Постанова

від 20.11.2024 по справі 757/470/24-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 757/470/24-ц

провадження № 61-11336св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Печерська районна в місті Києві державна адміністрація,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року у складі колегії суддів Голуб С. А.,

Слюсар Т. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Печерська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - Печерська РДА в м. Києві), про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.

Під час перебування у шлюбі у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка вказувала, що з початком війни разом із неповнолітніми дітьми виїхала до Республіки Словенія, діти проживають разом з нею. Відповідач дітьми не цікавиться, не бере участі в їх утриманні та вихованні.

Позивачка має постійну роботу, працює викладачем, займається репетиторством з англійської та італійської мов. Вказувала, що стабільний дохід надає їй змогу забезпечити дітей найкращими умовами для проживання, освіти, культурного розвитку, лікування та відпочинку. Зазначала, що вона одноособово утримує дітей, повністю забезпечує їх потребами на харчування, одяг, лікування, розвиток, навчання та відпочинок.

З урахуванням наведеного позивачка просила суд:

? визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_1 ;

? стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 10 000,00 грн на кожну дитину щомісячно до досягнення дітьми повноліття.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

03 квітня 2024 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву

про залишення позову без розгляду з тих підстав, що позовна заява ОСОБА_1

сфальсифікована, підписана іншою особою, а її пред`явлення до суду

не відповідає особистому волевиявленню позивачки.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що на час подання позову позивачка перебувала за межами України, а тому поштою не мала можливості надіслати позов, а поданий позов містить не її підпис, що підтверджується висновком експерта. Пояснення представника позивачки не спростували висновків суду щодо надання стороною відповідача належних та допустимих доказів про те, що підпис у позовній заяві виконаний не ОСОБА_1 .

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30 квітня 2024 року ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 30 квітня 2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , місцевий суд застосував положення пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, але не звернув увагу на те, що вказана норма не стосується пред`явлення позову позивачем, а поширюються на випадки, коли позов подається особою, в інтересах іншої заінтересованої особи, без наявності повноважень на ведення справи.

Поклавши в основу свого рішення висновок експерта від 15 березня 2024 року

№ 901-Е, суд першої інстанції не врахував письмові пояснення ОСОБА_1

від 29 квітня 2024 року про те, що позовну заяву вона особисто підписала

та передала її своїми знайомими адвокату Ларичеву В. В., з яким 21 грудня 2023 року позивачка уклала договір про надання правової допомоги та який

29 грудня 2023 року відправив позов засобами поштового зв`язку на адресу Печерського районного суду міста Києва.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у підготовчих засіданнях 12 березня та

30 квітня 2024 року брав участь представник позивачки адвокат

Ларичев В. В., повноваження якого підтверджуються належно оформленим ордером на надання правничої допомоги у Печерському районному суді міста Києва.

Місцевий суд не надав належної оцінки поясненням позивачки та її представника, натомість зазначив, що відсутні підстави вважити, що позовна заява підписана ОСОБА_1 власноручно з огляду на висновки судової почеркознавчої експертизи, проведеної на замовлення відповідача.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за змістом частини другої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, проте в цьому випадку підпис особи на позовній заяві не входить до предмета доказування.

Апеляційний суд вказав на те, що позивачка не була повідомлена про проведення вказаної експертизи та не брала участі в її проведенні, не надавала експерту необхідні для проведення експертизи документи та від неї не відбиралися вільні та умовно вільні зразки її підпису.

Тому суд першої інстанції мав критично оцінити висновок почеркознавчої експертизи та керуватися тим, що позов подано особисто позивачкою, а не іншою особою (представником) без відповідних на це повноважень.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у разі виникнення сумніву в суду першої інстанції щодо дотримання форми позовної заяви та підписання її позивачкою чи її представником процесуальний закон передбачає право суду залишити позовну заяву без руху в порядку, передбаченому статтею 185 ЦПК України.

Водночас місцевий суд таку процесуальну дію не вчинив, а на підставі сумнівного висновку експерта, якому відповідач на власний розсуд надав декілька зразків (не відомо чи на них взагалі містився підпис позивачки), безпідставно вважав доведеним факт того, що підпис на позовній заяві позивачці не належить.

За таких обставин апеляційний суд вважав дії місцевого суду проявом формалізму, оскільки у суду першої інстанції не було достатніх і обґрунтованих підстав залишати позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, а позивачці належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року та залишити без змін ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 30 квітня 2024 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не дослідив докази в межах перевірки законності ухвали Печерського районного суду міста Києва від 30 квітня 2024 року, чим порушив права відповідача на подання доказів та доведення своїх доводів і міркувань як це передбачено статтею 42 ЦПК України (пункт 2 частини першої, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Провадження у суді касаційної інстанції

03 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Ларичев В. В. , у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 08 січня 2024 року до Печерського районного суду міста Києва засобами поштового зв`язку від імені ОСОБА_1 надійшла позовна заява до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Печерська РДА в місті Києві, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

24 січня 2024 року ухвалою Печерського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати у порядку загального позовного провадження.

03 квітня 2024 року відповідач подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

З висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Савчук О. Ю. від 15 березня 2024 року № 901-Е вбачається, що його підготовлено для подання до Печерського районного суду

міста Києва, в тому числі у межах розгляду цивільної справи № 757/470/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів. Експерт попереджений про кримінальну відповідальність відповідно до вимог статей 384, 385 КК України.

Висновок підготовлений для подання до Дарницького районного суду міста Києва у межах цивільних справ № 753/940/24 та № 753/939/24, а також Печерського районного суду міста Києва у межах справи № 757/470/24 на підставі заяви ОСОБА_2 та договору від 04 березня 2024 року № 24-901-Е про проведення експертизи. Досліджувані документи: один примірник позовної заяви про розірвання шлюбу від 28 грудня 2023 року, адресованої Дарницькому районному суду міста Києва (позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 ); один примірник позовної заяви про поділ майна подружжя від 28 грудня 2023 року, адресованої Дарницькому районному суду міста Києва (позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 ); один примірник позовної заяви про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів від 28 грудня 2023 року, адресованої Печерському районному суду міста Києва (позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 ).

Також встановлено, що 01 березня 2024 року за вх. № 712/13/вх.24 ЛЕП на адресу Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшла додаткова заява від імені ОСОБА_2 , разом з якою як додаткові вільні зразки підписів ОСОБА_1 надано: договір № 089/12/ф на проведення незалежної оцінки майна від 20 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЄСП Оцінка-Капітал» на 2 арк.; акт приймання-передавання виконаних робіт № 089/12/ф за договором № 089/12/ф на проведення незалежної оцінки майна від 27 серпня 2012 року на 1 арк.; електрографічні копії сторінки паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .

Об`єктом почеркознавчого дослідження стали підписи від імені ОСОБА_1 після друкованого тексту «28 грудня 2023 року» та перед друкованим текстом « ОСОБА_1 » у примірнику позовної заяви про розірвання шлюбу від 28 грудня 2023 року, адресованої Дарницькому районному суду міста Києва (позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 ); після друкованого тексту «28 грудня 2023 року» та перед друкованим текстом « ОСОБА_1 » примірника позовної заяви про поділ майна подружжя від 28 грудня 2023 року, адресованої Дарницькому районному суду міста Києва (позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 ); після друкованого тексту «28 грудня 2023 року» та перед друкованим текстом « ОСОБА_1 » примірника позовної заяви про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів від 28 грудня 2023 року, адресованої Печерському районному суду міста Києва (позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 ), які виконані барвниками синьо-фіолетового кольору.

Експертиза примірника позову ОСОБА_1 , що міститься у матеріалах цієї справи, не проводилась, оскільки вказані матеріали судом експерту не надавалися.

За висновком експерта підписи від імені ОСОБА_1 , розташовані після друкованого тексту «28 грудня 2023 року» та перед друкованим текстом « ОСОБА_1 » у примірнику позовної заяви про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів від 28 грудня 2023 року, адресованої Печерському районному суду міста Києва» виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

ОСОБА_1 не була повідомлена про проведення вказаної експертизи та не брала участі в її проведенні, не надавала експерту необхідні для проведення експертизи документи та від неї не відбиралися вільні та умовно вільні зразки підпису.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що з письмових пояснень ОСОБА_1 від 29 квітня 2024 року відомо, що позовну заяву вона особисто підписала та передала її своїми знайомими адвокату Ларичеву В. В., з яким позивачка 21 грудня 2023 року уклала договір про надання правової допомоги та який 29 грудня 2023 року відправив позов засобами поштового зв`язку на адресу Печерського районного суду міста Києва.

Крім того, у підготовчих засіданнях 12 березня та 30 квітня 2024 року брав участь представник позивачки адвокат Ларичев В. В., повноваження якого підтверджуються належно оформленим ордером на надання правничої допомоги у Печерському районному суді міста Києва.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувана постанова апеляційної інстанції відповідає з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У статті 174 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповідно до частин першої, другої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до частин першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частини четверта, восьма статті 62 ЦПК України визначають, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (частина сьома статті 177 ЦПК України).

Таким чином, позовна заява може бути складена, підписана та подана до суду як самим позивачем, так і його представником, якщо йому надані такі повноваження.

У разі, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано, така заява повертається позивачеві (пункт 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України).

