Рішення

від 27.11.2024 по справі 160/9323/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 рокуСправа №160/9323/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Савченка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Синельніківської міської ради (вул.Каштанова, 14, м.Синельникове, Дніпропетровська область, 52500, код ЄДРПОУ 34195542) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

Позивач 10.04.2024р. звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльності Синельниківської міської ради, яка полягає у невнесенні на розгляд сесії у встановленому земельним законодавством України порядку питання щодо укладення зі мною договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване належне мені майно - незавершене будівництво - комплекс торгово - побутового обслуговування, яке розташоване за адресою: м. Синельникове, вул. Садова, або вирішити питання щодо передачі мені зазначеної земельної ділянки в інший спосіб також не здійсненні розрахунку та не визначенні розміру плати за землю по вул. Садова у м. Синельникове, на якій розташований незавершений будівництвом комплекс торгово - побутового обслуговування;

- зобов`язати відповідача внести на розгляд сесії у встановленому земельним законодавством України порядку питання щодо укладення зі мною договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване належне мені майно - незавершене будівництво - комплекс торгово - побутового обслуговування, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , або вирішити питання щодо передачі мені зазначеної земельної ділянки в інший спосіб, здійснити розрахунок та визначити розмір плати за міськради де її запевняли, що її питання буде розглянуто згідно до закону, відповідь про прийняте рішення мені надіслане поштою.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником майна незавершеного будівництва. Враховуючи викладене, позивач звернувся до Синельниківської міської ради із клопотанням щодо надання в оренду земельної ділянки. Проте, міська рада не відповіді не надано.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

08 травня 2024 року представник відповідача надав до суду відзив, в якому відповідач не погоджується з заявленими позивачем вимогами та у задоволенні позовної заяви просить відмовити у повному обсязі. Відзив обґрунтовано тим, що підстав для надання в оренду у спірних правовідносинах немає. Позивачу б надали письмову відповідь, якби він звернувся в приймальню міського голови.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (витяг від 22.04.2024 р.) ОСОБА_1 є власником нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , незавершене будівництво, об`єкт житлової нерухомості. Вказана нерухомість розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 1213000000:01:630:0014.

Як встановлено, позивач подав до міської ради клопотання від 26.12.2023 р., в якому просив на черговій сесії вирішити питання про надання в оренду земельної ділянки.

Міська рада листом №10.0-110/0/2-24 від 04.01.2024 р. повідомила ОСОБА_1 про відсутність підстав для оренди, оскільки заявник не є власником будівлі або споруди, а є лише власником незавершеного будівництва.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 83 Земельного кодексу України №2768-ІІІ від 25.10.2001 року землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 2 статті 116 Земельного кодексу визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 1 ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Згідно з частиною 2 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Частиною 6 ст.123 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Пункт 5 частини 5 статті 186 Земельного кодексу України визначає, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується: у разі передачі на підставі такої документації земельної ділянки у власність та користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування - рішенням таких органів.

З наведених вище норм вбачається, що міська рада наділена повноваженнями щодо передачі земельної ділянки у користування із земель комунальної власності. За наслідками розгляду такого питання уповноважений орган приймає відповідне рішення про надання земельної ділянки у користування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою (в розглядуваному випадку технічної документації).

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21.05.1997 року передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно із ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Отже, чинним законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка регулює питання земельних відносин від імені відповідної територіальної громади, є прийняття сесію ради відповідного рішення.

Відповідно до частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільський, селищний, міський голова, зокрема, скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з частиною 2 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 5 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Отже, з аналізу вказаних норм, суд акцентує увагу на тому, що за наслідками розгляду клопотання позивача відповідач був зобов`язаний прийняти рішення на сесії ради, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (або мотивовану відмову у його наданні).

Проте, рішення ради за клопотанням позивача не прийнято.

Натомість, лист №10.0-110/0/2-24 від 04.01.2024 р. не є належною формою розгляду клопотання позивача, оскільки не є рішенням ради.

Зі змісту вказаного листа вбачається, що у ньому не висловлено зауважень щодо змісту, форми клопотання про передачу землі в оренду, чи зауважень щодо переліку доданих документів, тому суд не бере до уваги мотиви, вказані у відзиві на позові, щодо форми заяви.

До того ж, доказів того, що лист №10.0-110/0/2-24 від 04.01.2024 р. направлено та отримано позивачем відповідач не надав.

Наведені обставини, на думку суду, свідчать про протиправну бездіяльність міської ради, яка полягає у не прийнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача про надання земельної ділянки в оренду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 1ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1 і ч. 2 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльність, яка полягає у не прийнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, сформулювавши спосіб відновлення порушеного права відповідно до вимог щодо чіткості, належності, повноти та достатності.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із частиною першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, положеннями КАС України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов`язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №300/941/19 та від 31.03.2020 року у справі №726/549/19.

Матеріалами справи підтверджується, що з метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено договір з адвокатом Масловим С.С. про надання правничої допомоги від 25.03.2024 року.

На підтвердження здійснення судових витрат, пов`язаних із наданням професійної правової допомоги, надано:

- вказаний вище договір про надання правової допомоги від 25.03.2024 року;

- додаткова угода про надання правничої допомоги від 26.03.2024р.;

- акт виконаних робіт від 26.03.2024р.;

- звіт про надання правової допомоги від 26.03.2024 р. у сумі 20000 грн.;

- розрахунок сум витрат від 26.03.2024 р.

Згідно з п. 3.1 додаткової угоди від 26.03.2024 р. оплата здійснюється протягом 30 робочих днів з моменті підписання звіту про надання правової допомоги.

Проте доказів оплати не подано, відтак суд на цей час не здійснює розгляд питання щодо відшкодування правових витрат.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 241, 243-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Синельніківської міської ради (вул.Каштанова, 14, м.Синельникове, Дніпропетровська область, 52500, код ЄДРПОУ 34195542) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Синельниківської міської ради, яка полягає у невнесенні на розгляд сесії у встановленому земельним законодавством України порядку клопотання ОСОБА_1 від 26.12.2023 р. про надання земельної ділянки в оренду.

Зобов`язати Синельніківську міську раду розглянути на найближчій сесії у встановленому земельним законодавством України порядку клопотання ОСОБА_1 від 26.12.2023 р. про надання земельної ділянки в оренду та прийняти рішення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Синельніківської міської ради (вул.Каштанова, 14, м.Синельникове, Дніпропетровська область, 52500, код ЄДРПОУ 34195542) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати на сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України..

Суддя А.В. Савченко