Рішення

від 27.11.2024 по справі 280/2864/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року Справа № 280/2864/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області

про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області (далі - відповідач), у якій він просить суд:

1) визнати протиправними дій відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року як учаснику бойових дій, який не відповідає статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та висновку Конституційного суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18);

2) стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 7 779,00 грн., як різницю між належними до виплати грошовими коштами відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та фактично сплаченими грошовими коштами позивачу.

В обґрунтування позову зазначає, що є учасником бойових дій та має право на пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII). Відповідач протиправно виплатив позивачу разову грошову допомогу до 5 травня у 2021 році в розмірі меншому, ніж передбачено Законом №3551-XII. Просить позов задовольнити.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі направлялась представнику позивача та відповідачу на електронні адреси, про що свідчать звіти з електронної пошти суду від 20.07.2022.

Відповідно до наявних у матеріалах справи документів місцем реєстрації позивача є 2й АРЗОРС ЦЗ МНС Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, 72355. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, територія Семенівської сільської територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області з 25.02.2022 є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України.

Відповідно до статті 130 КАС України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання.

Тому, з метою інформування сторін про розгляд справи №280/2864/22 на офіційному вебпорталі судової влади України 16.01.2023 було опубліковане оголошення про розгляд даної справи. Жодних документів до суду не надходило.

З метою повторного інформування відповідача про відкриття провадження та можливість подати відзив на позовну заяву копія ухвали про відкриття провадження разом з позовною заявою були направлені на електронну адресу відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Вказаний електронний лист було отримано начальником УСЗН Мелітопольської РДАЗО Диріним Артемом Валерійовичем , про що свідчить звіт з електронної пошти від 08.08.2024.

Крім того, копія ухвали про відкриття провадження була особисто вручена позивачу 22.11.2024, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, судом вжито усі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд в Запорізькому окружному адміністративному суді справи №280/2864/22.

Оскільки відзив на позовну заяву у встановлений судом строк відповідачем не надано, суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до вимог частини шостої статті 162 КАС України.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 10.05.2024 суд відкрив провадження у справі, призначив її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_1 має статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням від 05.03.2015 серії НОМЕР_1 .

Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 23.12.2021, в якому крім іншого, просив перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Листом від 17.01.2022 №0111/12-8 відповідачем повідомлено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачена позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України від 08.04.2021 №325 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у розмірі 1 491,00 грн.

Вважаючи, що відповідачем вчинено протиправні дії, які полягають у нарахуванні та виплаті разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року у розмірі, який не відповідає статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Пунктом 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI частину п`яту статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI.

Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.04.2021 № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»», якою затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань.

Розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» встановлено додатком до зазначеного вище порядку.

Так, разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.

Водночас згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно тексту вказаного рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 судом встановлено, що в Основному Законі України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Відповідно до Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина перша статті 17); захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України (частина перша статті 65); держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частина п`ята статті 17).

Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.

У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).

Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону № 79 розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551-XII, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказаними положеннями Закону № 3551-XII передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII(стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).

За юридичною позицією Конституційного Суду України «встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту» (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).

Конституційний Суд України звертає увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України вважає, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551-XII, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

За положеннями статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Так, у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» № 2136-VIII від 13.07.2017 передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з 27.02.2020 учасники бойових дій набули право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 уже наголошував, що «забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави» (абзац дев`ятий пункту 6 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності.

Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. TheUnitedKingdom № 44277/98).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що дії Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня 2021 року у розмірі меншому, ніж п`ять мінімальних пенсій за віком, є протиправними.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд керується рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, та звертає увагу, що стягнення з відповідача недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у конкретно визначеній сумі можливе лише в разі, якщо такий розмір допомоги був нарахований, але протиправно не виплачений.

Разом з тим, за встановленими у даній справі обставинами, відповідачем не було проведено нарахування допомоги в повному обсязі, а тому належним способом поновлення порушеного права позивача є зобов`язання Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплаченої суми є належним способом захисту прав та інтересів позивача.

Відтак, вимога щодо стягнення з Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 7779,00 гривень, як різниця між належними до виплати грошовими коштами відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та фактично сплаченими грошовими коштами не підлягає задоволенню, оскільки конкретна сума ще не є нарахованою відповідачем, а тому питання про стягнення такої суми є передчасним.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

У прохальній частині позивачем заявлено клопотання про стягнення судових витрат, розглядаючи яке суд виходить з наступного.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, в силу приписів Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судового збору не вирішувалось.

За змістом статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. В описовій частині позовної заяви представник позивача зазначив, що «Орієнтовний розрахунок судових витрат 1000 гривен як правова допомога»

За приписами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз змісту казаних норм дозволяє дійти висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному випадку, за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.

При вирішенні цього питання, суд враховує й правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У справі «Est/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04; рішення від 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У якості доказу понесення витрат на правову допомогу позивачем (представником позивача адвокатом Вороніним Ігорем Олександровичем) додано до позову: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ЗП 002573; копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги серії АР №1033091 від 17.01.2022; копію акту наданих послуг №23-12 від 23.12.2021 на суму 1000,00 грн. Будь-яких інших документів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу до матеріалів справи надано не було.

Суд звертає увагу, що послуга з надання усної консультації не може вважатися правовою допомогою, пов`язаною з розглядом справи. Така консультація є загальною послугою адвоката на первинне звернення особи, яка оплачується окремо, оскільки надання консультації з правових питань не завжди є наслідком звернення до суду. Тільки після консультації особа приймає рішення щодо укладання відповідного договору з адвокатом, в якому узгоджується гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта. До моменту укладання відповідного договору особа не набуває статусу клієнта, а адвокат не набуває статусу представника такої особи.

Крім того, акт наданих послуг №23-12 на суму 1000,00 грн підписано адвокатом Вороніним І.О. та позивачем 23.12.2021, водночас позовна заява підписана представником позивача 06.02.2022. У зазначеному акті відсутнє будь-яке посилання на те, що послуги з правової допомоги надавались саме по цій справі.

Таким чином, за відсутності документально підтверджених та доведених понесених витрат позивачем на правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу судових витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня 2021 року у розмірі меншому, ніж п`ять мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплаченої суми.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач - Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області, юридична адреса: вул. Михайла Грушевського, 10, м. Мелітополь, Запорізька область, 72312; фактична адреса: вул. Олександрівська, 48, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 03193057.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 27.11.2024.

Суддя К.В.Мінаєва