Передбачений пунктом 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України процесуальний наслідок суд застосовує до відкриття провадження у справі. Якщо про вказані обставини стало відомо після відкриття провадження у справі, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо його подала особа, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; якщо від імені заінтересованої особи його подала особа, яка не має повноважень на ведення справи (пункти 1 і 2 частини першої статті 257 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 14-52цс19).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Савчук О. Ю. від 15 березня 2024 року № 901-Е вбачається, що підписи від імені ОСОБА_1 , розташовані після друкованого тексту «28 грудня 2023 року» та перед друкованим текстом «ОСОБА_1» у примірнику позовної заяви про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів від 28 грудня 2023 року, адресованої Печерському районному суду міста Києва» виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

З письмових пояснень позивачки ОСОБА_1 від 29 квітня 2024 року відомо, що позовну заяву вона особисто підписала та передала її своїми знайомими адвокату Ларичеву В. В., з яким вона 21 грудня 2023 року уклала договір про надання правової допомоги та який 29 грудня 2023 року відправив позов засобами поштового зв`язку на адресу Печерського районного суду міста Києва.

Крім того, у підготовчих засіданнях 12 березня та 30 квітня 2024 року брав участь представник позивачки адвокат Ларичев В. В., повноваження якого підтверджені належно оформленим ордером на надання правничої допомоги у Печерському районному суді міста Києва.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не дослідив докази в межах перевірки законності ухвали Печерського районного суду міста Києва від 30 квітня 2024 року, чим порушив права відповідача на подання доказів та доведення своїх доводів і міркувань є неприйнятними з огляду на таке.

Апеляційний суд, досліджуючи надані відповідачем ОСОБА_2 докази, зазначив, що суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , застосував положення пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, але не звернув увагу на те, що ця норма не стосується пред`явлення позову позивачем, а поширюється на випадки, коли позов подається особою, в інтересах іншої заінтересованої особи, без наявності повноважень на ведення справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий суд, поклавши в основу свого рішення висновок експерта від 15 березня 2024 року № 901-Е, не врахував письмові пояснення ОСОБА_1 від 29 квітня 2024 року про те, що позовну заяву вона особисто підписала та передала її своїми знайомими адвокату Ларичеву В. В., з яким вона 21 грудня 2023 року уклала договір про надання правової допомоги та який 29 грудня 2023 року відправив позов засобами поштового зв`язку на адресу Печерського районного суду м. Києва.

Отже, позивачка підтвердила власне волевиявлення на звернення до суду із позовом про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів, підтримання нею заявлених позовних вимог, вчинення інших процесуальних дій, спрямованих на доведення обставин, на які вона посилалася в обґрунтування своїх вимог.

Крім того, у підготовчих засіданнях 12 березня та 30 квітня 2024 року брав участь представник позивачки адвокат Ларичев В. В., повноваження якого підтверджені належно оформленим ордером на надання правничої допомоги у Печерському районному суді міста Києва.

Отже, залишення судом першої інстанції позовної заяви без розгляду у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України без урахування заяви ОСОБА_1 та її представника щодо особистого волевиявлення позивачки на подання такої позовної заяви та її власноручного підписання ОСОБА_1 , є проявом формалізму, який обмежує право особи на розгляд її справи судом.

Також колегія суддів зауважує, що застосування судом правових норм та вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватися з урахуванням обставин конкретної справи та з метою забезпечення ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Колегія суддів звертає увагу, що суд не повинен тлумачити положення пунктів 1, 2 частини першої статті 257 ЦПК України у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя, адже наведене неодноразово було предметом розгляду в Європейському суді з прав людини (див. постанову Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 753/939/24, провадження № 61-11306св24).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Так, у рішенні від 25 січня 2000 року у справі «Miragall Escolano and Othersv. Spain» («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», заяви № 38366/97, № 38688/97, № 40777/98, № 40843/98, № 41015/98, № 41400/98, № 41446/98, № 41484/98, № 41487/98, № 41509/98) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Pеrez de Rada Cavaniles v. Spain» («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», заява № 3256-57) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Отже, виходячи з норм Конституції України, а також із положень Конвенції щодо реалізації права на доступ до суду, повернення цивільного позову або залишення його без розгляду з формальних підстав унеможливлює доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачка підтвердила власне волевиявлення на звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів, підтримання нею заявлених позовних вимог, вчинення інших процесуальних дій, спрямованих на доведення обставин, на які вона посилалась в обґрунтування цих вимог, правильно скасував ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 30 квітня 2024 року та передав справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Апеляційний суд, переглядаючи справу у межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням усіх конкретних обставин, надав вичерпну відповідь на всі істотні питання.

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська