Рішення

від 27.11.2024 по справі 240/14034/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/14034/23

категорія 108020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрочемпіон" до Житомирської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування картки відмови і рішення,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Житомирської митниці Державної митної служби України, в якому просить визнати протиправними та скасувати:

- картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Житомирської митниці № UA101020/2023/000182;

- рішення про коригування митної вартості товарів UA101020/2023/000017/2 від 09.02.2023 Житомирської митниці Державної митної служби України.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення відповідача про коригування митної вартості протиправне, оскільки не доведено правомірність застосування резервного методу при визначенні митної вартості, а зазначені в рішенні митниці причини не є належним доказом невірного визначення митної вартості декларантом. Заявлена позивачем митна вартість є реальною, підтвердженою належними доказами та не спростована відповідачем. Відтак, на думку позивача, у Житомирської митниці не було достатніх правових підстав для коригування митної вартості автомобіля.

Ухвалою судді Липи В.А. позов прийнято до провадження та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що оскаржене рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки в результаті контролю правильності визначення митної вартості товару встановлено, що документи, подані позивачем під час митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар. Додатково подані позивачем на вимогу митного органу документи не спростували виявлених розбіжностей. Задекларований позивачем розмір транспортних витрат не відповідає рівню цін на послуги з перевезення вантажів, що надаються учасниками ринку, що викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності декларування витрат на транспортування товару.

До суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зауважує, що Митний кодекс України не визначає вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів, а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом. Зауважує, що проформа інвойс це документ, у якому зазначається обов`язок продавця товарів (виконавця послуг) поставити товари (надати послуги) покупцю за наперед обговореною ціною. На законодавчому рівні не затверджено форми інвойсів. При цьому, рахунок - фактура інвойс підтверджує ціну отриманого ТОВ "Агрочемпіон" товару, відповідно до міжнародного контракту має усі реквізити первинного бухгалтерського документа, має підпис та печатку продавця, саме ці документи подані до податкової служби. Крім того, ціну товару підтверджують інші документи, які були надані митному органу.

Ухвалою від 22.07.2024 справу прийнято до розгляду суддею Капинос .В. та вирішено розглядати її у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрочемпіон" (далі - ТОВ "Агрочемпіон", позивач), відповідно до контракту № 17-01-2023 від 17.01.2023 (далі - Контракт), придбано добрива UREA (зернистий) в 500/1000 кг. ББ, код УКТЗЕД 31021010, (далі - Товар) у Литовській Республіці (Литва).

У пункті 5 Контракту визначено, що контрактна ціна Товару на умовах поставки Литва (склад) складає 620 євро за метричну тону (1000 кг). Згідно інвойсу від 26.01.2023 за Товар було сплачено 620,00 (шістсот двадцять) євро (за 1000 кг).

Надалі, 09.02.2023 уповноваженою особою ФОП ОСОБА_1 , подано до Житомирської митниці Державної митної служби України (далі - Житомирська митниця, відповідач) митну декларацію №23UА101020004533U9 від 09.02.2023 , а також документи, що передбачені Митним кодексом України, а саме:

-сертифікат якості LTFERJ22000401 від 28.03.2020;

-рахунок проформа 17№01-2023 від 17.01.2023;

-рахунок проформа 17№01-2023/2 від 01.02.2023;

-рахунок-фактура (інвойс) 13003 від 03.02.2023;

-автотранспортна накладна ЕUD-175 від 03.02.2023;

-декларацію про походження товару 13003 від 03.02.2023;

-документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 03.02.2023 №30;

-зовнішньоекономічний договір (контракт) № 17-01-2023 від 01.02.2023;

-договір про надання послуг митного брокера 15/06-22 від 15.06.2022;

-договір про перевезення 300-1 від 30.01.2023;

-банківський платіжний документ, що стосується товару від 03.02.2023 №141.

Надалі, відповідачем, відповідно до вимог ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, позивачу (декларанту) надіслано повідомлення від 09.02.2023 про надання додаткових документів, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме:

1)виписку з бухгалтерської документації (стосовно підтвердження фактичних витратна транспортування товару);

3)договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов 'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару митна вартість якого визначається;

4)рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

5)висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією;

6)копію митної декларації країни відправлення.

