторони звільняються від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань відповідно до часу дії форс-мажорних обставин.

За змістом п. 8.2 Договору сторона, для якої наступили форс-мажорні обставини, зобов`язана протягом 5 календарних днів з часу їх настання повідомити у письмовій формі іншу сторону. Факти, викладені у повідомленні, повинні бути підтверджені Торгово-промисловою палатою.

У частині 2 статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні вказано, шо Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сиди) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Проте, ще одним обов`язковим критерієм звільнення винної сторони від відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання і обставинами непереборної сили, який на практиці визначається завжди щодо кожного спірного зобов`язання окремо.

Зазначене твердження випливає зі змісту ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якої форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо).

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов`язання».

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Відповідач не надав до суду жодного доказу повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин при виконанні зобов`язань за договором.

Відповідач не надав до суду жодного доказу існування у нього форс-мажорних обставин щодо виконання зобов`язань за договором.

Разом з тим суд зазначає, що позивач у позовній заяві не заявляв вимоги щодо відповідальності за невиконання зобов`язань відповідачем.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами щодо невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару за Договором (лист-заявка від 08.07.2022 № 080722/2, лист-вимога від 08.07.2022 № 080722/ЛВ, лист № 0904/1-ДЗ від 09.04.2024 (а.с.53, 54-55, а.с.61-62). Проте відповіді на вказані листи відповідач позивачу не надав.

Також відповідач не надав до суду жодного доказу в підтвердження втрати первинних документів та сервера, про що відповідач зазначив у відзиві.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599 - 601, 604- 609 ЦК України.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем належними доказами, зобов`язання з відпуску оплаченого обсягу пального у розмірі 718 505,70 грн відповідач не виконав.

Доказів поставки та передачі позивачу оплаченого обсягу палива у сумі 718 505,70 грн матеріали справи не містять.

Доказів в спростування вищевикладеного відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повинен повернути позивачу 718505,70 грн коштів, сплачених за товар, який не був переданий позивачу. Тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати, понесені ним у цій справі.

За подачу цього позову позивач сплатив 10 777,59 грн судового збору за платіжною інструкцією № 2 від 30.05.2024 (а.с. 14). Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджене випискою від 31.05.2024 (а.с. 78).

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача повністю.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження, або після дати платежів, які враховані судом у рішенні, відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Керуючись статтями 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Надежда 1988 (вул. Зіньківська, буд. 19-Б, м. Полтава, 36009; ідентифікаційний код 43895048) на користь Комунального підприємства Полігон ТПВ (вул. Флотська, буд. 167, м. Маріуполь, Донецька область, 87555; фактичне місцезнаходження: вул. Салютна, буд. 1-Б, кв. 140, м. Київ, 04111; ідентифікаційний код 32320725) 718 505 грн 70 коп. вартості непоставленого товару, 10 777 грн 59 коп. відшкодування витрат з оплати судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення: 27.11.2024.

Суддя Т. М. Безрук