Рішення

від 19.11.2024 по справі 160/24584/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 рокуСправа №160/24584/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тулянцевої І.В.

розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11 вересня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (площа Народна, 4, Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ 20453063) від 02.08.2024 № 045550023392 про відмову у призначенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за віком та не зарахування до страхового (трудового) стажу періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 , з 11.10.1986 по 21.10.1993, та з 14.02.1997 по 13.10.1997;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (площа Народна, 4, Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ 20453063) зарахувати до загального до загального страхового стажу період роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно трудової книжки НОМЕР_2 , з 11.10.1986 по 21.10.1993, та з 14.02.1997 по 13.10.1997;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (площа Народна, 4, Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ 20453063) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком із зарахуванням страхового (трудового) стажу періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 11.10.1986 по 21.10.1993, та з 14.02.1997 по 13.10.1997.

В обґрунтування позову зазначено, про те що позивач 25.07.2024 року завернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV. Заява про призначення пенсії за віком була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області рішенням від 02.08.2024 року № 045550023392 було відмовлено в призначені пенсії за віком та зазначено про те, що до загального трудового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки з 11.10.1986 по 21.10.1993 (запис про звільнення не завірено печаткою підприємства та не засвідчено підписом посадової особи), з 14.02.1997 по 13.10.1997 (відсутня назва підприємства в записі про прийняття). Позивач вважає, що оскільки в неї наявні записи щодо вищезазначених періодів роботи в трудовій книжці, яка є основним документом для підтвердження стажу роботи, а за недоліки внесені роботодавцем до трудової книжки позивач, як працівник, не несе відповідальності, тому має право на зарахування цих періодів до загального страхового стажу роботи. Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача-1, вважає таким що порушує її права, тому звернулася до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 17 вересня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.

Залучено до участі в адміністративній справі № 160/24584/24 у якості відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, належним чином завірену копію матеріалів пенсійної ОСОБА_1 .

Копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано представниками відповідачів-1 та 2 18.09.2024 року, про що в матеріалах справи містяться довідки про доставку електронних листів.

01 жовтня 2024 року до суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на позовну заяву, в якому відповідач-1 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що 25.07.2024 року позивачка звернулася із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На підставі повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви від 25.07.2024 року та доданих до неї документів, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 045550023392 від 02.08.2024 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із тим, що страховий стаж роботи становить 23 рокт 4 місяці та 9 днів (з необхідних 31), що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно наданих до заяви документів про стаж (трудова книжка колгоспника, військовий квиток, довідки про підтвердження стажу) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж складає 20 років, 2 місяці та 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області за доданими документами не зараховано до загального страхового стажу період роботи з 11.10.1986 по 21.10.1993 оскільки запис про звільнення не завірено печаткою підприємства та не засвідчено підписом посадової особи; з 14.02.1997 по 13.10.1997 оскільки відсутня назва підприємства в записі про прийняття. Для зарахування даних періодів роботи необхідно надати уточнюючі довідки. До страхового стажу не враховано довідки №216 від 17.07.2024, оскільки ПАТ «Дніпропетровськ - Авто» не є правонаступником ДП «Дніпропетровськ, СТО-1». Отже відмовлено у призначенні пенсії по віку у зв`язку із відсутністю достатньої кількісті загального страхового стажу.

10 жовтня 2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву, в якому відповідач-2 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачка повторно зверталася 25.07.2024 до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою та необхідними документами для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області 02.08.2024 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за №045550023392 у зв`язку з тим, що у ОСОБА_1 на дату звернення відсутній необхідний страховий стаж, передбачений статтею 26 Закону № 1058-IV. Статтею 26 Закону № 1058-IV, зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII, визначено, що починаючи з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 31 років. З огляду на викладене вище, загальний страховий стаж позивача, за наслідками розгляду поданих документів, склав 23 роки 04 місяці 09 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Також відповідачем-2 зазначено про те, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 11.10.1986 по 21.10.1993 згідно записів трудової книжки, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою підприємства та не засвідчено підписом посадової особи. На момент внесення у трудову книжку записів була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях № 162. Пунктом 2.7 Інструкції № 162 визначено, шо якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а при його відсутності вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство. 17.08.1993 набула чинності Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58, окремі положення якої повністю кореспондуються з положеннями Інструкції № 162. Проте позивачем у відповідності до Порядку № 637 уточнюючу довідку щодо підтвердження спірного періоду не надано. При здійсненні розрахунку страхового стажу також не взято до уваги довідку №216 від 17.07.2024, оскільки ПАТ «Дніпропетровськ-Авто» не є правонаступником ДП «Дніпропетровськ СТО-1». З огляду на викладене вище, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області погоджується із висновками, наведеними в оскаржуваному рішенні, вважає його законним та обґрунтованим, складеним у відповідності до норм чинного законодавства. Також на виконання ухвали суду від 17.09.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було надано належним чином завірену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24.01.2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року надавши при цьому усі необхідні документи для підтвердження страхового стажу роботи.

У зв`язку з впровадженням екстериторіальності його заяву було направлено для опрацювання до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та розглянуто ним.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №045550023392 від 30.01.2024 року ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Рішення мотивоване тим, що відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» наявність страхового стажу, передбаченого ч. 1-3 цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року. Відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудова книжка, диплом) загальний страховий стаж враховано по 30.09.2023 та складає 22 роки 10 місяців 9 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Не зараховано до стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки з 11.10.1986 по 21.10.1993 (запис про звільнення не завірено печаткою підприємства та не засвідчено підписом посадової особи), з 14.02.1997 по 13.10.1997 (відсутня назва підприємства в записі про прийняття) та з 01.10.2023 по 31.12.2023 (за даними персоніфікованого обліку відсутня сплата страхових внесків). Отже відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

25 липня 2024 року позивачка повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року надавши при цьому усі необхідні документи для підтвердження страхового стажу роботи, а саме: паспорт; довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; документи про стаж, що визначені порядком №637 довідка №216; інший документ (попередня відмова) №2863/03-16.

У зв`язку з впровадженням екстериторіальності його заяву було направлено для опрацювання до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та розглянуто ним.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №045550023392 від 02.08.2024 року ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Рішення мотивоване тим, що вік заявника 60 років, необхідний стаж 31 рік, страховий стаж заявника становить 23 роки 4 місяці 9 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки з 11.10.1986 по 21.10.1993 (запис про звільнення не завірено печаткою підприємства та не засвідчено підписом посадової особи), з 14.02.1997 по 13.10.1997 (відсутня назва підприємства в записі про прийняття). В разі надання уточнюючих довідок стаж буде переглянуто. Також у вищезазначеному рішенні повідомлено про те, що не взято до уваги довідка №216 від 17.07.2024р, оскільки ПАТ «Дніпропетровськ-Авто» не є правонаступником ДП «Дніпропетровськ СТО-1». Отже відмовлено в призначенні пенсії згідно п.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи.

Не погоджуючись з відмовою відповідачів у призначенні пенсії за віком та не зарахуванням періодів роботи з 11.10.1986 р. по 21.10.1993 р. та з 14.02.1997 р. по 13.10.1997 р. до страхового стажу, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Частиною 1 ст. 44 Закону України № 1058-IV передбачено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду (ч. 2 ст. 44 Закону України № 1058-IV).

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 3 ст. 44 Закону України № 1058-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеним нормам відповідає пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком №637.

Так, судом досліджено трудову книжку позивача серії НОМЕР_2 , що видана 16.09.1983 року та встановлено, що ОСОБА_1 в спірні періоди працювала згідно із записами №№6-16 (далі мовою оригіналу):

-11.10.1986 принята временно кассиром-приёмщиком в торговый отдел в Днепропетровское СТО-1 (приказ №102-к от 10.10.1986 г.) (запис №6);

-18.01.1988 переведена кладовщиком в склад СТО-1 (приказ №4-к от 15.01.1988 г.) (запис №7);

-запись №8 на основании приказа №95 от 04.05.1988 г. РПО «Укравтомотосервис» во исполнение постановления Совета СССР №20 от 08.01.1988 г. обласное производственное объединение «Днепропетровскавтотехобслуживание» переименовано в обласное производственное предприятие автомотосервиса и торговли «Днепропетровскавтомотосервис».

-01.07.1989 переведена приёмщиком заказов (приказ №76 от 08.08.1988 г.) (запис №9);

-запись №9 считать не действительной;

-запись №10 приказом АО «Укравтосервис» №228 от 30.10.1991 Украинское республиканское производственное объединение «Укравтомотосервис» переименовано в обласное арендное предприятие «Автосервис» (приказ №253 от 13.11.1991 г.).

-запись №11 на основании приказов ДОАП «Автосервис» №216 от 08.10.1991 г. и «Автосервис» №84 от 28.06.1992 г. переведён на контрактную систему найма.

-21.10.1993 уволена по переводу на ДСТО-1 ОАО «ДАС» (приказ №59-К от 21.10.1993 г.) (запис №12);

-21.10.1993 принята по контракту в ДСТО-1 ОАО «ДАС» (запис №13);

-13.02.1997 уволена по ст. 38 КЗОТ Украины по собственному желанию (приказ №9-К от 13.02.1993 г.) (запис №14);

-14.02.1997 принята на должность товароведа в ПП «Каріна» (приказ №8 от 14.02.1997 г.) (запис №15);

-13.10.1997 уволена по собственному желанию ст. 38 КЗОТ Украины (приказ №35 от 12.10.1997 г.) (запис №16).

Крім того, позивачем як до суду, так і до пенсійного органу надано довідку про періоди роботи №216 від 17.07.2024 року, видану ПрАТ «Дніпропетровськ-авто», в якій зазначено, що ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ДНІПРОПЕТРОВСЬК-АВТО» (ЄДРПОУ 20220933) створене як Відкрите акціонерне товариство «ДАС», зареєстроване Виконкомом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів (свідоцтво № 0047 від 06.09.1993), перейменоване у Відкрите акціонерне товариство «ДНІПРОПЕТРОВСЬК-АВТО» згідно рішення Загальних зборів акціонерів 14.04.2003 та у ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ДНІПРОПЕТРОВСЬК- АВТО» згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів від 23.03.2010 та продовжує свою діяльність як ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ДНІПРОПЕТРОВСЬК-АВТО» у зв`язку зі зміною типу акціонерного товариства та перейменуванням згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів віл 23.12.2016. По ОСОБА_1 є наступні документи: книги з нарахування заробітної плати за 1986 року по 1988 рік (книга «Ведомость начисления зарплаты по филиалу и торговому отделу ДСТО-1 1986 г. 1987 г январь», книга «Ведомость начисления зарплаты по филиалам ДСТО-1 1987 г.», книга «Ведомость начисления зарплаты ДСТО-1 1988 г.); наказ Дніпропетровської станції техобслуговування автомобілів №1 від 15.01.1988 року № 4- к: «Тов. ОСОБА_2 касира-приемщика торгового отдела перевести кладовщицей склада основной деятельности, с полной материальной ответственностью, 18 января 1988 года. Оплата согласно положения»; наказ Дніпропетровської станції техобслуговування автомобілів №1 від 01.01.1992 р. № 1-Ка: « ОСОБА_2 кладовщицу центрального склада перевести с 1 января 1992 г. оператором вычислительных машин на том же участке.»; наказ Дніпропетровської станції техобслуговування автомобілів №1 від 21.10.1993 р. № 59-K: «На основании приказа АО «ДАС» «О ликвидации ДО АП «Автосервис» №3 от 14.09.93г. уволить по переводу на ДСТО-1 АО «ДАС» с перезаключением контракта следующих работников: .... 52. ОСОБА_2 оператор вычислительных машин».

Таким чином, спір з приводу зарахування вказаних періодів до страхового стажу виник лише у зв`язку з тим, що запис про звільнення не завірено печаткою підприємства та не засвідчено підписом посадової особи, а щодо другого періоду роботу відсутня назва підприємства в записі про прийняття.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що самі лише формальні неточності у документах, в тому числі записи, оформлені неналежним чином, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Суд зазначає, що на момент заповнення трудової книжки в спірних записах, порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці і соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі- Інструкція №162), яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників».

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців.

Згідно пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція) (аналогічна норма є в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджений наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції № 162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Абзацами першим та другим пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року в справі № 677/277/17 висловлено правову позицію, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Слід також урахувати, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року в справі № 754/14898/15-а.

Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З вищенаведених мотивів щодо покладення відповідальності за неналежне ведення трудових книжок на особу, яка допустила такі порушення, а не на робітника, а також зважаючи, що вказані записи містять всю необхідну інформацію про період зайнятості позивача на вказаних підприємствах, характер виконуваної ним роботи, не може бути підставою для відмови в зарахуванні таких періодів роботи позивача до його страхового стажу.

Під час розгляду справи відповідачами не було надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що записи у трудовій книжці позивача є недійсними та недостовірними.

Суд зазначає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи і ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового (страхового) стажу, а такі підстави як «запис про звільнення не завірено печаткою підприємства та не засвідчено підписом посадової особи, а також відсутня назва підприємства в записі про прийняття» не може бути підставою для виключення спірних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, а також іншої документації з вини адміністрації підприємства, і як наслідок не може позбавляти його конституційного права на соціальний захист.

Таким чином, періоди роботи позивачки з 11.10.1986 р. по 21.10.1993 р. та з 14.02.1997 р. по 13.10.1997 р. підлягає зарахуванню до страхового стажу.

З метою належного захисту прав та інтересів позивача, з огляду на частину другу статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області від 02.08.2024 № 045550023392 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та не зарахування до страхового (трудового) стажу періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 , з 11.10.1986 по 21.10.1993, та з 14.02.1997 по 13.10.1997.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому, суд зазначає, що процедура оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлена Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).

Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що оскільки після вирішення питання про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (як органу, що призначає пенсію за місцем проживання особи) сформовану електронну пенсійну ОСОБА_1 , належним відповідачем в частині зобов`язання зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача, є саме- Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Щодо вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити пенсію за віком, суд зазначає про наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем 1 було протиправно відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком через недостатність страхового стажу у зв`язку з незарахуванням періоду роботи позивача з 11.10.1986 р. по 21.10.1993 р. та з 14.02.1997 р. по 13.10.1997 р., суд вважає, що у даному випадку у відповідача 2, як органу, що повинен вирішувати питання про призначення пенсії, наявні дискреційні повноваження, як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

При цьому суд зауважує, що заяву про призначення пенсії, яку пенсійний орган повинен повторно розглянути, слід визначати в межах спірних правовідносин, тобто оскільки позивач оскаржує рішення від 02.08.2024 № 045550023392, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яке прийнято на підставі заяви від 25.07.2024 року, а відтак і повторний розгляд має бути здійснений саме заяви про призначення пенсії від 25.07.2024 року.

З огляду на викладене, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за віком із зарахуванням страхового (трудового) стажу періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 11.10.1986 по 21.10.1993, та з 14.02.1997 по 13.10.1997, підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень частини 3 статті 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063), відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 02.08.2024 № 045550023392 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та не зарахування до страхового (трудового) стажу періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 , з 11.10.1986 по 21.10.1993, та з 14.02.1997 по 13.10.1997.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до загального страхового стажу період роботи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно трудової книжки НОМЕР_2 , з 11.10.1986 по 21.10.1993, та з 14.02.1997 по 13.10.1997.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком від 25.07.2024 року та прийняти рішення у відповідності до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева