Рішення
від 26.11.2024 по справі 240/6419/24
ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/6419/24

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області, у якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 24.02.2021 на суму 37788,74 грн;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків шляхом виключення нарахованої заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за період із 01.01.2017 по 24.02.2021.

В обґрунтування позову вказує, що не зважаючи на те, що був зареєстрований як фізична особа - підприємець, однак по кінець 2016 року не здійснював підприємницьку діяльність. Із 01.01.2011 по 28.07.2011 був офіційно працевлаштований у м.Новомосковськ, із 2010 по 2012 проживав без реєстрації, а 25.12.2022 був зареєстрований у м. Новомосковськ. Зазначає також, що оскаржувана вимога не була йому вручена, а редакція Закону №2464, до внесення змін Законом №1774, не передбачала обов`язку платника визначати базу нарахування ЄСВ у разі, якщо ним не отримано дохід (прибуток). Окрім того, з урахуванням ч. 1 п. 2 Закону №540, тимчасово звільняються від від нарахування, обчислення і сплати ЄСВ за період із 01 по 31 березня 2020 року, із 01 по 30 квітня 2020 року та із 01 по 31 травня 2020 року. Окрім того, позивач у позові зазначає, що із 29.12.2022 проходить військову службу за призовом під час мобілізації. За наявності зазначених вище обставин, позивач вважає оскаржувану вимогу протиправною та просить її скасувати.

До позову додано клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Суддя своєю ухвалою від 08.04.2024 прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. Окрім того в ухвалі вказано: Витребувати у відповідача докази направлення (отримання) на адресу ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 №Ф60522-53 на суму 37788,74 грн. Клопотання про поновлення причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою буде вирішене судом, після надходження витребовуваних документів.

Ухвалою суду від 16.04.2024 позову наяву залишено без руху, а ухвалою від 15.05.2024 продовжено розгляд справи.

Відзив на позовну заяву надійшов до суду 17.06.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначає, що спірну вимогу було надіслано 25.11.2021, однак вона повернулась з відміткою "за закінченням терміну зберігання", а тому вважається врученою належним чином. Щодо суті спору, то відповідач зазначає, що позивач із 2006 року по 19.03.2024 був зареєстрований як фізична особа - підприємець. У зв`язку з набранням чинності Законів №1774, №2148, №77, внесено зміни до Закону №2464, яким встановлено, що із 01.01.2017 для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4, тобто ФОП на загальній системі оподаткування, в т. ч. ті, що обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суму доходу, отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, який платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464. При цьому сума єдиного внеску не можу бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Обов`язки платника єдиного внеску визначено п. 2 Закону №2464, згідно з яким платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, вчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок та подавати звітність. Відповідач також вказує, що за період: березень, квітень та травень 2020 року, відповідно до змін, внесених до Закону №2464 єдиний внесок не нараховувався. Окрім того, законодавчо було надано право платникам податків на списання нарахованого, але не сплаченого єдиного внеску за період 2017-2020 року, однак до ГУ ДПС у Житомирській області заяві позивача про списання заборгованості за період перебування на загальній системі оподаткування за період із 01.01.2017 по 31.12.2020, не надходила. З урахуванням вказаного, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити у їх задоволенні

У період із 01.07.2024 по 19.07.2024, із 19.08.2024 по 02.09.2024 та із 17.10.2024 по 30.10.2024 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Щодо строків звернення до суду.

Так, приписами частин 1 і 2 статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Отже, Закон встановлює лише строк звернення зі скаргою на вимогу в порядку адміністративного оскарження до органу доходів і зборів вищого рівня.

У порядку судового оскарження подається позов до суду.

Строк сплати зобов`язання не можна ототожнювати зі строком звернення до суду в порядку його узгодження, якщо про це прямо не зазначено в законі.

Приклад цьому приписи ПК України.

Зокрема, строк сплати податкового зобов`язання, яке виникло на підставі податкового повідомлення-рішення, суттєво відрізняється від строку оскарження останнього в судовому порядку.

Водночас приписами частини 4 статті 8 Закону (в редакції на час прийняття вимог) встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Тому строк звернення до суду стосовно оскарження вимог встановлено КАС України.

Відповідач у відзиві зазначає, що оскаржувана вимога, що направлялась на адресу позивача, повернулась до податкового органу "за закінченням терміну зберігання"

Як вказує позивач, про існування вимог дізнався, отримавши копії матеріалів виконавчого провадження. До позову доданок копію заяви про видачу матеріалів виконавчого провадження, яка датована 19.03.2024.

Позов подано до суду 27 березня 2024 року.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Щодо вирішення спору по суті.

Встановлено, що 14.08.2006 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та 03.03.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №2003080060001001444 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за власним рішенням, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як слідує із наданих відповідачем даних Інтегрованої картки платника по єдиному соціальному внеску, заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 37788,74 грн виникла внаслідок нарахування податковим органом позивачу єдиного внеску в мінімальному розмірі, встановленому законодавством за 2017-2020 роки.

Матеріали адміністративної справи не містить доказів, що у період із 01.01.2017 по 31.12.2020 позивач перебував у трудових відносинах на території України та за нього сплачувались страхові внески роботодавцем.

Позивач у позові вказує, що у 2011 році був працевлаштований.

У трудовій книжці позивача, копія якої додано до позову, міститься інформація, що ОСОБА_1 із 27.02.2015 по 21.09.2020 працював на території російської федерації.

Встановлено, що 24.02.2021 Головним управлінням ДПС у Житомирській області на підставі даних системи податкових органів, сформувало вимогу №Ф-60522-53У про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.01.2021 у сумі 37788,74 грн, відповідно до статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на підставі даних інформаційної системи податкових органів (а.с. 65, 66).

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

У статті 4 Закону №2464-VI наведений перелік платників єдиного внеску.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

3гідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017) передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений у статті 9 Закону №2464-VI.

Відповідно до частин 2, 3, 4, 5 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеск здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, яка діяла до 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з цією ж нормою (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII, чинній з 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною 11 статті 9 Закону №2464-VI установлено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як визначено пунктами 5, 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI: мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році становив 3200 грн, відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році - 3723 грн, відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" у 2019 році - 4173 грн, відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у 2020 році 4723 грн.

Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22%, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб підприємців), у 2017 році складав 704 грн. (3200 грн. х 22 %) у місяць, у 2018 році - 819,06 грн. (3723 грн. х 22 %) у місяць, у 2019 році - 918,06 грн. (4173 грн. х 22%) у місяць, у 2020 році 1039,06 грн (4723 грн х 22%).

Такі платники (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) зобов`язані були сплатити єдиний внесок за 2017 рік не пізніше 10.02.2018, а у 2018 - 2020 роках - щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Наказом Міністерства доходів і зборів України №449 від 20.04.2015, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Інструкція № 449).

Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 розділу VІ цієї Інструкції до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Відповідач стверджує, що позивач у 2017-2020 роках належав до кола платників єдиного внеску, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, як фізична особа-підприємець. Всупереч обов`язків платника єдиного внеску, позивач не нарахував та не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску за вказаний період в загальній сумі 37788,74 грн, внаслідок чого в облікових даних інформаційної системи податкового органу та в інтегрованій картці платника відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску у вказаній сумі.

Позивач заперечує свій обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску у вказаний період, посилаючись на те, що у спірний період в Україні не проживав та підприємницькою діяльністю він не займався, доходу не отримував.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, позивач у період з 14.08.2006 по 19.03.2024 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності.

Відповідно до інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» у ФОП ОСОБА_1 було проведено щоквартальні нарахування на центральному рівні, зокрема:

- за 2014 рік - 8448 грн;

- за січень-березень 2018 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.04.2018;

- за квітень-червень 2018 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.07.2018;

- за липень-вересень 2018 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 21.10.2018;

- за жовтень-грудень 2018 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 20.01.2019.

- за січень-березень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.04.2019;

- за квітень-червень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.07.2019;

- за липень-вересень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 21.10.2019;

- за жовтень-грудень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 20.01.2020.

Враховуючи зміни до Закону №2464, внесені Законами України від 17.03.2020 №533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», від 30.03.2020 №540-1X «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та від 13.05.2020 №591-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», в частині звільнення від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за березень, квітень та травень 2020 року фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, позивачу централізовано нараховано єдиного внеску:

- за січень - лютий 2020 року на суму 2078,12 грн. по терміну сплати 21.04.2020;

- за червень 2020 року на суму 1039,06 грн. по терміну сплати 20.07.2020;

- за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн. по терміну сплати 19.10.2020;

- за жовтень-листопад 2020 року на суму 2200,00 грн. по терміну сплати 19.01.2021.

У спірний період, зокрема із 01.01.2017 по 21.09.2020, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з суб`єктами господарювання, які знаходяться на території російської федерації (а.с. 11-13).

Суд зазначає, що у розумінні Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці та роботодавці розглядаються як окремі платники єдиного внеску.

Так, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

За визначеннями, наведеним у пунктах 3, 10 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою нарахування, проте за будь-яких умов сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У разі відсутності бази нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір якої не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати фізичними особами-підприємцями мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таке застосування норм Закону №2464-VI відповідає позиції, висловленій Верховим Судом у постанові від 04.12.2019 №440/2149/19. У цій постанові сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання,

Отже, роботодавці, що знаходяться на території російської федерації, не є платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в Україні та не сплачували такі внески за позивача.

Доказів добровільної сплати позивачем єдиного внеску у період із 01.01.2017 по 31.01.2022 матеріали адміністративної справи не містять.

Відтак, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24 лютого 2021 року №Ф-60522-23-У про нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 37788,74 грн є обґрунтованою, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7,м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 39459195) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24 лютого 2021 року №Ф-60522-23У.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук

26.11.24

СудЖитомирський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення26.11.2024
Оприлюднено29.11.2024
Номер документу123339156
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів

Судовий реєстр по справі —240/6419/24

Рішення від 26.11.2024

Адміністративне

Житомирський окружний адміністративний суд

Лавренчук Ольга Володимирівна

Ухвала від 15.05.2024

Адміністративне

Житомирський окружний адміністративний суд

Лавренчук Ольга Володимирівна

Ухвала від 16.04.2024

Адміністративне

Житомирський окружний адміністративний суд

Лавренчук Ольга Володимирівна

Ухвала від 16.04.2024

Адміністративне

Житомирський окружний адміністративний суд

Лавренчук Ольга Володимирівна

Ухвала від 08.04.2024

Адміністративне

Житомирський окружний адміністративний суд

Лавренчук Ольга Володимирівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні