Рішення

від 27.11.2024 по справі 240/16333/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/16333/23

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 07 лютого 2023 року № 064250006686 про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за ВІКОМ з 01 лютого 2023 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи в дитячому садку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » («Ручеек» - по рос.) на посаді помічника вихователя з 28.03.1988 по 24.05.1995 та в ОООХ «Алан» м. Карачаєвськ на посаді продавця магазину з 15.06.1995 по 21.09.2000, а Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зобов`язати здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 .

В обгрунтування позову вказано, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи. Відповідач безпідставно не зарахував до загального стажу зазначені періоди, оскільки даний стаж підтверджується трудовою книжкою, а тому вважає такі дії протиправними.

Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надіслав суду відзив на позов, в якому просить у його задоволенні відмовити. В обгрунтування відзиву вазано, що позивачу не може бути призначено пенсію за віком, оскільки підтверджений належними документами страховий стаж позивача складає 25 років 10 місяців 24 дня, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, тому позивачу відмовлено в призначенні пенсії. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 24.05.1994 та з 15.06.1995 по 21.09.2000, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 01.12.1981, оскільки даний стаж набуто на території російської федерації.

Відповідачем Головним упралінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області не було подано відзив на позовну заяву.

Дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив наступні обставини.

01.02.2023, по досягненню 60-ти річного віку, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькійобласті, за наслідками чого прийняло рішення від 07.02.2023 №064250006686 про відмову у призначенні пенсії.

Рішення мотивовано тим, що страховий стаж позивача становить 25 років 10 місяців 24 дні, з необхідних 30 років.

За наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 01.01.1992 по 24.05.1994 та з 15.06.1995 по 21.09.2000, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 01.12.1981, оскільки даний стаж набуто на території російської федерації.

У зв`язку з відсутністю страхового стажу позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

Листом від 15.02.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області рішення про відмову у призначенні пенсії.

Позивач вважає рішення протиправними, тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV).

Статтею 1 Закону 1058-ІV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу 30 років.

Підставою для відмови у призначенні пенсії стало наступне: не зараховано періоди трудової діяльності з 01.01.1992 по 24.05.1994 та з 15.06.1995 по 21.09.2000, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 01.12.1981, оскільки даний стаж набуто на території російської федерації.

Суд не погоджується з такими доводами , з огляду на таке.

Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 у період з 28.03.1988 по 24.05.1995 працював вихователем у дитячому садку " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", з 15.06.1995 по 21.09.2000 у продавцем ОООХ "Алан" м.Карачаєвська .

Відповідно до основних положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, членами якої є Україна та Російська Федерація, Уряди держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 4 Угоди передбачено, що Держави-учасниці Угоди проводять політику гармонізації законодавства про пенсійне забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Зі змісту наведених норм слідує, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Суд звертає увагу, що при зверненні із заявою про призначення пенсії позивач надав трудову книжку зокрема в якій наявні записи про періоди роботи позивача на підприємстві, що знаходяться на території російської федерації до 2000 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу .

Відтак, доводи Пенсійного фонду про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи в російській федерації, з огляду на те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 протиправними, оскільки під час роботи позивача в російській федерації вказана Угода була обов`язкова для України як держави-учасниці. Водночас вихід російської федерації з даної Угоди жодним чином не впливає на зобов`язання України як держави-учасниці даної Угоди дотримуватися норм цієї та угоди та зарахувати стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди до трудового стажу, який враховується при встановленні права на пенсію.

Суд наголошує, що єдиним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, яка містить всі необхідні записи.

В свою чергу, органом Пенсійного фонду не надано доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки , а також інших наданих документів, або ж доказів, які б підтверджували несплату страхових внесків до пенсійних органів російської федерації, в тому числі з вини позивача.

Отже, надана трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право на призначення/перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу.

Відтак, суд дійшов висновку, що ГУПФУ у Вінницькій області протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 по 24.05.1994 та з 15.06.1995 по 21.09.2000, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Зазначеної позиції підтримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 26.02.2024 Справа №560/13821/23, від 06.02.2024 Справа №600/3349/23-а, у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 Справа № 300/2075/23, від 18.03.2024 Справа № 620/9579/23.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним, як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Вінницькій області, рішеннями якого відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функцій іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Відтак, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Вінницькій області.

При цьому, враховуючи положення пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV, пенсія позивачу має бути призначена з 30.01.2024, тобто з дня наступного, за днем досягнення пенсійного віку.

Враховуючи викладене, у даному випадку органом, що призначає пенсію є ГУПФУ у Вінницькій області, відтак, порушене право підлягає захисту шляхом зобов`язання ГУПФУ Вінницькій області призначити з 01.02.2023 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 24.05.1994 та з 15.06.1995 по 21.09.2000, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 01.12.1981, оскільки даний стаж набуто на території російської федерації.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для зобов`язання зарахувати до стажу позивача періоду роботи з 28.03.1988, адже відповідачем не зараховано період роботи з 01.01.1992, а до цього часу всі періоди роботи позивача зараховано до страхового стажу.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області, здійснити виплату пенсії, то суд зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що положення певного акту впливають на його правове становище.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем.

При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Тобто, судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі №800/134/15 та постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №820/3327/16.

Зважаючи на те, що на момент прийняття судом рішення по даній справі, спору щодо не виплати пенсії між сторонами не існує, оскільки вона позивачу ще не призначена.

За таких обставин, вимога позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити виплату пенсії, є передчасною, адже спору в цій частині між сторонами не існує, право позивача на виплату пенсії відповідачем на момент прийняття судом рішення по даній справі не порушене.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Враховуючи зазначене, суд стягує з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 1073,60 грн.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7,Житомир,10003, код ЄДРПОУ341), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій (області вул. Хмельницьке шосе, 7, Вінниця, Вінницька область,21100, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 07 лютого 2023 року № 064250006686 про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за ВІКОМ з 01 лютого 2023 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи в дитячому садку «Струмок» (« ОСОБА_2 » - по рос.) на посаді помічника вихователя з 01.01.1992 по 24.05.1995 та в ОООХ «Алан» м. Карачаєвськ на посаді продавця магазину з 15.06.1995 по 21.09.2000.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1073 грн.60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева

27.11.24