Рішення

від 27.11.2024 по справі 160/21790/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 рокуСправа №160/21790/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну, прийняте 28.02.2024 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за № 12034300021683

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути подану 23.11.2023 року заяву ОСОБА_1 , про надання дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням висновків суду по цій справі.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 03.07.2020 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 з громадянкою України. 23.11.2023 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, додавши разом із заявою необхідні документи. Зокрема, в тексті цієї заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну у відповідній графі зазначив про відсутність фактів притягнення його до кримінальної відповідальності та відсутність непогашеної (не знятої у встановленому законом порядку) судимості. Проте, відповідач рішенням № 12034300021683 від 28.02.2024 року відмовив позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 2 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію». Згідно застосованого відповідачем у якості підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну пункту 2 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію не надається особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено. Позивач злочинів проти миру, воєнних злочинів або злочинів проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, не вчиняв, однак, як виявилося, розшукуються державою-агресором у зв`язку з наявністю політично вмотивованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, досудове розслідування якого не закінчено.

22 серпня 2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, яка доставлена до електронного кабінету відповідача.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

30 серпня 2024 року до суду надійшов відзив від Головного управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на позовну заяву, у якому просили відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що листом від 24.11.2023 за вихідним № 1201.3.4-22252 до Відділу міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП в Дніпропетровській області згідно з пунктом 12 Порядку провадження направлено запит на який 18.01.2024 за вхідним № 837/1/1201-24 Відділом міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП в Дніпропетровській області надано відповідь про те, що згідно з перевіркою № 446, здійсненою відділом міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП в Дніпропетровській області за допомогою інформаційно-пошукової системи е- AFS2 Генерального секретаріату Інтерполу встановлено, що станом на 22.12.2023 в обліках Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол з 26.03.2020 опубліковане Циркулярне червоне оповіщення Інтерполу щодо розшуку ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою арешту та екстрадиції для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 159 КК рф (шахрайство, вчинене у великих розмірах) та ч. 4 ст. 159 КК рф (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах), Запобіжний захід - арешт, ініціатор розшуку - правоохоронні органи рф. Отже, підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію передбачені ст. 10 Закону України «Про імміграцію». Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не може бути наданий 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено. Тому, рішенням № 12034300021683 від 28.02.2024 року відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 2 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію".

02 вересня 2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду клопотання Головного управління Міграційної служби України в Дніпропетровській області про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін - залишено без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є громадянином Російської Федерації, який 30.08.2019 року отримав посвідку на Тимчасове проживання в Україні строком до 29.08.2020 року, дія якої 15.11.2023 року була продовжена до 14.12.2023 року, згодом строк перебування продовжено ще до 05.03.2024 року (а.с. 161-162).

ОСОБА_1 23.11.2023 звернувся до відділу централізованого оформлення документів для іноземців та осіб без громадянства Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки він перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки (дружина - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , документована паспортом гр. України № НОМЕР_1 , виданим, 07.07.2023 терміном дії до 07.07.2033, орган видачі - 6317, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , видане 03.07.2020 Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

23.11.2023 Відповідачем було прийнято заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну гр. рф. ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».

Згідно пункту 14 Порядку № 321 ГУ ДМС у Дніпропетровській області відносно Анатолійовича направлені запити до УСБУ Дніпропетровській області, Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, Управління інформаційно-аналітичної Підтримки ГУ НП в Дніпропетровській області та УПД ГУ НП в Дніпропетровській області.

Згідно відповідей УСБУ в Дніпропетровській області, Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області заперечення про надання дозволу на імміграцію відсутні.

29.01.2024 за вхідним листом №1518/1/1201-24 Управлінням превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надано відповідь, що поліцейськими Головного управління Національної поліції Дніпропетровській проведено перевірку за місцем проживання ОСОБА_1 та встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 він не проживає.( а.с. 157 зворот).

Виходом за місцем мешкання: АДРЕСА_1 , двері ніхто не відчинив. Також було встановлено, гр. ОСОБА_4 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , яка є головою ОСББ «Добровольців 10», та пояснила, що за адресою: АДРЕСА_1 - Мешкає гр.. ОСОБА_5 , в якої немає ніяких родичів, та гр.. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 їй не відомі. (а.с. 157)

На підставі вищевикладеного, відомості щодо місця проживання вказані Позивачем у заяві про надання дозволу не відповідають дійсності, чим порушується пункт п. 11 Постанови КМУ № 1983, отже, можна дійти висновку, що останній не проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 12 Порядку провадження, при розгляді матеріалів про надання дозволу на імміграцію в Україну, працівник територіального підрозділу проводить перевірку даних іммігранта за банками даних Інтерполу з метою отримання інформації, яка є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».

Листом від 24.11.2023 за вихідним № 1201.3.4-22252 до Відділу міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Дніпропетровській області згідно з пунктом 12 Порядку провадження направлено запит на який 18.01.2024 за вхідним № 837/1/1201-24 Відділом міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП в Дніпропетровській області надано відповідь про те, що згідно з перевіркою № 446, здійсненою відділом міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Дніпропетровській області за допомогою інформаційно-пошукової системи е- AFS2 Генерального секретаріату Інтерполу встановлено, що станом на 22.12.2023 в обліках Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол з 26.03.2020 опубліковане Циркулярне червоне оповіщення Інтерполу щодо розшуку ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою арешту та екстрадиції для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 159 КК рф (шахрайство, вчинене у великих розмірах) та ч. 4 ст. 159 КК рф (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах), Запобіжний захід - арешт, ініціатор розшуку - правоохоронні органи рф.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не може бути наданий 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено.

Рішенням ГУ ДМС України в Дніпропетровській області № 12034300021683 від 28.02.2024 року відмовлено позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 2 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію".

Вважаючи рішення відповідача № 12034300021683 від 28.02.2024 року щодо відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну незаконним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі Закон №3773-VI) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Відповідно до частини першої №3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі - Закон №2491-ІІІ).

У розумінні положень статті 1 Закону №2491-ІІІ, імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квотою імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозволом на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до статті 4 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів. При цьому, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України.

Згідно зі статтею 6 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону №2491-ІІІ.

Так, згідно зі статтею 9 Закону №2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Відповідно до частин другої та п`ятої статті 9 Закону №2491-ІІІ заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 6 частини сьомої статті 9 Закону №2491-ІІІ крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

У свою чергу, суд звертає увагу, що підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлені статтею 10 цього Закону.

Зокрема, відповідно до пунктів 4, 6 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається:

особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

в інших випадках, передбачених законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №1983).

Пунктом 1 Порядку №1983 передбачено, що квота імміграції формується за категоріями іммігрантів і за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації) відповідно до пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Пропозиції стосовно формування квоти імміграції повинні ґрунтуватися на результатах аналізу імміграційного процесу у попередньому календарному році та враховувати необхідність максимального обмеження квоти імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства з країн походження значної кількості нелегальних мігрантів.

Разом з тим, Порядком №1983 визначено процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (надалі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи Державної міграційної служби - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім тих, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.

Пунктом 14 цього Порядку передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 Порядку №1983 органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів Служби безпеки України, Робочого апарату Українського бюро Інтерполу та Державної прикордонної служби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.

Пунктом 9 Порядку №1983 передбачено, що МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію».

Із аналізу наведених норм права вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Встановлення органом державної міграційної служби однієї з обставин, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію» є підставою для не надання дозволу на імміграцію.

Таким чином, приписами Закону України «Про імміграцію» та Порядку №1983 регламентований перелік документів та порядок їх розгляду. У той же час, оскільки відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, з огляду на що, перелік документів не є вичерпним та може бути розширений на розсуд відповідного суб`єкта владних повноважень.

Також, суд зауважує, що виходячи з аналізу наведених норм чинного законодавства можна дійти висновку, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Встановлення органом державної міграційної служби однієї з обставин, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію» є підставою для не надання дозволу на імміграцію.

Як встановлено судом, що відмова у наданні дозволу на імміграцію позивачу обумовлена тим, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 розшукується у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином або особливо тяжким злочином (а.с. 193 зворот-194).

Суд, зауважує, що відповідачем зроблений такий висновок на підставі відповіді від 18.01.2024 року відділу міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Дніпропетровській області за допомогою інформаційно-пошукової системи е-AFS2 Генерального секретаріату Інтерполу , яким встановлено, що станом на 22.12.2023 в обліках Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол з 26.03.2020 опубліковане Циркулярне червоне оповіщення Інтерполу щодо розшуку ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою арешту та екстрадиції для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 159 КК рф (шахрайство, вчинене у великих розмірах) та ч. 4 ст. 159 КК рф (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах), Запобіжний захід - арешт, ініціатор розшуку - правоохоронні органи рф.

Надаючи оцінку прийнятому відповідачем рішення, суд зазначає, що за приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Посилання відповідача, що позивач розшукується у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином або особливо тяжким злочином, проте належних доказів, які підтверджують вчинення позивачем такого злочину суду не надано, оскільки особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до частин 1, 2 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У відповідності до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Резюмуючи викладене суд вважає, що відповідачем не надано належних доказів існування обставин, що передбачені статтею 10 Закону № 2491-ІІІ, які б надавали йому підстави для відмови в наданні дозволу на імміграцію.

Таким чином, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на імміграцію в Україну. Отже не доведено правомірності прийнятого рішення, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну № 12034300021683 від 28.02.2024 року.

Суд, зауважує, що оскаржуваним рішення відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну, виключно на підставі пункту 2 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію", тому оцінка надана саме з викладених у рішенні підстав. Іншим підстава оцінка судом не надається, оскільки не є предметом та підставою цього позову.

Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача вчинити певні дії суд зазначає про наступне.

Підпунктом 3 частини 1 статті 6 Закону № 2491-ІІІ регламентовано, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Звідси слідує, що саме до дискреційних повноважень ДМС України належить прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у наданні дозволу на імміграцію.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі № 820/1560/17 та від 21.11.2019 року у справі № 826/16079/18.

Суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом зобов`язання Головного управління ДМС в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на імміграцію, з урахуванням висновків, які викладені у цьому рішенні.

За наслідками вирішення справи, суд також зазначає, що за правилами ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2422,20 грн. (а.с. 74).

Отже, на користь позивача необхідно стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 1211,20 грн, оскільки саме такий розмір підлягав сплаті позивачем.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну, прийняте 28.02.2024 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за № 12034300021683

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути подану 23.11.2023 року заяву ОСОБА_1 , про надання дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, буд. 7, ідентифікаційний код юридичної особи 37806243) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев