Ухвала

від 26.11.2024 по справі 260/6375/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

26 листопада 2024 рокум. Ужгород№ 260/6375/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовних вимог в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частини НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника адвоката Сідака Павла Петровича (далі - представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частини НОМЕР_3 ) (далі - відповідач), яким просить суд:

1) прийняти позовну заяву до розгляду;

2) розглянути позовну заяву за правилами спрощеного позовного провадження;

3) визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування (нарахування у меншому розмірі) та невиплаті індексації грошового забезпечення в належному розмірі із 01 березня 2018 року по 25 січня 2023 року із урахуванням базового місяця березень 2018 року та без застосування абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;

4) зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_3 ), ідентифікаційний код - НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 25 січня 2023 року у розмірі 4463,15 грн. на місяць із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, з урахуванням фактично виплачених сум;

5) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по день її фактичної виплати, - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

У поданому до Закарпатського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзиві на позов, в якому відповідач заявив клопотання про залишення без розгляду позовних вимог, у зв`язку із пропуском місячного строку звернення до суду.

Вирішуючи питання щодо пропуску строку звернення до суду позивачем з вказаним позовом, суд враховує таке.

Строки звернення до суду визначені статтею 122 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У частині п`ятій статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд зазначає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин по відношенню до відповідача частини перша та друга стаття 233 КЗпП України встановлювала, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Спір охоплюється застосованим у частині другої статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», а тому у відповідності до наведеного положення строк звернення до суду із цим позовом не обмежувався.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року (далі по тексту Закон України №2352-IX), стаття 233 частини 1 та 2 КЗпП України викладено у наступній редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

З порівняння наведених положень вбачається, що з 19.07.2022 року строк звернення до суду з позовом щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, є обмеженим та становить три місяці з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Накладаючи на фактичні обставини справи описане нормативно-правове регулювання, суд зазначає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин з відповідачем 1 у цій справі строк звернення до суду із позовом щодо виплати позивачу спірних сум грошового забезпечення не обмежувався, натомість у подальшому (а саме з 19.07.2022 року) строк звернення до суду із аналогічними позовними вимогами є обмеженим та становить три місяці з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Отже, процесуальним питанням, яке підлягає з`ясуванню у цій справі, є можливість застосування норми КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду з позовом до правовідносин, які виникли до набрання чинності такою нормою, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов.

Суд при розгляді вказаного питання враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 24.01.2019 року у справі №803/2402/14.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що стаття 233 КЗпП України в редакції Закону України №2352-IX щодо обмеження права на звернення до суду тримісячним строком підлягає застосуванню до нових спірних правовідносин, тобто до тих, які виникли після 19.07.2022 року (правила прямої дії закону в часі), та не врегульовує питання строку звернення до суду з позовом щодо правовідносин, що виникли до 19.07.2022 року.

Протилежний підхід до вирішення цього питання та застосування до спірних правовідносин ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-IX суперечитиме положенням частини першої статті 58 Конституції України та не відповідатиме засаді доступу до правосуддя.

Таким чином, суд вважає, що до строку звернення до суду із цим позовом щодо спірних правовідносин з відповідачем необхідно застосовувати положення частини другої статті 233 КЗпП України в редакції до внесення змін Законом України № 2352-IX, які не обмежували право осіб на звернення до суду про стягнення заробітної плати будь-яким строком.

Виходячи з наведеного, суд констатує, що строк звернення до суду із цим позовом не пропущений, а відтак доводи представника відповідача суд відхиляє, в зв`язку з чим в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 122, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовних вимог в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частини НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України. Ухвала оскарженню не підлягає.

СуддяД.В. Іванчулинець