Також зазначено, що відповідно до ч.6 ст.53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

У відповідь на повідомлення від 09.02.2023, позивач вказав, що з консультацією ознайомлений та додатково надав:

-біржові котирування;

-копію митної декларації країни відправлення;

-платіжне доручення №147 від 03.02.2023.

За результатами вивчення поданих декларантом документів, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару UA101020/2023/000017/2 від 09.02.2023 та картку відмови у прийомі митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA101020/2023/000182.

В розділі 33 рішення про коригування митної вартості товарів зазначено наступне: "На виконання вимог Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджений наказом Держмитслужби України від 01 липня 2021 року №476, митницею проведено порівняння рівня заявленої митної вартості товару з інформацією, наявною в автоматизованій системі митного оформлення "Інспектор", а також з рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких уже здійснено. За результатами перевірки встановлено, що заявлена митна вартість товару є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів, у тому числі тих, виробником яких є АВ "MAXAM-CHIRCHIQ".

Документи, подані для митного оформлення, містять розбіжності, не містять всіх відомостей щодо ціни, що було фактично сплачена або підлягає сплаті за товар та відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.

Проформа 17№01-2023/2 від 01.02.2023 не завірена підписом та печаткою продавця, що може свідчити про те, що документ не схвалений продавцем та не набув чинності.

Платіжне доручення №147 від 03.02.2023 в якості призначення платежу містить посилання лише на контракт № 17-01-2023 від 17.01.2023 безреквізитів рахунку-фактури-та/або рахунку-проформи, а саме (93000,00 євро) є менше ціну товару, що зазначена у рахунку-фактурі №13003 від 03.02.2023 (121210,00 євро). Крім того, платіжний документ не містить підпису та печатки уповноваженої особи банку про проведення платежу (перерахування коштів на рахунок продавця), фактичне виконання банківської операції.

Відповідно до рахунку № 30 від 03.02.2023, складеної ТОВ "Захід Руно" транспортні витрати по перевезенню вантажу по маршруту м. Кібартай (Литва) до митного переходу Ягодин складають 31418,60 грн., що еквівалентно 802,54 євро. Відповідно до доведеного митниці листа ДП "Укрпромзовнішекспертиза" від 17.05.2022 № 416 згідно із аналізом відкритих цінових пропозицій підприємств, що надають відповідні послуги на ринку України та даних спеціалізованих видань, середній рівень цін на послуги з перевезення вантажів в Україну автомобільним транспортом з країн Балтії становить 1500.00-3500,00 євро. Отже, задекларований розмір транспортних витрат не відповідає рівню цін на послуги з перевезення вантажів, що надаються учасниками ринку, що викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності декларування витрат на транспортування товару. Таким чином відомості про витрати на транспортування оцінюваного транспортного засобу не базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, що позбавляє митний орган перевірити достовірність декларування витрат на транспортування, і що відповідно до ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України є складовою митної вартості.

Відповідно до ч,3 ст. 53 Митного кодексу України не подано такі додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме; 1) виписку з бухгалтерської документації (стосовно підтвердження фактичних витрат на транспортування товару);

2) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару, митна вартість якого і визначається;

3) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

4) висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.

Методи 2а і 26 не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методи 2в і 2г - в зв`язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості. Митна вартість визначена за резервним методом, із врахуванням обмежень, передбачених ч. 3 ст. 64 Митного кодексу України, яка ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митними органами митній вартості схожого товару за МД №UA205050/2023/9736 (23UA205050009736U4) від 31 січня 2023 року "добрива мінеральні або хімічні, азотні: сечовина (карбамід) MOCZNIK 46% NOD, із вмістом 46,3 мас % азоту у перерахунку на сухий безводний продукт, що становить 96304 кг, GOST 2081-2010. Товар в мішках по 1000 кг, всього 208 мішків (біг-бег) вага нетто 208000 кг, вага брутто 208416 кг Добриво сільськогосподарського призначення. Торговельна марка немає даних. Виробник JSC "Maxam-Chirchiq", країна виробник (походження) Узбекистан і складає 1,74 євро/кг або 0,805 євро/кг з дотриманням принципів і критеріїв, визначених Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року".

Не погоджуючись із коригуванням митної вартості товару вищевказаним рішенням та карткою відмовою, ТОВ "Агрочемпіон" звернулося з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частиною 1 статті 246 Митного кодексу України у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі МК України) встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до частини 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Положеннями частини 1 статті 257 МК України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

У частині 6 цієї правової норми зазначено, що умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом, Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пункту 341 частини 1 статті 4 МК України митні органи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.

Згідно статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що Фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частин 1, 2 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно частини 4 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини 10 цієї статті.

У частині 5 цієї правової норми надається визначення терміну ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

Згідно частини 2 названої правової норми документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок фактура (інвойс), або рахунок проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частини 3 цієї правової норми у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У пункті 1 частини 4 статті 54 МК України встановлено обов`язок митного органу здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Разом з тим, згідно частини 3 статті 53 МК України, якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо піни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 200/6521/20-а наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Суд зазначає, що Житомирською митницею в якості підстави для надання позивачем додаткових документів у повідомленні зазначено, що заявлена декларантом митна вартість товару є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів, а документи, подані для митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар. Зокрема зауважує, що при митному оформлені надано:

Проформа 17№01-2023/2 від 01.02.2023 не завірена підписом та печаткою продавця, що може свідчити про те, що документ не схвалений продавцем та не набув чинності.

Платіжне доручення №147 від 03.02.2023 в якості призначення платежу містить посилання лише на контракт № 17-01-2023 від 17.01.2023 без реквізитів рахунку-фактури-та/або рахунку-проформи, а саме (93000,00 євро) є менше ціну товару, що зазначена у рахунку-фактурі №13003 від 03.02.2023 (121210,00 євро). Крім того, платіжний документ не містить підпису та печатки уповноваженої особи банку про проведення платежу (перерахування коштів на рахунок продавця), фактичне виконання банківської операції.

Відповідно до рахунку № 30 від 03.02.2023, складеної ТОВ "Захід Руно" транспортні витрати по перевезенню вантажу по маршруту м. Кібартай (Литва) до митного переходу Ягодин складають 31418,60 грн., що еквівалентно 802,54 євро. Відповідно до доведеного митниці листа ДП "Укрпромзовнішекспертиза" від 17.05.2022 № 416 згідно із аналізом відкритих цінових пропозицій підприємств, що надають відповідні послуги на ринку України та даних спеціалізованих видань, середній рівень цін на послуги з перевезення вантажів в Україну автомобільним транспортом з країн Балтії становить 1500.00-3500,00 євро. Отже, задекларований розмір транспортних витрат не відповідає рівню цін на послуги з перевезення вантажів, що надаються учасниками ринку, що викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності декларування витрат на транспортування товару. Таким чином відомості про витрати на транспортування оцінюваного транспортного засобу не базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, що позбавляє митний орган перевірити достовірність декларування витрат на транспортування, і що відповідно до ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України є складовою митної вартості.

Надаючи оцінку доводам митного органу, викладеним у спірному рішенні, суд зазначає таке.

Як встановлено зі змісту контракту №17-01-2023 року продавець зобов`язується поставити, а покупець (позивач) прийняти та сплатити за добрива UREA (зернистий) в 500/1000 кг ББ, код УКТЗЕД 31021010, що має назву "товар".

Згідно пункту 1.3 даного контракту кількість товару, який повинен бути поставлений в період з 17.01.2023 по 17.04.2023 складає 500 метричних тон 5% в опціоні покупця.

Відповідно до пункту 3.3 контракту покупець зобов`язується надати продавцю протягом 5 робочих днів з дати підписання цього контракту наступну інформацію, необхідну для здійснення відвантаження: повне найменування вантажоодержувача, код одержувача вантажу; адресу вантажоодержувача; кількість товару, що заявляється на відвантаження. Документом, що засвідчує факт відвантаження партії товару, є копія CMR. Дата, зазначена в CMR, вважається датою відвантаження.

Згідно пункту 5.1 контракту контрактна ціна товару, на умовах поставки FCA Литва (склад) складає 620 євро за метричну тону.

На виконання умов вказаного договору продавцем складено проформу-інвойс серія 17 №01-2023/2 від 01.02.2023 на 150 тон товару, вартістю 620 євро за тону. Загальна сума 93000,00 євро.

За результатами отримання від покупця інформації, продавець склав рахунок фактуру №13003 від 03.02.2023, який містить інформацію про 9 партій товару, вагою 19500 т та 22 т, вартістю 620 євро за тону, які мають бути поставлені на умовах FCA м.Кібартай, Литва. У зазначеному рахунку також міститься інформація про номера вантажівок, згідно яких здійснюється поставка, зокрема, CMR №EUD-175, вантажівка АС054ВЕМ/ВК6853ХТ (19,5 т. 12090 eur).

Названа CMR№EUD-175, в якій вказана аналогічна вантажівка, була надана позивачем під час митного оформлення вантажу відповідачу. (а.с.33)

Також, на підтвердження вартості імпортованого товару позивачем надано експортну декларацію 23LTVC0100EK04FBВ7 від 03.02.2023, в якій зазначений аналогічний номер вантажівки, вагу партії товару та його вартість.

В той же час, суд звертає увагу, що відповідно до п.6.3 Контракту вартість кожної партії товару визнається у проформі інвойс на поставку товару. Згідно п.6.4 Контракту оплата товару здійснюється на умовах, визначених у проформі інвойсі.

Отже, даний документ, є визначальним для перевірки ціни товару, що підлягають сплаті за товар.

Зазначений факт відповідачем не заперечується.

Отже, позивачем під час митного оформлення наданий договір, на підставі якого придбано товар, видатковий документ, на підставі якого здійснено відпуск партії товару, товару-супровідний документ, що підтверджує його транспортування, а також митну декларацію, на підставі якої такий товар виїхав з країни, в якій його придбав позивач.

Зазначена у названих документах інформація узгоджується між собою, а оформлені сторонами договірних відносин документи, підписані обома сторонами правочину.

Платіжна інструкція в іноземній валюті №147 від 03.02.2023 підтверджує передоплату за товар згідно контракту №17-01-2023 від 17.01.2023, а не оплату за партію товару.

Рахунок-фактура №13003 від 03.02.2023 підтверджує загальну ціну отриманого позивачем товару у кількості 9 партій на загальну суму 121210 євро, що відповідає вимогам міжнародного контракту №17-01-2022.

Також суд зауважує, що відповідачем не надав нормативного обґрунтування вимоги про обов`язковість наявності на платіжній інструкції, яка підтверджує здійснення оплати через SWIFT, підпису та печатки банківської установи.

Суд також звертає увагу, що вимоги до SWIFT-повідомлень встановлені в міжнародному стандарті, затвердженому у ДСТУ ISO 15022-2:2004 "Цінні папери. Схема повідомлень. Словник полів даних. Частина 1. Правила та настанови щодо побудови полів даних і повідомлень", затверджені наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 15.11.2004 року №258. Згідно цих стандартів мають бути обов`язково заповнені відповідні поля, а також обов`язково має бути зазначений код відправлення.

Водночас чинним законодавством не передбачено проставлення банківської печатки на SWIFT повідомленні.

Про належність та достатність повідомлень системи SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications), як доказів здійснення операції з переведення іноземної валюти зазначив Верховний Суд у постанові від 27 червня 2019 року (справа №826/9719/16, провадження №К/9901/16498/18).

Крім того, відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закону №996-XIV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частина 2 зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що платіжна інструкція №147 від 03.02.2023 містить посилання лише на рахунок-фактуру, оскільки додатково в інструкції є посилання на контракт CNTR №17-01-2023 від 17.01.2023. (а.с.30)

Додатково суд зауважує, що вартість імпортованого товару підтверджується експортною декларацією.

Щодо проведення декларантом передоплати по контракту, суд зауважує на таке.

Як убачається з названих пунктів контракту, вартість кожної партії товару визначається в проформі інвойсі (інвойсі) на поставку. У вартість товару включаються всі витрати, які несе продавець до передачі товару покупцеві, а також суми податків, мит та інших зборів, що сплачуються при вивезенні з країни продавця. Оплата партії товару здійснюється покупцем банківським переказом на розрахунковий рахунок продавця на умовах, визначених в проформі інвойсі (інвойсі).

Згідно проформи інвойсу серія 17 №01-2023 визначено вартість 150 тон карбаміда 500 кг 620 євро, загалом 93000 євро.

Платіжна інструкція в іноземній валюті №147 від 03.02.2023 на суму 48 670 євро, підтверджує передоплату за товар згідно з контрактом №17-01-2023 від 17.01.2023, а не оплату за партію товару.

Наявність вказаної платіжної інструкції свідчить на користь висновку, що наявність зовнішньоекономічного договору (контракту) та рахунку-фактури (інвойс) є основними документами, які підтверджують митну вартість товару в розумінні ст. 53 МК України.

Отже, на виконання умов контракту позивач провів попередню оплату за товар, а факт відвантаження партії товару вагою 22 тони підтверджує CMR, що також узгоджується з умовами контракту.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що твердження відповідача про порушення умов контракту позивачем шляхом проведення передоплати, є помилковим.

Щодо вартості транспортування, у рішенні відповідач зазначив, що відповідно до рахунку № 30 від 03.02.2023, складеної ТОВ "Захід Руно" транспортні витрати по перевезенню вантажу по маршруту м. Кібартай (Литва) до митного переходу Ягодин складають 31418,60 грн., що еквівалентно 802,54 євро. Відповідно до доведеного митниці листа ДП "Укрпромзовнішекспертиза" від 17.05.2022 № 416 згідно із аналізом відкритих цінових пропозицій підприємств, що надають відповідні послуги на ринку України та даних спеціалізованих видань, середній рівень цін на послуги з перевезення вантажів в Україну автомобільним транспортом з країн Балтії становить 1500.00-3500,00 євро. Отже, задекларований розмір транспортних витрат не відповідає рівню цін на послуги з перевезення вантажів, що надаються учасниками ринку, що викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності декларування витрат на транспортування товару. Таким чином відомості про витрати на транспортування оцінюваного транспортного засобу не базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, що позбавляє митний орган перевірити достовірність декларування витрат на транспортування, і що відповідно до ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України є складовою митної вартості.

Разом з тим, суд зауважує, що лист ДП "Укрпромзовнішекпертиза" від 17 травня 2022 року №415, на який посилається відповідач, у матеріалах відсутній та всупереч вимогам ч.2 ст.77 КАС України відповідачем не наданий.

Додатково суд зауважує, що на підтвердження вартості перевезення імпортованого товару, позивач надав договір про перевезення №3001-6 від 30 січня 2023 року та довідку про транспортні витрати від 08 лютого 2023 року №16.

При цьому, автомобіль вказаний аналогічний як у CMR, експортній декларації та інвойсі.

Довідка містить інформацію, що транспортні витрати по перевезенню вантажу згідно Договору - заявки №3001-6 від 30.01.2023 по маршруту: м. Кібартай (Литва) - до кордону України (м/п "Ягодин") становить 31418,60 грн. та від м/п "Ягодин" до с.Парипси (Україна) складає 19500,00 грн; на перевезення вантажів автомобільним транспортом (а.с. 38).

У договорі - заяві у рядку "сума і форма оплати" вказано: 65,00 євро за одну тонну в б/г розрахунку по курсу НБУ на дату завантаження. Оплата здійснюється згідно виставленого рахунку на розвантаженні.

По довогору-заяві виставлено рахунок на оплату №30 від 03.02.2023.

Згідно платіжної інструкції №1355 від 20.02.2023 згідно вказаного рахунку та інших виставлених рахунків, ТОВ "Захід-Руно" сплачено 50918,60 грн. (а.с.111)

Договір-заявка № 3001-6 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30.01.2023 засвідчує бронювання автомобіля для міжнародного перевезення вантажу. Дата погрузки, яка визначається у договорі-заявці в даному випадку є орієнтовною, оскільки залежить від багатьох факторів, таких як: готовності Товару до завантаження; наявності підтвердження у Продавця оплати за Товар; наявності технічних можливостей у тому місці де відбувається завантаження Товару.

Оскільки оплата за Товар відбулась в тому числі згідно платіжної інструкції №147 в іноземній валюті (МТ103 вихідний ЧЕРЕЗ SWIFT) саме 03.02.2023, то саме 03.02.2023 відбулось завантаження Товару як зазначено в CMR EUD-175.

У постанові від 31 травня 2019 року у справі № 804/16553/14 Верховний Суд звернув увагу на те, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. МК України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 07 липня 2023 року у справі №803/718/17.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги твердження відповідача про не підтвердження позивачем розміру витрат на транспортування товару.

Таким чином, надані позивачем документи, для підтвердження митної вартості товару, містять всі обов`язкові документи, передбачені статтею 53 МК України, та які підтверджують складові визначення вартості товару, що підлягав розмитненню.

У постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 826/27412/15 викладені висновки відповідно до яких, митний орган може затребувати додаткові документи у разі наявності підозр у підробці поданих документів, відсутності документів, що підтверджують певні складові митної вартості (страхування товару, його транспортування тощо), якщо такі складові не включені у ціну, передбачену договором.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №821/110/18 органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Перелік додаткових документів, які може затребувати митний орган від декларанта, визначено Законом (стаття 53 МК України), серед них, зокрема, договори (контракти) з третіми особами, пов`язаними з поставкою товарів (наприклад, з особами, в яких продавець купив товар, що поставляється), рахунки про здійснення платежів цим третім особам, рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, виписки з бухгалтерської документації тощо.

Не зважаючи на те, що вказаний перелік є великим, проте це не свідчить, що митний орган вправі за будь-яких обставин витребувати від імпортера всі ці документи. Митний орган може додатково витребувати лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості (постанова Верховного Суду України від 30 червня 2015 року, справа № 814/283/14).

У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 813/1229/16 зазначено, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Загальний висновок проте, що митна вартість товару документально не підтверджена, є недостатнім для витребування у декларанта додаткових документів та прийняття рішення про коригування митної вартості, без зазначення, при цьому, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, у чому полягає невідповідність даних або які розбіжності, наявні в поданих декларантом документах (аналогічну правову позицію Верховним Судом викладено у постановах від 27 лютого 2019 року у справі №814/1647/16, від 06 березня 2019 року у справі № 809/278/17, від 13 червня 2019 року у справі № 820/6315/15, від 21 січня 2020 року у справа № 813/2719/15).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №809/872/17 витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації, що також узгоджується з правовою позицією наведеної у постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі №1.380.2019.004752.

Таким чином, з системного аналізу норм МК України, наведених вище правових позицій Верховного суду, суд приходить до висновку, що Житомирська митниця, приймаючи рішення про витребування додаткових документів без обґрунтування обставин, які викликають сумніви у правильності визначення митної вартості, діяла всупереч вимогам МК України та сталій судовій практиці висловленій Верховним судом.

На виконання повідомлення митного органу позивач надав копію експортної декларації, яка підтверджує заявлену митну вартість імпортованого товару.

Додатково суд зауважує, що з урахуванням положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов`язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товару. Натомість, якщо митниця стверджує, що були понесені додаткові витрати на транспортування/перевезення, то митниця повинна довести наявність цих фактів.

Матеріалами справи наявність зазначених вище обставин (страхування, інші витрати на транспортування/перевезення) не підтверджена.

За таких обставин, суд уважає, що позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару, а відповідачем не підтверджено належними доводами та доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за другорядним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Ураховуючи все вище викладене, суд приходить до висновку про безпідставність прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товарів.

Оскільки картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товару, транспортних засобів комерційного призначення є похідним від рішення про коригування митної вартості товарів та прийнята на його підставі, така також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Суд відхиляє клопотання відповідача про відхилення долучених позивачем документів з некоректним перекладом, оскільки переклад їх зроблено ПП "Мовно-перекладацька агенція", яка має свідоцтво про реєстрацію юридичною особою №807908 від 11.02.2002. До повноважень суду не належить переклад наданих сторонами доказів українською та встановлення правильності або неправильності перекладу.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приймаючи до уваги викладене вище, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

З огляду на наведене, суд уважає за необхідне задовольнити позов у повному обсязі.

Розглядаючи питання про розподіл судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктами 1 та 3 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.

Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі Закон України №5076-VI).

Статтею 30 Закону України № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Суд зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Позивач просить стягнути судові витрати у розмірі 8684 грн., про що зазначено у відповіді на відзив.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 15 березня 2023 року №8 та акт №5 від 15.05.2023, рахунок на оплату юридичних послуг від 31.07.2023.

Згідно акту виконаних робіт №5 від 15.05.2023 позивачу надано послуги з підготовки та складання позовної заяви у справі на суму 3000 грн..

Згідно рахунку на оплату від 31.07.2023 адвокатом підготовлено відповідь на відзив на суму 1500 грн..

Також позивачем заявлені до відшкодування витрати на послуги перекладача у розмірі 1500 грн.

Сума сплаченого судового збору становить 2684 грн.

Заперечуючи проти задоволення заявлених позивачем до відшкодування сум витрат, відповідач зауважує на необґрунтоване завищення вартості наданих адвокатом послуг, враховуючи предмет спору, обсяг та характер доказів у справі, наданих адвокатом, розгляд справи у спрощеному провадженні.

За результатами оцінки доводів сторін, суд приходить до такого.

Як вбачається зі змісту договору про надання правничої (правової) допомоги від 15 березня 2023 року юридичну допомогу, що надає бюро, клієнт оплачує в гривнях, у сумі, що визначається згідно акту виконаних робіт, за авансовим платежем 20 відсотків (пункт 4.1).

Згідно пункту 4.3 договору за результатами надання правової (правничої) допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказуються обсяг наданої бюро юридичної допомоги і її вартість. На письмову вимогу клієнта, бюро може надавати акти про надання юридичної допомоги, в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із ідентифікацією.

Відповідно до наведених умов договору, сторонами 15.05.2023 підписано акт №5, згідно якого бюро надало ТОВ "Агрочемпіон" юридичну допомогу, а саме підготовка позовної заяви про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації UA101020/2023/000182 та рішення про коригування митної вартості UA101020/2023/000017/2 від 09 лютого 2023 року, вартістю 3000,00 грн..

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, від 05 березня 2021 року у справі № 200/10801/19-а, від 16 березня 2021 року у справі №520/12065/19, постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у Кодексі адміністративного судочинства України з 15 грудня 2017 року.

Водночас, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №826/4466/18 Верховний Суд, застосовуючи положення Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, виходив з істотного значення умов договору про надання правничої допомоги щодо порядку проведення розрахунків за ним. Тобто, якщо на час розгляду питання про розподіл витрат на правову допомогу такі витрати вже мали б бути оплачені, то надання зазначених документів узгоджується з приписами частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також суд зауважує, що на підтвердження витрат на правничу допомогу у сумі 1500,00 грн. за підготовку відповіді на відзив, позивач надав рахунок на оплату юридичних послуг від 31.07.2023. В той же час, акту про надання правової (правничої) допомоги, як то визначено п.4.3 договору від 15.03.2023 №8, до матеріалів справи не надано.

З огляду на викладене, саме поведінка позивача, яка виразилася у ненаданні доказів понесення судових витрат на правничу допомогу в сумі 1500,00 грн., які мають бути наявні станом на час ухвалення судового рішення, а так само у неповідомленні суду про їх надання після ухвалення судового рішення, обумовлює висновок суду про відмову в їх відшкодуванні з відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22.

Отже, витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача в сумі 3000,00 грн.

Надаючи правову оцінку доводам сторін в частині стягнення з відповідача витрат за послуги офіційного перекладу, суд зауважує на таке.

Згідно рахунку №29 від 01.08.2023, доданого на обґрунтування заявленої до стягнення суми, постачальником визначено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 ..

При цьому, долучені до позовної заяви переклади засвідчені ПП "Мовно-перекладацька агенція", отже у матеріалах справи відсутні будь-які документи, перекладені особою, яка склала зазначений рахунок.

Згідно свідоцтв про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи-підприємця, названі суб`єкти господарювання мають різні ідентифікаційні код та номер фізичної особи-підприємця, тобто є різними суб`єктами господарської діяльності.

За таких обставин суд приходить до висновку, що зазначена у рахунку сума не пов`язана з розглядуваним у цій справі спором.

При цьому, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2684 грн. підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрочемпіон" (вул. Лугова, 78,Парипси,Житомирський район, Житомирська область,13536. ЄДРПОУ 42881830) до Житомирської митниці Державної митної служби України (вул. Перемоги, 25,Житомир,10003. ЄДРПОУ 44005610), про визнання протиправними та скасування картки відмови і рішення задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Житомирської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів UA101020/2023/000182 від 09.02.2023 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товару, транспортних засобів комерційного призначення UA101020/2023/000017/2 від 09.02.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрочемпіон" судовий збір у розмірі 2684,00 грн. та судові витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос

27.11.24